АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Порушення рухової функції нервової системи

Формування і регуляція рухової активності людини забезпечуються функціонуванням нервової системи на різних її рівнях. Виділяють 4 компоненти рухової системи: а) спинний мозок, б) стовбур мозку, в) моторну (рухову) кору, г) премоторну кору і додаткові зони кори. Рухова система діє як єдине ціле: її структурні елементи є незалежними і виконують спеціальні функції, однак діяльність нижчих відділів постійно контролюється вищими. Функція мотонейронів, котрі збуджуються аферентною імпульсацією від чутливих нейронів, постійно регулюється численними імпульсами від різних відділів мозкового стовбура, мозочка, базальних ядер і кори великого мозку. Усі рухи умовно розподіляють на довільні і мимовільні (автоматизовані).

Порушення рухової функції виникають при ушкодженнях діяльності різних ланок нервової системи, однак найбільш тяжкими є ураження рухової системи, мозочка і базальних гангліїв. Ушкодження будь-якого компонента рухової системи супроводжується появою двох відмінних груп симптомів — негативних (симптоми випадіння, ослаблення чи втрати рухів), позитивних (симптоми вивільнення, розгальмовування і посилення рухів, поява незвичних рухів, рефлексів). Розрізняють наступні варіанти рухових розладів: гіпокінезії (обмеження діапазону рухів), гіперкінезії (виникнення зайвих рухів) й атаксії (розлади координації рухів).

Рухові розлади можуть бути результатом а) ушкодження мотонейронів, б) порушення нервово-м’язової передачі (передачі імпульсів від закінчень рухових аксонів до м’яза, який інервується цим мотонейроном). Загальними клінічними ознаками цих процесів є м’язова слабкість, ослаблення рефлексів відповідних м’язів, атрофія м’язів; особливо небезпечним є порушення функцій дихальної мускулатури.

Гіпокінезії – це локомоторні розлади з обмеженням об’єму, кількості і швидкості довільних рухів, а саме – парези (грец. paresis - ослаблення) і паралічі (грец. paralysis - розслаблювати, повна відсутність). Найчастіше, вони є результатом порушення іннервації м’язів і виникають, переважно, на грунті ураження центральних чи периферичного рухових нейронів травмою, пухлинним процесом, розладами кровообігу, інфекцією, тощо (органічні парези і паралічі). Рідше виникають функціональні психогенні (при істерії) і рефлексогенні (при посиленні гальмівних низхідних впливів на спинномозкові рефлекси) парези і паралічі.

За поширенням гіпокінезії розрізняють: моноплегії (грец. monos - один + грец. plege - удар, ураження) - параліч однієї кінцівки, геміплегії (грец. hemi - половинний) - параліч половини тіла, диплегії (грец. di - два, двічі) - паралічі двох кінцівок (верхня параплегія - параліч рук, нижня параплегія - параліч ніг), триплегії і тетраплегії - параліч відповідно трьох або чотирьох кінцівок.

За зміною тонусу уражених м’язів паралічі бувають млявими (м’язовий тонус різко знижений чи відсутній – м’язова атонія), спастичними (м’язовий тонус звичайно підвищений в якій-небудь одній групі м’язів кінцівок – м’язова гіпертонія), а за рівнем ураження і відповідно порушення контролю нервової системи за руховою активністю м’язів – центральними, периферичними.

Центральний (спастичний) параліч (чи парез) розвивається при ураженні вищих (центральних) мотонейронів. Ознаками центрального паралічу є м’язова гіпертонія, гіперрефлексія, поява патологічних рефлексів.

Периферичний (млявий, атрофічний) параліч (чи парез) виникає при ураженні нижчих (периферичних) мотонейронів. Ознаками периферичного паралічу (чи парезу) є зниження м’язового тонусу, арефлексія, атрофія м’язів як наслідок тривалої бездіяльності м’язів і випадіння нервово-трофічних впливів на них.

Серед різноманітних патологічних процесів, котрі є результатом порушення нервово-м’язової передачі, варто виокремити є міастенію (Myasthenia gravis) – захворювання, яке характеризується м’язової слабкістю скелетних м’язів, в тому числі мімічних, окорухових, ковтальних, швидкою стомлюваністю. В основі блокади нервово-м’язової передачі при цьому захворюванні - порушення взаємодії ацетилхоліну з рецептором на постсинаптичній мембрані (мембрані кінцевої пластинки). Припускають, що причиною таких змін є зменшення кількості ацетилхолінових рецепторів внаслідок автоімунного ушкодження, оскільки в крові хворих на міастенію виявлено антитіла проти рецепторів ацетилхоліну. Введення антихолінестеразних засобів, видалення вилочкової залози в таких випадках приводить до поліпшення стану хворих.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 743 | Нарушение авторских прав