АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ДІАГНОСТИКА ГЕНІТАЛЬНОГО ЕНДОМЕТРІОЗУ

Не дивлячись на впровадження в практику сучасних високоінформативних методів діагностики, верифікація геніального ендометріозу до теперішнього часу представляє певні труднощі.

Найбільш типовими ознаками та проявами геніального ендометріозу є: Синдром тазових болей – болі, які загострюються під час менструацій; безплідність; дисфункція статевих органів (геморагічний синдром, передменстуальні кровомазання, гіперполіменорея, метрорагія); тривале неефективне лікування хронічних запальних процесів геніталій; психоневрологічні розлади, порушення функції суміжних органів (дизурія, дисхезія).

Тільки комплексне обстеження пацієнтки з урахуванням даних анамнезу, клінічних проявів та загальноприйнятих методів (об’єктивного обстеження та результатів спеціальних методів дослідження) дають змогу встановити форму локалізації та ступінь поширеності ендометріозу і, відповідно, призначити та успішно провести патогенетично обгрунтоване лікування.

При з’ясуванні анамнезу хвороби особливе значення потрібно приділяти повній характеристиці болю, особливостям порушення менструальної, репродуктивної та сексуальної функції, розладам функції суміжних органів.

Із анамнезу життя важливо з’ясувати спадковість, перенесені захворювання в різні вікові періоди, особливості становлення менструальної, дітородної і сексуальної функцій, перенесені маніпуляції та операції на гені таліях.

Важливе значення має загальний огляд гені талій та огляд в дзеркалах, при яких можна виявити ендометриоїдні гетеротопії. Допоміжними в діагностиці є бімануальне, вагінально-абдомінальне і ректовагінальне дослідження. При пальпації матки визначають її форму, розміри, рухомість, болючість. Слід звернути увагу на стан перешийка матки (ущільнення, розширення, болючість) та заднього склепіння піхви (інфільтрація, рубцеві зміни). При дослідженні придатків матки визначають їх величину, рухомість, болючість, консистенцію. Оцінюють стан крижово-маткових зв’язок (потовщення, напруження, болючість).

Разом з тим, клінічна картина при ГЕ не завжди відповідає змінам анатомії уражених органів і структур. Тому особливої актуальності набувають інструментальні методи діагностики ГЕ, які дають змогу оцінити ступінь розповсюдження захворювання, важкість анатомічних порушень.

Застосовують наступні інструментальні методи дослідження ГЕ: 1) рентгенологічне; 2) урологічне (цистоскопія, хромоцистоскоп ія, радіоізотопна діагностика); 3) УЗД (трансабдомінально та трасвагїнально); 4) ендоскопічне дослідження (кольпоскопія, ректороманоскопія, лапароскопія); 5)ЯМР томографія; 6) цитологічний метод дослідження; 7) гістологія матеріалу, взятого при біопсії.

Ехографічна діагностика дифузної форми ендометріозу матки ґрунтується на наступних критеріях:а) збільшення передньо-заднього розміру матки; б) округлість її форми; в) поява в міометрії (напередодні менструації) аномальних кістозних порожнин діаметром 3-5 мм. Для підвищення інформативності УЗ сканування використовують піхвовий датчик. Ехографічними ознаками вузлової форми ендометріозу тіла матки є: поява в стінці матки підвищеної ехогенності округлої чи овальної форми, наявність в ній невеликих анехогенних включень або кістозних порожнин, які містять дрібнодисперсну масу, не завжди чіткі контури утворення, підвищена ехогенність біля переднього контура утворення і знижена біля віддаленого.

Для діагностики ГЕ, ступеня та характеру судинних порушень використовуються доплерометричні дослідження кровотоку в артеріях органів малого тазу. Зміни виявляються тільки при II- III ступенях розповсюдження ендометриозу та при його вузловій формі. В маткових артеріях при аденоміозі підвищується резистентність судин, з׳являються додаткові зубці А, збільшується тривалість на півперіоду фази систоли – індекс Hatle. Останнє є свідченням включення компенсаторних механізмів. При II-III ступенях ГЕ при некомпенсованих змінах периферичної гемодинаміки збільшення опору маткових судин не супроводжується збільшенням індексу Hatle.

Із рентгенологічних методів діагностики ГЕ використовується гістеросальпінгографія та біконтрастна гінекографія, яку виконують на 2-3 день після закінчення менструації або після діагностичного вишкрібання. При цьому перевага надається використанню водним розчинам рентген контрастних речовин.

Найбільш характерною рентгенологічною ознакою при внутрішньому ендометриозі є наявність законтурних тіней різної довжини. Форма їх залежить від локалізації ендометриоїдних вогнищ.

При гістероскопії ендометриоїдні вічка виявляються у вигляді темно-червоних крапкових отворів на фоні блідо-рожевого відтінку слизової оболонки порожнини матки, при множинній локалізації вогнищ ендометриозу ендоскопічна картина нагадує будову бджолиних стільників. Для вузлової форми аденоміозу характерні збільшення та деформація порожнини матки внаслідок вибухання її уражених стінок, на яких локалізуються патологічні утворення з жовтим або блідо-жовтим відтінком без чітких меж, іноді з наявністю поверхневих ендометриоїдних «зіниць».

Лапароскопія – найбільш точний і основний метод діагностики в сучасних умовах. Діагноз обов’язково повинен підтверджуватись гістологічно після біопсії ендометриоїдних ділянок взятих під час лапароскопії. Лапароскопія є процедурою першого вибору, оскільки вона дає змогу оглянути всю черевну порожнину від Дугласового простору до діафрагми. Прояви ендометріозу можна легко виявити за їх типовим виглядом так званих «порохових опіків», зірчасто-рубцевих пошкоджень, які оточені червоно-голубими імплантами на яєчниках та на перитонеальній поверхні матки, сечового міхура або тонкої кишки. Характерними є «шоколадні», синюватого кольору одно- чи двосторонні кісти яєчників адгезивний процес у малому тазу; спайки між нерухомими фіксованими органами і структурами – під яєчникові зрощення – поміж яєчником і заднім листком широкої з׳вязки, задньою стінкою вагіни, нерухомим відділом сигмо видної кишки. Нетиповими ознаками є: петехіальна очеревина, «полум’яні п׳тна», гіперваскулярні зони, білі непрозорі бляшки, оточені рубцевою тканиною, залозисті структури на очеревині.

Ступінь розповсюдження зовнішнього геніального ендометріозу оцінюється в балах.(табл.1)

Мікроскопічні вогнища ендометріозу – це вогнища, які виявляються при гістологічному дослідженні на вигляд не зміненої очеревини. Відкриття мікроскопічних вогнищ ендометриозу відіграє важливу роль в розумінні патогенезу захворювання і його рецидивів після лікування.

Метод ЯМР – томографії при ГЕ на Т2-зображенні дозволяє незалежно від морфологічної будови ендометриоїдних гетеротопій визначати дифузні утворення без чітких контурів. В середині цих патологічних вогнищ реєструють сигнали високої інтенсивності. На Т1-зображенні високо інтенсивний сигнал відбивається тільки від ендометриоїдних гетеротопій, які просякнуті кров׳ю.

При підозрі на втягнення в патологічний процес шлунково-кишкового тракту та з метою диференційної діагностики доцільно проводити фібро гастроскопію, іригоскопію, ректороманоскопію.

Біохімічні маркери ендометриозу наразі невідомі. Рівень СА-125 – речовини, яка синтезується похідними целомічного епітелію і є маркером раку яєчників, - статистично достовірно підвищується при середньотяжкому і тяжкому ендометриозі, та залишається у межах норми при мінімальному і легкому процесі. При підозрі на ендометріоз рекомендується визначення онкомаркера двічі: під час менструації і в фолікуліновій фазі менструального циклу. Відношення показників рівнів СА-125 під час менструації до показника під час фолікулі нової фази перевищуюче 1,5 вказує на можливу наявність ендометриозу. Зниження рівня СА-125 може свідчити про ефективність лікування, а підвищення в наступному – про рецидив.

Лікування

Серед лікувальних підходів, які застосовуються сьогодні при ендометріозі є: спостереження, паліативна терапія, гормональне, хірургічне та комбіноване лікування.

При виборі методу лікування необхідно враховувати вік хворої, локалізацію та ступінь розповсюдження ендометріозу, преморбітний фон, вираженість клінічних проявів, тривалість захворювання та наявність супутньої патології, репродуктивний анамнез, стан органів-мішеней (молочних залоз, ендометрію, кісткової тканини), а також переносимість та наявність побічних ефектів препарату.

Приймаючи до уваги те, що ендометріоз, це захворювання всього організму, а не окремого органу, терапія повинна мати комплексний характер. включати:

1.Гормонотерапію;

2. Іммунокоректори;

3. Інгібітори простагландинів;

4. Антиоксиданти (комбінація вітамінів А, Е, С, Р) комплекс вітамінів-антиоксидантів (селмевіт, комплевіт);

5. Фізіотерапевтичне лікування.

На сьогодні у питанні лікування ГН як у безплідних пацієнток, так і у хворих, котрі не мають репродуктивних намірів, є певний рівень консенсусу.

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 509 | Нарушение авторских прав