АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Стимулювальні (контактні) проносні

Сприяють скороченню кишечнику завдяки множинним, але не до кінця з’ясованим механізмам. Вони передбачають пряме стимулювання ентеральної нервової системи та секрецію електролітів і рідини в кишечнику. Вважається, що тривале застосування стимулювальних проносних може призводити до деструкції та порушення функціонування міоентерального сплетіння, що зумовлює атонію та дилатацію кишечнику. Результати недавніх досліджень свідчать про те, що тривалий прийом цих препаратів може бути безпечним у більшості хворих. Тривале лікування стимулювальними проносними може бути необхідним у прикутих до ліжка пацієнтів з неврологічними порушеннями.

Похідні тріарилметану

До похідних тріарилметану належить натрію пікосульфат.

Фармакодинаміка і фармакокінетика. Після перорального прийому пікосульфат натрію досягає кишечнику без істотної абсорбції, тому не зазнає ентерогепатичної циркуляції. В результаті бактеріального розщеплення вихідної речовини в товстій кишці утворюється вільний дифенол. Ефект настає через 6–12 год.

Спосіб застосування. Призначають перорально, бажано ввечері, по 13–26 крапель (5–10 мг).

Побічні дії. При застосуванні натрію пікосульфату можливий дискомфорт, спазми та біль у животі, діарея, алергійні реакції. Тривалий прийом пікосульфату натрію у високих дозах може призвести до порушень водно-електролітного балансу (в тому числі гіпокаліємії).

Взаємодії. Серцеві глікозиди, діуретики та кортикостероїди можуть посилювати вираженість електролітних порушень, викликаних пікосульфатом натрію у високих дозах. Гіпокаліємія при застосуванні пікосульфату натрію може зумовити підвищення чутливості до серцевих глікозидів.

Природні похідні антрахінонів

Листя сени (Cassia acutifolia), кора крушини (Frangula alnus), листя алое (Aloe arborescens), коріння вовчуга (Ononis arvensis) є натуральними рослинними засобами. В США також використовують висушену кору крушини американської (Rhamnus purshiana). Ці проносні засоби слабко абсорбуються, у кишечнику зазнають гідролізу, що зумовлює скорочення кишечнику через 6–12 год після перорального прийому та через 2 год після ректального застосування. Тривале застосування спричиняє характерну коричневу пігментацію кишечнику, відому як меланоз кишечнику. Існували побоювання щодо канцерогенності цих препаратів, проте епідеміологічні дослідження не виявили зв’язку між використанням антрахінонів та розвитком колоректального раку.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 443 | Нарушение авторских прав