АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Базові знання, вміння, навички необхідні для вивчення теми

(міждисциплінарна інтеграція).

4. Матеріали для самостійної роботи студента

(зміст теми)

Тема 1. Предмет і місце педіатрії. Основні етапи розвитку.

1. Історія педіатрії як науки тісно пов’язана зі змінами в долі дітей в процесі історичного розвитку суспільства. З розвитком середньовічної міської культури поступово виникало відчуття відповідальності за покинутих дітей. Так виникли перші притулки. Проте смертність в них була надзвичайно висока – 30-90%.

В ті часи медики не займались лікуванням дітей, оскільки панувала думка: найкращий лікар для дитини – няня.

Епоха відродження принесла з собою нове відношення до людини, зокрема до дитини. Поворотним пунктом в розвитку педіатрії слід вважати заснування в 1802 році в Парижі дитячої лікарні. Надалі такі заклади почали проявлятись в Відні, Лондоні, Санкт-Петербурзі. Через відсутність знань про основи харчування, гігієни, скупчення хворих - смертність залишалась дуже високою – 70%. Проте в цих закладах формувались основи сучасної педіатрії. Дослідження, розпочаті з клінічних спостережень, описів окремих синдромів замінилися на спроби знайти причини, намаганнями боротися з хворобами шляхом пошуку терапевтичних та профілактичних заходів.

На початку ХХ століття до спроб боротьби з інфекційними хворобами залучились спеціалісти в галузі харчування. Особлива увага надавалась гострим харчовим та метаболічним порушенням. Завдяки більш досконалому контролю над інфекційними хворобами педіатрична медицина почала звертати увагу на хвороби значно менше поширених серед дітей (вроджені вади розвитку, ендокринопатії, ревматизм). Протягом останніх десятиліть особлива увага надається поведінковим і спеціальним аспектам допомоги дітям, створення важливих програм скерованих на профілактику недбалого догляду та небезпечного поводження з дітьми.

Першим вченим-медиком в Україні були княгиня – Євкраксія -Зоя (1108-1172), яку за її подвижництво в народі називали «Добродією» один із її трактатів – «Про догляд за дитиною».

Протягом наступних 3 століть панування монголо-татарського іга розвитку медицини в Україні практично не було. Першим видатним українським лікарем і професором медицини став Юрій Дрогобич (1450-1494). Закінчивши Краківський Університет в 1476 році отримав в Болонському університеті ступінь доктора філософії та медицини. Два роки очолював цей університет. З 1488 року очолював одну із двох медичних кафедр Краківського університету. Його наукові праці дуже цінувались в Европі.

2. ХV століття на території України існували братські (шпиталі) та монастирські притулки, метою їх діяльності було опікування. В цей час зароджувалась цехова медицина. Чужинці високо оцінювали високий стан гігієни і зразковий догляд за дітьми в цей період.

В 1658 році український вчений Епіфаній Славиницький переклав трактат Андрія Везалія, а також написав великий твір «Громадянство звичаїв дитячих» про здорове виховання, що свідчить про поступовий розвиток педіатрії в Україні. В Львівському шпиталі працював Еразм Сикст (близько 15070-1635р). Українськими докторами медицини були Пилип Ляшковський (захистився в 1642 році), Роман Рилєєв, Іван Козак, Василь Юрський та ін.

В 1593 році в м.Замость (біля Львова) була відкрита Замойська Академія, яка через рік отримала права університету і серед них надавати вчений ступінь доктора медицини.

Першими викладачами були уродженці Львова Ян Урсин і Симон Бирковський, які в різні роки були її ректорами.

В 1615 році було засновано в Києві братську школу, яка в 1631 році переросла в колегіум заснований Петром Могилою, а згодом з 1701 року стала Києво-Могилянською академією, при якій в 1802 році відкрили медичний факультет. Випускники академії були Інокентій Гізель, І.А.Полетика, І.В.Руцький, Д.С.Самойлович, брати Шумлянські, Н.М. Амбодик-Максимович та ін.

В 1774 році у Львові з ініціативи доктора медицини, першого медика провінції Андрія Кропинського (1744-1783) була створена медична школа, що проводила навчання з хірургії. Школа проіснувала 100 років А.Кропинський написав трактати з спланхнології, про гострі гарячки, а також один із перших друкованих підручників з медицини в Україні «Опис хвороб».

3. У 1784 році у Львівському університеті, який існував з 1661 року, був відкритий медичний факультет. У 1795 році було відкрито декілька клінік, що значно покращило рівень викладання дисципліни. На жаль у 1805 році університет закрили, а медичний факультет був перетворений у дворічну медико-хірургічну школу. Насильницьке приєднання а України до Російської імперії на довгі роки в значній мірі негативно позначився на розвитку медицини на території України.

4. Першими організаторами педіатричних кафедр в Україні були професори В.Є.Чернов, І.В.Троїцький, І.В.Якубович.

В.Є.Чернов (1852- 1915) – вищу освіту отримав в Петербурзі, захистив дисертацію на тему «О всасывании жира взрослыми и детьми во время лихорадочных заболеваний и вне их». Став професором, був першим завідуючим першої кафедри дитячих хвороб Київського університету. В своїх унікальних лекціях доводив необхідність вивчення і глибокого знання педіатрії, демонстрував хворих, давав широкий матеріал з дитячих хвороб.

В столиці організував першу клініку дитячих хвороб, був одним із засновників Київської школи педіатрії, товариства лікарень для хронічно хворих дітей, активно працював в дитячій амбулаторній лікарні. Після себе залишив велику гідну плеяду педіатрів, як лікарів, так і вчених. Його спектр наукової діяльності був різноманітним: монографія по бронхоектазії, дослідженням хлорозу у дітей, обмін речовин, інфекційні хвороби, етіологія виразкової хвороби шлунка. Був ініціатором застосування в нашій країні антидифтерійної сирватки.

І.В.Троїцький (1854-1923) після закінчення медичного факультету Київського університету продовжив навчання у Петербурзі, Відні. Захистив докторську дисертацію «Материалы к учению об эпидемическом перикоронарите». А далі все своє життя присвятив розвитку педіатрії в нашій країні. З 1884 року працював в Київському університеті. Організував в столиці Товариство допомоги хворим дітям, а також амбулаторію безкоштовної видачі знезараженого коров’ячого молока.

З 1902 року працював професором Харківського університету, а з 1912 року очолив кафедру дитячих хвороб. В 1919 році заснував і до останніх днів працював першим завідувачем кафедри педіатрії Катеринославського медичного інституту.

Наукова праця: фармакологія дитячого віку, анте-натальна профілактика, дитячі інфекції, рахіт, історія педіатрії та ін. Організатор товариства лікарів-педіатрів, засновник педіатричної клініки в Харкові.

В.П.Якубович (1857-1933) – закінчив Петербурзьку медико-хірургічну академію, захистив докторську дисертацію на тему «Об псевдогипертрофии и прогрессивной мышечной атрофии у детей». Став першим завідувачем кафедри педіатрії медичного факультету Одеського університету в 1905 році, видав «Руководство к диагностике детских болезней и способам иследования детей».

Організатором та першим завідувачем кафедри педіатрії Львівського університету став у 1909 році Ян Рачинський (1865-1919). Вивчав особливості дієти при захворюваннях шлунково-кишкового тракту у дітей грудного віку. Праця про вплив сонячного світла на обмін кальцію та фосфору в кістковій тканині дітей актуальна і в теперішній час.

Франц Гроєр – завідувач кафедри педіатрії Львівського медичного університету, згодом Львівського медичного інституту з 1918 до 1946 року, перший директор Львівського інституту охорони материнства та дитинства. Наукові напрями: туберкульоз, кір, ендокринологія, дієтетика. Як поліглот та ерудит прославив інститут в медичних колах Європи та Америки, де часто виступав з лекціями.

С.І.Ігнатов (1899-1997) завідувач кафедри педіатрії Львівського медичного інституту. З 1950 року, перший декан педіатричного факультету, розширив базу педіатричної клініки. Основні напрями наукової роботи: неонатологія, захворювання шлунково-кишкового тракту, фармакотерапія.

В 1956 році при Львівському медичному інституті створена кафедра пропедевтичної педіатрії, яку очолив І.М.Руднев (1907-1970). Надалі завідувач кафедри факультетської, а згодом госпітальної педіатрії Київського медичного інституту. Наукова робота: ревматизм, вади серця, алергічні хвороби.

О.М.Хохол (1897-1964). З 1946 року стала завідувати кафедрою пропедевтики дитячих хвороб, яку щойно створили в Київському медичному інституті, була деканом педіатричного факультету. Наукова робота: особливості фізичного розвитку дітей в нормі на патології, вигодовування дітей, імунологічна реактивність, туберкульоз, ревматизм.

В.А.Белоусов (1895-1971). З 1938 року завідувач кафедри госпітальної педіатрії Харківського медичного інституту, був головою товариства дитячих лікарів в Харкові. Вивчав наступні проблеми: токсичний синдром, гострі респіра торні інфекції, туберкульоз, ревматизм, дитяча курортологія.

Ф.Д.Рум'янцев (1872-1951). Завідувач кафедри госпітальної педіатрії Київського медичного інституту. Наукова робота: питання профілактики, діагностики і лікування дитячих інфекційних захворювань.

Л.О.Фількінштейн (1874-1948). З 1925 року завідувач кафедри дитячих хвороб Київського медичного інституту. Більше 60 його наукових праць присвячені питанням вигодовуванням і харчування, патології дихальної системи. Він довго працював у притулку для підкинутих дітей, в чому проявив істинне покликання лікаря та гуманіста.

А.І.Скроцький (1886-1957) Прославив себе працею в інфекційній лікарні і клініці дитячих хвороб Одеського інституту на протязі 50 років. З 1915 року читав курс педіатрії, з 1928 року – завідувач кафедри і клініки дитячих хвороб Одеського медінституту. Вперше в країні застосував профілактику кору і ревматизму, створив першу грязелікарню.

П.М.Гудзенко (1914-1982). В 1965 році очолив кафедру факультетської педіатрії. Став видатним педагогом не тільки в Київському інституті, і для всіх студентів і лікарів країни. Був редактором і співавтором підручника «Детские болезни», що видавався декілька разів. Наукова робота: інфекції шлунково-кишкового тракту, туберкульоз. Автор понад 150 наукових праць.

В.Д.Чеботарьова (1922-2001). З 1960 року працювала на кафедрі пропедевтики дитячих хвороб. Завідуючою кафедри стала в 1969 році. Значну кількість досліджень присвятила питанням діагностики, перебігу, особливостей білкового та водно-електролітного обмінів, імунологічного стану, а також бронхолегеневих захворювань у дітей, перебігу та лікуванню грипу, ревматизм, пієлонефрити.

Б.Я.Резнік (1929-1997). В 1964 році очолив кафедру педіатрії Донецького медінституту, а з 1972 року – кафедри дитячих хвороб Одеського медінституту. Наукова робота: встановлення показів та протипоказів до профілактичних щеплень, проблеми кардіології, нефрології, гематології, пульмонології, вроджені та спадкові хвороби та ін. Автор 11 підручників та монографій. Автор 350 наукових праць.

В.М.Сидельніков (1928-1997). Надзвичайно поєднував педіатричну працю (практична охорона здоров'я, головний педіатр МОЗ України), педагогічну роботу в Київському медичному інституті,з 1971 року завідував кафедрою госпітальної педіатрії, був проректором з лікувальної роботи. З його ініціативи у клініці відкрились спеціалізовані відділення: алергологічне, кардіоревматологічне, реанімаційне. Наукова робота патологія дихальної і серцево-судинної системи. Співавтор монографії «Кардиология детского возраста» та підручник «Дитячі хвороби». Очолював редакцію журналу «Педіатрія, акушерство і гінекологія»

Розвиток сучасної педіатричної науки, формування Львівської педіатричної школи, організацію та удосконалення педіатричної служби завдячує плеяді відомих не лише в Україні, але і далеко за її межами Львівських вчених: С.К. Ткаченко, О.З. Гнатейко, Ю.С Коржинського та ін.

Шановні студенти!!! Кафедру пропедевтики дитячих хвороб з 1990 року очолює Гнатейко Олег Зиновійович (9.08.1943 Львів) професор, Академік АН ВШ України, Лауреат Державної премії, Заслужений діяч науки і техніки України, заслужений професор ЛНМУ.

Надзвичайно плідно поєднує наукову педагогічну та організаторську роботу. З 1980року, за сумісництвом директор Інституту спадкової патології АМН України, головний спеціаліст з медичної генетики МОЗ України (1985-2003р.), Голова правління медичних генетиків України.

Напрями наукових досліджень: проблеми дитячої нефрології, екопатології, епідеміологія та пренатальна діагностика вродженої та спадкової патології в Україні. Автор близько 400 наукових праць, 3-х авторських свідоцтв на винаходи. Підготував 26 кандидатів та 4-х докторів наук.

Тема 2. Організація лікуально-профілактичної допомоги дітям в Україні.

Структура лікувально-профілактичної допомоги дітям зумовлена етапністю обслуговування дітей.