МЕТОДИ РЕНТГЕНОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
Рентгенологічне дослідження тварин проводять з урахуванням, таких властивостей рентгенівських променів, як здатність проникати через тканини організму, викликати видиме світіння окремих хімічних речовин, поглинатися в певній мірі тканинами залежно від їх щільності. Рентгенологія має два класичні методи дослідження: рентгеноскопію (просвічування) і рентгенографію (виготовлення знімків).
Рентгеноскопія (просвічування) — це метод визначення патологічних змін в органах і тканинах за допомогою одержаних на
флюоресціюючому екрані тіней під час дії на них рентгенівських променів.
Для одержання видимого зображення досліджуваних ділянок тіла використовують спеціальні екрани. На білий картон розміром 30X40 см (або іншого розміру) з одного боку нанесений шар хімічної речовини (платино-синеродистий барій, вольфрамовокис-лий кальцій, цинк-кадмій сульфат та ін.), яка при потраплянні на неї рентгенівських променів світиться. Платино-синеродистий барій флюоресціює жовтувато-зеленуватим світлом. Для захисту від механічних пошкоджень заднього боку екрана використовують целулоїдну або пластмасову пластинку. Для захисту флюоресцію-ючого шару картонного екрана та захисту рентгенолога під потрапляння на нього променів використовують просвинцьоване скло товщиною 10 мм.
Між рентгенівською трубкою і екраном розміщують ділянку тіла тварини і при дії рентгенівських променів на екрані одержують світлове зображення у вигляді тіней різної інтенсивності. Повітря у порожнинах тіла та суглобові хрящі практично прозорі для рентгенівських променів, а м'язи, сухожилля, паренхіматозні органи, кишечник (м'які тканини) затримують промені вже значно. Найбільше рентгенівські промені поглинаються кістковою тканиною і металевими сторонніми тілами.
Рентгеноскопію проводять у затемненому приміщенні. Перед початком просвічування рентгенологу необхідно побути 3—5 хв у темноті, щоб підготовити очі для кращого сприйняття тіней на екрані. Якщо неможливо затемнити приміщення, користуються криптоскопом (матерчаста конусоподібна камера з екраном і оглядовим віконцем).
Відстань від трубки до екрана повинна бути такою, щоб конус променів освітлював майже весь екран розміром 30X40 см. Практично ця відстань становить 60—65 см. При збільшенні її між екраном і трубкою у два рази в чотири рази збільшується освітлювальна площа і в чотири рази зменшується ступінь світіння екрана. І, навпаки, при зменшенні цієї відстані у два рази площа освітлення зменшується у чотири рази й на стільки ж посилюється світіння екрана. Рентгенівські апарати дають змогу просвічувати усі ділянки тіла дрібних тварин. У великих тварин для просвічування доступні голова, шия, грудна клітка. Ділянки тазу, стегна й плеча для просвічування недоступні (велика товщина тканин). Для одержання диференційованої тіньової картини рентгенівського малюнка при дослідженні органів черевної порожнини та інших використовують різні штучні контрастні речовини з малою або великою атомною масою.
Як контрастні речовини при рентгенологічному дослідженні використовують кисень, вуглекислий газ, повітря. Вони поглина-
ють рентгенівські промені в меншій мірі, ніж органи і тканини тварини, чим створюється необхідна для дослідження контрастність на екрані. Атмосферне повітря при введенні в різні порожнини не викликає ускладнень і швидко розсмоктується, через що його частіше використовують. Повітря для контрастності вводять у порожнини суглобів, сухожильних піхв і слизових сумок, шлунок коням, собакам, черевну порожнину коням, дрібним тваринам (пневмоперитонеум), в навколониркову жирову клітковину (пнев-морен), у сечовий міхур (пневмоцистографія). Повітря в порожнини вводять, дотримуючись звичайних правил хірургії.
Контрастні речовини з великою атомною масою здатні інтенсивно поглинати рентгенівські промені, чим викликають чітку контрастність на екрані. До них відносять барію сульфат (для дослідження шлунково-кишкового тракту), калію бромід (для дослідження сечового міхура та вим'я), сергозин (для урографії, ва-зографії, діагностики захворювань вим'я), йодоліпол (для бронхо-, пієло-, фістулографії, дослідження вим'я), кардіотраст (для дослідження судин серця і вим'я), а також ряд інших препаратів (діодон, нікотраст, йодурон, тріумбрен, тріопак, урограф, гіпак, кардіограф, трийодтраст тощо).
Використовуючи рентгеноскопію, при житті тварини можна побачити такі зміни, які не виявляють іншими методами. Крім того, можна простежити за роботою окремих внутрішніх органів (легень, серця, кишечника, суглобів) у динаміці, не викликаючи неприємного відчуття у тварин.
До недоліків рентгеноскопії слід віднести: відсутність об'єктивного документа, робота в затемненому приміщенні, перебування лікаря-рентгенолога під час дослідження у зоні розсіяного випромінювання.
Режим роботи апарата при просвічуванні залежить від його типу й товщини ділянки дослідження. Твердість рентгенівських променів для дослідження дрібних тварин може коливатися від 50 до 65 кіловольт, а інтенсивність від 3 до 4 міліампер, для великих — відповідно 60—80 кВ і 4—5 мА. При просвічуванні різних ділянок тіла у тварин на екрані спостерігають різноманітну тіньову картину, для аналізу якої необхідний певний досвід роботи.
При рентгеноскопії необхідно враховувати, що тіньова картина рентгенівського зображення, крім фізико-хімічних властивостей досліджуваної ділянки, залежить від просторового взаєморозмі-щення рентгенівської трубки, ділянки дослідження та екрана, а також напрямку центрального пучка рентгенівських променів.
Рентгенографія (виготовлення рентгенівських знімків) — це метод дослідження, при якому за допомогою рентгенівських променів на світлочутливій плівці після її фотографічної обробки
одержують негативне зображення внутрішньої структури досліджуваної ділянки тіла.
Для рентгенографії, крім рентгенівського апарата, необхідні рентгенівська плівка, касети, підсилюючі екрани, проявник і фіксаж для обробки плівки.
Рентгенівська плівка з двох боків має світлочутливий шар. її виготовляють розмірами 13X18 см, 18X24, 24X30, 30X40 см. Для дослідження тварин бажано мати плівку чутливістю 300— 400 обернених рентген і більше. Рентгенівська плівка чутлива до видимого світла, тому всі маніпуляції з нею проводять при темно-червоному світлі.
Рентгенівські касети — плоскі алюмінієві коробки з грубостін-ною задньою кришкою. Касети мають ті ж стандартні розміри, що й плівка.
Підсилюючі екрани — картонні пластинки, вкриті вольфрамо-вокислим кальцієм. Розміри їх відповідають розмірам плівки та касет. При дії рентгенівських променів екрани світяться голубим світлом. Для виготовлення знімків рентгенівську плівку закладають у касету між підсилюючими екранами, які скорочують експозицію у 10—20 разів.
Рентгенографію проводять у незатемненому приміщенні. Касету щільно прикладають переднім боком до досліджуваної ділянки тіла, а з протилежного боку встановлюють рентгенівську трубку. Відстань від трубки до касети повинна бути такою, щоб конус рентгенівських променів охоплював необхідну для дослідження ділянку. Вона повинна бути не меншою п'ятикратної товщини об'єкта, з якого роблять рентгенографію. Перед проведенням рентгенографії на пульті управління підбирають відповідні параметри (напругу, експозицію).
Знімки з однієї і тієї ж ділянки роблять у двох взаємно перпендикулярних проекціях: ківцівки — в передній і боковій; голову, шию, грудну клітку, черевну порожнину — в боковій і зверху вниз або знизу вверх. У великих тварин рентгенографію грудної клітки і органів черевної порожнини роблять лише в боковій проекції.
Плівку обробляють у розчинах проявника і фіксажу. Рецепти цих розчинів додають до кожної коробки рентгенівських плівок. Експоновану плівку проявляють протягом 5—6 хв при температурі розчину 18—20 °С. Час фіксування повинен бути не менше подвоєного часу проявлення. Після фіксування плівку старанно промивають у проточній воді не менше 15—20 хв і сушать. Якісна рентгенограма повинна бути достатньо прозорою для проходження світла, мати чіткий контрастний малюнок як в загальному плані, так і в деталях. Розглядати й вивчати рентгенограми краще за допомогою негатоскопа. Це — прямокутний ящик, всередині якого розміщені електричні лампочки, а на передній стінці встановлене матове скло.
Крім звичайної рентгенографії, застосовують і ряд інших спеціальних методів: флюоро-, томо-, рентгенокімо-, стереорентгенографію, рентгенофотометрію, рентгенокінематографію.
Флюорографія — метод фотографування зображення з флюороскопічного екрана на малоформатну плівку. Плівки проявляють і переглядають на флюороскопі. Цей метод застосовують для масового дослідження легень у овець і телят, останніх хвостових хребців у корів.
Томографія — це метод пошарової рентгенографії, який дає змогу визначати глибину патологічного процесу. При томографії трубки і заряджена касета переміщаються у протилежних напрямках по відношенню до нерухомого досліджуваного об'єкта. На рентгенограмі буде зображення того шару, площина якого збігається з площиною осі качання трубки і касети.
Рентгенокімографія — це метод визначення величини амплітуди переміщення контурів тіні рухливих органів. Для цього використовують спеціальний кімограф, який має решітку з 25 свинцевих пластин шириною 12 мм кожна з проміжками між ними 1 мм. При рентгенокімографії переміщається або решітка, або касета. На рентгенокімограмі одержуємо амплітуду коливань тіні функціонуючого органа, за якими визначають наявні зміни.
Стереорентгенографія— метод одержання об'ємної рентгенограми досліджуваної ділянки. Вона полягає у тому, що роблять два знімки з однієї і тієї ж ділянки при зміщенні трубки на 6,5 см, тобто на довжину, рівну середній відстані між зіницями людини. Дві рентгенограми розглядають через стереоскоп, де одержують об'ємне зображення.
Рентгенофотометрія — метод кількісного визначення мінеральних речовин у кістковій тканині за рентгенограмою шляхом порівняння щільності тіні кістки з відповідною ділянкою тіні кісткового клина (еталона). Метод грунтується на властивості поглинання рентгенівських променів тканинами залежно від їх щільності. Еталон виготовляють із кістки великої рогатої худоби. Це клин довжиною 100 мм, шириною 12 мм, висотою на одному кінці 25 мм, на другому — 0,2 мм. Довжина клина розділена на 10 секторів, у кожному з яких відомий вміст мінеральних речовин. Рентгенофотометрію застосовують для ранньої діагностики порушення мінерально-вітамінного обміну у високопродуктивних тварин. З цією метою проводять рентгенографію певної ділянки кісткової тканини (хвостові хребці, п'ястна кістка та ін.) на касету без підсилюючих екранів разом з кістковим еталоном. Рентгенограму вставляють у фотоосеометр і через досліджувану точку тіні кістки пропускають вузький пучок світла, інтенсивність якого вимірюють мікроамперметром. Потім визначають аналогічну за щільністю ділянку рентгенограми з тінню клина. Встановлена таким чином щільність ділянки тіні досліджуваної кістки за еталоном по-
казує вміст мінеральних речовин у даній ділянці в міліграмах на квадратний міліметр.
Рентгенокінематографія — фотографування кінокамерою внутрішніх органів, що знаходяться у русі із рентгенівського екрана. Необхідною умовою для цього є синхронна робота кінокамери та рентгенівської трубки.
Поряд з позитивними сторонами рентгенографія, як і рентгеноскопія, має свої недоліки. Недоліками цього методу є те, що рентгенографічний метод дослідження не дає змоги розглядати досліджувані органи при їх функціонуванні, й на його проведення витрачається багато часу, він порівняно дорогий.
Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 584 | Нарушение авторских прав
|