АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМОЧОК

• Змочують у холодній (льодяній воді) згорнуту у декіль­ка шарів марлю, ганчірку, рушник, віджимають і кладуть на від­повідну ділянку.

• Оскільки ця примочка швидко нагрівається, необхідно її змі­нювати через декілька хвилин. Доцільніше використовувати дві примочки: одну накладають хворому, другу охолоджують у воді. Для підтримання низької температури у воду кладуть лід або тримають її у холодильнику.

• Тривалість процедур 50—60 хв.

• До холодної води можна додати столовий оцет (1 столова ложка на склянку води), а також настій ромашки.

" Водолікування

Водолікування (бальнеотерапія) — застосування різних водних процедур з лікувальною і профілактичною метою. Багато-численні відповідні реакції організму, які при цьому виникають, залежать від температури води. Для водолікування можна вико­ристовувати холодну до 20 °С, прохолодну (20—30 °С), індиферентну (34—36 °С), теплу (37—39 °С) і гарячу (вище 40 °С) воду.

Водні процедури впливають на центральну нервову систему. Так, використання води індиферентної температури супроводжуєть­ся помітним седативним ефектом, появою відчуття розслабленості, сонливості. Навпаки, холодна або гаряча вода має чітку збуджуваль­ну дію.

При водолікуванні змінюється і функціональний стан серцево-судинної системи: холодна вода спричинює спазм судин шкіри, уповільнення частоти серцевих скорочень, підвищення ар­теріального тиску. У свою чергу гаряча вода сприяє почастішанню серцевих скорочень, зниженню артеріального тиску.

При застосуванні водних процедур низької температури підви­щується тонус скелетних м'язів, а також непосмугованих м'язових волокон внутрішніх органів. Використання гарячої води, навпаки, призводить до зниження м'язового тонусу, розслаблення непосмуго­ваних м'язових волокон шлунка і кишок. Водні процедури як холод­ної, так і гарячої температури стимулюють обмін речовин в організ­мі, підвищують його тонус.

Нарівні з температурним чинником велику роль у механізмах лікувальних властивостей бальнеотерапії відіграє і механічний чин­ник — тиск води, направлення її руху.

Водні процедури особливо показані хворим із функціональними захворюваннями серцево-судинної і нервової систем (неврози, вегето-

Vn

судинна дистонія, початкова стадія гіпертонічної хвороби), які про­являються підвищеною втомленістю, збудженням, роздратуванням, розладами сну, а також пацієнтам з порушенням обміну речовин.

Водолікування протипоказане хворим із тяжким атеросклеро­зом, вираженими стадіями гіпертонічної хвороби і недостатністю кровообігу, порушенням мозкового і коронарного кровообігу, при активному туберкульозі і деяких інших захворюваннях.

Водні процедури призначаються суворо індивідуально, частіше всього курсами по 15—20 процедур.

Існують багаточисленні способи водолікування. До них відно­сяться обливання і обтирання, які використовують нерідко з метою загартовування, багаточисленні варіанти використання душа (цир­кулярний, висхідний, під високим або низьким тиском), кишкові промивання.

Часто з гігієнічною і лікувальною метою застосовують ванни. Вони можуть бути загальними, коли у воду занурюється все тіло хво­рого, або місцевими, наприклад, ножними, ручними, сидячими.

Залежно від складу використовуваної води виділяють різні видгі ванн: перлинні (з пропусканням через воду пухирців повітря під тис­ком), пінисті (з додаванням пінистоутворювальних речовин), вібра­ційні і вихрові (із збільшенням механічного чинника води), арома­тичні (хвойні, шавлієві та ін.), мінеральні (наприклад, сірковод­неві) та ін.

Сидячі прохолодні та холодні ванни призначають хворим із ге­мороєм (тривалість 1—3 хв).

Сидячі теплі ванни призначають у разі запальних процесів жі­ночих статевих органів, хронічного запалення передміхурової зало­зи (тривалість 20—30 хв).

Сидячі гарячі ванни застосовують у випадках ниркової кольки (тривалість 10—15 хв).

Протипоказані сидячі ванни при гострих запальних процесах товстої кишки та органів малого таза, вагітності, схильності до мат­кових кровотеч.

Гарячі ручні та ножні ванни застосовують при залишкових яви­щах запальних процесів шкіри, м'язів, суглобів, нервових розладах, а також як болезаспокійливий засіб у разі захворювань легень, сер­ця, судин.

• Приймають ванну відповідно до призначення лікаря (назва ванни, тривалість та температура води).

• Перед прийманням ванни у хворого визначають властивості пульсу, артеріального тиску, оглядають шкірні покриви.

• Перевіряють готовність ванної кімнати до проведення процеду­ри. Температура повітря у ванній кімнаті повинна бути не нижчою ніж 25 °С, вікна зачинені.

НАЙПРОСТІШІ МЕТОДИ ФІЗІОТЕРАПІЇ. ПРУДОТЕРАПІЯ. ОКСИГЕНОТЕРАПІЯ щ

• Заповнюють ванну спочатку холодною водою, потім гарячою. Можуть використати змішувач.

• Температуру ванни визначають водяним термометром, не вий­маючи його з води.

• Хворому пропонують сісти у ванну так, щоб спина впиралась в одну стінку ванни, а ноги — у другу. Якщо хворий не дістає спинки ванни, то під ноги йому підкладають підставку. Під голову хворого кладуть рушник, скручений валиком, або грілку, наповнену водою кімнатної температури.

• У разі правильно призначеної і виконаної процедури спостері­гається почервоніння та потепління шкіри. У хворого з'являється відчуття свіжості, бадьорості.

• Під час приймання ванни не можна залишати хворого одного. Необхідно стежити за його загальним станом, шкірними покривами і у разі потреби — пульсом. Якщо хворий зблід, йому стало недобре, треба вивести його з ванни, покласти на кушетку з трохи піднятим ножним кінцем, витерти рушником, розтерти скроні й дати понюхати вату, змочену нашатирним спиртом. Терміново викликати лікаря.

• Після ванни хворий повинен відпочити ЗО хв.

• Для сидячої ванни використовують спеціальний посуд з оцин­кованого заліза або емальовану миску.

• Для ножної ванни використовують виварку, відро, для ручної — миску чи спеціальний посуд.

• Під час проведення гарячої ножної ванни тіло хворого тепло за­кутують.

~ Гірудотерапія (застосування п'явок)

У медичній практиці п'явки застосовують з давніх часів, переважно з метою крововитягнення і як загальний та місцевий про-тизсідний засіб.

П'явки належать до класу кільчастих хробаків. Вони живуть у прісних із застояною водою водоймах, а також їх розмножують на біофабриках.

З лікувальною метою застосовують медичні п'явки (Hirudo medicinalis) та аптечні п'явки (Hirudo officinalis).

П'явка має довгасте плоско-опукле тіло, що складається з кілець; тому вона може сильно скорочуватись, а, насмоктавшись крові, дуже збільшуватись. Довжина дорослої п'явки становить 3—6 см, шири­на — 10—12 мм, її маса — 1,5—2 г. На головному (звуженому) кінці п'явки є присосок. На його дні знаходиться рот, а в ньому — 3 ще­лепи, що розходяться у вигляді радіусів, що мають форму малень­ких пилок, поділених на 90 зубчиків; ними п'явка прокушує шкірні

150 ________________________________™

покриви. На хвостовому кінці є друга, більшого розміру присоска, зі допомогою якої п'явка прикріплюється до шкірних покривів та про сувається вперед.

Спинка медичної п'явки має оливково-зелене забарвлення, часте майже чорне, з шістьма вузькими червонуватими поздовжніми ему-гами. Черевце її також має оливково-зелене забарвлення з чорними плямами.

Зберігаються п'явки у банці з чистою водою. Так, у 1—2-літровЩ

банці може зберігатися 50—100 особин. Банку слід прикривати плас«

тмасовою кришкою з отворами або полотном. Воду з водопровідного;

крана відстоюють протягом доби (щоб виділився хлор). Змінювати

воду необхідно щодня. Банку потрібно тримати у світлій кімнаті біля)

вікна, але на неї не повинні потрапляти прямі сонячні промені. ]

Треба знати, що для використання придатні тільки здорові, голо|

дні п'явки. Вони повинні мати такі ознаки: швидко пересуватися Щ

воді, у витягнутому вигляді мати тонке тіло, при дотику дуже скорої

чуватись (у 3—4 рази), набуваючи форми яйця; тіло такої п'явки най

дотик еластичне, слизьке. і

Мляві рухи, вузлики, ділянки ущільненості на тілі, липкий слиа]

на поверхні вказують на хворобливий стан п'явки. Така п'явка не-|

придатна до застосування. |

Необхідно пам'ятати, що для запобігання передачі через п'явку!

кров'яних хвороб (гепатит В, С, СНІД та ін.) від одного пацієнта до|

іншого треба застосовувати п'явку тільки один раз. І

Використаних п'явок знищують, кидаючи їх у розчин нашатир»!

ного спирту, дезінфекційний розчин, солону воду, а потім викидають!

їх до каналізації. |

Але їх можна використовувати тому самому хворому декілька!

разів. Для цього після використання п'явку слід потримати декілька!

хвилин у підсоленій воді або підкисленій оцтом воді, обережно паль*|

цями витиснути з неї кров у напрямку від головки до хвостового кін-1

ця та залишити голодною на декілька місяців (кров, що залишається!

у п'явці, перетравлюється надто повільно). 1

Механізм дії п'явок. Висмоктуючи кров, п'явки випускають уі

ранку та кров секрет своїх слинних залоз, що в своєму складі має: і

• гірудин, який гальмує згортання крові, яка циркулює; руйнує! тромби, що утворилися; І

• фермент дестабілазу та деякі простагландини, що справляють тромболітичну дію; зумовлюють розширення артеріол периферії та внутрішніх органів, у тому числі й мозкових артерій;

• ферменти, що інгібують медіатори запалення (протизапальна дія);

• ферменти, що підвищують фагоцитарну активність нейтрофіль-них гранулоцитів (підвищення клітинного імунітету);

НАЙПРОСТІШІ МЕТОДИ ФІЗІОТЕРАПІЇ. ПРУДОТЕРАПІЯ. ОКСИГЕНОТЕРАПІЯ

• ферменти, що справляють бактерицидну та бактеріостатичну дію (знезаражування крові та септичних вогнищ);

• відтягування крові із застійних ділянок, запальних вогнищ;

• укуси п'явок спричиняють подразнення певних рефлекторних зон поверхні тіла (дія, подібна до голковколювання: зняття різних ар­теріальних спазмів, гіпотензивна, знеболювальна, заспокійлива дія).

Показання до застосування п'явок: профілактика та лікування ішемічної хвороби серця, стенокардія, інфаркт міокарда, ішемічний інсульт, тробоемболія легеневої артерії; атеросклеротичні ураження судин головного мозку, вінцевих судин, судин нижніх кінцівок; гі­пертонічна хвороба, гіпертонічний криз, тромбофлебіт; млявоплин-ний ревматизм, колагенози, неврит; хронічні млявоплинні запаль­ні процеси, септичні процеси; хронічний застій крові у легенях при серцевих вадах, лівошлуночковій недостатності, тяжких хронічних бронхітах; гострий застій крові у легенях при набряку, тромбоемболії легеневої артерії, нападі бронхіальної астми, застій крові у печінці, хронічному легеневому серці; венозний застій крові у мозку при гі­пертонічній хворобі, набряку мозку.

Протипоказання до застосування п'явок: хвороби зі зниженим згортанням крові, ламкість судин, недокрів'я (анемія), артеріальна гіпотензія, гострий септичний стан, злоякісні пухлини, алергійні за­хворювання. Обережно слід застосовувати п'явки при лікуванні ан­тикоагулянтами.

П'явки не можна прикладати на ті місця, де вени або артерії проходять близько до шкіри, і п'явки можуть прокусити їх (скроні, ділянки нижньої щелепи, шия); де шкіра надто тонка та чутлива (об­личчя, шия); де підшкірна жирова клітковина надто пухка (обличчя) і може просякнутися кров'ю; на ділянках, де шкіра надто товста (до­лоні, підошви), що її п'явка не зможе прокусити.

Якщо п'явку треба прикласти біля відхідника або піхви, куди вони можуть заповзти, треба завчасно покласти туди тампон.

Місця накладання п'явок: ділянка серця, соскоподібні відрост­ки; спереду та позаду грудної клітки над місцями інфаркту легені; уздовж хребта; на протязі враженої тромбофлебітом судини; праве підребер'я; внизу живота.

Перед застосуванням медичних п'явок необхідно попередити пацієнта, що в день проведення сеансу гірудотерапії він не повинен вживати ліки, за винятком інсуліну, алкоголь, користуватися ми­лом, косметикою та іншими засобами, які пахнуть; протягом 3— 4 год пацієнт повинен утриматись від куріння.

Руки медичного працівника не повинні пахнути медикаментами, милом, тютюном та ін.

152 _________________ vii

Здійснюють психологічну підготовку пацієнта, надають йом$ зручного положення, під потрібну ділянку тіла підстеляють клейоні ку з пелюшкою. Шкіру протирають стерильним тупфером, змоченим гарячою (50 °С) перевареною водою, потім висушують стерильний тупфером. У разі потреби позначають місце прикладання п'явок 1 % спиртовим розчином брильянтового зеленого, після чого знову промине вають ділянку шкіри гарячою перевареною водою, інтенсивно проти^ рають сухим ватним тупфером. Інтенсивне протирання шкіри сприя^ припливу крові, а до теплої шкіри п'явки швидше присмоктуються! За допомогою стерильного пінцета, кінці якого обмотані ватоюі або руками дістають п'явку із банки і накладають її на потрібну ді| лянку шкіри. Якщо п'явку потрібно розмістити на конкретно визнаі ченій ділянці (куприк, соскоподібний відросток, ясна), тоді накладав ють п'явку із пробірки або невеличкого флакончика. Для швидкого] присмоктування п'явок можна ділянку шкіри полити розчином глюї кози із ампули. Коли п'явка прикріпилася до шкіри (пацієнт відчу-і ває незначний укус і з'являються хвилеподібні рухи п'явки), то HeJ обхідно під неї підкласти тонкий шар стерильної вати, яка всмоктув| вологу п'явки (що є неприємною для пацієнта) і заважає п'явці при-смоктатися задньою присоскою, що збільшує її активність.

На сеанс призначають 4—6 п'явок, який повторюють 2—4 рази через 3—4 дні.

Якщо п'явки призначені без крововитягнення, то відривати їх не можна (збільшиться кровотеча), а потрібно до місця присмоктання доторкнутися тупфером, змоченим спиртом, солоною водою.

Здорова п'явка висмоктує необхідну кількість крові за 10—20 хв, після чого самостійно відпадає.

Варто пам'ятати, що відривати п'явку від шкіри не можна, тому що при цьому можна відірвати їй щелепу, яка може залишитися в ранці, або, навпаки, разом із щелепою п'явки можна відірвати шма­точки шкіри хворого. І в тому, і в іншому випадках це призводить до значної кровотечі.

Залишкова кровотеча (до доби) є закономірною і тому спеціаль­них засобів для її зупинки не потрібно.

Ранки обробляють 3 % розчином пероксиду водню. Накладають товстий шар стерильної вати або марлі і фіксують бинтом. По закін­ченню кровотечі пов'язку знімають і обробляють ранки 3 % розчи­ном пероксиду водню, а у разі потреби на 1—2 дні накладають суху асептичну пов'язку. Вдруге застосовувати п'явки на тому самому місці можна через 3—4 дні.

Після застосування п'явок частіше всього спостерігається міс­цевий свербіж, рідко — загальний. Якщо свербіж не спричинює не­приємних відчуттів, то ніяких заходів вживати не потрібно, через

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 774 | Нарушение авторских прав