АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

НАЙПРОСТІШІ МЕТОДИ ФІЗІОТЕРАПІЇ. ГІРУДОТЕРАПІЯ. ОКСИГЕНОТЕРАПІЯ

Перед опроміненням хворих УФ-променями визначають міні­мальну інтенсивність опромінення (біодозу), здатного призвести до утворення еритеми. Для цього користуються біодозиметром БД-2. Це металева пластина з шістьма прямокутними отворами, площею 25x7 мм кожен. Дозиметр фіксують до тіла хворого тасьмами. На­кладають біодозиметр на ділянку, яку будуть опромінювати, або на нижню ділянку живота, якщо проводитимуть загальне опромінення. Інші частини тіла закривають простирадлом. Хворий надягає захисні окуляри. Опромінювач з увімкненою і прогрітою ртутно-кварцевою лампою встановлюють перпендикулярно до поверхні місця опромі­нення на відстані 50 см. Медична сестра відчиняє перший отвір біодо-зиметра і опромінює шкіру над ним протягом ЗО с Потім через кожні 30 с відчиняє наступні отвори, продовжуючи опромінювати ділянки над раніше відчиненими отворами, поки не будуть опромінені всі 6 отворів. Через 24 год визначають час, який необхідний для утворення мінімально вираженої смуги. Якщо, наприклад, у хворого після оп­ромінення з'явилося 4 смуги, то очевидно, що мінімально виражена з них відповідає 4 отвору. Вона утворилася при опроміненні протягом 1 хв ЗО с, що і є біо дозою для даного хворого. У повсякденній практиці опромінення проводять, як правило, з відстані 35, 50, 70 та 100 см.

При виборі дози для групового опромінення можна орієнтуватися за середніми біодозами, які одержали 10 осіб при користуванні пев­ною лампою. Ці дані наведені в паспорті кожної лампи.

Застосовують дві основні методики УФ-опромінення: загальну (оп­ромінення всього тіла) і місцеву (опромінення певної частини тіла). Загальне УФ-опромінення може бути індивідуальним та груповим. Індивідуальне опромінення проводять для лікування, загальне — для профілактики.

При індивідуальному загальному опроміненні послідовно діють на передню і задню поверхні оголеного тіла дозами, які поступово наростають. Починають курс опромінення з 1/4—1/2 індивідуально визначеної біодози. Через кожні 2—3 процедури дозу удвічі збільшу­ють і доводять до кінця курсу лікування до 2—3 біодоз. Процедуру загального опромінення проводять через день. Під час лікування гі­перемії шкіри не спостерігається, оскільки інтенсивність опромінен­ня збільшується поступово.

Для місцевого опромінення застосовують ерите'мні дози УФ-проме­нів. Проводять опромінення з відстані 50 см. Площа опромінення не повинна перевищувати 600—800 см², в один день опромінюють тільки одне поле. Повторно одне й те саме поле опромінюють у міру зменшен­ня еритеми, через 2—3 дні, а іноді пізніше, але не більше ніж 5 разів.

Масові профілактичні опромінення проводять у спеціальних при­міщеннях (фотаріях).

_________ Оксигенотерапія Ж

Оксигепотерап я — це застосування кисню з лікуваль-И ною метою. Вдихання кисн вої суміші, що містить 40—50 % кисню,І усуває гіпоксію, зменшує ціаноз, вирівнює дихання, покращує ро-Я боту серця, нормалізує сон тому кисневу терапію застосовують пршИ лікуванні гострої та хронічної дихальної недостатності. щ

ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ ПРИ РОБОТІ З КИСНЕМ - Щ

Для оксигенотерапії використовують спеціальний медич-ш ний кисень, в якому містить я 99 % чистого кисню, 1 % азотуівідсут-Я ні домішки. Балони з медичним киснем мають бути пофарбованими щш блакитний колір з позначко о чорною фарбою "Кисень" та літерою "М'Я (медичний). Наповнюють киснем балони без найменших дефектів т$И випробувані на стійкість до исокого тиску не більше 5 років тому. НаИ верхній сферичній частині балона зазначається рік його виготовленими і дата наступного випробування. На бракованому балоні вибиваєтьсіИ клеймо круглої форми діаметром 12 мм з хрестом усередині. в

Вихідний отвір замикального вентиля кисневого балона має бутив закритим гайкою-заглушкою, а весь вентиль захищеним ковпаком,» який на нього закручується. В

Узв'язкузтим,щокисеньзнаходитьсяубалоніпідтиском 150 атмИ (такий високий тиск сам по собі є небезпечним), балони зберігаютьсжш у спеціальному приміщенні або металевих шафах, які знаходяться зяВ межами лікарняних відділень, розміщуються у вертикальному поло-Д женні і надійно фіксуються металевими скобками. Підвищення темчИ ператури всередині балона внаслідок високої температури повітряД яке його оточує, дія сонячних променів та ін. можуть призвести дощ різкого підвищення тиску газу в балоні у зв'язку з його розширейлЩ ням. Тому кисневі балони треба зберігати в сухому приміщенні пршш температурі не вищій 35 °С. Опалення в такому приміщенні має бутшИ водяним або паровим. Балони треба віддалити від радіаторів опален'-Я ня на відстань, не меншу 2 м. Зберігати в цьому приміщенні інші газйЯ та мастила, які горять, категорично забороняється, тому що кисеньН при стиканні з мастилом, жиром, нафтою та продуктами їхньої перёчВ робки вступає з ними в реакцію, внаслідок чого виникає загорання їщ вибух. Вибух може настати також при сполученні кисню з воднем»И метаном, ацетоном, парами бензину. щ

В осіб, які перебувають біля кисневого балона, руки, одяг, інстру-я менти не повинні бути забруднені жиром, мастилом, фарбою. Зами^ Я кальний вентиль балона, з'єднувальні трубки, редуктор та частини щ різних кисневих установок категорично забороняється змащувати Щ мастилом, жиром. Потрібно пам'ятати, що ушкодження балона, щ стукання металевими предметами по ньому можуть стати причиною Щ

НАЙПРОСТІШІ МЕТОДИ ФІЗІОТЕРАПІЇ. ГІРУД0ТЕРАП1Я. ОКСИГЕНОТЕРАПІЯ

вибуху. При перенесенні або перевезенні балона необхідно оберігати його від падіння. При транспортуванні на незначну відстань балон треба перекачувати в нахиленому положенні або використовувати спеціальні візки. Якщо виявляється якась несправність вентиля, ре­дуктора та інших деталей, слід негайно звернутися до спеціалістів.

Манометри редуктора треба перевіряти не рідше 1 разу на 2 роки. При відкриванні вентиля кисневого балона не рекомендується ста­вати обличчям навпроти бокового штуцера, тому що при попаданні сильного струменя кисню на кон'юнктиву та рогівку ока може ви­никнути ушкодження їх.

Наповнення кисневого обладнання киснем з балона виконують під тиском не більше 1—2 атм. Для цього до вихідного штуцера ба­лона приєднують редуктор, за допомогою якого можна регулювати тиск надходження кисню із балона.

Кисневий редуктор має 2 манометри: лівий з них показує тиск кисню в балоні, правий — тиск у робочій камері редуктора, тобто тиск, під яким кисень випускається з балона. Для підвищення тиску в балоні вентиль за допомогою спеціального ключа крутять за годин­никовою стрілкою, для пониження — проти годинникової стрілки.

Для визначення кількості тиску в балоні необхідно величину тис­ку, що її показує манометр, помножити на ємність балона. Так, у балоні ємністю 40 л при тиску 150 атм кількість кисню становить 6000 л.

Кисень можна вводити інгаляційним і неінгаляційним методом. Інгаляція кисню — це найпоширеніший метод його застосування. Проводять її за допомогою носових катетерів, масок, кисневої по­душки, кисневих палат і гіпербаричної оксигенації.

Інгаляція кисню є основний метод боротьби з гострою дихальною недостатністю. Доцільніше всього у палату підвести кисень від цен­тралізованої установки, яку в разі потреби можна зразу увімкнути. Перед уведенням кисню пацієнтові потрібно переконатися у прохід­ності дихальних шляхів. Уводять кисень через стерильний гумовий або пластмасовий катетер, кінець якого змочують розчином фура-циліну 1:5000 і вводять через нижній носовий хід в носову частину глотки на глибину 15 см (відстань від кутиків рота до зовнішнього слухового проходу). Кінець уведеного катетера можна побачити при огляді зіва. Зовнішню частину катетера фіксують до шкіри обличчя липким пластиром. Перед попаданням у дихальні шляхи кисень зво­ложують водою за допомогою апарата Боброва.

Перед уведенням катетера необхідно перевірити його еластич­ність, цілість, оскільки пошкоджений катетер може порватися і ас-піруватися в дихальні шляхи.

Внутрішній кінець катетера не повинен просуватися далі носової частини глотки, оскільки при цьому виникає небезпека його потрап-

ляння у стравохід з наступним роздуванням і навіть розривом шлун- Я ка. Якщо катетер розташований поверхнево, більша частина кисню ви- щ трачається марно, спричиняючи подразнення слизової оболонки носа, щ

Через кожні 1—3 год інгаляції потрібно робити перерву на 20— Щ 30 хв, щоб запобігти гіпервентиляції та токсичній дії високих кон- ■ центрацій кисню. щ

Максимально допустимим вважається вміст кисню в газовій <■ суміші до 60 % на короткий час. Щ

Не можна допускати перенасичення організму киснем, оскіль- ж ки при тривалому вживанні у високих концентраціях він негативно Щ впливає на серцево-судинну і дихальну системи. Оптимальною до- Щ зою кисню є 4—6 л за хвилину, що забезпечує концентрацію кисню Щ в повітрі до ЗО—40 %. При одночасному диханні через рот ефектив- 9 ність оксигенотерапії зменшується. ■

Тривале вдихання недостатньо зволоженої суміші повітря з кис- щ нем висушує поверхню повітропровідних шляхів та альвеол, пору- щ шує активність миготливого епітелію та сприяє утворенню кірочок Щ на поверхні слизової оболонки трахеї та бронхів. щ

При відсутності централізованої подачі кисню оксигенотерапію щ проводять за допомогою кисневої подушки об'ємом 16—25 л. На од- Ш ному кінці подушки є гумова трубка з краном для регуляції подачі ж кисню і мундштуком. Для заповнення подушки киснем знімають ж мундштук, відкривають кран, гумову трубку з'єдують з краном ре- Щ дуктора і повільно відкривають редукторний вентиль. Після запов- Щ нення подушки закривають вентиль редуктора, а потім кран подуш- Ц ки. Перед подачею кисню на вільний кінець гумової трубки надягають Ц продезінфікований мундштук, обгорнений вологою марлевою сервет- Щ кою в декілька шарів і прикладають до рота хворого. При вдиху кран ж відкривають і кисень надходить у дихальні шляхи, при видиху — ■ закривають. Швидкість надходження кисню регулюють краном на Ц трубці. Коли кисню в подушці залишається мало, вільною рукою на- і тискають на подушку або поступово скручують її. Слід пам'ятати, Ц що при користуванні кисневою подушкою кисень у дихальні шляхи ї надходить нерівномірно, деяка частина його втрачається внаслідок f нещільного прилягання мундштука до рота, не можна точно дозува­ти його.

Гіпербарична оксигенація — це застосування кисню під тиском | 1—2 атм у спеціальних камерах. Розчинність такого кисню в плазмі І крові значно підвищується, що сприяє кращому забезпеченню кис- І нем тканин організму. Застосовується цей метод лікування при го- і строму порушенні прохідності периферичних, вінцевих, мозкових І судин, при отруєнні, газовій емболії, анаеробній та гнильній інфек- f ціях, для лікування виразок, обширних ран тощо.

і

НАЙПРОСТІШІ МЕТОДИ ФІЗІОТЕРАПІЇ. ПРУД0ТЕРАП1Я. ОКСИГЕНОТЕРАПІЯ ^9

До неінгаляційних методів відносяться ентеральне введення кис­ню: кисневі коктейлі, що являють собою суміш кисню з водними витяжками лікарських трав, а також введення кисню в шлунок та підшкірні введення кисню в передньозовнішню поверхню стегна в об'ємі ЗО—500 мл тощо.

Таким чином, у разі збільшення вмісту кисню в тканинах зни­жується метаболічний ацидоз завдяки видаленню недоокиснених продуктів обміну речовин, що призводить до усунення гіпоксії, змен­шення ціанозу, нормалізації дихання, поліпшення роботи серця, нор­малізації сну.

" Контрольні запитання

1. Який механізм дії на організм людини медичних банок?

2. Які показання і протипоказання до застосування медичних банок?

3. На які анатомічні ділянки не можна ставити медичні банки?

4. Які ускладнення можуть виникнути при накладанні медичних банок?

5. Який механізм дії на організм людини гірчичників?

6. Які показання до застосування гірчичників?

7. Який механізм дії зігрівального компресу на людський організм?

8. Назвіть показання до застосування зігрівального компресу.

9. Як повинні бути розміщенні шари зігрівального компресу?

10. Які рідини можна використовувати для зігрівального компресу?

11. Які особливості накладання зігрівального компресу при:

а) отиті;

б) тромбофлебіті?

12. Який механізм дії застосування грілок?

13. Назвіть протипоказання до застосування грілок.

14. Які особливості застосування грілки непритомному тяжкохворому?

15. Який механізм дії холоду?

16. Як застосовують міхур з льодом до голови?

17. Як впливають водні процедури на центральну нервову систему, серцево-судинну систему?

18. Назвіть протипоказання до водолікування.

19. Який механізм дії медичних п'явок?

20. Назвіть показання до застосування медичних п'явок.

21. Назвіть протипоказання до застосування медичних п'явок.

22. Назвіть місця накладання медичних п'явок.

23. Який механізм дії УФ-опромінення?

24. Назвіть протипоказання до УФ-опромінення.

25. Пояснити техніку безпеки при роботі з киснем.

26. Як провести оксигенотерапію з централізованої системи?

27. Як провести оксигенотерапію з кисневої подушки?

VIII

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1112 | Нарушение авторских прав