АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Психофізіологічні компоненти адаптаційного процесу

Психологічний рівень управління стосується таких компонентів людського фактора, як особистість, робоча група, трудовий колек­тив. У даному випадку розглядається психологічний рівень управ­ління. Керівник знаходиться в психологічній реальності трудового колективу і керує робітниками з урахуванням психологічних законо­мірностей поведінки людей. Нехтування зазначеними закономірнос­тями, як це було в період застою, — привід для виникнення психо­логічних конфліктів, які викликають плинність кадрів, порушення трудової дисципліни, зниження продуктивності праці і якості проду­кції, яка випускається. Управління трудовим колективом на психо­логічному рівні дає керівникові міцні важелі спонукання людей до активної трудової діяльності, можливість повніше використовувати приховані резерви колективу.

У загальному вигляді адаптація — це процес пристосування ро­бітника до умов зовнішнього і внутрішнього середовища. Узагаль­нюючи висловлювання різних авторів і вичленовуючи головне, мож­на класифікувати адаптацію за такими критеріями.

1. За відносинами суб'єкта-об'єкта:

§ активна — якщо індивід прагне впливати на середовище для того, щоб змінити його (у т. ч. й ті норми, цінності, форми взаємодії, які він повинен освоїти);

§ пасивна — якщо він не прагне до такого впливу.

2. За впливом на працівника:

§ прогресивна — сприятливо впливає на працівника;

§ регресивна — пасивна адаптація до середовища з нега­тивним змістом (наприклад, з низькою трудовою дис­ципліною).

3. За рівнем:

§ первинна — якщо людина вперше включається у постійну трудову діяльність на конкретному підприємстві, тобто пристосування молодих кадрів, які не мають досвіду про­фесійної діяльності (випускники навчальних закладів).

§ вторинна — при подальшій зміні роботи, тобто пристосу­вання робітників, які мають досвід професійної діяльності (при переході в ранг керівника).

Автор статті «Методи адаптації персоналу» В. Воліна виділяє також ще два види адаптації: адаптація працівника на новій посаді; адаптація працівника до пониження в посаді. У цій же статті є згадування про так звану адаптацію після звіль­нення. Наводиться такий приклад: на початку 80-х років у США від­значалися хвилі звільнень і дострокового виходу на пенсію. Щоб якось підтримати тих, хто звільняється, більшість великих компаній (близько 60 %) не просто звільняли працівників, а намагалися допо­могти їм знайти нові робочі місця, організовували програми пере­підготовки й підвищення кваліфікації.

4. За напрямами: виробнича; невиробнича.

Складові (компоненти) виробничого середовища як об'єкта адап­тації дуже різноманітні. Серед них можна виділити умови роботи та її організацію, оплату роботи і форми матеріального стимулювання, зміст роботи, потужність норм, психологічний клімат у колективі. Виділяються також фактори невиробничої сфери підприємства (ада­птація до побутових послуг, невиробничого спілкування з колекти­вом, організація дозвілля на підприємстві).

Виробничу адаптацію як складне явище можна розглядати з різ­них позицій, відокремлюючи психофізіологічну, професійну і соці­ально-психологічну сторони, кожна з яких має свій об'єкт, цільові завдання, показники ефективності.

Професійна адаптація полягає в активному освоєнні професії, ЇЇ тонкощів, специфіки, необхідних навичок, прийомів, способів прий­няття рішень (для початку — в стандартних ситуаціях). Вона почина­ється з того, що після з'ясування досвіду, знань і характеру нового пра­цівника для нього визначають найбільш прийнятну форму підготовки, наприклад, направляють на курси чи прикріплюють наставника.

Складність професійної адаптації залежить від широти діяль­ності, інтересу до неї, змісту роботи, впливу професійного середови­ща, індивідуально-психологічних властивостей людини.

Психофізіологічна адаптація — адаптація до трудової діяльнос­ті на рівні організму працівника як цілого, результатом чого стають менші зміни його функціонального стану (менше стомлення, при­стосування до великих фізичних навантажень тощо). Психофізіологічна адаптація особливих труднощів не стано­вить, проходить досить швидко та значною мірою залежить від здо­ров'я людини, її природних реакцій, характеристики цих умов. Про­те більшість нещасних випадків відбувається в перші дні роботи са­ме через її відсутність.

Соціально-психологічна адаптація людини до виробничої діяль­ності — адаптація до найближчого соціального оточення в колекти­ві, традицій і неписаних норм колективу, стилю роботи керівників, особливостей міжособистісних відносин, які склалися в колективі. Вона означає включення працівника в колектив як рівноправного, прийнятого всіма його членами. Вона може бути пов'язана з великими труднощами, до яких від­носяться обмануті очікування швидкого успіху, обумовлені недо­оцінкою труднощів, важливістю живого людського спілкування, практичного досвіду й переоцінкою значення теоретичних знань та інструкцій.

Сутність інших форм адаптації зрозуміла з назв. Серед складо­вих виробничого середовища, до яких потрібно адаптуватися робіт­нику (зокрема, посадові обов'язки) є також компоненти із соціально-економічним відтінком: організація та оплата роботи, матеріальне стимулювання, соціально-побутова сфера підприємства, організація дозвілля. Професійна адаптація визначає терміни освоєння нової профе­сії, що впливає на вибір кадрової політики, тривалість періоду збе­реження виробничих показників, властивого неадаптованому робіт­нику, періоду формування трудового стереотипу. У прискоренні процесу адаптації, зменшенні кількості негативних моментів, які її супроводжують, і полягає завдання управління нею.

Дата добавления: 2015-10-11 | Просмотры: 644 | Нарушение авторских прав