АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Загальні подання про хворобу

Протягом історії розвитку медицини було запропоновано багато різних визначень поняття "хвороба". Часто неї визначали як порушення нормального життя організму або як порушення гармонії організму в інших випадках - як боротьбу організму зі шкідливими факторами. Однак, якщо врахувати, що хвороба є біосоціальною категорією, подібні визначення не можуть бути визнані задовільними. Хвороба - порушення життєдіяльності людини під впливом надзвичайних подразників, що характеризується обмеженням пристосування його до зовнішнього середовища й зниженням працездатності.

Хвороба виникає тоді, коли пристосувальні реакції і захисні сили організму виявляються недостатніми, хоча вони можуть бути посилені під впливом причини, що викликала хворобу, приміром, порок серця, зокрема, недостатність аортального клапана. При цьому різко підсилюється сила скорочення лівого шлуночка, але вона виявляється все-таки недостатньої для підтримки нормального кровообігу, наслідком чого є зниження напруги кисню в крові, виникнення задишки і ін.

У результаті захворювання людина часто в більшому або меншому ступені втрачає працездатність. У цьому полягає якісна відмінність хвороби від здоров'я, як соціальної категорії. При цьому завжди має місце взаємодія між пристосувальними реакціями і патологічними змінами. Якісні особливості хвороби звичайно виявляються в цілісному організмі, тому що хвороба в сформованому виді виявляється тільки в цілому організмі. Однак цікаве питання, коли з'являються перші ознаки якісних особливостей хвороби, що має важливе значення для профілактики, лікування й реабілітації. Окремі якісні зміни, характерні для хвороби, можуть з'являтися в молекулах, хромосомах, клітинах. Однак характерний симптомокомплекс тої або іншої хвороби виявляється лише в цілому організмі, тоді виявляється можливим поставити діагноз захворювання.

Специфічні, якісні особливості при хворобі визначаються причиною захворювання. Істотним доказом правильності такого положення є інфекційні патології, наприклад, холера, черевний тиф мають чітко виражені відмінності й кожне з них викликається своїм збудником. Іншим фактором, що визначає якісну своєрідність деяких хвороб, є локалізація процесу. Дійсно, при одній і тої ж етіології атеросклеротичні зміни коронарних судин, судин головного мозку й аорти супроводжуються різними симтомокомплексами і характеризують різні патологічні одиниці. Отже, у таких випадках характер хвороби визначається особливостями функції ураженого органа.

Істотне значення для характеру захворювання, що розвивається, має реактивність організму. Реактивність - властивість організму відповідати зміною життєдіяльності на вплив навколишнього середовища. Так, при наявності підвищеної чутливості організму до тих або інших подразників істотно змінюється характер плину захворювання - це так звані алергійні хвороби.

Психосоматичний напрямок формує основні положення етіології: причинами хвороб є конфлікти, більшість захворювань характеризується порушенням нервової регуляції функцій внутрішніх органів. Впливу соціальних факторів на здоров'я людини можна представити у вигляді наступних механізмів формування хвороби:

1. Соціальна ситуація (певна робота) – шкідливі для здоров'я елементи - Проникнення збудників в організм (мікроби) - хворобливі зміни (у тому числі і професійні).

2. Соціальна ситуація - стрес - емоційна реакція - порушення внутрішньої секреції - захворювання. Індивідуум перебуває в певній суспільній ситуації і деякі елементи цієї ситуації діють як стресори. Це робить стресові ушкодження внутрішніх органів і фізіологічних систем, у результаті можуть виникнути різні порушення. Суспільними стресами можуть бути перевтома і наростаюча утома, занепокоєння, напруга, конфлікти.

3. Соціальний конфлікт - дезінтеграція особистості - захворювання. Причиною деяких хвороб можуть бути суспільно-культурні умови життя і поведінки людини.

4. Культурні традиції - спосіб життя - схильність до захворювання - захворювання. Культурні традиції, звичай, спосіб життя, особливості роботи і харчування, використання вільного часу висувають різні вимоги до організму і в окремих випадках привертають до захворювань.

5. Не можна залишити без уваги вплив на здоров'я людини антропогенного фактора, екологічної ситуації. У цьому випадку механізм формування хвороби можна представити в такий спосіб:

Антропогенна діяльність - екологічні зміни - дія, що ушкоджує - захворювання.

У цей час виділяють 4 основні причини виникнення хвороб (В.М. Дильман, 1987).

Перша причина виникнення хвороб - екологічна модель. Сформувалася в недавньому минулому, коли головною причиною захворювань і смерті були інфекції. Відповідно до цієї моделі хвороби викликаються головним чином зовнішніми факторами, що ушкоджують.

Друга модель виникнення хвороб - генетична. (Гемофілія - порушення обміну білка; хвороба Дауна - хромосомні порушення).

Але, починаючи, приблизно з 40-х років XX століття зложилося нове положення в медицині й у суспільстві: стали домінувати хронічні хвороби, насамперед атеросклероз і його ускладнення, рак, ожиріння, цукровий діабет, гіпертонічна хвороба й т.д. У біомедицині й в інших природничих науках є свої фундаментальні закони. Одним з них є закон гомеостазу. Але для розвитку організму необхідно додаткова кількість енергії й будівельної речовини, що не може зробити повністю врівноважена гомеостатична система. Для реалізації програми розвитку організму необхідне порушення стабільності, порушення гомеостазу. Поряд із законом збереження гомеостазу в системі, що розвивається, повинен виконуватися і протилежний закон, а саме - закон відхилення гомеостазу. Генетична програма - це програма без кінця. Вона безпосередньо спрямована на відтворення виду, але в процесі еволюції не виникають механізми, які виключають програму розвитку. Тому, ті внутрішні фактори, які забезпечували порушення гомеостазу для забезпечення розвитку організму будуть продовжувати діяти й після закінчення розвитку. Але стійке порушення стабільності несумісне з існуванням організму. Із цього треба, що існує третя модель розвитку хвороби, що може бути позначена як онтогенетична.

Чим довше існує організм, тим більше в процесі старіння накопичується різного роду ушкодження у структурах клітин і тканин, причому джерелом ушкоджень, насамперед, є нормальні процеси метаболізму. Відбувається утворення вільних радикалів, що ушкоджують клітинні структури, які можуть індуцирувати канцерогенез і атерогенез. Тому метаболічний механізм хвороб не може не існувати, як не може існувати життя поза обміном речовин. Ця група явищ і створює четвертий акумуляційний механізм виникнення хвороб.

Таким чином, одні і ті ж клінічні прояви хвороби можуть належати до чотирьох різних категорій явищ.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 494 | Нарушение авторских прав