АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Класифікація і типи.

За більш ніж 100 літній період вивчення випадання прямої кишки запропо новано безліч класифікацій цього захворювання. Серед них найбільший практич ний інтерес представляє виділення трьох ступенів випадання:

I ступінь — пряма кишка випадає лише при дефекації.

II ступінь — випадання прямої кишки відбувається під час не лише дефекації, але і фізичного навантаження.

III ступінь — пряма кишка випадає вже під час ходьби і навіть прийняття вертикального положення.

Крім того, важливим клінічним критерієм є можливість самостійного вправлен ня частини кишки, що випала, який побічно свідчить про ступінь компенсації м’язів тазового дна. Якщо м’язи здатні не лише скорочуватися, але і підтримувати тонус, то такий стан характеризують як компенсований і, навпаки. Таким чином, якщо кишка самостійно вправляється, то м’язи тазового дна, перш за все підіймачі, перебувають у стадії компенсації. Необхідність у ручному вправленні прямої кишки свідчить про декомпенсацію м’язів тазового дна, що обов’язково потрібно враховувати під час ви бору способу лікування. Потрібно також визначати ступінь недостності відхідни кового жому, характерну для більшості хворих із випаданням прямої кишки.

Ускладнення.

Серед ускладнень захворювання потрібно насамперед відзначити защемлення частини прямої кишки, що випала. Воно може статися практично у кожного хво рого, якщо вчасно не вправити кишку або якщо спробу вправлення було здійсне но грубо. Набряк, що швидко збільшується, не лише перешкоджає вправленню, але і погіршує кровопостачання кишки, що призводить до виникнення некротич них ділянок і виразок.

Особливо небезпечне ущемлення за одночасного випадання петель тонкої кишки в очеревинній кишені між стінками прямої кишки. У цих випадках мож ливий розвиток гострої кишкової непрохідності та перитоніту.

Діагностика.

Виявлення випадання прямої кишки є легким завданням лише в тому разі, коли хворі самі приходять до лікаря з «готовим» діагнозом. Навіть поява прямої кишки із відхідника за легкого натужування або у вертикальному положенні — це не закінчен ня діагностики, а лише її початок. У тих випадках, коли хворий приходить зі скарга ми на відчуття стороннього тіла або тенезми, потрібно застосувати спеціальні методи огляду, перш за все в положенні навпочіпки. І в цьому разі допомагає натужування хворого. Потім в оглядовому кріслі потрібно виконати пальцеве дослідження прямої кишки. Потрібно звернути увагу на стан гемороїдальних вузлів, тонус і вольові ско рочення м’язів замикачів, наявність патологічних утворень, наприклад поліпів.

Під час огляду частини прямої кишки, що випала, оцінюють її форму та розмір, стан слизистої оболонки, наявність зубчастої (аноректальной) лінії.

Під час випадання лише прямої кишки виявляють циркулярний простір між стінкою прямої кишки і відхідниковим каналом. Цей простір зникає, якщо випа дає не лише пряма кишка, але і відхідниковий канал. Значна довжина кишки, що випала (більше 12–15 см) свідчить про залучення в патологічний процес сиг моподібної кишки.

Кулясту або яйцеподібну форму частини кишки, що випала, спостерігають за вираженої втрати тонусу кишкової стінки, а також за наявності петель тонкої киш ки між її стінками.

Наявність петель тонкої кишки можна визначити за допомогою пальпації части ни прямої кишки, що випала. У разі її стискання петлі тонкої кишки з характерним гурчанням виштовхуються в черевну порожнину, а сама частина, що випала, знач но зменшується в розмірі, з’являється хороша складчастість слизової оболонки.

У разі внутрішнього випадання прямої кишки (інвагінації) велика роль в діаг ностиці належить пальцевому дослідженню та ректороманоскопії. При пальцевому дослідженні визначають патологічне утворення, гладеньке, еластичної консистенції, що легко зміщується відносно стінок прямої кишки, яке може зникати в поло женні навпочіпки, і навпаки, збільшуватися під час натужування та кашлю. Рек тороманоскопія в подібних випадках дає змогу визначити характер виявленого утворення і підтвердити наявність інвагінанту.

Крім того, за допомогою цих методів визначають наявність так званої солі тарної виразки, розташованої, як правило, на передній стінці нижньоампулярного відділу прямої кишки.

Подальше обстеження хворих має бути спрямоване на виявлення причин і патогенезу випадання прямої кишки.

Ендоскопічне обстеження товстої кишки потрібне для виявлення пухлин, дивертикульозу і інших патологічних утворень товстої кишки.

Важливим елементом діагностики є рентгенологічне обстеження (включаючи дефекографію), за допомогою якого визначають не лише анатомічні (наявність інва гінату, петель тонкої кишки в очеревинній кишені, що випала), але і функціональні (вираженість і протяжність колостазу, рівень компенсації м’язів тазового дна) зміни.

Важливим є також виконання фізіологічних досліджень, спрямованих на оцін ку функціональної здатності замикального апарату прямої кишки, моторно ева куаторної здатності товстої кишки й активності м’язів тазового дна.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 455 | Нарушение авторских прав