АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Техніка виконання __________ внутрішньом'язових ін'єкцій

Метод внутрішньом'язових ін'єкцій дуже поширений. Його застосовують у випадках, коли потрібно одержати більш швид­кий ефект, ніж при підшкірній ін'єкції, оскільки м'язи краще, ніж підшкірна жирова клітковина, постачаються кров'ю та лімфою. Де­які препарати при підшкірному введенні спричиняють біль, подраз­нення та погано розсмоктуються, що призводить до утворення інфіль­тратів. У таких випадках застосовують внутрішньом'язовий метод ін'єкцій. Це дає змогу ввести більшу, ніж при підшкірному введенні, кількість препарату — до 10 мл. Використовують одноразові шприци ємністю 5—10 мл із голками до них.

Для внутрішньом'язових ін'єкцій використовують такі анатомічні ділянки: верхньозовнішній квадрант сідниць, передньозовнішню по­верхню стегон, підлопаткові ділянки, рідше триголовий м'яз плеча.

Перед внутрішньом'язовою ін'єкцією в сідницю хворому пропо­нують лягти на живіт.

Для визначення місця ін'єкції ділянку сідниці умовно розділяють на чотири квадранти: проводять вертикальну лінію через сідничний горб, а горизонтальну — через великий вертлюг стегнової кістки. Ін'єкцію здійснюють у верхньозовнішній квадрант сідниці, де немає великих судинних і нервових стовбурів. Шкіру при цьому розтягу­ють. Кут уведення голки 90°.

При виконанні внутрішньом'язової ін'єкції в стегно хворий ле­жить на спині. Місцем ін'єкції є передньозовнішня поверхня серед­ньої третини стегна. Шкіру та підшкірну жирову клітковину захоп­люють у складку. Кут уведення голки 70°.

При виконанні ін'єкції в підлопаткову ділянку хворий сидить на стільці з випрямленою спиною та притиснутим до спинки стільця правим або лівим боком. Руку на боці ін'єкції слід опустити та трохи відвести назад. В утворену складку уводять голку під кутом 70°.

ВИПИСУВАННЯ, ЗБЕРІГАННЯ, ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ _________ Jg7

Щоб визначити місце для внутрішньом'язової ін'єкції в зовніш­ній ділянці плеча, потрібно однією рукою знайти нижній край над-плечового відростка, другою взятись за латеральну частину руки на рівні пахвової ямки. Перевернутий умовно вниз гострим кінцем три­кутник є місцем ін'єкції. Кут уведення голки 70°. Ділянку плеча для внутрішньом'язових ін'єкцій використовують у тому разі, коли не­має можливості використати інші ділянки.

Підготовку рук медсестри (фельдшера, акушерки), психологічну підготовку пацієнта, набирання ліків у шприц, знезараження шкіри відповідної анатомічної ділянки здійснюють згідно із загальноприй­нятими правилами.

Шкіру сідниці розтягують і фіксують між І та II пальцями лівої руки. Пропонують пацієнтові зробити глибокий вдих. Перпенди­кулярно до поверхні шкіри помірно різким рухом уводять голку на глибину 3—4 см, проколюючи при цьому шкіру, підшкірну жирову клітковину (фасцію), великий сідничний м'яз, але голку всю не уво­дять, залишають зовні не менше 1/4 довжини голки.

Дещо відтягують поршень і переконуються в тому, що голка не потрапила в судину (у шприці не з'являється кров). Якщо препарат темного кольору і кров у шприці побачити неможливо, від голки від'єднують шприц, і, переконавшись у відсутності крові в муфті, знову їх з'єднують. Ліки уводять повільно, щоб звести до мінімуму больові відчуття і рівномірно розподілити препарат у тканині. При­тискають стерильним ватним тампоном шкіру в місці уколу і швид­ким рухом видаляють голку, а місце ін'єкції масажують 1—2 хв.

• Не треба виконувати ін'єкцію в напружений м'яз, оскільки це може призвести до утрудненого уведення голки і навіть до її ламання.

• Не слід виконувати ін'єкцію хворому у положенні стоячи, тому що він може знепритомніти.

• Якщо голка зайшла дуже глибоко в тканини, негайно треба її витягнути на 1/3 довжини.

• Якщо при видаленні з тканини шприц від'єднався від голки, то захвачують муфту голки І і II пальцями правої руки і швидко вида­ляють її.

• При неправильному виборі місця ін'єкції в ділянці сідниці гол­ка може потрапити в нервовий стовбур, що може-призвести до парезу та паралічу.

• При уведенні ліків в окістя (у виснажених хворих) у місці ін'єкції спостерігається стійкий біль.

• Ті препарати, які справляють подразнювальну дію на тканини, рекомендується вводити Z-методом. Для цього відтягують шкіру та підшкірну жирову клітковину в бік на 1,5—2 см від місця ін'єкції. Уводять голку, все ще відтягуючи шкіру і підшкірну жирову клітко-

188 ________________________™________________________ І

вину. Препарат уводять зі швидкістю 1 мл за 10 с. При такому методі І

препарат ніби запечатується в м'язі і не витікає в тканини. я '

• При розведенні антибіотиків голку у флаконі потрібно уводити ж | так, щоб лише проколоти корок, оскільки при глибокому введенні ж голки у зв'язку із підвищенням тиску у флаконі за рахунок уведено- Ж го розчинника через голку буде самовільно виходити розчин антибіо- 'ж тика, потрапляти в повітря і на шкіру рук медпрацівника, що з часом І [ може спричинювати дерматит та інші алергійні прояви. Крім цього, І не забезпечується точність дозування. §

~ Особливості уведення біциліну ж і

Біцилін-3 і біцилін-5 — препарати пеніцилінового ряду Щ і

пролонгованої дії. Так, суспензію біциліну з дозою 600 000 ОД вво- Т

дять внутрішньом'язово 1 раз у 7 днів, біциліну-5 — 1 500 000 ОД І

уводять один раз у 4 тиж. Щ і

Обов'язково перед уведенням біциліну здійснюють проби (ска- І |

рифікаційну, внутрішньошкірну) розчином бензилпеніциліну на- і і

трієвої солі (друге розведення). При негативних пробах уводять $

внутрішньом'язово у стегно 1 мл (10 000 ОД) бензилпеніциліну на- і

трієвої солі другого розведення і спостерігають за пацієнтом протягом І

доби, тому що можуть виникнути віддалені у часі алергійні реакції, і І

Упевнившись, що пацієнт нормально переносить препарати пеніцилі- І І

нового ряду, безпосередньо перед уведенням в асептичних умовах у | '

флакон з біциліном-3 уводять 6 мл розчинника (вода для ін'єкцій, $ І

ізотонічний розчин натрію хлориду, 0,25—0,5 % розчин новокаї- І

ну), інтенсивно струшують флакон, утворену суспензію набирають If

у шприц, змінюють голку. Після знезараження анатомічної ділянки І |

(верхньозовнішній квадрант сідниці) струшують інтенсивно шприц, | перевіряють прохідність голки і вводять препарат у сідничний м'яз.

• У флакон із біциліном-5 (1 500 000 ОД) уводять 10 мл розчин­ника.

• Якщо за розчинник для біциліну використовують 0,25—0,5% ' розчин новокаїну, то попередньо роблять внутрішньошкірну пробу,j І цим розчином, тому що новокаїн сам по собі може спричинити алер- \ ' гійну реакцію.,

~ Техніка виконання внутрішньовенних ін'єкцій

Внутрішньовенні ін'єкції здійснюють для екстреного уве- і

дення лікарських препаратів при загрозливих для життя станах, а також для уведення препаратів, які неможливо увести внутрішньо­м'язово або підшкірно через їхню значну подразнювальну дію.

________ ВИПИСУВАННЯ, ЗБЕРІГАННЯ, ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ ________ Jgo.

Для внутрішньовенних ін'єкцій найчастіше використовують вени ліктьового згину, рідше — вени передпліччя, кисті, нижніх кін­цівок. У новонароджених і немовлят використовують вени голови, тому що вони більш виражені, ніж інші.

Внутрішньовенне уведення препаратів вимагає надзвичайної уважності. Готуючи будь-який препарат для внутрішньовенного уве­дення, медична сестра (фельдшер, акушер) повинні знати назву пре­парату, його концентрацію, термін придатності, призначену лікарем дозу, при уведенні в одному шприці двох або більше препаратів — їхню сумісність, швидкість уведення.

Підготовку рук, набирання ліків у шприц ємністю 10 чи 20 мл, психологічну підготовку пацієнта здійснюють за загальновизначе-ними правилами.

Накладання джгута і підготовка вени до пункції. Пацієнтові пропонують сісти або лягти на спину. Кладуть його руку внутріш­ньою поверхнею догори. Під лікоть підкладають тверду подушеч­ку. Якщо ін'єкцію роблять у ліжку, то підстеляють під подушечку клейонку, щоб не забруднити білизну.

Накладають вище ліктьового згину на плече джгут на рукав со­рочки або полотняну прокладку таким чином, щоб вільні кінці не заважали під час венопункції і його було зручно розв'язати однією рукою. Джгут має стискувати лише вени, в основному поверхневі і ні в якому разі не порушувати течію крові по артеріях.

Для посилення венозного застою пропонують пацієнтові декіль­ка разів стиснути й розтиснути кулак, при недостатньо виражених венах перед накладанням джгута опустити руку вниз. Також можна злегка погладжувати руку, ніби підкачуючи кров у венах у напрямку від кисті до ліктьового згину. У разі задовільного наповнення вени чітко пальпуються під шкірою у вигляді еластичних тяжів.

Кінчиком вказівного пальця правої руки пальпують вени ліктьово­го згину і вибирають з них найбільш об'ємну та найменш рухому вену.

Венопункція та уведення ліків у вену. Обробляють гумові ру­кавички 70 % етиловим спиртом. Поверхню ліктьового згину двічі знезаражують стерильними ватними тампонами, зволоженими 70 % етиловим спиртом. Краще це робити знизу вверх від периферії до центру, тобто за течією крові та лімфи.

І пальцем лівої руки поряд із венозним стовбуром зміщують трохи вниз шкіру і фіксують вену (кулак хворого при цьому стиснутий).

Правою рукою тримають шприц з ліками так, щоб II палець фік­сував муфту голки, а решта утримували циліндр шприца. Зріз голки повинен бути зверху.

Голку встановлюють під гострим кутом до поверхні шкіри у на­прямку течії крові, обережним рухом проколюють шкіру й верхню

190 _______________________________ ™ _______________________________

або бічну стінку фіксованої вени. При цьому може з'явитися таке від­чуття, ніби голка потрапила в порожнечу.

Опускають шприц і проводять голку ще на 0,5—1 см за ходом вени. Злегка відтягують поршень. У разі правильного положення голки у вені в шприці з'являється темна венозна кров.

Обережно лівою рукою розв'язують та знімають джгут і просять пацієнта розтиснути кулак.

Ще раз відтягують поршень циліндра на себе, щоб упевнитись, що під час зняття джгута голка не вийшла з вени. При цьому в шприц вільно надходить кров.

Уводять лікарський препарат повільно, щоб він змішався з кров'ю і не подразнював внутрішню стінку вени, а також не спричинив неба­жаної реакції організму.

Після закінчення уведення лікарської речовини до місця ін'єкції прикладають стерильний ватний тампон і швидким рухом виводять голку з вени.

Пропонують хворому зігнути руку в ліктьовому суглобі і затисну­ти тампон на 3—5 хв. Якщо хворий непритомний, то медична сестра фіксує сама місце венепункції або накладає стерильний тампон і фік­сує його бинтом, обмотавши його навколо руки.

• Сильнодіючі препарати (строфантин, корглікон, новокаїнамід та ін.) уводять розведеними. При цьому у шприц ємністю 20 мл спо­чатку набирають потрібну кількість сильнодіючого препарату, потім розчинник (ізотонічний розчин натрію хлориду, 5 % розчин глюко­зи) до 20 мл. При цьому турбулентні завихрення у шприці рівномір­но розподіляють і розміщують ліки і розчинник. У такому разі внут­рішньовенно ліки уводять протягом 5—10 хв.

• Якщо у вену потрібно уводити послідовно декілька шприців од­ного або кількох препаратів, то спочатку ліки вводять з першого шпри­ца, попередньо підстеливши під муфту стерильну серветку. Потім обе­режно шприц від'єднують від голки. Швидким рухом інший шприц з набраним розчином з'єднують з муфтою голки, відтягують поршень на себе, перевіряють, щоб голка не вийшла із вени, потім уводять роз­чин з другого шприца. У разі потреби в такій самій послідовності уво­дять лікарські речовини у вену із декількох шприців.

• Перед пункцією вени треба переконатися, що в шприці відсутнє повітря.

• При неадекватній реакції хворого на уведення препарату тре­ба негайно припинити ін'єкцію, з'ясувати причину такої реакції, викликати лікаря, але із вени не виходити. У маніпуляційному ка­бінеті повинна бути заповнена ізотонічним розчином натрію хлориду інфузійна система, щоб в екстремальній ситуації миттєво підключи­ти її пацієнтові.

ВИПИСУВАННЯ, ЗБЕРІГАННЯ, ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ щ

Усунення можливих ускладнень при внутрішньовенних ін'єкціях:

• Якщо після венепункції кров не аспірується, це означає, що голка не потрапила у вену. У такому разі голку злегка підтягують на себе, і не витягуючи з-під шкіри, повторюють венопункцію.

• Іноді вену проколюють наскрізь. У цьому випадку голку злегка підтягують, одночасно створюючи поршнем від'ємний тиск у цилін­дрі шприца. Якщо у шприц вільно поступає кров, зверху натискують тампоном на місце ін'єкції і, легко просуваючи поршень, уводять повільно препарат. Але в такому випадку не можна уводити гіпер­тонічні розчини, тому ін'єкцію слід повторити в іншому місці.

• Якщо під час уведення ліків поршень важко просувається впе­ред, а навколо вени з'являється випинання, це свідчить про те, що розчин потрапив у прилеглі тканини. У таких випадках ін'єкцію припиняють і, не витягаючи голку з-під шкіри, відтягують поршень, наскільки це можливо, відсмоктують уведену рідину. Потім стериль­ним ватним тампоном притискують місце пункції, видаляють голку, венопункцію повторюють в іншому місці.

" Автогемотерапія _f

Автогемотерапію застосовують, щоб підвищити опірність (організму при гострих і хронічних гнійно-запальних процесах (фу­рункульоз, рецидивний гідраденіт, трофічні виразки та ін.). Суть методу полягає в тому, що взяту з вени хворого кров одразу вводять внутрішньом'язово у верхньозовнішній квадрант сідниці. Хворому пропонують звільнити від одягу сідниці. З дотриманням усіх правил асептики здійснюють венопункцію і заповнюють шприц потрібною кількістю крові.

Пропонують хворому лягти на бік або на живіт і отриману кров одразу вводять внутрішньом'язово у верхньозовнішній квадрант сідниці. У перший день уводять 2 мл, а потім через кожні 2—3 дні підвищують дозу на 2 мл і доводять її до 10—12 мл, а потім по низхід­ній поступово зменшують дозу до 2 мл.

У деяких хворих після внутрішньом'язового уведення крові спостерігається підвищення температури тіла, припухлість і бо­лючість у ділянці ін'єкції. Для профілактики інфільтрату до місця внутрішньом'язової ін'єкції прикладають грілку.

~ Кровопускання

Кровопускання (300—500 мл) зменшує кількість крові, що циркулює, може мати позитивне значення при правошлуноч-ковій серцевій недостатності (набряк легень).

г

192 ^VU1

Унаслідок кровопускання включається нейрогуморальний ме­ханізм і підвищується вміст води в крові до 15 % вище від початко­вого, тому в ряді випадків знижується в'язкість крові і згортання її триває довше.

Лікувальне кровопускання є досить сильним подразником неспе­цифічної реакції організму. Усі ці чинники і пояснюють суб'єктивне поліпшення стану хворих після кровопускання.

Показання до кровопускання: хронічна декомпенсована серцева недостатність з явищами застою (набряк легень), значне підвищення артеріального тиску різного походження (гіпертонічна хвороба, го­стрий нефрит), тяжкі отруєння та інтоксикації.

Протипоказання до кровопускання: значне зниження ар-/ теріального тиску, недокрів'я, шок, колапс.

І-—"""Проводять психологічну підготовку хворого. Пропонують спо­рожнити сечовий міхур. Кладуть хворого на спину без подушки. Голову повертають на бік, протилежний ділянці, в якій здійснюють кровопускання. Під ліктьовий згин підкладають подушечку і підсте­ляють клейонку.

На плече вище ліктьового згину накладають джгут через про­кладку і просять хворого декілька разів стиснути й розтиснути ку­лак. При цьому рука хворого повинна набути синюшного відтінку, але пульс на променевій артерії має прощупуватись.

Процедуру здійснюють в асептичних умовах. Обробляють ділян­ку пункції двічі стерильним тампоном, зволоженим 70 % етиловим спиртом, обкладають місце пункції стерильними серветками.

Накладають затискач на трубку системи взяття крові одноразо­вого використання, нижній кінець гумової трубки поміщають у гра­дуйований флакон.

Здійснюють венопункцію, знімають затискач і випускають у гра­дуйований флакон потрібну кількість крові.

Знімають джгут, прикладають до місця пункції стерильну серветку, витягають голку з вени. Коловими рухами бинта фіксують серветку.

Після кровопускання хворий повинен дотримуватися ліжкового режиму протягом доби. Спостерігають за загальним станом хворого, здійснюють контроль артеріального тиску, пульсу.

Випущена кров є утилітарною, тому її знезаражують і виливають у каналізацію.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 944 | Нарушение авторских прав