АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Діагноз

У діагностиці хронічного пієлонефриту істотну допомогу надає правильно зібраний анамнез. Необхідно з наполегливістю з'ясувати у хворих перенесені в дитинстві захворювання нирок і сечових шляхів. У жінок слід звертати увагу на ті, що наголошувалися під час вагітності або незабаром після родів атаки гострого пієлонефриту або гострого циститу. У чоловіків особливу увагу необхідно приділити перенесеним травмам хребта, сечовипускального каналу, сечового міхура і запальним захворюванням сечостатевих органів.

Необхідно також виявляти наявність чинників, що призводять до виникнення пієлонефриту, таких, як аномалії розвитку нирок і сечових шляхів, сечокам'яна хвороба, нефроптоз, цукровий діабет, аденома передміхурової залози і ін.

Велике значення в діагностиці хронічного пієлонефриту мають лабораторні, рентгенологічні і радіоізотопні методи дослідження.

Лейкоцитурія є одним з найбільш важливих симптомів хронічного пієлонефриту. Проте загальний аналіз сечі малопридатний для виявлення лейкоцитурії при пієлонефриті в латентній фазі запалення. Неточність загального аналізу полягає в тому, що при ньому не враховують кількість сечі поверх осаду, що залишається після центрифугування, розміри краплі, узятої для дослідження, і покривного скла. Майже у половини хворих з латентною фазою хронічного пієлонефриту лейкоцитурію не виявляють при загальному аналізі сечі. Внаслідок цього при підозрі на наявність хронічного пієлонефриту показано виявлення лейкоцитурії за допомогою методів Каковського — Аддіса (вміст лейкоцитів в добовій сечі), Амбюрже (кількість лейкоцитів, що виділяються за 1 хв.), Альмейда — Нечипоренко (кількість лейкоцитів в 1 мл сечі).

Якщо лікар припускає наявність у хворого хронічного пієлонефриту в фазі ремісії, застосовують провокаційні тести (преднізолоновий або пірогеналовий). Введення преднізолону або пірогенала провокує у хворого хронічним пієлонефритом вихід лейкоцитів з вогнища запалення. Поява лейкоцитурії після введення преднізолону або пірогенала свідчить про наявність хронічного пієлонефриту. Даний тест стає особливо переконливим, якщо в сечі одночасно виявляють активні лейкоцити і клітки Штернгеймера — Мальбіна.

Діагностичне значення при хронічному пієлонефриті мають також зменшення осмотичної концентрації сечі (менше 400 мосм/л) і зниження показників кліренсу ендогенного креатиніну (нижче 80 мл/мін). Зменшення концентраційної здатності нирки може нерідко спостерігатися на ранніх стадіях захворювання. Воно свідчить про порушення здатності дистальних відділів канальців підтримувати осмотичний градієнт в напрямі кров — канальці. Наголошується також зниження канальцевої секреції як ранній симптом хронічного пієлонефриту.

Важливим завданням в лікуванні хронічного пієлонефриту є виділення, ідентифікація збудника і визначення чутливості до нього антибіотиків. Це виконується за допомогою посіву сечі на флору і чутливість до антибіотиків. Цим методом можна визначити не тільки "якість" збудника, але і його кількість. Визначення внутріклітинних збудників (хламідій, уреаплазм, мікоплазм і т.д.) виконується за допомогою ПЛР (полімеразно-ланцюгової реакції) При підозрі на внутріклітинну, вірусну, грибкову природу збудника проводиться визначення специфічних антитіл в крові.

Велике значення мають методи оцінки імунологічної реактивності, вивчення особливостей протеїнурії і визначення титрів антибактеріальних антитіл. Імунологічну реактивність в даний час оцінюють за допомогою комплексу методів, що передбачають визначення клітинних і гуморальних чинників імунітету. З клітинних методів найбільшого поширення набули методи визначення числа імунокомпетентних кліток в периферичній крові і їх функціональній повноцінності. Кількість імунокомпетентних клітин встановлюють в реакції розетко-утворювання, причому різні модифікації дозволяють визначити число тимус-залежних, тимус-незалежних і так званих нульових імуно-компетентних клітин. Про функціональну повноцінність імуноцитів одержують інформацію при проведенні реакції бласттрансформації лімфоцитів периферичної крові.

УЗД нирок є скринінговим методом, тому інструментальне обстеження пацієнта з підозрою на хронічний пієлонефрит повинне починатися з УЗД. Можливі УЗД-ознаки хронічного пієлонефриту: асиметрія розмірів нирок, зменшення в розмірах ураженої нирки; зміна щільності луни: потоншення паренхіми і її ущільнення; розширення і деформація чашково-мискової системи; при обструкції сечових шляхів — гідронефроз, конкременти.

Екскреторна урографія — це другий по черзі метод інструментальної діагностики пієлонефриту, до якого вдаються, якщо при УЗД виявлена патологія. Екскреторна урографія має перевагу перед УЗД у ряді ситуацій: візуалізація сечовивідних шляхів, виявлення обструктивної уропатії і ін. Ознаки хронічного пієлонефриту: запізнювання виділення і зниження інтенсивності контрастування; нерівні контури і зменшення розмірів ураженої нирки; симптом Ходсона і зниження ренально-кортикального індексу. Симптом Ходсона — зменшення товщини паренхіми нирок на полюсах в порівнянні з товщиною в середній частині; деформація чашково-мискової системи і її ущільнення; порушення тонусу чашково-мискової системи.

Радіонуклідні методи (ізотопна ренографія, сканування з технецієм) дозволяють ідентифікувати функціонуючу паренхіму, що має диференціально-діагностичне і прогностичне значення.

Комп'ютерна томографія і магнітно-резонансна томографія показані, якщо УЗД виявилося неінформативним або підозрюється пухлинний процес. В порівнянні з УЗД комп'ютерна томографія володіє безперечними перевагами у візуалізації поширеності запального процесу за межі нирки і оцінки залучення в процес сусідніх органів; отриманні зображення вісцеральних органів у пацієнтів з ожирінням.

Дата добавления: 2015-08-26 | Просмотры: 567 | Нарушение авторских прав