АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Симптоми патології дихальної системи. Спостереження і догляд за хворими з дихальною недостатністю.

Одним з найбільш частих симптомів захворювань дихальної системи є диспное, або задишка, що характеризується зміною частоти, глибини та ритму дихання або підвищення роботи дихальних м'язів, що проявляються, як правило, суб'єктивними відчуттями недостатності повітря або утрудненням дихання. Варто пам'ятати, що задишка може бути як власно легеневого, так і серцевого, неврогенного й іншого походження. Залежно від ЧДР розрізняють два види задишки: із різким почастішанням дихання (тахіпное), його порідшанням (брадіпное) аж до повної зупинки дихання (апное).

• Тахіпное - прискорене поверхневе дихання (понад 20 у хвилину). Тахіпное найбільш часто спостерігають при поразці легенів (наприклад, пневмонії), лихоманці, хворобах крові (наприклад, анемії). При істерії частота дихання може досягти 60-80 у хвилину; таке дихання називають «диханням загнаного звіра».

• Брадіпное - патологічне порідшання дихання (менше 16 у хвилину); його спостерігають при захворюваннях головного мозку і його оболонок (крововиливі у мозок, пухлині мозку), тривалій і важкій гіпоксії (наприклад, внаслідок серцевої недостатності). Нагромадження в крові кислих продуктів обміну речовин (ацидоз), при цукровому діабеті, діабетичній комі, також пригнічує дихальний центр.

Залежно від порушення фази дихання виділяють наступні типи задишки.

• Інспіраторна задишка - утруднений вдих (при звуженні трахеї і великих

бронхів).

• Експіраторна задишка - утруднений видих (зокрема при спазмі дрібних

бронхів і скупченні в їхньому просвіті в’язкого секрету).

• Змішана задишка - утруднені обидві фази дихання.

Причини виникнення задишки у більшості випадків пов’язані зі зміною газового складу крові — підвищеним вмістом вуглекислого газу і зниженим – кисню, що супроводжується зрушенням РН крові в кислий бік, наступним подразненням центральних та переферичних хеморецепторів, збудженням дихального центру і зміною частоти дихання.

Задишка є провідним проявом дихальної недостатності - стану, при якому система зовнішнього дихання людини не може забезпечити нормальний газовий склад крові або коли цей склад підтримується лише завдяки надмірній напрузі всієї системи зовнішнього дихання. Дихальна недостатність може виникати гостро (наприклад, при закритті дихальних шляхів стороннім предметом) або протікати хронічно, поступово наростаючи протягом тривалого часу (наприклад, при емфіземі легень).

Ядуха. Астма, або ядуха (греч. asthma - важкий короткий подих), - загальна назва нападів, що гостро розвиваються, задишки різного походження. Напад ядухи легеневого походження внаслідок спазму бронхів, набряку їхньої слизової оболонки, нагромадження в просвіті в’язкого мокротиння, називається бронхіальною астмою. У тих випадках, коли ядуха обумовлена застоєм крові в малому колі кровообігу внаслідок слабкості лівого шлуночка, прийнято говорити про серцеву астму, що іноді переходить у набряк легень.

Догляд за хворими, що страждають задишкою, передбачає постійний контроль за частотою, ритмом і глибиною дихання. Визначення частоти дихання (за рухом грудної клітки або черевної стінки) проводять непомітно для хворого (у цей момент положенням руки можна імітувати визначення частоти пульсу). У здорової людини частота дихання коливається від 16 до 20 за 1 хв., зменшуючись під час сну й збільшуючись при фізичному навантаженні. При різних захворюваннях бронхів і легень частота дихання може досягати 30 - 40 і більше за 1 хв.

З появою у хворого задишки або ядухи необхідно негайно повідомити лікарю свої спостереження за характером задишки, частотою дихання, а також вжити заходів для полегшення стану хворого, а саме:

1.Створити навколо хворого обстановку спокою, заспокоїти його й

навколишніх.

2. Допомогти хворому прийняти піднесене (напівсидяче) положення за

допомогою функціонального ліжка або підклавши під голову й спину

подушки.

3. Звільнити від одягу, що стискає, і важких ковдр.

4. Забезпечити доступ свіжого повітря в приміщення (відкрити кватирку).

5. При наявності відповідного призначення лікаря дати хворому

кишеньковий інгалятор і пояснити, як ним користуватися.

Правила користування кишеньковим інгалятором при бронхіальній астмі:

1.Зняти з мундштука балончика з аерозолем захисний ковпачок.

2.Повернути балончик нагору дном і добре струснути його.

3.Попросити пацієнта зробити глибокий видих.

4.Пояснити хворому, що він повинен щільно обхопити губами мундштук і

зробити глибокий вдих, при цьому одночасно натискаючи на клапан

балончика; після вдиху хворий повинен затримати дихання на кілька

секунд.

5.Після цього попросити хворого вийняти мундштук з рота і

зробити повільний видих.

Кількість доз аерозолю визначає лікар. Після вдихання глюкокортикоідів (преднізолон, преднізон і ін.) хворий повинен прополоскати рот водою для профілактики розвитку кандидоза порожнини рота.

Оксигенотерапія. При вираженому ступені дихальної недостатності варто провести оксигенотерапію (лат. oxygenium -кисень; греч. therapeia -лікування) - застосування кисню в лікувальних цілях. Використання кисню надає відчутну допомогу хворим з важкою задишкою, особливо - із задишкою у спокої.

Перед застосуванням кисню необхідно переконатися в прохідності дихальних шляхів!

Показання: гостра або хронічна дихальна недостатність, що супроводжується ціанозом (синюшним відтінком шкіри й слизових оболонок), тахікардією (серцебиттям), зниженням парціального тиску кисню в крові.

Для лікування застосовують кисневу суміш, що містить від 40 до 80% кисню. При отруєнні чадним газом застосовують карбоген (суміш, що містить 95% кисню й 5% вуглекислого газу); при набряку легенів кисневу суміш барботують через піногасники (50-96% розчин етилового спирту або 10% спиртовий розчин кремнійорганічного з'єднання антіфомсілану).

Не можна використовувати чистий кисень, тому що він може пригнічувати дихальний центр, викликати опік дихальних шляхів і, крім того, зробити токсичну дію на організм людини, що проявляється сухістю в роті, болем у грудній клітці, судомами, втратою свідомості.

Існують наступні способи надання кисню:

I. Подача кисню з кисневої подушки. Цей спосіб частіше застосовують у домашніх умовах; у стаціонарах же його використовують у тих випадках, коли немає можливості забезпечити хворого подачею кисню з балона.

Киснева подушка являє собою прогумований мішок ємністю від 10 до 75 л, із гумовою трубкою, краном і мундштуком. Обсягу киснево-повітряної суміші в подушці ємністю 10-25 л вистачає, як правило, усього лише на 5-7 хв. Порядок виконання процедури:

1. Наповнити кисневу подушку киснем:

– зняти мундштук з гумової трубки кисневої подушки, відкрити кран подушки, з'єднати гумову трубку з редуктором балона й повільно відкрити редукторний вентиль;

– наповнити кисневу подушку киснем з балона.

При заповненні кисневої подушки варто стояти збоку від балона, щоб струмінь кисню не ушкодив очі.

2. Закрити кран редуктора і вентиль кисневої подушки.

3. Обробити мундштук подушки стерильною марлевою серветкою, змоченою в 70% розчині спирту.

4. Пояснити хворому, що він повинен робити вдих через рот, а видих - через ніс.

5. Обернути мундштук кисневої подушки 3-шаровою стерильною марлею, змоченою у воді.

6. Вставити мундштук у рот хворого, після чого повільно відкрити кран на гумовій трубці.

7. Швидкість надходження кисню можна регулювати шляхом натискання на подушку рукою.

8. У міру зменшення обсягу суміші натискати на подушку рукою, а потім згортати її з кута, протилежного мундштуку, поки подушка не спорожніє (не спаде).

II. Подача кисню через носові катетери - кисень подається з балона, що зберігається в спеціальному приміщенні, зі стислим киснем по системі металевих трубок, проведених у палату (так звана централізована подача кисню). Для зволоження кисень пропускають через воду за допомогою апарата Боброва. Кисневий балон ємністю в 40 л і тиском в 150 атм. пофарбований у синій колір і має напис «Кисень медичний». Хворому кисень подають під тиском 2-3 атм., тому до балона приєднаний спеціальний редуктор із двома манометрами, один із яких показує тиск у балоні, другий - тиск кисню на виході з редуктора, тобто тиск кисню, що подається пацієнтові.

III. Подача кисню через маску. При накладанні на особу маска повинна закривати рот і ніс. Маска має канали вдиху і видиху. Тубус каналу вдиху з'єднаний з дихальним мішком з тонкої гуми, у якому під час видиху накопичується кисень, а при вдиху кисень активно засмоктується легенями. Для зволоження кисень пропускають через воду за допомогою апарата Боброва.

IV. Подача кисню через апарат штучної вентиляції легенів (ШВЛ). У цьому випадку подачу кисню здійснюють за допомогою інтубаційної трубки.

V.Гіпербарічна оксигенація, або оксигенобаротерапія
(греч. barys - важкий) - лікувально-профілактичний метод насичення
організму киснем під підвищеним тиском. Сеанси гіпербарічної оксигенації проводять у спеціальних барокамерах. Барокамера являє собою приміщення, що закривається герметично, у якому може бути створене штучно підвищений тиск повітря (газів). Габарити барокамери й устаткування забезпечують можливість тривалого перебування в барокамері декількох хворих. У пульмонології оксигенобаротерапію застосовують у комплексному лікуванні гнійнообструктивних захворювань легень.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 672 | Нарушение авторских прав