 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
Рівноважний ВВП на основі методу “Вилучення- ін”єкції” та його графічна інтерпретація.
В основі методу “Вилучення- ін”єкції” лежить та обставина, що в економ. кругообігу постійно мають місце вилучення (зменшення видатків) або ін”єкції (збільшення видатків). Вилучення відбуваються у формі заощаджень, податків, імпорту. Ін”єкції здійснюються в формі інвестицій, депж. закупок, експорту.Економ. рівновага існуватиме лише за умов, якщо вилучення = ін”єкціям. У спрощеному варіанті, яким є приватна ек-ка закритого типу, вилучення відбуваються лише у формі заощаджень, а ін”єкції—у ф-мі інвестицій.За цих умов модель економ. рівноваги виглядає так: S=I, де S-заощадж.; I -заплановані інвестиції. Факт. Інвестицї, як правило, відхиляються від запланованихна величину незапланованих інвест-й =І ± І¢. Отже, S = I ± І ¢. Це положення завжди кореспондується з методом “видатки – випуск”, за яким факт. сук. видатки=ВВП за рахунок незаплановані інвест-й. Незаплановані інвест-ї—такі, які підпр-ва змушені вкладати в товарні запаси. Якщо тов. запаси , то незаплановані інвест-ї . У графічній інтерпретації модель “Вилучення- ін”єкції” має вигляд:
S2
S1 I
S3
ВВП Згідно з малюнком, лише ВВП 1 є рівноважним, оскільки виробляється за умов, коли заощадж. =заплановані інвестиціям. S 1= I, а І ¢ ¢>0. ВВП 2 більше рівноважного, оскільки вилучення в формі заощаджень більше запланованих інвестицій:. S2 ¢> I, а І ¢ < 0. ВВП 3 менше рівноважного, оскільки вилучення в формі заощаджень менше запланованих інвестицій:. S3 < I, а І ¢ < 0. Заощадження є ф-цією д-ду, а заплановані інвестиції –елемент сукупних видатків. Тому перевищення заощаджень над запланованих інвестиціями свідчить про перевищення доходів порівняно з сук. видатками. Якщо S2 ¢> I, то ВВП >Сук. видатків, що узгоджує між собою два методи визначення рівноважного ВВП. Заощадження зазвичай не дорівнюють заплан. Інвестиціям. Але вони постійно тяжіють до рівноваги. Це забезпечується на ринку позичкового капіталу, де регулюючу роль виконує відсоткова ставка. Якщо S ¢> I, то це означає, що пропозиція позичкових грошей перевищила попит на них з боку інвесторів.Завдяки цьому відсоткова ставка ¯, що сприяє інвест попиту до рівноваги із заощадженнями. Якщо навпаки, нерівновага на ринку позич. кап-лу порушується інвестицій, тобто попиту на позичкові гроші, то відсоткова ставка . Це сприяє заощадження (пропозиція грошей) до рівня попитту на гроші, тобто до інвест попиту. Отже рівновага на ринку позич. кап-лу є необхідною умовою забезпечення рівноваги між вилученнями (заощадженнями) та ін”єкціями (інвестиції), а відтак і рівноваги на товарному ринку. 23. Концепція витрат "втрачених можливостей". Поняття і склад альтернативних витрат. Сукупні, середні та граничні витрати.
Концепція витрат "втрачених можливостей" виходить з обмеженості ресурсів. З огляду на це використання будь-якого ресурсу для виробництва певного товару виключає можливість його використання у виробництві іншого (альтернативного) товару. Витрати, шо виникають як результат втрачених можливостей через альтернативне використання ресурсів, називаються альтернативними, або економічними. Для окремого підприємства економічні витрати — це безпосередні витрати підприємства на ресурси разом із недоотриманим виторгом від найкрашого альтернативного способу використання цих ресурсів. Альтернативні витрати охоплюють явні та неявні витрати. Явні — це витрати підприємства, спрямовані на придбання необхідних виробничих ресурсів. Витрати, обумовлені використанням факторів виробництва, які є власністю підприємства, називаються неявними. Витрати на виробництво певного обсягу продукції (Q) називають сукупними витратами (ТС). Середні сукупні витрати (АТС) — це кількість сукупних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції: АТС=ТС / Q. Граничні витрати (МС) — це приріст сукупних витрат підприємства, пов'язаний із виробництвом додаткової одиниці продукції. Як правило, під граничними витратами розуміють витрати, пов'язані з випуском останньої одиниці продукції: МС= DТС / DQ. Залежно від змін граничних витрат вирішується питання про доцільність збільшення або зменшення обсягу виробництва.
24. "Економічний" та "бухгалтерський" підходи до визначення витрат та прибутку підприємства. До найважливіших парамнтрів підпр-ва як мікроеконом. моделі належать витрати виробництва, виторг і прибуток. Загальні обсяги витрат ресурсів (факторів виробництва), або грошові витрати, здійснювані підприємством для виробництва певного обсягу продукції, становлять його витрати виробництва. У теоретичній економіці розрізняють бухгалтерські та економічні витрати. Бухгалтерські витрати — це фактичні витрати підприємства на виробництво продукції у певному обсязі. З огляду на обмеженість ресурсів доходимо висновку: використання будь-якого ресурсу для виробництва певного товару виключає можливість його використання у виробництві іншого (альтернативного) товару. Витрати, шо виникають як результат втрачених можливостей через альтернативне використання ресурсів, називаються альтернативними, або економічними. Для окремого підприємства економічні витрати — це безпосередні витрати підприємства на ресурси разом із недоотриманим виторгом від найкрашого альтернативного способу використання цих ресурсів. Бухгалтерські витрати відрізняються від економічних ще й тим, що вони не містять у собі вартість тих послуг факторів виробництва, використовуваних у відповідному процесі, які є власністю підприємства. Витрати, обумовлені використанням факторів виробництва, які є власністю підприємства, називаються неявними витратами Явні витрати — це витрати підприємства, спрямовані на придбання необхідних виробничих ресурсів. Бухгалтерські витрати містять у собі лише явні витрати. Економічні (альтернативні) витрати охоплюють явні та неявні витрати. Витрати на виробництво певного обсягу продукції (Q) називають сукупними витратами (ТС). Середні сукупні витрати (АТС) — це кількість сукупних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції: АТС=ТС / Q. Граничні витрати (МС) — це приріст сукупних витрат підприємства, пов'язаний із виробництвом додаткової одиниці продукції. Як правило, під граничними витратами розуміють витрати, пов'язані з випуском останньої одиниці продукції: МС= DТС / DQ. Залежно від змін граничних витрат вирішується питання про доцільність збільшення або зменшення обсягу виробництва. Валовий (сукупний, загальний) виторг — це від масштабу виробництва. Якщо обсяг виробництва збільшується відчутніше, ніж сума коштів, яку одержала фірма від реалізації товарів за певний час. Він дорівнює ціні (Р ) проданого товару, помноженій на обсяг продажу (Q): ТR=Р*Q. Сукупний прибуток — це величина, на яку валовий виторг (ТR) підприємства перевищує його сукупні витрати (ТС). Розрізняють бухгалтерський та економічний прибуток. Бухгалтерський прибуток дорівнює різниці між загальним виторгом і бухгалтерськими витратами. Величина економічного прибутку встановлюється як різниця між економічними витратами та виторгом підприємства. Якщо підприємство отримує нульовий економічний прибуток, воно покриває усі свої витрати. Нормальний прибуток — це прибуток, від якого відмовляються власники підприємства на користь ресурсів на своєму підприємстві, але який вони могли б отримати, вклавши свої ресурси в інші напрями діяльності поза межами підприємства. Отже, до внутрішніх витрат відноситься й нормальний прибуток, необхідний для того, щоб залучити та утримати ресурси і межах даного виробництва. Зі зміною обсягу виробництва величини валового виторгу і сукупних витрат змінюються по-різному, а отже, величина прибутку підприємства залежатиме від обсягу випуску продукції. Саме тому підприємства намагаються встановити такий обсяг виробництва і реалізації продукції, за якого забезпечується найбільший прибуток. З цією метою обчислюється граничний виторг (МR), тобто приріст загального виторгу підприємства в результаті збільшення випуску продукції на одну одиницю: МR=DТR / DQ. Середній виторг (АR) — це виторг підприємства в розрахунку на одиницю продукції: АR=ТR / Q. 34. Поняття і види монополії. Характеристика бар’єрів до вступу конкурентів у монополізовану галузь.
Монополія являє собою ринкову структуру, яка характеризується наявністю одного продавця та багатьох покупців, відсутністю близьких замінників для даного товару, існуванням бар’єрів для входу конкурентів на ринок. Бар’єри для вступу конкурентів у галузь (обмеження, які запобігають появі додаткових продавців на монопольному ринку): виключні права; патенти, авторські права, ліцензії; власність на всю пропозицію робочого фактора; ефект масштабу великого виробництва, контроль над рідкими та дуже важливимим ресурсами. Існують деякі різновиди монополій: 1) чиста монополія ― монополія, яка існує в галузях, де економія, зумовлена збільшенням масштабу виробництва, особливо значна; 2) проста монополія ― монополія, за якої встановлюються однакові ціни на той самий товар для всіх продавців; 3) дискримінаційна монополія ― монополія, за якої встановлюються різні ціни на той самий товар для різних покупців, причому різниця в цінах обумовлена різницею у витратах; 4) закрита монополія ― монополія, захищена від конкуренції через юридичні обмеження; 5) відкрита монополія ― монополія, за якої одне підприємство на деякий час стає єдиним виробником продукції, але не має спеціального захисту від конкуренції; 6) адміністративна монополія ― монополія, яка виникає в умовах адміністративно-командної системи, базується на державній власності на засоби виробництва, діє в умовах значно обмеженого ринку, для неї характерний прямий розподіл ресурсів.
Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 745 | Нарушение авторских прав |
I,S S