АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ДОСЛІДЖЕННЯ ПТАХІВ

Клінічними методами дослідження поставити діагноз у птахів значно важче, ніж у великих тварин. Для клінічного дослідження майже недоступні серцево-судинна, лімфатична й сечова системи, а при дослідженні органів дихання і травлення можна в основ­ному застосовувати огляд і пальпацію. Багато незаразних та ін­фекційних хвороб птахів проявляються подібними симптомами й тому в таких випадках часто основне значення у встановленні діагнозу мають на перший погляд незначні зміни очей, гортані, зоба, клоаки та ін.

Щоб не пропустити при цьому важливих для діагностики симп­томів хвороби, необхідно завжди при клінічному дослідженні до­тримуватися визначеної послідовності. Після збору анамнезу ре­комендується така схема клінічного дослідження птахів: а) за­гальний огляд; б) вибіркове дослідження, в) спеціальне, в тому числі лабораторне, дослідження.

Збір анамнезу об'єднує наступні основні питання: породний і віковий склад птахів; господарський напрямок використання і до­сягнуті показники несучості, добові прирости, якість яєць; годівля та водопій; система утримання птахів: у клітках, на вигулах, на незмінній підстилці, безвигульна, щільність посадки на 1 м² пташ­ника, кількість птахів у секції, система вентиляції, температурний і світловий режими, забезпеченість годівницями і напувалками; захворюваність і загибель птахів; захворювання, які реєструють у господарстві, заходи щодо їх діагностики, лікування і профілак­тики; симптоми хвороби й коли були помічені перші з них, як проявлялося захворювання, хто лікував, заходи, які проводили.

Загальний огляд проводять безпосередньо в приміщеннях, де утримують птахів або під час вигулу. Визначають їх поведінку, реакцію на навколишнє середовище, характер приймання корму та води, положення птиці у стані спокою і під час руху, вгодова­ність. Швидко прогресуюче пригнічення птахів з втратою апетиту, загальною слабістю, хиткою ходою характерне для гострих інфек­ційних захворювань і отруєнь. Тривалий перебіг хвороби, в'ялість птахів, незначне пригнічення, зниження апетиту характеризують, як правило, хронічний процес.

Дослідження пера та шкірних покривів. У дорослої здорової птиці оперення гладеньке й блискуче, перо розміщене правильни­ми симетричними рядами по довжині тіла. Курча в післяінкуба-ційному періоді вкрите ніжним пушком жовтуватого кольору. При деяких гостроперебігаючих захворюваннях і більшості хронічних, порушенні гігієнічних умов утримання, недостатній годівлі спосте­рігаються втрата блиску та скуйовдженість пера, запізніла або передчасна линька. Особливо часто змінюється пір'яний покрив навколо клоаки, де починається розкльовування.

У здорових курей гребінь і борідка, а у індиків шкірний лос-кутний придаток на голові та м'ясисті вирости на шиї внаслідок численної сітки кровоносних судин яскраво-червоного кольору. У здорових гусей і качок тонка шкіра дзьоба (восковиця), як пра­вило, оранжева, рідше пігментована в темний колір (породна ознака). У курчат і курей яєчних порід дзьоб і плюсна забарвле­ні у жовтий колір (шкірний пігмент), зникнення якого вважається несприятливою ознакою.

Посиніння видимих шкірних покривів — ознака серцево-судин­ної недостатності. Спостерігається воно в більшості випадків при гострих інфекційних захворюваннях (чума, ларинготрахеїт та ін.) і отруєннях. Блідість їх частіше буває при хронічному перебігу різних хвороб (вітамінно-мінеральна недостатність, туберкульоз, лейкоз) і зумовлена розвитком анемії. Зміни шкірних покривів можуть спостерігатися при травматичних пошкодженнях, розкльо-ві, відморожуванні.

Під час загального обстеження оглядом нижньої частини живота нижче клоаки легко підрахувати частоту дихання, його характер (нормальне, напружене з витягнутою шиєю і відкритим дзьобом, шуми і свисти при диханні та ін.).

Птахів, у яких під час огляду виявлені ознаки захворювань, досліджують детальніше з метою виявлення інших симптомів хво­роби і встановлення діагнозу. При наявності великої кількості хворих птахів проводять вибіркове дослідження окремих індивіду­умів. Рекомендується така схема дослідження: вимірювання тем­ператури тіла, дослідження носових отворів, очей, зовнішніх слу­хових проходів; огляд ротової порожнини і гортані; дослідження трахеї і грудної клітки; дослідження зоба, органів черевної по­рожнини, клоаки; дослідження органів руху.

Для вимірювання температури тіла термометр з поділками до 45—46 °С (у крайньому випадку до 43 °С) вводять в клоаку на глибину 2—3 см вправо в напрямку прямої кишки, щоб не трав­мувати яйцепровід. Температура тіла у птахів коливається залеж­но від віку, породи, годівлі, часу доби, сезонності, температури по­вітря та інших факторів у таких межах, °С: у курей — 40,5—42; індиків — 40—41,5; гусей — 40—41; качок—40—42; голубів — 41—43. Температура тіла, як правило, підвищується при гострих інфекційних і простудних захворюваннях, перегріванні. Зниження температури тіла характерне для виснажених птахів, переохоло­дження і серцево-судинної недостатності.

Оглядом носових отворів виявляють їх прохідність для повіт­ря. Наявність виділень характерне для деяких інфекційних захво­рювань (псевдочума, інфекційний ларинготрахеїт), незаразного риніту, А-гіповітамінозу.

При дослідженні очей звертають увагу на цілісність і прозо-,

рість рогівки, а також на забарвлення кон'юнктиви (блідість, гі­перемія, ціаноз, жовтяничність), крововиливи, набряклість. За­палення і набряк кон'юнктиви, розм'якшення рогівки і склери з наступним розплавленням очного яблука спостерігаються при де­яких інфекційних захворюваннях (інфекційний кон'юнктивіт, очна форма ларинготрахеїту та хвороби Марека, нейролімфоматоз), сухість і помутніння рогівки з подальшим розм'якшенням харак­терні для А-гіповітамінозу.

У курей, індиків і голубів необхідно досліджувати зовнішні слухові проходи. Утримання птахів у брудному приміщенні й го­дівля кормами, які легко злипаються, можуть стати причиною пов­ної або часткової закупорки зовнішніх слухових проходів, що су­проводжується загальною в'ялістю, зниженням несучості, висна­женням.

Ротову порожнину оглядають таким чином. Пальцями лівої руки фіксують голову за гребінь (у курей) або захоплюють шкір­ну складку задньої частини голови (у індиків і водоплавних), після чого пальцями правої руки відкривають рот. Звертають увагу на цілісність і колір язика, твердого піднебіння і хоан, на стан слизової оболонки. У курячих можна знайти розростання ро­гової частини язика (так званий «тіпун»), яке заважає закриттю рота і прийманню корму.

Гортань добре проглядається у птахів усіх видів, якщо її по­передньо вивести в ротову порожнину. Лівою рукою фіксують голову, великим пальцем правої руки відводять вниз нижню поло­вину дзьоба, потім середнім або четвертим пальцем правої руки надавлюють знизу через шкіру міжщелепного простору на гор­тань. Кращого огляду гортані досягають, якщо язик придавлюють великим пальцем до нижньої частини дзьоба, попередньо притри­мавши його вказівним пальцем, або витягнувши язик двома паль­цями (у молодняка).

Набряк гортані, крововиливи на її слизовій оболонці, виділен­ня тягучого слизу характерні для псевдочуми, запальна гіпер­емія, набряк, фібринозні сироподібні нашарування — для інфек­ційного ларинготрахеїту; сухість гортані, блідість, наявність плі­вок білуватого кольору, які легко знімаються, спостерігаються при А-гіповітамінозі. У курей можна оглянути слизову оболонку початкової частини трахеї.

Нижня гортань, яка служить у птахів для відтворення звуку, розміщена в місці розподілу трахеї на бронхи.

Трахею досліджують обережним натискуванням трахеальних кілець через шкіру. Стискування трахеї при її запаленні супро­воджується болючими кашльовими поштовхами, птах витягує го­лову, дихає з відкритим дзьобом, дихання напружене. Чутливість більше виражена у курей і голубів.

При дослідженні грудної клітки звертають увагу на цілісність кістяка, стан грудних м'язів, інколи виявляють болючість і здуття ребер, викривлення кіля (рахіт).

Зоб досліджують оглядом і пальпацією. У курей, індиків і го­лубів він добре розвинений, а у водоплавної птиці зобом умовно називають рівномірно розширену нижню частину стравоходу. Оглядом досліджують його об'єм, при атоніях він досягає знач­них розмірів, інколи тягнеться по землі. Пальпацією визначають консистенцію вмісту, інколи знаходять сторонні тіла. При деяких інфекційних захворюваннях, отруєннях і катаральному запаленні зоб м'який, містить неприємного кислого запаху гази, які виді­ляються через рот при надавлюванні на нього. Одноманітна годів­ля сухими кормами, відсутність вигулу і недостатність води сприяє розвитку «твердого» зобу з вмістом щільної консистенції.

Черевну порожнину досліджують оглядом і пальпацією. Збіль­шення об'єму черева спостерігається при водянці, жовтковому перитоніті, інколи при ураженні печінки та лейкозі. Пальпацією черева легко знайти мускульний шлунок, розміщений у нижньо-задній ділянці зліва. Його необхідно відрізняти від яйця, що має правильну форму з округлими краями і розміщується вище й ближче до клоаки. У курей і голубів мускульний шлунок паль­пують однією рукою, у індиків і водоплавних птахів — двома ру­ками, перекачуючи його між долонями. При шлунково-кишкових хворобах, авітамінозах, виснаженні мускульний шлунок опускає­ться, стінки його дряблі, інколи через них пальпують сторонні тіла і щільні часточки корму.

Кишкові петлі можна прощупати у формі тяжів при нагро­мадженні щільних калових мас. Пальпацією і перкусією у черев­ній порожнині порівняно легко можна знайти рідину або гази.

Клоаку досліджують оглядом і ректальне. Для цього краї кло­аки розширюють пальцями й визначають забарвленням слизової оболонки, її цілісність і стан. Ректальне дослідження проводять лише при особливих показаннях: підозрі на пухлини, кісти, за­тримку яєць. Попередньо продезинфікований і змазаний вазелі­ном палець обережно вводять у клоаку. Якщо починається акт дефекації, палець необхідно негайно вийняти. Наявні фекалії в клоаці видаляють. Клоаку доцільно промити слабким дезинфікую­чим розчином. Із клоаки палець може вільно пройти в пряму киш­ку або яйцепровід. Отвір яйцепроводу розміщений з лівого боку в глибині клоаки, вхід у пряму кишку — з правого боку. Сечево-ди, які відкриваються в клоаку, мають невеликі отвори, в які па­лець не проходить. Ректальне дослідження проводять головним чином у тих випадках, коли порушена яйцекладка (затримка яйця, завороти яйцепроводу, пухлини, запалення).

Дослідженням кінцівок визначають їх цілісність, стан зв'язок

і суглобів, форму кісток, що має диференціальне значення при рахіті, гіповітамінозах групи В, недостатності марганцю, подагрі, лейкозі та іншій патології.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 456 | Нарушение авторских прав