АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Фізіологічна класифікація і характеристика спортивних вправ

Усі спортивні вправи умовно поділяють на дві великі групи: 1) вправи, пов’язані із значним напруженням функції ведучих фізіологічних систем та з максимальним проявом рухових здібностей (усі види легкої атлетики, плавання, спортивних ігор, єдиноборства тощо) і 2) технічні вправи (кінний, парашутний, парусний спорт, автомотоспорт, дельтапланеризм тощо). Результативність технічних вправ залежить як від технічного обладнання (якості автомобіля, мотоцикла тощо), так і від досконалості функцій фізіологічних систем організму спортсмена. Успішне виконання вправ цієї групи вимагає від спортсмена високого розвитку специфічних психо-фізіологічних функцій і уваги, швидкої реакції, високої координації рухів.

У відповідності з класифікацією спортивних вправ B.C. Фарфеля усі вправи (рухи) поділяються на стереотипні (стандартні) та ситуаційні (нестандартні). Стереотипні вправи характеризуються суворою постійністю рухів і виконуються у чітко визначених, стандартних умовах. Ситуаційні вправи виконуються в постійно змінних умовах і характеризуються відсутністю стереотипності у виконуваних рухах. У цю групу вправ входять спортивні ігри, єдиноборства (бокс, боротьба, фехтування) та кроси по пересічній місцевості. До групи стандартних вправ відносять усі інші спортивні вправи.

Стереотипні вправи формуються за принципом рухового динамічного стереотипу, який визначає послідовність виконання рухів в умовах, завчасно передбачених спортивними правилами. Оцінюються стереотипні вправи як якісно, так і кількісно. Група вправ за якістю оцінки їх виконання вимагає від спортсмена досконалості володіння своїми рухами. Стереотипні вправи, що оцінюються кількісно (в одиницях довжини – метри, сантиметри; часу – хвилини, секунди; ваги – кілограми) поділяються на циклічні та ациклічні вправи.

Під циклічними вправами розуміють рухові акти, які багаторазово повторюються в час тренування або змагальної діяльності. Більшість їх пов’язана з локомоторними переміщеннями. Такими є ходьба, біг на ковзанах, плавання, їзда на велосипеді. Циклічні вправи – це вправи відносно постійних структур та потужності. їх фізіологічною основною є ланцюговий; ритмічний руховий рефлекс, у якому спостерігається: повторення стереотипних циклів рухів (постійність структури). Для циклічних вправ характерна також відносна стабільність швидкості переміщення спортсмена на дистанції. Виключення складають короткі спринтерські дистанції, при виконанні яких зміна швидкості досить суттєва.

Важливими показниками оцінки циклічних вправ є їх потужність (кількість виконаної роботи за одиницю часу) та тривалість. Проте показники фізичної потужності вправ не можуть бути використані в якості критерію для єдиної класифікації спортивних вправ. Це зумовлено тим, що однакова фізична навантаженість викликає неоднакові фізіологічні зрушення у людей різної статі, віку та рівня натренованості. Різні фізіологічні реакції проявляються у однієї і тієї ж людини в різних умовах виконання роботи (зміна температури, вологості, атмосферного тиску), а також при виконанні вправ у різних позах. У зв’язку з цим доцільно користуватись показником фізіологічної потужності або фізіологічного навантаження (Я.М.Коц, 1986), як сукупності фізіологічних реакцій на дане навантаження.

Найбільш об’єктивна характеристика фізіологічної потужності навантаження можлива лише при порівнянні робочих показників зміни функцій провідних фізіологічних систем з максимальними показниками їх активності. Адже характер і величина відповіді фізіологічних реакцій на одне і те ж фізичне навантаження визначається обсягом фізіологічних резервів, тобто рівнем натренованості. Так, виконання дозованого фізичного навантаження із споживанням кисню 3 л/хв. учнями з різною величиною МСК (у одного учня МСК – 5 л/хв., у другого – 4 л/хв.) буде пов’язане з мобілізацією різного обсягу резервів: фізіологічне навантаження на кардіореспіраторну систему у першого учня буде меншим, ніж у другого. Тому, для фізіологічної класифікації спортивних вправ доцільно використовувати показник відносної фізіологічної потужності, – величини фізіологічних зрушень провідних фізіологічних систем організму в даних умовах діяльності щодо максимально можливих.

Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 1040 | Нарушение авторских прав