АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Пробіотичні препарати конкурентної дії

Фармакодинаміка. Saccharomyces boulardii при проходженні через шлунково-кишковий тракт проявляють біологічну захисну дію щодо нормальної кишкової мікрофлори. Вони сприяють відновленню нормальної мікрофлори кишечнику та мають виражену етіопатогенетичну антидіарейну дію. До основних механізмів дії належать: прямий антагонізм, пов’язаний зі здатністю Saccharomyces boulardii пригнічувати ріст патогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів; антитоксинна дія, зумовлена продукцією протеаз, що розщеплюють токсини та рецептори ентероцитів, які зв’язують токсини; антисекреторна дія (знижує секрецію води та солей) через зменшення утворення цАМФ в ентероцитах; посилення неспецифічної імунної системи внаслідок збільшення вмісту імуноглобуліну A та секреторних компонентів інших імуноглобіулінів; ферментативна активність, зумовлена підвищенням активності дисахаридаз тонкої кишки; трофічний ефект щодо слизової оболонки тонкої кишки внаслідок вивільнення сперміну та спермідину. Генетично зумовлена стійкість Saccharomyces boulardii до дії антибіотиків обґрунтовує можливість їх одночасного використання з антибактеріальними препаратами для захисту нормального мікробіоценозу травного каналу.

Фармакокінетика. Після прийому препарату, що містить Saccharomyces boulardii, швидко досягається їх висока концентрація в товстій кишці, що підтримується протягом доби. Saccharomyces boulardii не потрапляють до системного кровообігу та мезентеріальних лімфатичних вузлів. Після закінчення лікування Saccharomyces boulardii повністю виводяться з калом протягом 3–5 днів.

Показання. Використовують для лікування при гострій інфекційній діареї (бактеріальної або вірусної етіології), профілактики та лікування діареї та колітів, зумовлених антибіотикотерапією, профілактики та лікування псевдомембранозного коліту та рецидивуючих захворювань, викликаних Clostridium difficile, лікування при синдромі подразненого кишечнику.

Спосіб застосування. Призначають по 1–2 капсули або пакетики 2 рази на добу. При гострій діареї застосовують протягом 3–5 днів, при лікуванні дисбіозу та хронічного діарейного синдрому — 10–14 днів. Для профілактики і лікування діареї, зумовленої антибіотикотерапією, та псевдомембранозного коліту призначають одночасно з антибіотиками в дозі 2 капсули або 2 пакетики 2 рази на добу з першого дня антибіотикотерапії.

Побічні дії. Рідко можливий нетривалий дискомфорт в епігастрії, що не потребує припинення прийому.

Взаємодії. Не призначають одночасно з антимікотичними препаратами при їх системному застосуванні.

Пребіотики

До пребіотиків належать неперетравлювані інгредієнти їжі, які сприяють поліпшенню здоров’я за рахунок селективного стимулювання росту й/або метаболічної активності однієї чи кількох груп бактерій, що живуть у товстій кишці. Щоб компонент їжі був класифікований як пребіотик, він не повинен піддаватися гідролізу травними ферментами людини, не повинен абсорбуватися у верхніх відділах травного тракту, а має бути селективним субстратом для росту й/або метаболічної активації одного виду чи певної групи мікроорганізмів, що заселяють товстий кишечник, сприяючи нормалізації їх співвідношення.

Інгредієнти харчування, які відповідають цим вимогам, є низькомолекулярними вуглеводами. Властивості пребіотиків найбільш виражені у фруктозоолігосахаридів, інуліну, галакто-олігосахаридів, лактулозі, лактитолу. Пребіотики містяться у молочних продуктах, кукурудзяних пластівцях, крупах, хлібі, цибулі ріпчастій, цикорії польовому, часнику, квасолі, гороху, артишоку, аспарагусі, бананах і багатьох інших продуктах. На життєдіяльність мікрофлори кишечнику людини в середньому витрачається до 10 % енергії, що надійшла, і 20 % об’єму спожитої їжі.

Кілька досліджень, проведених у дорослих добровольців, довели виражений стимулювальний вплив олігосахаридів, особливо тих, які містять фруктозу, на ріст біфідо- і лактобактерій у товстій кишці.

Інулін — полісахарид, що міститься в цибулинах і корінні жоржин, артишоку і кульбаби. Це фруктозан, оскільки при його гідролізі утворюється фруктоза. Виявлено, що інулін, крім стимуляції росту й активності біфідо- і лактобактерій, підвищує всмоктування кальцію в товстій кишці, тобто знижує ризик остеопорозу, впливає на метаболізм ліпідів, знижуючи ризик атеросклеротичних змін у серцево-судинній системі й, можливо, запобігаючи розвитку цукрового діабету ІІ типу. Наявні попередні дані про його антиканцерогенний ефект.

Олігосахариди, зокрема N‑ацетилглюкозамін, глюкоза, галактоза, олігомери фукози або інші глікопротеїни, які в певній пропорції входять до складу грудного молока, є специфічними факторами для росту біфідобактерій.

Лактулоза (див. «Проносні засоби») — синтетичний дисахарид, що не зустрічається в природі, у якому кожна молекула галактози зв’язана з молекулою фруктози. Лактулоза потрапляє в товсту кишку у незмінному вигляді (лише близько 0,25–2,00 % всмоктується в незмінному вигляді в тонкій кишці) і служить живильним субстратом для цукролітичних бактерій.

У процесі бактеріального розщеплення лактулози на коротколанцюгові жирні кислоти (молочна, оцтова, пропіонова, масляна) знижується рН вмісту товстої кишки. За рахунок цього ж підвищується осмотичний тиск, що веде до затримки рідини в просвіті кишки й посиленню її перистальтики. Використання лактулози як джерела вуглеводів і енергії приводить до збільшення бактеріальної маси, і супроводжується активною утилізацією аміаку й азоту амінокислот.

До пребіотиків належать також продукти обміну природної мікрофлори кишечнику (Lactobacillus helveticus, Lactobacillus acidophilus, Е. coli, Streptococcus fecalis), що чинять сприятливий вплив на функцію слизової оболонки кишечнику та відновлення нормальної флори.

Донині недостатньо вивчені властивості таких пребіотиків, як манозо-, мальтозо-, ксилозо- і глюкозо-олігосахариди.

Пребіотики легко зберігати й транспортувати. Для них не потрібна спеціальна захисна упаковка, їх можна приймати разом з антибіотиками, легко підбирати без урахування мікробного пейзажу, вони не зможуть стати причиною інфекційного захворювання. Проте ці засоби не є джерелом нормальної флори кишечнику.

Комбінація пробіотиків і пребіотиків об’єднана в групу синбіотиків, які чинять корисний вплив на здоров’я організму-хазяїна, поліпшуючи виживаність і приживлюваність у кишечнику живих бактеріальних добавок і вибірково стимулюючи ріст та активацію метаболізму ендогенних лакто- і біфідобактерій.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 507 | Нарушение авторских прав