АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Діагностика дискінезій (дисфункцій) жовчовивідних шляхів

Прочитайте:
  1. Анатомо-фізіологічні особливості дихальних шляхів.
  2. АФО печінки та жовчевивідних шляхів.
  3. Будова верхніх дихальних шляхів.
  4. Відсмоктування слизу з верхніх дихальних шляхів
  5. Відсмоктування слизу із верхніх дихальних шляхів
  6. Внутрішньоутробні інфекції. Причини. Симптоми. Діагностика. Лікування.
  7. Г. двобічному ураженні кірково-ядерних шляхів.
  8. Г. при двобічному ураженні кірково-ядерних шляхів.
  9. Дискінезія жовчних шляхів
  10. ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА ДІАГНОСТИКА ГОСТРОЇ НЕПРОХІДНОСТІ КИШОК Й ІНШИХ ГОСТРИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ОРГАНЫВ ЧЕРЕВНОЇ ПОРОЖНИНИ.

 

Діагностичні критерії біліарних дісфункцій (згідно Робочого комітету з функціональних захворювань біліарного тракту під керівництвом D.A.Grossman, 1994):

І. Клінічні дані:

– рецидивуючі епізоди протягом 3 місяців помірного або інтенсивного болю в епігастрії або правому підребер’ї тривалістю 20–30 хвилин, біль виникає після їжі, іноді вночі (особливо у дітей), іррадіює в спину або праву лопатку;

– нудота або блювання паралельно больовому синдрому.

ІІ. Лабораторно-інструментальні дані:

– доказовість дисфункцій жовчного міхура та сфінктера Одді;

– відсутність структурних змін в жовчному міхурі і жовчовивідних протоках, які можуть пояснити виникнення цих симптомів.

Подібними є діагностичні критерії дисфункцій жовчного міхура та сфінктера Одді згідно Римських критеріїв III перегляду, 2006 р.

 

Імовірно, приведені в міжнародних критеріях клінічні дані є неповними, адже вони стосуються гіпертонічно-гіперкінетичних чи змішаних дисфункцій. Як вказано раніше, клініка ДЖВШ з переважанням гіпотонії і гіпокінезу має дещо інші особливості.

Оскільки диференційована клінічна характеристика різних типів ДЖВШ приведена на попередніх сторінках, детальніше зупинимось на лабораторно-інструментальних методах обстеження.

Лабораторно-інструментальна діагностика ДЖВШ:

І. Багатомоментне (п’ятифазове) дуоденальне зондування – основний метод, дозволяє досить об’єктивно оцінити моторику і тонус різних ланок біліарної системи (див. далі).

ІІ. Додаткові методи діагностики:

2.1. Визначення коефіцієнтів індукції холецистокініну при проведенні ФАЖ, тобто фракційного дослідження рівня a-амілази сечі по ВВ.Желтваю (К1 в N=1,7–1.8 – характеризує сфінктер Одді;
К2 в N=1,6–1,7 – характеризує жовчний міхур).

2.2. Контракційна проба на скоротливість жовчного міхура при проведенні ультрасанографії (ступінь зменшення його об’єму через 30 хвилин після пробного сніданку):

~ при гіпокінезі < ніж на 40%;

~ при гіперкінезі – якщо він повністю скоротився.

2.3. Холецистографія:

Гіпертонічно-гіперкінетична форма дискінезії Гіпотонічно-гіпокінетична форма дискінезії
– зменшення ЖМ; – добре контрастований; – опорожнення його прискорене. – розтягнутий, збільшений ЖМ; – опорожнення його різко сповільнене або не відбувається після повторних введень стимуляторів міхурного рефлексу.

2.4. Тести діагностики дисфункції сфінктера Одді(ДСО) – частіше застосовуються при постхолецистектомічному синдромі для уточнення характеру блоку (функціональний чи органічний):

а) УЗД холедоха після прийому жирної їжі чи введення холецистокініну: при порушенні прохідності сфінктера Одді появляється біль, а сонографічно – збільшується діаметр холедоха (замість його зменшення);

б) визначення рівня печінкових і/або панкреатичних ферментів під час больового приступу (при сфінктерній непрохідності – затримка соко- і жовчовиділення та активація маркерів цитолізу і холестазу);

в) ендоскопічна ретроградна холангіопанкреатографія: виявлення органічних перешкод у сфінктері;

г) ендоскопічна манометрія тонусу сфінктера Одді – для виявлення ураження ампули чи біліарного або панкреатичних сегментів;

д) кількісна сцинтіграфія печінки і біліарної системи (сповільнення виділення ізотопу).

Класифікацію та діагностику ДСО згідно Римських критеріїв III, 2006 – див. додаток 2.

Детальніше розглянемо можливості дуоденального зондування.

 

Багатомоментне фракційне дуоденальне зондування – найбільш інформативний метод оцінки в лабораторних умовах жовчовиділення та жовчоутворення.

Дуоденальне зондування дає інформацію про:

1. Тонус клапанного апарату біліарної системи, особливо сфінктера Одді, в якійсь мірі – тонус жовчного міхура (в основному при гіпотонії).

2. Скоротливо-евакуаторну функцію жовчного міхура та інтрапечінкових проток.

3. Хімічний склад жовчі (з домішкою дуоденального соку), наявність мікробного, паразитарного забруднення тощо.

Останніми роками ряд вітчизняних вчених, враховуючи закордонні підходи до діагностики ДЖВШ, заперечує діагностичну цінність дуоденального зондування, що нам видається неоправданим. Водночас діагностична значимість даної методики прямо залежить від неухильного дотримання всіх вимог до техніки проведення процедури.

 


Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 592 | Нарушение авторских прав







При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.003 сек.)