АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Об'єктивне обстеження.

Об'єктивне обстеження проводиться суворо послідовно і включає огляд, пальпацію, перкусію, аускультацію. Його розпочинають із оцінки положення хворого, його зовнішнього вигляду, загального стану. Визначають і фіксують зріст, масу, будову тіла, стан харчування, свідомість, реакцію на оточуюче, настрій. Розрізняють такі характеристики загального стану хірургічного хворого: добрий, задовільний, середньої важкості, важкий, вкрай важкий, передагональний, агональний, стан клінічної смерті. Зріст і масу тіла визначають і фіксують у відповідних одиницях вимірювання; будова тіла може бути правильною (нормостенічна, астенічна, гіперстенічна) й неправильною (потрібно окремо описати), а також міцною і кволою; харчування (нормальне, знижене, підвищене, ожиріння, кахексія); положення хворого (активне, пасивне, вимушене). Активне положення є найбільш сприятливим і свідчить про те, що серйозні функціональні розлади внаслідок захворювання або травми не настали. Пасивне положення, як правило, вказує на важкість травми або захворювання із залученням у патологічний процес спинного мозку. Вимушене положення найчастіше буває ознакою системного захворювання або вираженого больового синдрому. Свідомість збережена, ясна, сплутана, хворий у непритомному стані. Вираз обличчя звичайний, маскоподібний, відображує страждання, страх, гнів, збудження, тугу. Визначають температуру тіла, якщо необхідно, то порівнюють її в аксилярній ділянці та прямій кишці (за наявності патології органів черевної порожнини).Далі проводять загальне дослідження, розпочинаючи з пограничних тканин і поступово, немовби заглиблюючись у тіло хворого, обстежують шкіру, видимі слизові оболонки, підшкірну жирову клітковину, лімфатичні вузли, щитоподібну, молочні залози, суглоби, кістки. Досліджуючи шкіру, звертають увагу на її колір, наявність пігментних плям, рубців, патологічних утворів. Визначають вологість шкіри, її тургор, еластичність. Шкірний покрив необхідно оглядати на всьому тілі, оголюючи хворого спочатку вище пояса, а потім нижче пояса. Шкіра може бути звичайного кольору, смуглявою і навіть із бронзовим відтінком, блідою, з явищами ціанозу, сіруватого відтінку, воскоподібною, жовтуватого відтінку аж до вираженої жовтяниці. Оглядаючи шкіру, оцінюють вираженість і характер росту волосся (чоловічий, жіночий тип росту волосся на лобку), гіпертрихоз, облисіння. Зміни в рості волосся спостерігаються при гормональних захворюваннях, особливо за наявності патології надниркових залоз. Звертають увагу також на стан нігтьових пластинок, їх зміни, що характерні для облітеруючих захворювань артерій. Детально оглядають пігментні плями, пам'ятаючи про можливість їх злоякісної трансформації (меланома). Огляд обов'язково доповнюють пальпацією шкіри з метою визначення її еластичності (в різних місцях шкіру беруть двома пальцями в складку і відпускають - моментальне розправлення шкіри свідчить про добру її еластичність), стовщення складки шкіри на симетричній ділянці тіла може вказувати на наявність захворювання (стовщення складки на стегні та відповідна клініка вказують на туберкульоз кульшового суглоба — симптом Александрова), особлива щільність шкіри і неможливість її взяти в складку спостерігаються у хворих на мікседему. Пальпаторно оцінюють також і вологість шкіри, яка змінюється внаслідок хірургічних захворювань. При вивченні рубців визначають їх розміщення, розміри (в сантиметрах), форму, зрощення з оточуючими тканинами, болючість, рухомість, здатність організму до утворення гіпертрофованих келоїдних рубців.

Під час дослідження слизових оболонок очей, губ, ротової порожнини відзначають їх колір, пігментацію, наявність почервоніння, висипки, ерозій, виразки, лейкоплакії, патологічних утворів. Особливу увагу слід звертати на язик. Вологий чистий язик — ознака здорового організму; сухий обкладений язик — візитна картка дегідратації організму, перитоніту; набряклий великий язик спостерігається у хворих на гіпотиреоз. Колір язика може бути рожевим, малиновим. Звертають увагу на вираженість сосочків, на так званий географічний, лакований язик, наявність тріщин, ерозій. Запах із рота (сечі, ацетону, сирої печінки, гнильний) є ознакою цілої низки захворювань. Під час дослідження підшкірної жирової клітковини відзначають ступінь її розвитку та особливості розподілу по всьому тілу. Вираженість і характер розподілу клітковини визначають форму тіла – чоловічий або жіночий тип, зміну будови тіла при ожирінні, кахексії. Нерівномірний розподіл клітковини (надмірний у ділянці обличчя, грудної клітки, рук, живота) свідчить про патологію надниркових залоз (синдром або хвороба Іценка-Кушинга). Набряки визначають шляхом натискування на шкіру і прилеглі тканини кінчиком пальця (при набряках залишається ямка, яка поволі згладжується).У дослідження лімфатичної системи входить визначення локалізації, величини, кількості, форми, рухомості, консистенції, зрощення між собою, а також із оточуючими тканинами, болючості лімфатичних вузлів. Обов'язковому обстеженню підлягають підборідні, підщелепні, передні й задні вушні, передні й задні шийні, надключичні, підключичні, аксилярні, ліктьові, пахові, стегнові та підколінні лімфатичні вузли. Головним методом дослідження лімфатичних вузлів є пальпація, оскільки під час огляду лімфатичні вузли та їх патологія виявляються тільки в разі їх значного збільшення. Пальпацію проводять, обережно проникаючи вглиб тканин, вико­нуючи ковзні та колові рухи кінчиками пальців, а іноді і всією долонею. У нормі лімфатичні вузли або зовсім не пальпуються (особливо у повних людей), або визначаються у вигляді поодиноких, рухомих, м’яко-еластичної консистенції, розміром не більше 1 — 1,5 см в діаметрі, не спаяних між собою й оточуючими тканинами, не болючих утворів. Відхилення від цієї характеристики свідчить про можливу патологію. Окремо слід зупинитися на дослідженні щитоподібної залози. Остання є найбільшою ендокринною залозою і розміщується найбільш поверхнево. Збільшення щитоподібної залози або її окремих частин можна встановити вже під час огляду. При цьому, оглядаючи передню ділянку шиї, звертають увагу на величину, форму щитоподібної залози, рухомість її під час ковтання, наявність ознак запалення, венозного застою. Пальпацію щитоподібної залози проводять обов'язково обома руками, стоячи позаду хворого. Хворий при цьому має зручно сидіти, голову тримати в природному положенні, підборіддя має бути дещо опущене донизу. У нормі щитоподібна залоза не пальпується. Якщо залоза пальпується, слід відзначити форму збільшення (дифузне, вузлове, змішане), консистенцію (м'яка, еластична, щільна, дерев'янистої щільності), рухомість, відношення до оточуючих тканин, болючість під час пальпації. Визначають також м'які залози; при цьому поява нижнього полюса щитоподібної залози із загрудинного простору контролюється вказівними і безіменними пальцями обох рук. Інколи, якщо нижній полюс при звичайному положенні з загрудинного простору не виводиться, щитоподібну залозу слід досліджувати в положенні хворого, лежачи з валиком під лопатками. Пальпацію нижніх полюсів здійснюють при максимальному закиданні голови назад, пропонуючи хворому ковтати або сильно натужитись та покашляти (проба Вальсальви). Закінчують пальпацію щитоподібної залози дослідженням лімфатичних вузлів у медіальних і латеральних трикутниках шиї (можливих місцях регіонарного метастазування), а також аускультацією зоба (судинний зоб, систолічне тремтіння). Дослідження м'язів полягає у визначенні їх розвитку, тонусу, сили, наявності патологічних змін (атрофія, гіпертрофія, новоутворення, м'язові гри­жі). Силу м'язів перевіряють за допомогою спеціальних прийомів: просять хворого стиснути рукою пальці лікаря, розгинають або згинають руку чи ногу хворого, давши йому завдання чинити при цьому опір. Детальне викладення методики дослідження кісток і суглобів належить ортопедії і травматології. Слід лише відзначити, що хірург, обстежуючи хворого, має звернути увагу на зміни конфігурації його суглобів, наявність випинань, пальпаторно виявити наявність чи відсутність флюктуації, балотування надколінника, що свідчить про наявність синовіту. Слід перевірити рухи в суглобах (активні, пасивні, у повному об'ємі, обмежені, відсутні, пружинясті), болючість під час рухів. Оцінюється також симетричність кісток кінцівок, характер порушення осі верхньої та нижньої кінцівок, форма черепа, наявність деформацій хребта (горб, надмірний кіфоз, надмірний лордоз, сколіоз), грудної клітки, таза, кісток кінцівок. Пальпаторно визначають наявність крепітації, патологічної рухомості, болючості.

Грудна клітка та органи дихання. Обстеження грудної клітки та органів дихання розпочинають із характеристики дихання (нормальне, поверхневе, патологічне, задишка) і визначення частоти дихання за 1 хв. При цьому є помилковим акцентування уваги хворого на проведенні даного дослідження.

Під час огляду визначають форму грудної клітки (нормальна, конусоподібна, бочкоподібна, лійкоподібна, рахітична або куряча, «грудь шевця», кіфосколіотична), порівнюють обидві половини, рівномірність їх участі в акті дихання, стан міжреберних проміжків, форму епігастрального кута, наявність западань, випинань. Для точнішої локалізації виявлених змін слід користуватися загальноприйнятими анатомічними орієнтирами і вертикальними лініями. Особливий акцент необхідно ставити на детальному дослідженні молочних залоз, яке має бути обов'язково порівняльним. Порівняльний огляд молочних залоз проводять спочатку з опущеними, а потім із піднятими руками. При цьому слід пам'ятати, що ідеального співпадання розмірів і форми молочних залоз не буває. Оцінюють симетричність, розміри, форму молочних залоз, стан шкірних покривів, форму соска, його вираженість (втягнутий, конічний, циліндричний, бородавчастий), наявність виділень (їх характер), ерозій, виразок, стан ареоли. Проводячи пальпацію як у вертикальному, так і в горизонтальному положенні, визначають ступінь розвитку підшкірної жирової клітковини, характер, пружність залози, її часточок, наявність ущільнень, пухлин, їх розміри, локалізацію по квадрантах, рухомість, консистенцію, відношення до оточуючих тканин, болючість. Слід відзначити, що втягнутий сосок, наявність симптому так званої «лимонної шкірки» у разі спроби взяти шкіру залози в складку, виділення із сосків є ознаками злоякісних новоутворень. Почервоніння шкіри, набряк, болючість та флюктуація свідчать про гнійно-септичну патологію залози. Дослідження мо­лочних залоз завершують пальпацією регіонарних лімфатичних вузлів. Під час пальпації визначають також стан скелета грудної клітки, міжреберних проміжків, ключиць, груднини, мечоподібного відростка, реакцію хворого на здавлення грудної клітки в бічному та передньозадньому напрямках. Водночас перевіряють голосове тремтіння — відчуття звуків долонями, прикладеними до грудної стінки в момент, коли хворий голосно промовляє «раз», «два», «три» або ж «тридцять три». У разі травм грудної клітки пальпаторно інколи можна виявити наявність підшкірної крепітації (емфіземи), що свідчить про ушкодження легеневої тканини і плеври.

Під час обстеження легенів проводять топографічну і порівняльну перкусію. Методом топографічної перкусії визначають межі легенів на висоті вдиху при максимальному видиху, що дозволяє встановити дихальну рухомість легенів. Порівняльна перкусія проводиться на симетричних ділянках грудної клітки. Вона має велике значення у разі патологічних змін в одній легені, а також плевральній порожнині (гідроторакс, пневмоторакс).

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 558 | Нарушение авторских прав