АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Скарлатина

Скарлатина – гостре інфекційне захворювання (антропоноз) переважно дитячого віку, яке характеризується явищами загальної інтоксикації, ангіною, реґіонарним лімфаденітом, дрібноточковим висипом та наступним пластинчастим лущенням.

У 1860-х роках скарлатину вперше почали відрізняти від кору та інших дитячих інфекцій, що перебігають з висипом. До 1906 року російські вчені І.Г.Савченко і Г.Н.Габричевський довели роль стрептококу у виникненні скарлатини. У той час в країнах Європи та Північної Америки в зимовий сезон спостерігалась висока захворюваність скарлатиною серед дітей. У наш час скарлатина зустрічається досить рідко, а важкі форми спостерігаються ще рідше.

S. рyogenes. Клітинний поділ відбувається уздовж єдиної осі бактерій, тому вони ростуть в ланцюжках або парами, звідки походить і їх назва (від грецької streptos – «подібний до ланцюжка»).

Відомо 46 серологічних типів цього стрептокока. Кожен з них може спричинити скарлатину. Більшість штамів продукують стрептолізини, стрептокіназу, стрептодорназу, деякі – еритрогенний токсин. Екзотоксин, який продукується стрептококами, викликає симптоми загальної інтоксикації та висип. Стрептокок за умов, що сприяють мікробній інвазії, викликає септичний компонент, що виявляється лімфаденітом, отитом, септицемією. У розвитку патологічного процесу велику роль грають алергічні механізми, що беруть участь у виникненні та патогенезі ускладнень в пізньому періоді хвороби. Розвиток ускладнень нерідко пов’язаний із стрептококовою суперінфекцією або реінфекцією.

Антитіла, які утворюються в організмі після перенесеної скарлатини у відповідь на дію токсину, зв’язують токсини стрептокока всіх типів (поліспецифічний антитоксичний імунітет); антибактеріальні антитіла виробляються тільки проти того типу стрептокока, який викликав захворювання (моноспецифічний антибактеріальний імунітет).

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворий на скарлатину, контагіозний з моменту захворювання до 22 дня від початку хвороби, а також хворий (дитина або дорослий), в якого є інша стрептококова хвороба (ангіна, назофарингіт, стрептодермія, бешиха та ін.). Основний шлях передачі скарлатини – повітряно-краплинний. Певну роль при поширенні скарлатини відіграє передавання інфекції контактним шляхом – через третю особу та через побутові предмети. Спостерігаються харчові спалахи скарлатини. Найбільше випадків захворювання скарлатиною спостерігається серед дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Діти першого року життя та після 15-річного віку на скарлатину хворіють рідко. Індекс контагіозності при скарлатині становить 0,4.

Патогенез. Вхідні ворота інфекції – піднебінні мигдалики, а також пошкоджена шкіра або слизові оболонки іншої ділянки (опікова, ранова, післяродова скарлатина). Стрептокок розмножується в ділянці вхідних воріт інфекції, виділяє екзотоксин, який всмоктується в кров і зумовлює загальні токсичні симптоми (головний біль, блювання, підвищення температури тіла тощо), ураження вегетативної нервової системи (спочатку симпатичної, а потім парасимпатичної частини). З дією екзотоксину пов’язуються зміни шкіри (висип) та язика. Септична дія стрептокока проявляється виникненням на місці інвазії інфекції первинного вогнища запалення (ангіна) та гнійними ускладненнями, які розвиваються при певних несприятливих умовах. Продукти розпаду стрептокока мають алергічну дію, що сприяє розвитку алергічних ускладнень.

Клініко-морфологічна характеристика. Інкубаційний період при скарлатині триває 2-7 днів, іноді збільшуючись до 12 днів. Початок хвороби гострий. Температура тіла підвищується до 38-39°С і більше, з’являються біль у горлі під час ковтання, головний біль, нездужання, часто – блювання. Вже

Скарлатинозний висип дрібно точковий, яскраво-рожевий або червоний.

На перший погляд створюється враження суцільного почервоніння шкіри.

Чітко видно блідий носо-губний трикутник (типова ознака скарлатини, описана Н. Філатовим) та малиновий язик.

У ділянках згинів, при уважному огляді видно багато дрібно точкових крововиливів, завдяки чому природні складки в них дуже виділяються. Це симптом складки.

Постійним симптомом скарлатини є ангіна – від катарального запалення до глибоких некротичних змін піднебінних мигдаликів. Спостерігається яскрава гіперемія слизової оболонки передніх піднебінних дужок, м’якого піднебіння, язичка (палаючий зів). Відповідно до ступеня ураження зіва в процес втягуються реґіонарні лімфатичні вузли: вони збільшені, щільні, болісні при пальпації.

Явища загальної інтоксикації, залежно від важкості хвороби, зберігаються протягом 2-7 днів. Паралельно з поліпшенням загального стану (зниження та нормалізація температури тіла, поліпшення самопочуття) зменшується ступінь запальних змін зіва, блідне і поступово зникає висип. На місці висипу спостерігається лущення: висівкоподібне на обличчі та шиї, пластинчасте – на тулубі та кінцівках.

Поява лущення припадає на кінець першого – початок другого тижня. Більш інтенсивним лущення буває після рясного висипання, особливо міліарного. Найчіткішим є скарлатинозне пластинчасте лущення на долонях та підошвах.

Типова скарлатина проявляється в легкій, середньо важкій та важкій формах. Важка форма скарлатини, при якій домінують загальні токсичні розлади (гіпертермія, багаторазове блювання, нейротоксикоз, геморагічний синдром), є токсичною. При перевазі бактеріального компонента (некротична ангіна, аденофлегмона, ранні гнійні ускладнення тощо) виділяють септичну скарлатину. Поєднання симптомів токсичної та септичної скарлатини характерне для токсико-септичної форми хвороби.

Перебіг скарлатини нерідко буває атиповим: симптоми хвороби виражені слабко, деяких з них зовсім немає. Це стерта форма скарлатини.

Атиповою скарлатиною є також екстрафарингеальна або екстрабукальна (опікова, ранова, післяродова тощо). Явища загальної інтоксикації є вираженими, висип типовим, але починається він і найбільш насичений у ділянці вхідних воріт інфекції. Слабко виражені зміни в зіву – ангіна найчастіше є катаральною.

Ускладнення. В ґенезі ускладнень скарлатини основну роль відіграють два фактори: бактеріальний та алергічний.

Бактеріальні (гнійні) ускладнення можуть виникати і в ранні, і в пізні строки хвороби. Серед гнійних ускладнень найбільш поширені лімфаденіт, аденофлегмона, отит, мастоїдит, гнійний артрит та ін.

Алергічні ускладнення при скарлатині найчастіше виникають під час другого періоду хвороби. Це насамперед дифузний гломерулонефрит та синовіїт з переважним ураженням дрібних суглобів. Для скарлатини характерними є також алергічні хвилі: у одужуючого від скарлатини на 2-3 тижні хвороби відновлюються загальні токсичні симптоми, підвищується температура тіла (звичайно короткочасно); з’являється висип різноманітного характеру (дрібно плямистий, уртикарний, анулярний), ангіна (звичайно катаральна), спостерігаються одутлість обличчя, катар слизових оболонок – кон’юнктивіт, риніт, бронхіт. Збільшуються лімфатичні вузли, виникає еозинофілія. Алергічні хвилі можуть бути одноразовими та повторними. Поряд з алергічними хвилями при скарлатині на 3-4 тижні хвороби можуть з’являтися справжні рецидиви скарлатини.

Своєрідні зміни серцево-судинної системи, які виникають у другому періоді скарлатини і відомі під назвою скарлатинозного серця (сповільнення пульсу, аритмія дихального типу, зниження артеріального тиску, розширення відносної тупості серця вліво, систолічний шум тощо), відображують зміну фаз тонусу вегетативної нервової системи. Вони цілком доброякісні, можуть утримуватися протягом 2-4 тижнів.

Діагноз. Розпізнавання скарлатини у типових випадках не становить труднощів. Надійних методів лабораторної діагностики скарлатини немає. Бактеріологічний метод (виділення гемолітичного стрептокока) застосовується нечасто у зв’язку зі значним поширенням цього мікроорганізму в носоглотці при інших захворюваннях, а також у здорових людей. Підвищення титру антистрептолізину та антифібринолізину характерне для скарлатини, але ці дослідження трудомісткі і не знайшли широкого застосування в практиці. Скарлатині, як і іншим бактеріальним інфекціям, властиві нейтрофільний лейкоцитоз, зсув формули вліво та збільшена ШОЕ.

Профілактика. Специфічної профілактики скарлатини досі не розроблено. Тривають пошуки ефективних методів активної імунізації.

Заходи у вогнищі. Хворого на скарлатину ізолюють вдома або госпіталізують, якщо є показання (важка та ускладнена форми хвороби, неможливість забезпечити догляд за хворим або ізолювати його вдома тощо); одужуючі, які відвідують дитячі дошкільні заклади та перші два класи школи, допускаються в ці заклади, коли мине 22 дні від початку хвороби. Карантин для контактних дітей дошкільного віку та учнів перших двох класів встановлюється на 7 днів. За вогнищем встановлюють медичний нагляд. Важливо виявити стерті та атипові (наприклад, ангіна), форми хвороби.

Тема №13

КИШКОВІ ІНФЕКЦІЇ: ДИЗЕНТЕРІЯ, ЧЕРЕВНИЙ ТИФ, ХОЛЕРА.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 878 | Нарушение авторских прав