АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД)

Це вірусне захворювання, яке уражає імуногенні клітини (Т-хелпери, лімфоцити, моноцити), внаслідок чого різко знижується опірність організму до інфекції та виникають різні специфічні пухлини. Джерелом інфекції є хворі й вірусоносії. На даний час існує два типи збудників - ВІЛ-І та ВІЛ-ІІ. Вірус імунодефіциту передається статевим шляхом, під час переливання крові та її компонентів від інфікованих донорів, при використанні забруднених вірусом інструментів, шприців, голок. Зараження ВІЛ-інфекцією можливе у хірургів, операційних сес­тер під час оперування ними інфікованих вірусом імунодефіциту хворих.

У більшості хворих синдром розвивається у перші 2 роки (хоча тривалість інкубаційного періоду становить від 1 до 10 років). Протягом 10 років захво­рюють практично всі інфіковані ВІЛ. Як повідомляє Організація Об'єднаних Націй, до початку наступного сторіччя кількість хворих на СНІД зросте до 40 мільйонів. Серед тих, які ведуть статеве життя, у віці від 15 до 49 років, кожний сотий вже заражений ВІЛ-інфекцією. Із них лише один з 10 знає про свою хворобу. З 1981 року від СНІДу вже померло приблизно 11,7 мільйона чоловік. Зростання кількості ВІЛ-інфікованих осіб, а відтак і хворих на СНІД,

потребує суттєвого перегляду організаційних та лікувально-діагностичних заходів щодо надання медичної допомоги цим хворим. Важливе значення в удосконаленні організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію і СНІД має наказ МОЗ України від 25.05.2000 р. № 120 "Про вдосконалення органі­зації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію (СНІД)".

У патогенезі хвороби вирішальне значення має ураження вірусом клітин, які несуть на собі CD 4 антиген, що призводить до зменшення кількості Т-хел-перів (основних клітин імуногенезу), зміни співвідношення Т-хелперів і Т-супре-сорів, пригнічення Т-кілерів (які забезпечують противірусний імунітет), пору­шення діяльності В-лімфоцитів. Наслідком цього є пригнічення синтезу антитіл.

Клініка. Захворювання може розпочатись гостро у вигляді інфекційної хвороби з підвищенням температури тіла; ангіни; збільшення лімфатичних вузлів, печінки, селезінки, висипань на шкірі. У цей час вірус ВІЛ уже циркулює в крові, у ній можна виявити антитіла до ВІЛ-інфекції. Потім настає асимптомний пері­од, що триває від декількох місяців до 3-5 років. У подальшому виникає "без­причинне" підвищення температури тіла, слабість, пітливість, лихоманка, збіль­шення лімфатичних вузлів, схуднення. Внаслідок зниження резистентності орга­нізму хворі досить чутливі до будь-якої супровідної інфекції, перебіг якої досить тяжкий (ГРЗ, простий герпес - 5-6 тижнів). Поряд із цим, у хворих виникають специфічні пухлини (гамфома з високим ступенем злоякісності, саркома Капоші тощо). Поступово всі прояви хвороби стають стійкими, і вона переходить в ос­танню стадію - СНІД. При цьому у частини хворих розвивається тяжка пнев­монія з дихальною недостатністю; в інших - хронічний пронос із зневодненням організму, ураження нервової системи, що характеризується головним болем, прогресуючим зниженням пам'яті, інтелекту, розвитком паралічів. СНІД триває від декількох місяців до 5 років і більше та закінчується смертю.

Для діагностики ВІЛ-інфекції важливе значення має серологічне дослідження {ідентифікація анти-ВІЛ) та виявлення специфічних антитіл у сироватці крові хворого. При лабораторній діагностиці СНІД у досліджують кров, спинномоз­кову рідину, грудне молоко, сперму.

ВІЛ легко та швидко інактивується нагріванням та дезінфекційними засо­бами (пероксидом водню, глютаральдегідом, хлоргексидином і т. ін.).

Лікування. Ефективних методів лікування та специфічної профілактики СНІДу ще не запропоновано. Щоб затримати репродукцію вірусу в організмі, застосовують деякі хіміотерапевтичні препарати. Найбільш ефективним із них є азидотимідин, синтезований при розробці протиракових засобів, який при­гнічує ріст і дію вірусу СНІДу. Препарат призначають по 10 мг/кг кожних 4год протягом 10-15 днів. Під час приймання азидотимідину у хворих можуть виникати висипання, свербіння шкіри, нудота, головний біль та ін.

Використовують також інтерферон, тимозин, тимоген, Т-активін, інтерлейкін-2 та ін. Проведені розрахунки свідчать про те, що близько 2005-го року будуть знайдені надійні ліки проти цієї хвороби. Великі надії покладають на новий препа­рат вірменських учених ("Арменікум"), які організували клініку для випробування цього препарату у хворих на СЩЦ, та вакцини, створені на основі генетичних зразків різних штамів ВІЛ, які здатні активізувати імунну систему людини.

Профілактика ВІЛ-інфекції і СНІДу, перш за все, полягає в уникненні без­ладних статевих контактів, боротьбі з наркоманією, в серологічному тестуванні крові донорів та її препаратів при переливаннях. При виконанні оперативних втручань, перев'язок та інвазивних маніпуляцій медичний персонал повинен суворо дотримуватись правил асептики та використовувати засоби індивіду­ального захисту (хірургічні халати, гумові рукавички, маски, а в разі потреби -захисні непромокальні фартухи, нарукавники, окуляри). Перед надіванням гу­мових рукавичок шкіру навколо нігтів необхідно обробити 5 % спиртовим роз­чином йоду або йодонатом. Слід пам'ятати, що будь-яке ушкодження шкіри, слизових оболонок у медперсоналу, забруднення їх біоматеріалом пацієнтів під час надання їм медичної допомоги кваліфікується як можливий контакт із ма­теріалом, який містить ВІЛ. У разі потрапляння крові, біологічних рідин, біома-теріалу на слизові оболонки: ротової порожнини - прополоскати 70 % розчином етилового спирту; порожнини носа - закапати 30% розчином сульфацилу на­трію (альбуциду); очі - промити водою (чистими руками) і закапати 30 % роз­чином альбуциду. Для обробки носа й очей можна використовувати 0,05 % роз­чин перманганату калію. При попаданні крові, біологічних рідин, біоматеріалу на халат, одяг їх необхідно зняти і замочити в одному з дезрозчинів. Шкіру рук та інших ділянок тіла при їх забрудненні через одяг слід спочатку протерти 70 % розчином етилового спирту або 3 % розчином пероксиду водню, 3 % розчином хлораміну, а потім промити водою з милом і повторно протерти спиртом або іншим дезінфектантом. Всяке пошкодження шкіри чи слизових оболонок у ме­дичного персоналу або забруднення їх кров'ю чи іншими біологічними рідинами вважається професіональною аварією, яка повинна реєструватися у спеціаль­ному журналі. Наявність та ведення журналу реєстрації аварій та обстеження потерпших медичних працівників контролюється органами охорони здоров'я та територіальними санітарно-епідеміологічними станціями. Хворих на СНІД гос­піталізують в інфекційні стаціонари, поміщають у спеціальні відділення або ок­ремі палати. їм необхідно створити добрі умови, виділити окремий посуд, інстру­ментарій, білизну. Хворого необхідно навчити правил особистої гігієни. Обслуговуючий персонал повинен працювати в гумових рукавичках, при контакті з кров'ю, виділеннями з організму, ранами рукавички необхідно міняти, дезінфікувати і знищувати. При забрудненнях кров'ю або виділеннями хворого інстру­ментарію, предметів та інших матеріалів проводять ретельну їх обробку 5,25 % розчином гіпохлориду натрію і води (1:10) або розчином хлорного вапна (1:10). Забруднені предмети, інструментарій, шприци слід вкладати в герметичні кон­тейнери з відповідним маркуванням для відправлення їх на обробку, яка здійснюється аналогічно з матеріалами, інфікованими вірусом гепатиту В (з метою подальшого використання). Знищення інфікованих матеріалів проводять за загальними правилами або їх спалюють.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 503 | Нарушение авторских прав