АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Етіологія та патогенез

Первинні дисметаболічні нефропатії пов’язані з генетично детермінованими ферментними дефектами.

У клінічній практиці найбільш частіше зустрічаються вторинні форми дисметаболічних нефропатій.

Вторинні дисметаболічні нефропатії являють собою вторинні тубулярні синдроми, які можуть бути полігенно успадкованими або мультифакторіальними. Вторинні ДМН можуть бути пов'язані з підвищеним надходженням певних речовин в організм, порушенням їх метаболізму у зв'язку з ураженням інших органів і систем (наприклад, шлунково-кишкового тракту), лікарською терапією, нестабільністю цитомембран канальців та ін.

При вторинній гіпероксалурії оксалати створюються в процесі обміну речовин з амінокислот (серину, гліцину, оксипролину), аскорбінової кислоти, потрапляють з кишечника при вживанні великої кількості зелені, моркви, томатів, цитрусових, шипшини, шоколаду, кави. Частіше оксалатна нефропатія зустрічається у дітей з алергічними захворюваннями, запальними захворюваннями кишечника (підвищення проникності кишкової стінки → збільшення всмоктування кальцію і оксалатів), хронічним панкреатитом, хворобами печінки та жовчних шляхів, при інфекціях сечовивідних шляхів, тривалому застосуванні глюкокортикоїдів, протисудомних препаратів, дефіциті вітамінів В1 та В6, які є кофакторами ферментів метаболізму гліоксилату.

Причинами вторинної гіперурикемії є: особливості харчування (переважання в раціоні продуктів, що містять пурини, — м’ясо, ковбаса, субпродукти, консерви, ікра, шоколад), тривале застосування медикаментів (сечогінні, цитостатики, антигіпертензивні препарати, нестероїдні протизапальні препарати), лімфопроліферативні захворювання, гемолітична анемія, алкоголізм, ожиріння.

Основна причина вторинної фосфатурії - хронічна інфекція сечової системи. Особливе значення мають мікроорганізми з уреазною активністю. Уреаза розкладає сечовину та сприяє олужнюванню сечі, що призводить до перенасичення її фосфатами магнію і амонію (струвит). З'єднання струвита з вуглекислим аппатітом в різних кількостях призводить до утворення трипельфосфатних кристалів. Підвищення екскреції фосфатів і кальцію також виникає при вітамін D - дефіцитному рахіті, ювенільному остеопорозі, переважанні молочних продуктів у раціоні дитини.

Факторами ризику ДМН є: внутрішньоутробна гіпоксія плода, яка призводить до припинення синтезу та руйнування цитомембран ниркової тканини; нефропатія вагітних; антенатальна патологія плода; тяжкі, ускладнені пологи; нераціональне харчування вагітної жінки та матері немовляти; захворювання протягом вагітності; часті вірусні і інфекційні захворювання у дітей; сімейна схильність.

Сприятливі фактори:

- екзогенні - кліматичні (сухий і спекотний клімат), особливості складу питної води (висока жорсткість), рівень сонячної радіації, зміст мікро- і макроелементів у зовнішньому середовищі (недолік магнію, йоду, надлишок кальцію, стронцію), недостатність питного режиму, часте відвідування сауни, прийом алкоголю;

- ендогенні - вроджені аномалії нирок і сечовивідних шляхів, особливо з порушенням відтоку сечі, запальні процеси в нирках і по ходу сечових шляхів, підвищені втрати води при екстраренальних втратах, інтенсивних м'язових навантаженнях.

До захисних факторів належать речовини, які утримують солі в розчиненому стані (захисні колоїди). Ці речовини частково представлені в плазмі крові, фільтруються в первинну і остаточну сечу, секретуються канальцієвим епітелієм. Крім того, розміри колоїдних частинок сечі визначаються біологічно активними речовинами - трипсином, пепсином, катепсином та іншими.

При недостатності факторів захисту, превалюванні певних чинників і на тлі вирішального впливу (інфекції, травми, прийом ліків, дефіцит рідини і т.п.) починається процес кристалоутворення і, як крайня ступінь вираженості, - процес каменеутворення.

Типовими морфологічними змінами при обмінних нефропатіях є відкладення кристалів у збірних трубочках, канальцях і інтерстиції нирок. У відповідь на відкладення кристалів спочатку розвивається неспецифічний запальний процес, в подальшому можливий розвиток імунокомплексного запального процесу з вторинним ураженням різних відділів нефрону. Залежно від рівня ураження нефрона обмінна нефропатія може протікати по наступних клінічних варіантах: гостра ниркова недостатність, тубулоінтерстиційний нефрит, уролітіаз, сечокислий діатез, безсимптомний перебіг.

Незалежно від варіанту клінічного перебігу тривале існування дисметаболічних порушень призводить до фіброзу інтерстицію, зниження канальцієвих функцій і, як наслідок цього, до порушення концентраційної функції нирок.

Клініка та діагностика. Клінічними проявами ДМН найчастіше є: дизуричні явища, больовий синдром, зміна кольору сечі, гематурія, диспептичні розлади.

Дата добавления: 2015-02-06 | Просмотры: 964 | Нарушение авторских прав