Глава 7. ПАТОЛОГІЧНА ФІЗІОЛОГІЯ КЛІТИНИ
Ушкодження, або альтерація клітини – це зміна структури клітини, що супроводжується порушенням її життєдіяльності (функціонування).
При ушкодженні клітини порушуються всі її основні функції (процеси обміну та взаємодії з оточуючим середовищем, утворення енергії, зберігання і передача генетичної інформації, синтез і розпад).
7.1. Принципи класифікації пошкодження клітин:
1. За швидкістю розвитку та інтенсивністю впливів:
- гостре – розвивається швидко, як правило, є наслідком одноразового, але інтенсивного патогенного впливу;
- хронічне – розвивається повільно, внаслідок багаторазових, проте менш інтенсивних впливів.
2. За життєвим циклом клітини:
- мітотичне;
- інтерфазне.
3. За ступенем порушення внутрішньоклітинного гомеостазу:
- зворотнім;
- незворотнім.
4. За об’ємом порушень:
- часткове;
- повне.
5. За патогенезом:
- насильницьке;
- цитопатичне.
Незворотне ушкодження може призвести до прогресуючої деструкції клітини і її загибелі (Никитюк Г.П., Лукович І.М., Пороховська Н.В., 2009).
7.2. Етіологія.
Причини пошкодження:
1. Фізичні фактори:
- механічні – удари, розтягнення, стискання, гравітаційні перенавантаження, вплив електричного струму;
- вплив променевого випромінювання (іонізуюче, ультрафіолетове, інфрачервоне) – руйнування молекул, що поглинули енергію, утворення вільних радикалів;
- вплив температури – підвищення температури до 45-500 С і більше призводить до денатурації білків, нуклеїнових кислот, руйнування ліпопротеїдних комплексів та ін.; значне зниження температури зумовлює зупинку метаболічних процесів у клітині, кристалізацію внутрішньоклітинної рідини і розрив мембрани;
- зміна осмотичного тиску: збільшення осмотичного тиску веде до набухання клітини аж до розриву плазмолеми і мембран органел, зменшення осмотичного тиску призводить до зморщування і загибелі;
- електричні – електричний струм.
2. Хімічні (токсичні) фактори:
- органічні та неорганічні кислоти;
- луги;
- солі важких металів;
- продукти порушення метаболізму (вільні радикали, продукти ПОЛ, ацидоз, алкалоз);
- отрути (миш’як, монойодацетат, диізопропілфторфосфат, атропін, ціаніди, флоридзин, бойові отруйні речовини, отрути змій, скорпіонів, бджіл, риб);
- комплекс антиген-антитіло;
- медіатори;
- медикаменти;
- гербіциди, пестициди.
3. Біологічні фактори:
- віруси;
- рикетсії;
- бактерії;
- паразити;
- гриби;
- найпростіші.
Умови:
1. За умов гіпоксії перехід на анаеробний гліколіз (енергодефіцит), з одного боку, призводить до зниження функціональної активності, а з іншого – зумовлює можливість більш довгочасного збереження структурної цілісності.
2. За умов патогенного впливу ксенобіотиків активація процесів перексидного окиснення ліпідів, з одного боку, сприяють їх нейтралізації, а з іншого – може викликати пошкодження власних мембран.
3. Активація лізосомальних ферментів при дії ушкоджувальних факторів, з одного боку, може сприяти їх інактивації, а з іншого – викликати атокаталітичні процеси.
4. За умов набухання мітохондрій, з одного боку, збільшується теплоутворення і активація ферментів, а з іншого – зменшення утворення макроергів.
Слід розрізняти пряму та опосередковану дію патогенного фактору на клітини, органи, тканини і організм у цілому.
Пряму дію спричинюють отрути, віруси, бактерії, ультрафіолетове та іонізуюче випромінювання (руйнування молекул, що поглинули енергію) і ін. Вона призводить до первинної альтерації (альтерація – ушкодження).
За умов цілісного організму первинна дія ушкоджуючого фактору на клітини-мішені супроводжується змінами і в інших клітинах. Ці зміни опосередковані порушенням функціонування клітин-мішеней і тому називаються вторинними (вторинна альтерація). Вторинна альтерація зумовлена відсутністю кисню, змінами рН, осмотичного тиску, недостатністю іонів кальцію, впливом вільних радикалів, продуктів пероксидного окиснення ліпідів, медіаторів (лізосомальні ферменти, лімфотоксини, активована система комплементу) підвищення вмісту в організмі кінцевих продуктів метаболізму, які справляють токсичний вплив (аміак, білірубін та ін.).
Первинна, специфічна, дія пошкоджуючого фактору направлена на конкретні молекулярні структури клітини. Порушення цих структур викликає ланцюгову реакцію – виникає неспецифічна реакція, що характерна для будь-якого подразнення. Наприклад, для електрозбудливих клітин – це генерація мембранного потенціалу дії (характерна для нервових і м’язових клітин, а також фагоцитів). Спостерігається різке збільшення проникності клітинних мембран для іонів (особливо іонів кальцію), активація протеїнкіназ, фосфоліпази, системи біосинтезу білків, циклічних нуклеотидів, аденілатциклази та ін. Ці зміни зворотні і спрямовані на компенсацію порушень, що виникли.
Паранекроз – комплекс оборотних змін, що виникають у клітині під дією на неї патогенних чинників; початкова стадія денатурації клітинних білків. При паранекрозі збільшується дисперсність колоїдів цитоплазми та її в’язкість.
Некробіоз – процес зменшення та згасання життєдіяльності клітини, що передує її загибелі (некрозу).
Некроз – це незворотна загибель клітини. На ранніх стадіях некрозу клітина може зберігати свою форму. Через 30-40 хвилин перебігу, наприклад, гострої ішемії міокарда, внаслідок ушкоджень мембран лізосом та вивільнення гідролаз виникає ущільнення мітохондрій та втрата РНК. Через дві-три години ядро ущільнюється (пікноз) та руйнується (каріорексис); цитоплазма набуває гомогенних ацидофільних властивостей та вакуолізується. Некроз супроводжується набряком та здавленням тканин, появою виразок, автолізом та функціональною недостатністю органів.
Системні прояви некрозу: гарячка та явища інтоксикації є наслідками ефектів метаболітів, ферментів та біологічно активних речовин, що вивільняються некротичними тканинами. Морфологічні особливості некрозу залежать від типу некротизованої тканини, причини некрозу та співвідношення між процесами коагуляції денатурованих білків клітин та їх ферментативного автолізу. Некроз супроводжується активацією лізосомальних ферментів і руйнуванням інших клітинних структур. Цей процес називається автолізом.
Апоптоз – це типова та генетично запрограмована суїцидальнавідповідьушкодженої клітини, що здійснюється через механізм генної експресії. Він характеризується зменшенням об’єму клітини, вакуолізацією мембран та ядра, ущільненням цитоплазматичних органел та конденсацією хроматину. Цей вид клітинної загибелі відіграє велику роль в ембріогенезі, морфогенезі та рості тканин, а також у гормональній інволюції (складає основу фізіологічної інволюції тимусу та визначає дистрофічні процеси у похилому віці). Клітини, що гинуть за таким механізмом, фагоцитуються навколишніми макрофагами без ознак запалення. Процес апоптозу характеризує важливу біологічну особливість: при найменшому ушкодженні клітина самознищується. Апоптоз – це процес природної загибелі клітини, а некробіоз – насильницької.
В.С. Новіков і співавтори виділяють такі процеси апоптозу:
- знищення клітин у ранньому онтогенезі;
- фізіологічна інволюція і зрівноваження мітозу в зрілих тканинах;
- реалізація процесів атрофії і регресія гіперплазії;
- суїцид мутагенних і пошкоджених вірусами клітин;
клітинна загибель після слабкої дії агентів, що при масивному ураженні викликають некробіоз та некроз (вільні радикали, фактор некрозу пухлин і ін.).
Дистрофія – це порушення обміну речовин у клітині, що супроводжується розладами функцій клітини, пластичних процесів і структурними змінами, що ведуть до порушення її життєдіяльності.
Розрізняють два патогенетичні варіанти ушкодження клітин:
Насильницький варіант – виникає при ушкодженні здорової клітини патогенними факторами.
Цитопатичний варіант – виникає при порушенні захисно-пристосувальних механізмів клітини, спостерігається при нестачі компонентів трофіки, антиоксидантів, кисню, вітамінів або при генетичних дефектах.
Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 692 | Нарушение авторских прав
|