АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Абсцеси печінки

Непаразитарні абсцеси печінки спостерігають у 4,9–5,1 хворих з 10 000 госпіта лізованих. Частота цієї патології в загальному хірургічному стаціонарі становить 0,5%. Абсцеси печінки виникають у будь якому віці, частіше — у жінок віком 30–60 років.

Класифікація абсцесів печінки (цит. за «Шпитальна хірургія», Тернопіль, 1999 р.)

A. Первинні:

1. Бактеріальні.

1.1. Спричинені коками.

1.2. Спричинені бацилами.

1.3. Спричинені змішаною мікрофлорою.

2. Паразитарні.

2.1. Амебні.

2.2. Аскаридні.

2.3. Ехінококові.

2.4. Рідкісні форми (опісторхоз, трихомоніаз, лямбліоз тощо).

B. Вторинні:

1. Нагноєння патологічних утворень печінки.

1.1. Нагноєння непаразитарних кіст.

1.2. Нагноєння ракової пухлини з розпадом, сифілітичної або туберкульозної гранульоми печінки.

2. Післятравматичні нагноєння печінки.

2.1. Нагноєння ран і гематом печінки.

2.2. Нагноєння навколо стороннього тіла в печінці.

Етіологія та патогенез. Абсцеси печінки, походження яких не пов’язано з пара зитарною інвазією, називають непаразитарними, чи піогенними. Якщо первинне джерело гнійного процесу міститься в черевній порожнині, збудниками, що зумов люють бактеріальний абсцес печінки, найчастіше бувають грамнегативні бактерії (особливо кишкова паличка), анаероби. Якщо первинне джерело захворювання розташоване в позачеревній порожнині, переважають грампозитивні мікроорганіз ми. Рідкісним патологічним процесом вважають первинні туберкульозні абсцеси печінки.

Шляхи поширення інфекції при виникненні абсцесів печінки:

– холангіогенний (при гнійному холангіті). Холангіогенні абсцеси мають жовто зелене забарвлення, локалізовані за ходом жовчних проток;

– гематогенний (через печінкову артерію та ворітну вену при гнійно деструктивних захворюваннях органів черевної порожнини);

– лімфогенний (абсцес і гангрена легенів, емпієма плеври тощо);

– контактний (при деструктивних холециститах, проникних пораненнях печінки тощо).

Основними причинами абсцедування є гострий холецистит, холангіт, сепсис.

Патологічна анатомія. Розвиток внутрішньопечінкового абсцесу характеризуєть ся розширенням прилеглих вен, периферійною запальною реакцією паренхіми печін ки й утворенням порожнини в центрі. На початку хвороби абсцес відмежований від прилеглої тканини сірувато червоною мембраною, що згодом товщає і перетворюєть ся на щільну капсулу. Локалізація холагіогенних абсцесів печінки віддзеркалює розгалуження жовчних проток.

Абсцеси печінки, що виникають унаслідок прямого поширення гнійного запа лення з жовчного міхура, частіше поодинокі та розташовані безпосередньо поблизу ло жа міхура. Частішу локалізацію абсцесів — у правій частці печінки (у 4–5 разів частіше, ніж у лівій) — можна пояснити як більшою величиною правої частки, так і прямим кутом відгалуження і більшим діаметром правої ворітної вени.

Поверхневе розташування гнояків (у 80% хворих) переважно біля верхнього полюса (у 70% випадків) пояснюють присмоктувальною дією діафрагми, що сприяє напрямку струму крові в судинах печінки переважно нагору. Абсцеси печінки мо жуть бути поодинокі і множинні, останні спостерігають частіше. Поодинокі абсцеси виникають в 5 разів частіше в правій частці, ніж у лівій. Множинні абсцеси локалі зуються в обох частках.

Вміст амебних і туберкульозних абсцесів печінки зазвичай не має запаху, тоді як гнійно гнильні процеси мають характерний запах.

Клінічні прояви. Дані анамнезу та клінічний перебіг основного захворювання в більшості випадків допомагають визначити наявність в організмі гнійного вогнища. До таких захворювань належить гострий холецистит, гнійний холангіт, травма печін ки, гострий апендицит, сепсис, кишковий амебіаз і інші гострі захворювання органів черевної порожнини. Зазвичай формуванню гнояка в печінці передує різке погіршан ня загального стану, що не відповідає перебігу основного захворювання.

Найхарактернішим симптомом абсцесу печінки є пропасниця гектичного чи постійного типу з підвищенням температури тіла до 39–40 °С і більше. Підвищення температури супроводжується сильним ознобом, а зниження її — заливним потом, що виснажує хворого. Водночас прогресує загальна слабість, відсутність апетиту. Нерідко виникають нудота, блювання. Жовтяничний колір склер і слизових оболо нок виявляють у перші дні хвороби більше ніж у 50% хворих, однак пізніше вони нерідко зникають. Жовтяницю частіше спостерігають у хворих із гематогенними абсцесами, у 11–13% випадків амебних абсцесів.

Біль середньої інтенсивності локалізується в надчеревній ділянці та в правому підребер’ї. Він підсилюється під час рухів, дихання, кашлю. Іноді біль іррадіює в пра ву лопатку й у праве плече, і не пов’язаний з прийомом їжі. Іррадіація болю зале жить від локалізації абсцесу.

При поодиноких і множинних абсцесах печінки, якщо останні розташовані в глибині печінки, біль може бути незначним, а іноді й відсутнім взагалі. Хворі в цих випадках відзначають лише відчуття тиску та розпирання в надчеревній ділянці чи в правому підребер’ї. Виникнення болю в основному пов’язане зі швидкістю та сту пенем розтягнення гліссонової капсули. У гострій стадії захворювання поряд із бо лючістю збільшеної печінки іноді виявляють позитивний симптом Щьоткіна — Блюмберга і напруження м’язів черевної стінки, що свідчить про поширення за пального процесу на очеревину. Через 2–3 тиж виникають пастозність і навіть наб ряклість стоп і гомілок, гепатомегалія, асцит.

Під час пальпації живота виявляють збільшення і болючість печінки, частіше вираженіші в тій частці, де локалізується абсцес. Біль підсилюється під час глибо кого вдиху при пальпації краю печінки.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 553 | Нарушение авторских прав