АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология
|
Біологічні реакції
Організм природно функціонує тільки тоді, коли знаходиться в оптимальних умовах зовнішнього середовища. Допустимі межі коливання зовнішнього середовища, які переносить організм вищих тварин, є ширші, ніж для його клітин. Причина в тім, що середовищем для клітин організму є його внутрішнє середовище, яке є менш мінливим, ніж зовнішнє середовище. До внутрішнього середовища належать кров, лімфа і тканинна рідина, що омиває клітини.
Живі організми перебувають під постійним впливом зовнішнього середовища. На зміну зовнішнього середовища організми здатні відповідати зміною структури і функції. Зміну структури і функції організму і його клітин у відповідь на різні впливи називають біологічними реакціями, а впливи, що їх спричиняють - подразниками, або стимулами.
Для живих організмів і їх клітин властива подразливість - здатність живих організмів і їх клітин відповідати на зміни у зовнішньому або внутрішньому середовищі адаптивними, або пристосувальними реакціями.
Реакції клітин можуть проявлятись у різній формі: зміні структури, росту, поділу, утворенні певних хімічних сполук, перетворенні хімічної енергії в електричну, механічну, теплову, виконанні роботи і т.д. Різноманітними є і поведінкові реакції цілісного організму.
Подразником живої клітини або цілісного організму може бути будь-яка зміна зовнішнього середовища або внутрішнього стану, якщо вона значна, виникає швидко і триває досить довго. Отже, чинники, що спричиняють перехід живого з стану спокою в стан діяльності, називають подразниками. Вони можуть бути зовнішніми, коли їх джерело знаходиться у зовнішньому середовищі, і внутрішніми, що виникають унаслідок зміни у тканинах, особливо у крові і міжклітинній рідині.
Усі подразники можна розділити за їх природою на фізичні, фізико-хімічні, хімічні і біологічні. До фізичних належать: температурні, механічні (удар, укол, тиск, прискорення і ін.), електричні, світлові, звукові, випромінювання (радіоактивні, ультрафіолетові та ін.). Фізико-хімічними подразниками є зміни осмотичного тиску, рН, електролітного складу, колоїдного стану. Хімічним подразником може бути будь-яка речовина, здатна змінювати обмін речовин або структуру клітин. Хімічні подразники надходять ззовні (з їжею, ліками, отрутами), а також утворюються в організмі (гормони, медіатори), До біологічних подразників належать тварини, рослини, бактерії і віруси, що діють на поверхню високоорганізованих тварин або проникають у їхній організм.
Подразниками служать і нервові імпульси (потенціали дії), які переводять клітини у діяльний стан. За механізмами генерації і активації і внутрішньоклітинних процесів їх слід розглядати як фізико-хімімпі подразники
Весь комплекс подразників можна розділити на дві і рупи:адекватні і неадекватні. Адекватний подразник є природним для певного виду клітин, які спеціально пристосовані до його сприймання і характеризуються надзвичайно високою до нього чутливістю. Наприклад, адекватним помри шипом для фоторецепторів ока є промені світла, звуку для слухових рецепторів, пахучі речовини для нюхових рецепторів, тиск для тактильних рецепторів, нервовий імпульс дня скелетних м'язів.
Неадекватним називають такий подразник, до сприймання якого клітина спеціально не пристосувалась. Так, скелетний м'яз скорочується у відповідь на дію кислоти або лугу, розтягування, механічною удпру. швидкого нагрівання і т.д., які і будуть неадекватними подразниками. Клітини більш чутливі до адекватних подразників, ніж до неадекватних. Оскільки нервовий імпульс має електричну природу, електричний струм слід розцінювати як адекватний подразник для нервових, м'язових і залозистих клітин.
Подразники через рецептори або безпосередньо діють на рипі компоненти клітини: плазматичну мембрану, внутрішньоклітинні мембрани, скоротливий апарат клітин, ферменти, процеси транскрипції і трансляції більшість чиників діє безпосередньо на плазматичну мембрану, яка несе річницю потенціалів і служить апаратом подразнення клітин. Тому провідною реакцією клітини електрична.
Серед багатьох форм клітинних реакцій на зовнішні пилини розрізняють збудження. Збудженням клітини називають її реакцію на подразнення, що проявляється в особливо виразній зовнішній діяльності: генерації потенціалу дії, скороченні, виведенні секрету. Таке трактування збудження називається загально-біологічним, а в спеціальній літературі скорочення і виведення секрету розглядають як наслідок збудження.
Клітини, здатні до збудження, називають збудливими. О.Н.Ноздрачов (1991) відносить до збудливих клітин нервові, м'язові, секреторні, чутливі нервові закінчення і рецептори. Збудливість усіх цих типів клітин забезпечують реактивність високоорганізованих організмів. Деякі автори (Р.Шмидт, 1988) до збудливих відносять тільки ті клітини, в яких можна викликати потенціали дії. Тому тільки нервові і м'язові клітини слід вважати збудливими. Рецепторні клітини, не всі секреторні клітини, а також тонічні м'язові волокна не генеруючі, потенціали дії.
У спеціальній літературі розрізняють електрично збудливі і електрично незбудливі мембрани. Якщо мембрана змінює свою провідність у відповідь на електричний імпульс, то її відносять до електрично збудливих. Така мембрана містить потенціалозалежні іонні канали, провідність яких залежить від величини мембранного потенціалу.
Здатність збудливих клітин відповідати на подразнення збудженням називають збудливістю. Мірою збудливості служить мінімальна, або порогова сила подразника, що спричиняє збудження. Чим більша мінімальна сила подразника, тим вищий поріг подразнення й нижча збудливість. Чим нижчий поріг, тим вища збудливість. Особливо висока збудливість клітин відносно адекватних подразників.
Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 817 | Нарушение авторских прав
|