АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Енергопродукції та енерговитрат

Для об’єктивної характеристики фізичних вправ та науково-обгрунтованого дозування тренувальних навантажень необхідно враховувати їх енергетичну вартість. Енерговартість фізичних вправ оцінюється за їх енергетичною потужністю та за валовими (загальними) енерговитратами.

Енергопотужність вправи – це кількість енергії, яка витрачається на її виконання за одиницю часу. Фізична одиниця вимірювання енергопотужності – ват, ккал/хв, кілоджоуль/хв; «фізіологічна» – величина споживання кисню (мл 0₂/хв), або в МЕТах (метаболічний еквівалент кисню). MET – це та кількість кисню, яку споживає спортсмен за 1 хв. на 1 кг маси тіла в умовах основного обміну, Один MET дорівнює 3,5 мл 0₂ кг/хв., або 245 мл 0; за 1 хв. для чоловіків середнього віку, масою тіла 70 кг.

Валові енерговитрати (енергоємність) – це загальні витрати енергії на виконання усієї вправи (загальна енерговартість вправи). Вона може бути ви значена як добуток середньої енергопотужності на час виконання вправи. Загальна енерговартість подолання однієї і тієї ж дистанції приблизно на 145% вища при бігові, ніж при ходьбі (при швидкості не більше 8 км/год.). Так, на кожен кілометр дистанції при ходьбі чоловік витрачає в середньому 0,7 ккал/кг; маси тіла, а при бігові – 1,0 ккал/кг.

З врахуванням енергопотужності фізичні вправи поділяють на легкі, помірні (середні), важкі і дуже важкі (ЯМ.. Коц, 1986; табл.17).

Таблиця II

Класифікація фізичних вправ за енерговитратами (ккал за хв.) з врахуванням віку і статі (чисельник – чоловіки, знаменник – жінки)

Енергооцінка навантаженості (енергопотужності) фізичних вправ залежить від ряду факторів (характеру виконання роботи і зовнішніх умов, в яких вони виконується, маси тіла, статі, рівня натренованості), які слід враховувати при характеристиці вправ. Так дуже важка робота для жінок старшого віку (витраті енергії більше 5 ккал/хв.) є середньою для молодих чоловіків. Жінки цю роботу без зниження інтенсивності можуть підтримувати декілька хвилин, а чоло віки – десятки хвилин.

При однаковій енерговартості вправ трудність її виконання змінюється при зміні умов довкілля (зміна температури, вологості, атмосферного тиску тощо) Тому, класифікація фізичних вправ буде більш повною за умови врахування якнайбільшої кількості фізіологічних показників (табл. 18, для ненатренованих чоловіків).

3. Пози тіла та м’язова діяльність

Для виконання фізичних (спортивних) вправ спортсмен повинен прийняти певне вихідне положення (позу). Утримання пози пов’язане з розвитком м’язового напруження конкретної величини. Існує обернена залежність між величиною напруженні м’язів і тривалістю її підтримання – чим більше напруження, тим менша тривалість його підтримання на даному рівні.

Таблиця 18

Класифікація фізичної роботи за енергопотужністю і фізіологічними показниками (ЯМ. Коц, 1986)

Взаємне розташування різних частин тіла створює відповідний смисловий зміст пози спортсмена, визначає величину його уваги до окремих частин тіла. Цим, ймовірно, і пояснюється неузгодженість даних окремих авторів (В.Л. Скітнєвський, 1988) із загальноприйнятою думкою про те, що положення ніг і тулуба є основою будь-якої пози. Швидше всього ці елементи лише конструктивно складають основу вправ, а за змістом можуть бути і другорядними.

На ефективність утримання пози виявляють вплив такі фактори як протидія активно напружених м’язів силі земного тяжіння, величина статичного напруження м’язів, умови рівноваги тощо. В процесі формування та вдосконалення спортивних поз відбувається включення вроджених безумовних познотонічиних рефлексів в набуті навички сидіння, стояння тощо. Вроджені рухові рефлекси узгоджують позу з положенням голови щодо тулуба, забезпечують підтримання необхідної пози і рівноваги в умовах постійної дії сили гравітації.

У розвитку людини формування поз починається з лежання, зумовленого найменшим тонусом м’язів антагоністів. Згодом дитина навчається сидіти та стояти, тонус м’язів антагоністів при цьому зростає. У спортивній практиці часто зустрічаються такі пози, як зависання, упор та інші.

Лежання – це найпростіша поза. У ній тонус м’язів-розгиначів і згиначів тулуба та кінцівок визначається положенням тіла на площині. Користуючись електроміографом, вчені встановили, що найбільш повне розслаблення усіх м’язів тіла спостерігається лише при лежанні на боці з трохи зігнутими кінцівками. При лежанні на спині з витягнутими кінцівками тонус згиначів менший ніж розгиначів (м’язи-згиначі дещо розтягнуті, а м’язи-розгиначі скорочені та напружені). Деяке напруження м’язів – розгиначів спостерігається і при лежанні на воді спиною. Тривале розтягнення м’язів згиначів ніг в стрільбі з положення лежачи призводить до швидкого настання втоми.

При аналізі світових рекордів з бігу і з плавання встановлено, що зниження швидкості із збільшенням дистанції при бігові в три рази більше, ніж під час плавання. Це обумовлено тим, що серце спортсмена, який знаходиться в горизонтальному положенні, і у воді функціонує в гравітаційно полегшених умовах (в стані близькому до невагомості). Крім того, висока теплоємність води з її охолоджуючим ефектом сприяє переміщенню крові від шкіри в центральне русло (B.C. Міщенко, 1990).

В час купання і плавання не слід допускати попадання води в глибокі пазухи носових порожнин. Необхідно пам’ятати, що носове дихання при тренуванні спортсмена в умовах низької температури не може повністю захистити організм від переохолодження верхніх дихальних шляхів.

Сидіння. Вертикальне положення тіла при сидінні характеризується напруженням м’язів-розгиначів та розслабленням м’язів тулуба і м’язів нижніх кінцівок. Ця поза розвивається в дитини після утримання голови. У спортсмена сидіння пов’язане з греблею, вело-мото-автоспортом та гімнастикою. Слід пам’ятати, що у згаданих видах спорту поза сидіння, як правило, супроводжується додатковим напруженням м’язів тулуба і кінцівок.

Стояння. При стоянні відбувається напруження м’язів-розгиначів тулуба та розслаблення м’язів ніг. Найменш активні при стоянні м’язи спини.

У дітей нормальна поза стояння формується до 6-7 річного віку. Проте діти не можуть довго стояти. Вони швидко втомлюються і лише в 13-14 років статична витривалість відповідних груп м’язів стає такою, як у дорослих.

Стійкість різних поз стояння, що зустрічаються в спортивній практиці, залежить перш за все від розмірів опорної площини. Так, для пози фехтувальника характерним є широке, досить стійке розташування ніг, що зумовлено низьким розташуванням загального центру тяжіння тіла; менш стійка поза «струнко», ще менш стійка поза стояння на одній нозі, а тим більше на пальцях ніг або рук.

Вчитель фізичного виховання повинен постійно стежити за правильним положенням тіла учнів в час сидіння, стояння та ходьби. Порушенню постави дітей сприяє тривале сидіння в незмінній позі, особливо у тих випадках, коли робоче місце не відповідає зросту дитини. Дітям не слід дозволяти лежати чи спати в дуже м’якій постелі, носити у руках важкі портфелі.

Зависання та упор. Обидві ці пози пов’язані з опорою тіла на руки і, в основному, зустрічаються в гімнастиці. При зависанні загальний центр тяжіння спортсмена знаходиться нижче площини опори, а при упорі – вище, що вимагає значного напруження скелетних м’язів, особливо м’язів плечового поясу. Поза упору важка для учнів. Це пояснюється низькою статичною витривалістю м’язів верхнього плечового поясу.

Стійка на кистях. Виконання цієї дуже складної пози здійснюється з великим напруженням м’язів тулуба і рук. Оскільки загальний центр тяжіння маси тіла при виконанні стійки на кистях розташований нижче точки опори, а сама опора мала, утримувати цю позу тривалий час дуже важко. Особливо важко дається ця поза дітям з слабо розвинутою мускулатурою рук. Виконання стійки на кистях потребує від дітей значних вольових зусиль для гальмування рефлексів вертикального положення тіл. Незвичне положення тіла при однонаправленій дії сил земного тяжіння призводить до порушення кровообігу головного мозку і утруднює роботу вестибулярного аналізатора. Усе це створює додаткові труднощі при утримуванні даної пози.

Освоєння тієї чи іншої пози тіла залежить від розвитку тонусу м’язів. Деякі м’язи (м’язи кисті, розгиначі стегна тощо) в ранньому шкільному віці знаходяться в підвищеному тонусі. Найбільше підвищення тонусу скелетних м’язів (особливо у підлітків) спостерігається у віці 12-15 років. У дітей мимовільне розслаблення м’язів досягається важче, ніж їх мимовільне напруження.

Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 845 | Нарушение авторских прав