АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Фіброз печінки

Фіброз печінки спостерігають при хронічному ураженні органа (наприклад при вірусних гепатитах). Патологічний процес може бути зворотним або стати незво ротним, що призводить до порушень архітектоніки печінки та цирозу. У початкових стадіях фіброз печінки може перебігати безсимптомно.

Класифікація фіброзу печінки:

1. Нециротичний портальний фіброз (може перебігати у вигляді трьох клінічних форм):

а) внутрішньопечінковий флебосклероз і фіброз;

б) склероз ворітної та селезінкової вен;

в) тромбоз ворітної та селезінкової вен.

2. Шістосоматоз (фіброз Сіммерса) з пресинусоїдальною портальною гіпертен зією — захворювання людини та тварин, збудником якого є гельмінти родини шіс тосоматид з класу трематод. Поширене в Єгипті, Греції, Китаї, Португалії, на Кіпрі.

3. Вроджений фіброз печінки. Захворювання має спадковий характер, може поєднуватися з полікістозом печінки і нирок. Серед симптомів — спленомегалія. Асцит відсутній.

Ступінь фіброзу печінки оцінюють за шкалою METAVIR, згідно з якою виділяють чотири стадії фіброзу: F0 — фіброз відсутній;

F1 — портальний фіброз без септ;

F2 — портальний фіброз з поодинокими септами; F3 — множинні септи без цирозу;

F4 — цироз.

Етіологія нециротичного портального фіброзу печінки:

1. Дефіцит α1 антитрипсину — низькомолекулярного інгібітора протеаз (трип сину, хімотрипсину, плазміну, тромбіну, еластази, гіалуронідази), чий дефіцит при зводить до підвищеного накопичення протеолітичних ензимів і подальшого ушко дження тканин, переважно легенів і печінки.

2. Хвороба Вільсона — Коновалова (гепатолентикулярная дегенерація), в основі якої — порушення метаболізму міді та накопичення її в печінці й інших внутрішніх органах. В нормі основна маса міді після всмоктування в кишечнику виводиться з жовчю та сечею. При хворобі Вільсона — Коновалова мідь накопичується в ЦНС та печінці. Захворювання спостерігають з частотою 1:200 000 населення, успадко вується за автосомно рецесивним типом.

3. Фруктоземія. При фруктоземії пацієнт не переносить фруктозу через недос татність ферменту фруктозо 1 фосфат альдолази в печінці, нирках, слизовій обо лонці кишечнику. Внаслідок дефіциту цього ферменту фруктоза в організмі люди ни не руйнується, а накопичується в крові (а також продукти її обміну, що мають токсичні властивості).

4. Галактоземія. Спадкове захворювання, що характеризується порушенням вуг леводного обміну внаслідок відсутності ферменту галактозо 1 фосфат уридилтра нсферази. При цьому в крові накопичується галактоза. У пацієнтів спостерігають відставання у фізичному і розумовому розвитку, жовтяницю, гепатомегалію. Успад ковується за автосомно рецесивним типом.

5. Глікогенози (III, IV, VI, IX і X типів) — група спадкових хвороб, які характе ризуються недостатністю ферментів, які беруть участь в обміні глікогену. При цьо му постерігають порушення структури глікогену, його недостатнє або надмірне на копичення в різних органах і тканинах, у тому числі і в печінці.

6. Гемохроматоз. Автосомно рецесивне спадкове захворювання з порушенням обміну заліза в організмі: залізо накопичується в органах і тканинах, підвищується його вміст у сироватці крові та відбувається дифузне відкладення заліза в гепатоци тах печінки.

7. Тирозинемія — спадково зумовлений дефіцит ферментів, які руйнують тирозин. Унаслідок цього надлишок тирозину призводить до його накопичення в печінці, нирках, ЦНС, сприяючи виникненню в них патологічних змін (у тому числі фібро зу печінки).

8. Бруцельоз.

9 Ехінококоз.

10. Хронічні вірусні гепатити В і С.

11. Синдром Бадда — Кіарі. Фіброз і цироз печінки розвиваються внаслідок прогресуючого звуження або закриття печінкових вен. Через обструкцію печінко вих вен у пацієнтів спостерігають некроз гепатоцитів у центролобулярній ділянці.

12. Серцева недостатність. Фіброз і цироз печінки можуть виникати у пацієнтів з хронічною правошлуночковою недостатністю (наприклад при недостатності три куспідального клапана і констриктивному перикардиті).

13. Тромбоз портальних вен.

14. Зловживання алкоголем.

15. Вживання лікарських засобів (аміодарону, аміназину, ізоніазиду, метотрексату, метилдопи, толбутаміду).

16. Вплив токсинів (арсену, заліза, міді).

Патогенез фіброзу печінки. Фіброз печінки характеризується розростанням колагенових волокон тканини печінки без перебудови її структури. Під час пато морфологічного дослідження виявляють незмінені печінкові часточки, оточені ши рокими тяжамі фіброзно сполучної тканини. Процес, який призводить до фіброзу печінки, проходить три стадії:

– запалення;

– синтез колагену та інших компонентів екстрацелюлярного матриксу;

– ремоделювання тканини.

В основі фіброгенезу — надмірне накопичення протеїнів позаклітинного мат риксу і тканинних колагеназ, основним джерелом яких є зірчасті клітини печінки. У нормальній печінці зірчасті клітини становлять 5–8% від загальної кількості клітин печінки і є депо вітаміну А та джерелом чинників, які підтримують гомеос таз в мікрооточенні синусоїдів органа. Пусковим моментом фіброзу печінки є уш кодження гепатоцитів, унаслідок чого відбувається активація зірчастих клітин.

Клінічні прояви нециротичного фіброзу печінки. У клінічній картині часто пере важають симптоми ураження не печінки, а селезінки, що зумовлює діагностичні помил ки. Коли з’являються симптоми портальної гіпертензії, зокрема кровотечі з варикозно розширених вен стравоходу, подібний стан часто розглядають як прояв цирозу печінки. Діагностичні труднощі зумовлені тим, що в перші 5–8 років хвороба може перебігати, не завдаючи хворому дискомфорту і без клінічних симптомів. Але навіть після розвит ку ознак захворювання (кровотеча із варикозно розширених вен стравоходу й ура ження селезінки), фіброз печінки довго перебігає на тлі відносного благополуччя.

Клінічні прояви прогресуючого фіброзу, що призводить до цирозу печінки, є ос танньою стадією захворювання печінки (наприклад портальна гіпертензія, печінко ва недостатність і гепатоцеллюлярная карцинома). Діагноз фіброзу печінки вста новлюють на підставі результатів біопсії.

Біопсію печінки проводять лише в спеціалізованих лікувальних закладах, оскільки процедура потребує спеціальної підготовки клініциста і патоморфолога. Під час проведення біопсії печінки можливий розвиток ускладнень (до 3% випадків). Мор фологічна діагностика фіброзу печінки за матеріалами пункційної біопсій часто бу ває ускладнена, тому бажано використовувати інцизійну крайову біопсію печінки. В 15–35% випадків під час виконання пункційної біопсії печінки отримують незмі нену тканину органа, в 1,5% випадків — неінформативний матеріал.

Лікування полягає в усуненні чинника, що призвів до фіброзу, та купірування симптомів захворювання. Пацієнтам, у яких встановлено початкові стадії фіброзу печінки, призначають раціональне збалансоване харчування. Потрібно відмовитися від алкоголю. У разі появи ознак портальної гіпертензії й асциту пацієнтам призна чають дієту з низьким вмістом натрію.

Медикаментозне лікування:

1. Усунення чинників, які призвели до фіброзу:

а) лікування хронічної вірусної інфекції;

б) відміна препаратів, які справляють гепатотоксичну дію;

в) усунення алкогольної залежності;

г) нормалізація обмінних порушень;

ґ) ерадикації паразитарних інвазій;

д) усунення біліарної обструкції.

2. Зменшення вираженості запалення:

а) препарати урсодеоксихолевої кислоти;

б) глюкокортикоїди;

в) інтерферонотерапія: препарати рекомбінантного людського інтерферону α 2:

г) інгібітори АПФ;

ґ) інгібітори цитохрому р450;

д) селективні інгібітори ЦОГ 2.

3. Інгібування процесу активації зірчастих клітин печінки:

а) рекомбінантний γ інтерферон;

б) антиоксиданти, фосфатидилхолін. Антиоксиданти здатні інгібувати актива цію не зірчастих, а клітин Купфера, зменшуючи активність процесів апоптозу в ге патоцитах;

в) рекомбінантні цитокіни;

г) антагоністи рецепторів до ендотеліну.

4. Інгібування ефектів активованих зірчастих клітин (процесів синтезу колагена і його метаболізму):

а) симвастатин;

б) пентоксифілін;

в) пеніциламін;

г) колхіцин;

д) глюкокортикоїди.

5. Препарати, що справляють антифібротичну дію:

а) рекомбінантний фактор росту гепатоцитів;

б) інгібітори тканинних протеаз.

Кожен із зазначених препаратів потребує індивідуального підходу до вибору режиму дозування та тривалості вживання.

Хірургічне лікування:

1. При вираженому гіперспленізмі проводять спленектомію з накладенням спленоренального анастомозу.

2. Для зупинки кровотечі з варикозно розширених вен стравоходу та шлунку здійснюють їх ендоскопічне склерозування або гастротомію з прошиванням цих судин.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 706 | Нарушение авторских прав