АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Пухка сполучна тканина

Прочитайте:
  1. Відкладення солей кальцію в органах і тканинах (звапнення)
  2. Відкладення солей кальцію в органах і тканинах (звапнування)
  3. ГЛАДЕНьКА (НЕПОСМУГОВАНА) МЯЗОВА ТКАНИНА
  4. Епітеліальна тканина
  5. Епітеліальна тканина.
  6. Кісткова тканина
  7. Кісткова тканина
  8. Мязова тканина
  9. М”ЯЗОВА ТКАНИНА
  10. Нервова тканина

Цій тканині належить важливе місце в життєдіяльності організму. Вона є у складі майже всіх органів — заповнює проміжки між ними, утворює їх оболонки та прошарки. Крім опорно-механічної фукції,


В.П. Новак, Ю.П. Бичков, М.Ю. Пилипенко Цитологія, гістологія, ембріологія

пухка сполучна тканина виконує захисну і трофічну функції, а також бере участь у пластичних процесах при загоюванні ран, утворенні кап-сули навколо стороннього тіла тощо.

До складу пухкої сполучної тканини входять численні клітини та
міжклітинна речовина.
Усі її клітини розмежовані міжклітинною речо-
виною. Більшість з них здатні до розмноження і міграції, знаходяться в
єдиному функціональному зв'язку з клітинами судинної крові талім-
фоїднбГсигтемТн^ртанізтйу:—~~------- "~ ~~~ --------------- "~

Адвентиційні або періцити (від лат. аауептісш - прийдешній) клі-тини. Вони мають видовжену або зірчасту форму, овальне ядро, базо-фільну цитоплазму і незначну кількість органел. Ці клітини розташо-вуються на зовнішніх стінках гемокапілярів, здатні до мітозу і дифе-ренціації в інші клітини (фібробласти, міофібробласти і адіпоцити). Деякі автори заперечують існування цих клітин.

Фібробласти (від лат. пБга — волокно і гр. Біазїоз — зародок), виникають з мезенхімних клітин. У пухкій сполучній тканині вони зустрічаються частіше від інших клітин, продукують різноманітні компоненти міжклітинної речовини, синтезують і виділяють висо-комолекулярні речовини для утворення волокон основної речовини (рис. 50, 51).

В постембріональному періоді і при регенерації попередниками фібробластів є адвентиційні клітини. Залежно від їх зрілості, будови та функціонального значення фібробласти поділяють на три різно-види. Малодиферещійовані фібробласти (20-25 мкм) веретеноподіб-ної форми з незначною кількістю коротких відростків. Цитоплазма базофільна, під електронним мікроскопом в ній виявляють невелику кількість вільних рибосом, вузькі канальці гранулярної ендоплазма-тичної сітки, комплекс Гольджі, мітохондрії. Ядро овальне, має ядер-це. Малодиференційовані фібробласти здатні до активного мітозу. Вважається, що ці клітини продукують глікозаміноглікани. Зрілі фі-бробласти пластинчастої форми, з відростками досягають 50 мкм; на поперечному розрізі веретеноподібні за рахунок потовщеного ядра. В цитоплазмі фібробласта розрізняють дві зони — внутрішню ендо-плазму (більш базофільну), зовнішню ектоплазму (її забарвлення слабше). Ядро овальне, світле, багате на еухроматин і містить 1-2 ядерця. Фібробласти здатні рухатися за рахунок скоротливих біл-ків актину і міозину, які розміщені в мікрофіламентах ектоплазми.


Розділ 3 Загальна гістологія

Цитоплазма зрілих фібробластів містить добре розвинену грануляр-ну ендоплазматичну сітку, комплекс Гольджі у вигляді цистерн і мі-хурців, тут синтезуються глікозаміноглікани, різної форми і розміру мітохондрії, лізосоми. Фібробласти, крім глікозаміногліканів синте-зують білки, проколаген, проеластин, ферментні білки, а також фі-брилярний глікопротеїд фібронектин, який впливає на рух клітин і зв'язування їх з мікрооточенням.

Рис. 50. Пухка сполучна тканина:

1-фібробласт; 2-макрофаг; 3-тканинний базофіл; 4-колагенові волокна; 5-еластичні волокна.

Фіброцити — веретеноподібні клітини з видовженим ядром, зна-ходяться між волокнами сполучної тканини. Фіброцити містять не-значну кількість органел, нездатні до розмноження, характеризуються зниженими синтетичними процесами.

Міофібробласти. Функціональну дію проявляють у грануляційній тканині; містять розвинену ендоплазматичну сітку та скоротливі фі-брили. Ці клітини є похідними фібробластів.


В.П. Новак, Ю.П. Бичков, М.Ю. Пилипенко Цитологія, гістологія, ембріологія

Рис. 51. Пухка сполучна тканина із підшкірної клітковини:

1-ендотелій капіляра; 2-камбіальна клітина; 3-фібробласт; 4-макрофаг; 5-жи-рова клітина; 6-тканинний базофіл.

Гістіоцити - макрофаги пухкої сполучної тканини, котрі дифе-ренціюються з моноцитів крові. Вони розміщуюються поодиноко або групами. Розмір їх 12-18 мкм, здатні до міграції, форма кругла, витяг-нута. Цитоплазма базофільно-плямиста, містить помірні мітохондрії і комплекс Гольджі, гранулярна ендоплазматична сітка майже не роз-винена. Багато в них лізосом та фагосом, за їх допомогою перетравлю-ються фагоцитовані речовини. Ядро невелике, овальне, містить багато гетерохроматину, інтенсивно забарвлюється. Під електронним мікро-скопом в гістіоцитах виявлені псевдоподії, пальцеподібні вирости, мі-кроворсинки, що відходять від їх поверхні. За їх допомогою макрофаги захоплюють макромолекулярні частинки, мікроорганізми, віруси, про-дукти клітинного розпаду. На поверхні плазмолеми-истюцита містять-ся рецептори для пухлинних клітин, еритроцитів, Т- ї В-лімфоцитів, імуноглобулінів тощо. Наявність рецепторів макрофагів забезпечує їх участь в імунних реакціях. Попередниками гістіоцитів є моноцити периферійної крові. Моноцити, які мігрують із судин, у відповідних середовищах адаптуються і перетворюються у органо- і тканинноспе-цифічні макрофаги, утворюють макрофагічну систему.


Розділ 3


Загальна гістологія


Макрофаги — багатофункціональні клітини. їм належить важли-ве місце у формуванні природного і набутого імунітету. У природному імунітеті участь макрофагів проявляється в здатності до фагоцитозу і піноцитозу, Фагоцитозний матеріал всередині макрофага піддаєть-ся ферментативному розщепленню за допомогою лізосом. Так лікві-дуються шкідливі для організму речовини. Макрофаги синтезують активні речовини — лізоцим, інтерферон, пірогени тощо. В набутому імунітеті їх значення проявляється в пізнанні антигена, його перетво-ренні з корпускулярної форми в молекулярну, передачі імунокомпе-тентним клітинам і виконання ефекторної функцп' при взаємодії з Т-і В-лімфоцитами.

Окрім гістіоцитів до макрофагів належать зірчасті клітини Куп-фера (печінки), вільні та фіксовані макрофаги лімфовузлів, селезінки, червоного кісткового мозку, альвеолярні макрофаги легень, плевральні та перитонєальні макрофаги, остеокласти, клітини Лангерганса (шкі-ра), клітини мікроглії (нервова тканина), макрофаги синовіальних обо-лонок суглобів та інших органів.

Тканинні базофіли (мастоцити, лаброцити, тучні клітини) похо-дять від стовбурової кровотворної клітини (СКК).

Термін «тучні клітини» вперше запропонував Ерліх в 1877 р. для позначення клітин, які були насичені гранулами. Кількість тканинних базофілів і базофілів крові деяких тварин має зворотню залежність. Тканинні базофіли є у дрібних кровоносних судинах сполучної ткани-ни органів травлення, молочної залози, шкіри, тимуса, матки, яйцепро-воду птахів. За формою вони округлі, овальні, веретеноподібні тощо. Розмір тканинних базофілів 10-25 мкм і більше. У птахів вони значно менших розмірів, ніж у ссавців. Ядро цих клітин у більшості випадків оточене гранулами, кругле, займає центральне положення, має звичай-ну будову. Серед органел тканинні базофіли містять добре розвинений комплекс Гольджі, велику кількість мітохондрій, небагато гранулярної та агранулярної ендоплазматичної сітки.

Головною складовою частиною тканинних базофілів є велика кількість базофільних гранул (0,3-1 мкм), рівномірно розміщених в цитоплазмі. Вони характеризуються метахромазією, зумовленою сульфатованим глікозаміногліканом. Гранули тканинних базофілів містять ряд біологічно активних речовин, серед яких гепарин стано-вить 30% вмісту гранул, а також гістамін, хондроітинсульфат, дофамін,


В.П. Новак, Ю.П. Бичков, М.Ю. Пилипенко Цитологія, гістологія, ембріологія

серотонін. Гепарин знижує проникність міжклітинної речовини, запо-бігає зсіданню крові. Гістамін викликає скорочення міоцитів, сприяє виходу плазми з венул і капілярів за рахунок розширення і підвищен-ня проникності їх стінки. Гістамін стимулює міграцію еозинофілів, ак-тивізує макрофаги. Тканинні базофіли одні із перших реагують на про-никнення антигенів клітин із крові. На плазмолемі знаходиться зна-чна кількість імуноглобулінів, що належать до класу ]$Є. Зв'язування антигенів і утворення комплексу антиген — антитіло супроводжується дегрануляцією і виділенням із тканинних базофілів судинноактивних речовин, які зумовлюють появу місцевих і загальних реакцій.

Плазматичні клітини (плазмоцити). Займають фундаментальне місце в імунних реакціях. Плазматичні клітини забезпечують утворен-ня антитіл, що циркулюють в крові. Ці антитіла називаються гумораль-ними (від лат. пшпог — рідина). Плазматичні клітини високоспеціалі-зовані. Вони синтезують і виділяють основну масу імуноглобулінів. Походять плазматичні клітини з В-лімфоцитів під впливом антигенів. Антиген (від гр. апіі — проти, §епоп — утворювати) означає речовину, проти якої утворюється інша речовина.

Значна частина плазматичних клітин знаходиться під епітелієм органів дихання, кишечника, у лімфатичних вузлах, селезінці, мигда-лику, сполучній тканині слізної залози. За формою вони більш-менш округлі, розміром до 12 мкм.

Цитоплазма, порівняно з об'ємом ядра, займає значно більшу пло-щу. Ядро округле, міститься ексцентрично. Значна частина хроматину знаходиться у конденсованому стані; хроматин часто розміщується подібно ци-фрам на циферблаті годинника. Цитоплазма інтенсивно базофільна, на її фоні біля ядра помітне «світле подвір'я», де знахо-диться комплекс Гольджі. Базофілія цитоплазми зумовлена великою кількістю РНК. Цитоплазма плазмоцитів спеціалізована для біосинте-зу білкового секрету, який знаходиться в добре розвинених цистернах гранулярної ендоплазматичної сітки. Синтезовані молекули імуно-глобулінів надходять у просвіт цистерни, а потім в комплекс Гольджі, звідки після приєднання вуглеводного компонента виводяться на по-верхню клітини. Інші деталі будови плазматичної клітини звичайні, за винятком того, що плазматична мембрана цих клітин часто утворює пальцеподібні відростки. Плазматичні клітини не здатні до поділу, вони старіють, гинуть і поглинаються макрофагами.


Розділ 3


Загальна гістологія


Адіпоцити (від лат. ааерз — жир) - це клітини здатні накопичувати в своїй цитоплазмі резервний жир і мають кулясту форму. їх розміри залежать від кількості жиру і досягають 120 мкм. Жир з'являється в них спочатку у вигляді дрібних капель, котрі зливаються в одну велику кра-плю, яка заповнює всю клітину. Внаслідок цього ядро розміщується під плазмолемою. Такі клітини на поперечному розрізі набувають форму «каблучки».

Значне накопичення жиру інколи призводить до розриву плазмо-леми клітини і жир виходить в міжклітинну речовину. При електрон-ній мікроскопїт в цих клітинах спостерігається майже повна відсутність ендоплазматичної сітки, слабо розвинений комплекс Гольджі. Проте в клітинах бурого жиру ці органели розвинені значно краще.

Пігментоцити - ці клітини в нормальній сполучній тканині ссав-ців трапляються рідко. Вони знаходяться переважно в стінці очного яблука (в склері, судинній та райдужній оболонках).

В окремих ділянках шкіри (вим'я, мошонка) кількість пігменто-цитів значна. Ці клітини мають зірчасту форму і зерна пігменту - ме-ланіну. Одні з цих клітин здатні синтезувати і накопичувати пігмент, інщі^- лише накопичувати.

У нижчих хребетних пігментні клітини (хроматофори) спостері-гаються постійно. Мають відросчасту, неправильну форму. Під регу-люючим впливом нервової системи хроматофори можуть активно ско-рочуватися і внаслідок чого змінюється колір шкіряного покрову, що робить тварину малопомітною.


Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 950 | Нарушение авторских прав







При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.005 сек.)