АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Гігієнічне значення шуму

Шум супроводжує людину від народження до смерті. Його можна розглядати як один з найбільш поширених і несприятливих чинників науково-технічного прогресу і урбанізації. Шум може справляти небажаний фізіологічний або психологічний вплив на людину і перешкоджати різним видам діяльності: спілкуванню, роботі, відпочинку, розвагам, сну.

З розвитком міст, промисловості, транспорту рівні шуму у довкіллі в економічно розвинених країнах неухильно зростають, і все більше населення підлягає його дії. Якщо раніше досить високі рівні шуму, які обумовлювали деяке зниження слуху, головним чином створювалися внаслідок діяльності промислових підприємств або були пов'язані з виконанням певних видів робіт, нині їх реєструють на міських вулицях, а іноді на житловій території і в будинках.

Джерела шуму і їх характеристики. Рівень шуму в квартирах залежить від особливості розташування будинку відносно джерел шуму, внутрішнього планування приміщень різного призначення, звукоізоляції конструкцій будівлі, характеру її оснащення інженерно-технологічним та санітарно-технічним устаткуванням.

Джерела шуму в довкіллі, що оточує людину можна розділити на дві великі групи – внутрішні і зовнішні. До внутрішніх джерел шуму, передусім, відносять інженерне, технологічне, побутове і санітарно-технічне устаткування, а також джерела шуму, які безпосередньо пов'язані з життєдіяльністю людей.

Зовнішніми джерелами шуму є різні засоби транспорту (наземні, водні, повітряні), промислові і енергетичні підприємства і установи, а також різні джерела шуму, що розміщений всередині кварталів та пов'язані з життєдіяльністю людей (наприклад, спортивні і ігрові майданчики тощо).

Інженерне і санітарно-технічне устаткування – ліфти, насоси для підкачування води, сміттєпроводи, венти-ляційні установки (понад 30 видів устаткування сучасних будівель) іноді створюють шум в квартирах до 45-60 дБА.

Джерелами шуму є також музична апаратура, інструменти і побутова техніка (кондиціонери, пилососи, холодильники та ін.). Під час ходьби, танців, пересуванні меблів, метушні дітей виникають звукові коливання, що передаються на конструкції перекрить, стіни і перегородки та поширюються на велику відстань у вигляді структурного шуму. Це відбувається внаслідок недостатнього загасання звукової енергії в матеріалах конструкції будівель.

Вентилятори, насоси, ліфтові лебідки і механічне устаткування іншого призначення є джерелами як повітряного, так і структурного шуму. Наприклад, вентиляційні установки створюють потужний повітряний шум. Якщо не вжити відповідні заходи, цей шум поширюється разом з потоком повітря за вентиляційними каналами і через вентиляційні грати проникає в кімнати. Крім того, вентилятори, як і інше механічне устаткування, в результаті вібрації викликають інтенсивні звукові коливання у структурі перекрить і стін будівель.

Так коливання у вигляді структурного шуму легко поширюються за конструкціями будівель і проникають навіть у приміщеннях, що досить далеко розташовані від джерел шуму. Якщо устаткування встановлене без відповідних звуко- і віброізолюючих пристосувань, у підвальних приміщеннях, фундаментах утворюються коливання звукових частот, що передаються по стінах будівель і поширюються по них, створюючи шум в квартирах.

У багатоповерхових будівлях джерелом шуму можуть бути ліфтові установки. Шум виникає під час роботи лебідки ліфта, руху кабіни, від ударів і поштовхів черевиків, клацання поповерхових вимикачів і, особливо, від ударів розсувних дверей шахти і кабіни. Такий шум поширюється не лише по повітрю в шахті і сходовій клітині, але й, головним чином, за конструкціями будівель внаслідок жорсткого кріплення шахти ліфта до стін і перекриттів.

Рівень шуму, що проникає в приміщення житлових і громадських будівель внаслідок експлуатації санітарно-технічного і інженерного устаткування, в основному залежить від ефективності заходів щодо шумопоглинання, які застосовують під час монтажу і експлуатації.

Найбільш поширеним джерелом міського (зовнішнього) шуму є транспорт: вантажні автомашини, автобуси, тролейбуси, трамваї, а також залізничний транспорт і літаки цивільної авіації. Скарги населення на шум транспорту складають 60% усіх скарг на міський шум. Сучасні міста надзвичайно переобтяжені транспортом. Найбільше транспортне навантаження спостерігається на вулицях адміністративно-культурних центрів міст і магістралей, що зв'язують житлові райони з промисловими вузлами.

У містах з розвиненою промисловістю та містах-новобудовах значне місце в транспортному потоці (до 63-89%) займає вантажний транспорт.

На шумовий режим, особливо великих міст, значно впливають шуми залізничного транспорту, трамваїв і відкритих ліній метрополітену. Джерелами шуму в багатьох містах і приміських зонах є не лише залізничні введення, але й залізничні станції, вокзали, тяглове і колійне господарства з операціями вантаження і розвантаження, під'їзні дороги, депо і тощо.

Шумовий режим багатьох міст в значній мірі залежить від особливості розташування аеропортів цивільної авіації. Використання потужних літаків і вертольотів у поєднанні з різким підвищенням інтенсивності повітряних перевезень призвело до того, що проблема авіаційного шуму в багатьох країнах стала головною проблемою цивільної авіації.

Промислові підприємства і їх устаткування часто є джерелами значного зовнішнього шуму на прилеглій селитебній території. Основними джерелами шуму на промислових підприємствах є технологічне, допоміжне устаткування і системи вентиляції.

Вплив шуму на організм людини. Людина живе серед різних звуків і шумів. Частина з них є корисними сигналами, що дозволяють можливість спілкуватися, правильно орієнтуватися у довкіллі, брати участь в трудовому процесі. Здавна відомий сприятливий вплив на організм людини шумів природного середовища (листя, дощу, річки тощо).

Дані статистики свідчать про те, що у людей, які працюють в лісі, біля річки, на морі, значно рідше, ніж у жителів міст, зустрічаються захворювання нервової і серцево-судинної системи. Встановлено, що шелест листя, спів птахів, дзюрчання струмка, звуки дощу оздоровлюють нервову систему. Внаслідок впливу звуків, що утворюються водоспадом, посилюється робота м'язів. Про позитивний вплив гармонійної музики відомо з давніх часів.

Наведені факти визначають надзвичайно суттєве теоретичне і практичне значення вивчення особливостей впливу шуму на організм людини. Основною метою досліджень є виявлення порогу несприятливого впливу шуму і обґрунтування гігієнічних нормативів для різних контингентів населення, різних умов і місць перебування людини (житлові, громадські будівлі, виробничі приміщення, дитячі і лікувально-профілактичні установи, території житлових районів і місць відпочинку).

Необхідно виділити наступні категорії впливу акустичної енергії на людину:

— вплив на слухову функцію, що обумовлює слухову адаптацію, слухове втомлення, тимчасову або постійну втрату слуху;

— порушення здатності передавати і сприймати звуки мовного спілкування;

— дратівливість, занепокоєння, порушення сну;

— зміна фізіологічних реакцій людини у відповідь на дію стресових сигналів і сигналів, що не є специфічними для шумового впливу;

— вплив на психічне і соматичне здоров'я;

— вплив на виробничу діяльність та ефективність розумової і фізичної праці.

Заходи щодо захисту від шуму. Для захисту від шуму застосовують наступні засоби: усунення причин шумоутворення або послаблення шуму в джерелі виникнення, послаблення шуму на шляху його поширення і безпосередньо в об'єкті захисту.

Для захисту від шуму використовують різноманітні заходи: технологічні (послаблення шуму в джерелі), санітарно-технічні (будівельно-акустичні) (послаблення рівня шуму на шляхах його передачі); архітектурно-планувальні (раціональні прийоми планування будівель, територій забудови); організаційні і адміністративні (обмеження, заборона, або регулювання у часі експлуатації тих або інших джерел шуму) заходи.

Заходи щодо послаблення шуму потрібно передбачати вже на стадії проектування генеральних планів міст, промислових підприємств і планування приміщень в окремих будівлях. Так, неприпустимо розміщувати об'єкти, що вимагають захисту від шуму (житлові будівлі, лабораторно-конструкторські корпуси, адміністративні будівлі) у безпосередній близькості від джерел шумоутворення.

В житлових будинках і гуртожитках не можна розміщати котельні і насосні, вбудовані та прибудовані до них трансформаторні підстанції, автоматичні телефонні станції, адміністративні установи міського та районного призначення, лікувально-профілактичних закладів (крім жіночих консультацій і стоматологічних поліклінік), їдальні, кафе та інші підприємства громадського харчування з кількістю посадкових місць понад 50, магазини, майстерні, пункти з прийманню посуду, а також інші нежитлові приміщення, в яких можуть виникати вібрація і шум. Машинне приміщення ліфтів неприпустимо розташовувати безпосередньо над і під житлом, а також поряд з ними. Шахти ліфтів не повинні прилягати до стін житлових кімнат. Кухні, ванни, санітарні вузли слід об'єднувати в окремі блоки, прилеглі до стін сходових клітин або до таких же блоків сусідніх приміщень, і відділяти від житлових приміщень коридором, тамбуром або холом. Заборонений монтаж трубопроводів і санітарних приладів на конструкціях, які огороджують житлові кімнати, а також розміщення поряд з ними ванних кімнат і каналізаційних стояків.

Для зниження рівнів звукового тиску повітряного шуму використовують наступні заходи:

— зниження рівня звукової потужності джерел шуму за допомогою досконалих з акустичної точки зору вентиляторів і кінцевих пристосувань, шляхом запровадження раціонального режиму їх роботи;

— зниження рівня звукової потужності за шляхами поширення звуку на підставі устаткування глушників, раціонального планування будівель, застосування звукоізоляційних конструкцій з підвищеною звукоізоляцією (стіни, перекриття, вікна, двері тощо) та звукопоглинальних конструкцій в приміщеннях з джерелами шуму;

— зміна акустичних властивостей приміщення, шляхом збільшення звукопоглинання (застосування звукопоглинального покриття і штучних звукопоглиначів).

Для послаблення шуму, який поширюється за каналами систем вентиляції, кондиціонування повітря і повітряного опалювання, слід використовувати спеціальні глушники (трубчасті, стільникові, пластинчаті і камерні із звукопоглинальним матеріалом), а також повітряпроводи і згони, що фанеровані зсередини звукопоглинальним матеріалом.

Основними джерелами шуму в системах водопроводу, каналізації і опалювання у будівлях є насосні агрегати, різна апаратура, у тому числі санітарно-технічні прилади і сам трубопровід. Послабити повітряний шум, який створюється насосами, можна за допомогою вибору найбільш досконалих конструкцій насосів, статичного і динамічного балансування устаткування або ж шляхом вмонтування насосів безпосередньо у кожух відповідних конструкцій.

Послаблення структурного шуму досягають за допомогою улаштування поглинальних матеріалів між бетонною основою і насосом віброізоляторів, ізоляції насосних агрегатів, які підходять до трубопроводу, передбачивши гнучкі вставки тощо.

Звукоізоляцією приміщень від повітряного шуму називають послаблення звукової енергії в процесі передачі її через обгороджування. Найчастіше звукоізоляційними обгороджуваннями є стіни, перегородки, вікна, двері, перекриття. Звукоізоляційна здатність одношарових обгороджувань залежить від багатьох чинників, але, в першу чергу, від їх маси. Для забезпечення високої звукоізоляції такі обгороджування повинні мати велику масу.

Звукоізоляцією від ударного шуму називають здатність перекриття до послаблення шуму в приміщенні під перекриттям під час його посилення викликаного ходінням, перестановкою меблів і тощо. Для забезпечення нормативної звукоізоляції від повітряного шуму одношарових міжквартирних конструкцій, що захищають, в житлових будівлях їх поверхнева маса повинна складати не менше 400 кг/м².

Для зменшення маси звукоізолюючих обгороджувань при забезпеченні нормативної звукоізоляції від повітряного шуму необхідно застосовувати як подвійні з повітряним прошарком, так і багатошарові обгороджування, конструкції.

Звукопоглинальні конструкції призначені для поглинання звуку. До них відносяться звукопоглинальне облицювання поверхонь приміщень, що захищають, та штучні звукопоглиначі.

Найчастіше звукопоглинальне облицювання використовують: в навчальних, спортивних; видовищних будівлях для того, щоб створити найкращі акустичні умови для сприйняття мови і музики, у виробничих цехах, офісах і інших приміщеннях громадського призначення (машинописні бюро, машинообчислювальні станції, адміністративні приміщення, ресторани, зали очікування вокзалів і аеровокзалів, магазини, їдальні, банки, відділення зв'язку та ін.); в приміщеннях коридорного типу (школи, лікарні, готелі і тощо) для попередження поширення шуму.

Заходи щодо боротьби з міським шумом можна розділити на дві групи: архітектурно-планувальні і будівельно-акустичні. Разом з розробкою заходів із зниження рівня шуму транспортних джерел виникає проблема боротьби з шумом, який поширюють ці джерела у довкілля.

Зазначену проблему, як правило, вирішують двома шляхами: шляхом планування загальних містобудівних заходів в процесі складання генеральних планів міст, проектів детального планування житлових районів і мікрорайонів, а також на підставі розробки спеціальних шумозахисних пристосувань, які ізолюють, поглинають і відбивають шум.

Можуть бути використані різні адміністративні заходи, що передбачають: перерозподіл руху транспортних потоків вулицями міста, обмеження руху у різний час доби за певними напрямами руху, зміна складу транспортних засобів (наприклад, заборона використання на деяких вулицях міста вантажних автомобілів і автобусів з дизельними двигунами) і тощо.

Під час розробки проектів планування і забудови міст для захисту від шуму необхідно використовувати як природні умови (рельєф місцевості і зелені насадження), так і спеціальні споруди (екрани поблизу транспортних магістралей). Можна застосовувати також раціональні прийоми зонування території за умовами шумового режиму для тих або інших видів будівель, ділянок і майданчиків для відпочинку, господарчо-побутових потреб.

Гігієнічне значення вібрації.

Науково-технічний прогрес, урбанізація привели до того, що в довкіллі міст з'явився новий фізичний чинник – вібрація. Нині область її поширення вийшла за Режі промислового виробництва і транспортних засобів. Небажані механічні коливання стали виникати на території житлової забудови, в житлових і громадських будівлях.

За характером дії виділяють загальну і локальну вібрацію. Загальна вібрація – це коливання великих поверхонь, що передаються усьому організму. Локальна вібрація спостерігається у разі виникнення коливання невеликих тіл (ручні інструменти і тощо) і як правило передається обмеженій ділянці тіла.

Джерелами вібрації в житлових і громадських будівлях є інженерне і санітарно-технічне устаткування, а також промислові установки, наприклад потужне ковальсько-пресове устаткування, поршневі компресори, будівельні машини (дизелі-молоти), а також транспортні засоби (метрополітен, важкі вантажні автомобілі, залізничні потяги, трамваї), що створюють під час роботи велике динамічне навантаження і призводять до поширення вібрації в ґрунті і конструкціях будівель. Ця вібрація часто є причиною появи шуму в будівлях або супроводжує його.

Численні дослідження впливу вібрації в умовах виробництва показали можливість появи у працівників комплексу патологічних змін, що дістали назву вібраційної хвороби. Вібрація, проникаючи в житла, внаслідок цілодобової дії може несприятливо впливати на організм людини. Проте дія вібрації як чинника малої інтенсивності внутрішньожитлового середовища вивчений є недостатньо.

Міра несприятливої дії вібрації залежить від рівня вібрації (або відстані до джерела низькочастотних коливань), періоду доби, віку, виду діяльності і стану здоров'я людини. Клініко-фізіологічне обстеження різних груп населення, що підлягають дії механічних коливань від об'єктів рейкового транспорту, показало наявність об'єктивних фізіологічних змін у функціональному стані окремих систем організму, що мають фазний характер.

Так, при нетривалій дії вібрації (1,5 року) на перший план виступають функціональні порушення з боку центральної нервової системи у вигляді астенічного і астеновегетативного синдромів та неврастенії. У групі населення з тривалішим терміном проживання (7 років) найчастіше реєструються порушення з боку серцево-судинної системи. Наведені факти свідчать про необхідність гігієнічного нормування вібрації в умовах житла, таким чином розррбки технічних і планувальних заходів для зниження вібрації у міському середовищі. У нашій країні допустимі рівні вібрації в житлових будівлях, правила їх виміру і оцінка регламентовані “Санітарними нормами допустимих рівнів вібрації в житлових будівлях”, що затверджені Міністерством охорони здоров'я України.

Заходи щодо захисту від вібрації. Зазвичай вібрація поширюється як у ґрунті, так і в будівельних конструкціях з відносно невеликим ступенем загасання. Тому, передусім, необхідно вжити заходи щодо зменшення динамічних навантажень, які створюються джерелом вібрації або зниження передачі цих навантажень на підставі віброізоляції машин і засобів транспорту. Зниження вібрації у приміщеннях може бути досягнуте завдяки найбільш доцільного розташування устаткування в будівлі.

Устаткування, що створює значні динамічні навантаження, рекомендують встановлювати у підвалах або на окремих фундаментах, які не пов'язані з каркасом будівлі. На перекритті бажано розміщувати устаткування в місцях, віддалених від захищаючих об'єктів. Якщо неможливо забезпечити достатнє зниження вібрації і шуму, що виникають під час роботи, вказаними методами, слід передбачити їх ізоляцію. Машини з динамічним навантаженням (вентилятори, насоси, компресори і т. д.) рекомендують жорстко монтувати на важкій бетонній плиті або металевій рамі, яка спирається на віброізолятори. Важка плита зменшує амплітуду коливань агрегату, встановленого на віброізоляторах. Крім того, плита забезпечує жорстке центрування з приводом і знижує розміщення центру тяжіння установки. Бажано, щоб маса плити була не менше маси машини, що ізолювалася.

Захист будівель від вібрації, що виникає від руху на залізничних лініях, лініях метрополітену, забезпечується за рахунок належної відстані від джерела вібрації. Житлові будівлі не повинні розташовуватися на відстані ближче 40 м від стіни тунелю метро.

Гігієнічна оцінка електромагнітних випромінювань у довкіллі. Розвиток телебачення, радіозв’язку, радіолокації, розширення мережі високовольтних ліній електропередач, застосування високочастотної енергії в різних сферах народного господарства і в побуті привело до значного зростання рівня електромагнітних випромінювань в містах і населених пунктах. Електромагнітні хвилі різних діапазонів, у тому числі радіочастотні, існують в природі, утворюючи природний фон.

Збільшення кількості і зростання потужності різних штучних джерел неіонізуючої радіації створюють додаткове штучне електромагнітне поле, що за певних умов може несприятливо впливати на здоров'я населення.

Джерела електромагнітних випромінювань і їх характеристики. Основними джерелами випромінювання енергії електромагнітного поля в містах і населених пунктах є антенні пристрої радіо- і телевізійних та радіолокаційних станцій, що працюють в широкому діапазоні частот, високочастотні установки промислового і досвідченого призначення тощо.

Вплив електромагнітних випромінювань на організм людини і їх нормування. Дія електромагнітного поля залежить від напруженості поля, тривалості дії та частоти коливання хвиль. Так, із підвищенням частоти коливання електромагнітних хвиль вплив електромагнітного поля посилюється, і, отже, високі і надвисокі частоти викликають більш виражений біологічний ефект, ніж низькі.

Встановлено, що електромагнітні хвилі міліметрового діапазону майже повністю поглинаються шкірою і діють на її рецептори; сантиметрові і дециметрові – майже не поглинаються шкірою, проникаючи значно глибше і справляючи певний вилив безпосередньо на ультра структури тканини.

На підставі узагальнення результатів експериментальних досліджень були розроблені ГДР електромагнітної енергії (залежно від частоти та довжини хвилі), які лягли в основу “Державних санітарних норм і правил захисту населення від впливу електромагнітних полів” (1996).

Заходи щодо захисту від електромагнітних випромінювань. Під час вибору майданчика для розміщення радіотехнічних об'єктів (радіостанції, телевізійні ретранслятори, станції радіолокації, радіорелейні лінії зв'язку тощо) потрібно враховувати потужність передавачів, конструктивні особливості антен, рельєф місцевості, функціональне призначення прилеглої території, поверховість забудови. Необхідно стежити за тим, щоб рівень електромагнітної енергії на території житлової забудови не перевищував допустимого рівня.

В ході експертизи проектних матеріалів органи санітарно-епідеміологічної служби повинні вимагати від проектних організацій результати розрахунку напруженості поля для території на відстані до 3000-5000 м від проектованого радіотехнічного об'єкту з електромагнітним випромінюванням. Слід враховувати складну (мозаїчну) структуру поля біля поверхні землі і сезонну залежність його інтенсивності.

Захист від електромагнітних полів, що створюються антенними системами телевізійних центрів і ретрансляторів, передусім, повинен забезпечуватися створенням санітарно захисних зон. Крім санітарно захисних зон. встановлюють зону обмеження забудови диференційовано по вертикалі.

Найбільш складними слід вважати питання щодо захисту населення від впливу електромагнітних полів радіотехнічних об'єктів, розташованих на вже забудованій території. Так, захист від випромінювання коротко-хвильових радіостанцій може здійснюватися шляхом екранування житла, зміни кута напряму антен, зниження потужності передавача, винесення радіостанції за межі населеного пункту, а житла – із зони впливу радіостанції, гасіння випромінювання в заданих напрямах. Доцільно виносити зазначені об'єкти за межі селитебної зони.

Проте це не завжди можливо, виходячи із техніко-економічних міркувань, і в такому разі необхідно застосовувати різні активні і пасивні засоби захисту. До активних засобів захисту відносяться: зниження потужності передавачів, зміна конструкції і спрямованості антен у вертикальній площині. Пасивні засоби захисту являють собою містобудівні і планувальні заходи, різноманітні інженерно-будівельні конструкції, що надають можливість знизити випромінювання поверхні землі і створити “радіотіні” в зонах перебування людей.

Для захисту від випромінювання можна використовувати екранування, розміщуючи громадські і адміністративні будівлі між джерелом електромагнітних випромінювань і житловою забудовою. Зелені насадження також є екранами і в певній мірі знижують рівень напруженості електромагнітних хвиль. Доцільно використовувати рельєф місцевості на територіях, що розташовані поблизу від джерел випромінювання, і зводити житлові будівлі на ділянках, де є “радіотінь”.

Досить ефективними є дифракційні екрани, що являють собою вертикальну стінку з матеріалу, який відбиває електромагнітні хвилі, що встановлена на певній відстані від джерела випромінювання. Ефективність екранів і створювана ними “радіотінь” залежать від їх розмірів, відстані від екрану до джерела випромінювання і довжини випромінюваних радіохвиль. Як матеріал для екранів також використовують металеву сітку. Як матеріал для екранів, вікон застосовують прозоре скло з металізованими плівками

Санітарно-епідеміологічна служба контролює дотримання ГДР електромагнітного поля на стадіях проектування, реконструкції і експлуатації радіотехнічних об'єктів на прилеглій селитебної території. В ході проектування житлової забудови або окремих споруд поблизу від джерел випромінювання електромагнітної енергії контроль за дотриманням нормативних величин на території, що відводиться під будівництво, здійснюється на підставі розрахункового та інструментального методів визначення рівня напруженості електромагнітного поля.

Під час приймання в експлуатацію нових або реконструйованих радіотехнічних об’єктів рівні електромагнітного поля вимірює відомча служба за участю санітарних лікарів, а у разі приймання громадських будівель – представники санітарно-епідеміологічної служби за участю представників радіотехнічного об’єкту.

Необхідно відмітити, що захист населення від шкідливої дії електромагнітних полів є дуже актуальним, але ще недостатньо вивченим питанням.

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 613 | Нарушение авторских прав