АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Техніка виконання ___________внутрішньовенних уливань

Внутрішньовенні інфузії зазвичай здійснюються кра­пельним шляхом, щоб не перевантажувати рідиною серцево-судинну систему та мати змогу забезпечити тривале або на деякий час постій­не уведення ліків. Цю процедуру виконують дуже часто: при тяжких серцево-судинних захворюваннях (гостра серцева недостатність, ін­фаркт міокарда, інсульт, колапс, шок), тяжких нападах бронхіаль­ної астми, тяжких захворюваннях нирок з нирковою недостатністю, захворюваннях печінки з печінковою недостатністю, при інтоксика-ціях, септичних станах, значних втратах рідини, наприклад, нест­римному блюванні, проносах, надмірних крововтратах, при пору­шенні водно-сольового балансу, у разі потреби парентерального жив­лення хворих.

Розчини, що вливають, повинні мати такий самий осмотичний тиск, що й кров, бути повністю стерильними та апірогенними, мати оптимальну температуру від 20 до 25 °С. Розчини, в яких розводять­ся лікарські речовини, повинні бути індиферентними. Такими є ізо­тонічний розчин натрію хлориду або 5 % розчин глюкози.

Уливання інфузійних розчинів виконують за допомогою системи одноразового використання.

• Перед підключенням системи проводять психологічну підго­товку хворого, пропонують йому спорожнити сечовий міхур, при потребі здійснити акт деферакації, поправляють постіль, надають пацієнтові зручного положення, тому що вливання може тривати протягом кількох годин.

• Підготовку рук, флаконів, заповнення системи здійснюють від­повідно до вимог правил асептики та техніки заповнення систем.

• Доправляють у палату заповнену систему.

• Підготовлені, підписані флакони ставлять на продезінфіковану тумбочку біля ліжка хворого і накривають стерильною серветкою.

• Накладають джгут, визначають вену, обробляють ділянку шкі­ри та здійснюють пункцію вени голкою, що розміщена на канюлі сис­теми.

• При потраплянні голки у вену в муфті голки або в канюлі систе­ми з'являється кров, після чого знімають джгут, відкривають гвин­товий затискач і регулюють частоту крапель. Оптимальна частота крапель 40—60 за 1 хв, але в деяких випадках частота крапель може бути меншою. Іноді при погано вираженій вені доцільно спочатку ввести голку, утримуючи її за муфту стерильною серветкою, а потім підключити систему.

• Фіксують муфту голки на шкірі за допомогою лейкопластиру. Другою смужкою фіксують трубку системи.

ВИПИСУВАННЯ, ЗБЕРІГАННЯ, ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ

• Обережно виймають джгут, подушечку, зручно кладуть руку.

• Місце венопункції та голку прикривають зверху стерильною серветкою.

• Попереджають хворого, щоб він у разі потреби за допомогою сигналізації викликав маніпуляційну медичну сестру.

• Час від часу навідуються до хворого і спостерігають за його ста­ном та процесом інфузії.

• Доцільніше інфузію виконувати в маніпуляційному кабінеті, де є усі засоби для надання невідкладної допомоги в разі погіршання стану пацієнта.

Приєднання системи до катетера, уведеного в підключичну вену.

• Набирають у шприц ємністю 2 мл 1 % розчин гепарину.

• Пропонують пацієнтові припинити дихання, коли відкритий катетер; у цей момент знімають заглушку від катетера, кладуть її на стерильну серветку, приєднують шприц і промивають катетер розчи­ном гепарину 1 мл.

• Від'єднують шприц і швидко приєднують канюлю системи до катетера.

• Відкривають затискач і регулюють кількість крапель.

• До закінчення інфузії заглушку зберігають у стерильній сервет­ці зверху на штативі в упаковці від системи.

• Якщо інфузію здійснюють тонкою голкою, то можна заглушку катетера не знімати, а протирають її спиртом зверху і проколюють обережно голкою, щоб не пошкодити цілість бічних стінок катетера.

Заміна флаконів під час інфузії.

• Заміну флакона здійснюють до того, як крапельниця спорожніє від розчину.

• У друге гніздо штатива розміщують підготовлений флакон з ін-фузійним розчином.

• Перекривають затискачем систему. Із попереднього флакона виймають верхню голку системи і уводять її у підготовлений флакон.

• Потім за допомогою стерильного ватного тампона уводять голку-повітровід.

• Регулюють частоту крапель.

Додаткове внутрішньовенне уведення лікарського препарату під час інфузії.

• Набирають у шприц необхідний для уведення лікарський пре­парат.

• Перекривають течію рідини за допомогою гвинтового затискача.

• Біля канюлі системи обробляють гумову трубку стерильним ватним тампоном, зволоженим 70 % етиловим спиртом.

• Проколюють голкою трубку і уводять за допомогою шприца лі­карський препарат.

Vm

• Виймають голку з гумової трубки, відкривають гвинтовий за­тискач і регулюють течію рідини.

• Якщо під час інфузії потрібно періодично декілька разів увести додатково лікарський препарат, то в гумовій трубці системи залиша­ють голку і як заглушку використовують шприц ємністю 2 мл.

• Якщо потрібно додатково ввести лікарський препарат у фла­кон, то можна це зробити або через голку-повітровід, або голкою від шприца проколюють корок флакона і уводять препарат безпосеред­ньо у флакон із розчином. При введенні малої за об'ємом кількості препарату промивають розчином шприц, а потім видаляють голку.

• Поліетиленові трубки проколювати не можна, тому що одразу порушиться герметичність системи.

Заповнення звільненої від рідини крапельниці.

• Набирають у шприц ємністю 20 мл ізотонічний розчин натрію хлориду.

• Від'єднують систему вгорі від флакона з розчином і фіксують за допомогою розправленої стерильної серветки верхню голку системи до гачка штатива.

• Відкривають гвинтовий затискач системи.

• Гумову трубку ближче до системи обробляють спиртом, проко­люють голкою від шприца.

• І і II пальцями лівої руки перекривають течію рідини у вену і уводять у систему під тиском ізотонічний розчин натрію хлориду із шприца, заповнюючи таким чином крапельницю розчином до пот­рібного рівня.

• Виймають голку шприца із системи, регулюють течію рідини у вену, вводять верхню голку системи у флакон з рідиною і регулюють частоту крапель.

Якщо подібний варіант з якоїсь причини неможливий, тоді під муфту голки, що знаходиться у вені, обережно підстеляють стериль­ну серветку, від'єднують систему від голки.

• Знову заповнюють систему розчином і приєднують її до голки.

• Регулюють течію рідини, обережно виймають з-під голки сер­ветку.

• Фіксують систему до руки хворого.

• Потрібно завжди пам'ятати, що наявність повітря в нижній час­тині системи є небезпечною для життя хворого, тому що під тиском розчину повітря може потрапити в загальну течію крові та спричини­ти повітряну емболію.

Звільнення переповненої крапельниці.

• Витягують із флакона верхню голку системи і запускають необ­хідну кількість повітря у верхню частину системи.

• Потім голку системи знову вводять через корок у флакон.

ВИПИСУВАННЯ, ЗБЕРІГАННЯ, ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ ^7

Від'єднання системи.

• Перекривають течію рідини затискачем.

• Знімають зі шкіри смужки лейкопластиру.

• До місця пункції прикладають стерильний ватний тампон і швидким рухом витягують голку.

• Пропонують хворому фіксувати місце пункції протягом 5 хв.

• Після відключення системи від підключичного катетера проми­вають катетер 1 % розчином гепарину в кількості 1—1,5 мл за допо­могою шприца, від'єднують шприц і закривають заглушку.

• Все використане оснащення дезінфікують.

" Узяття крові з вени на аналіз

• Для біологічних і серологічних досліджень беруть кров з вени із розрахунку 5 мл на одне дослідження, ураховуючи, що необ­хідної для аналізу сироватки крові отримують у три рази менше, ніж взято крові. Кров на дослідження беруть натще.

• Медична сестра (акушерка) здійснює взяття крові з вени в мас­ці, гумових рукавичках, захисних окулярах та фартусі. Забороня­ється вставлять у пробірки і прикріплювати до них направлення на аналіз. На пробірці та направленні проставляють відповідний однаковий номер. Пробірки закривають гумовими корками.

• Доставляти в лабораторію біоматеріал треба в спеціальному ящику-контейнері або промаркованому біксі, на дно ящика кладуть бавовняну серветку, згорнуту в чотири шари.

• Використані пробірки, гумові корки та контейнер (усередині) дезінфікують відповідно до чинного наказу МОЗ України.

Взяття крові з вени за допомогою шприца та голки.

• Попереджують пацієнта, що кров на аналіз він має здати натще. Забороняється пити, палити, вживати ліки перед процедурою.

• Психологічно готують пацієнта, уточняють прізвище, ініціали хворого та вид дослідження, які звіряють із заготовленою етикет­кою, ставлять на пробірці (склографом) і на направленні відповідний номер.

• Пропонують пацієнтові сісти, покласти руку долонею догори, під ліктьовий суглоб підкладають пружну подушечку і максимально розгинають руку.

• Оброблення рук, накладання джгута, підготовку вени, оброб­лення шкіри, венепункцію здійснюють так само, як при внутрішньо­венній ін'єкції. Але джгут необхідно накласти слабою перетяжкою не більше 50 мл рт. ст.

• Під час узяття крові джгут із руки не знімають.

• Заповнивши шприц потрібною кількістю крові, знімають джгут, фіксують місце пункції стерильним ватним тампоном і витя­гують голку з вени.

• За допомогою стерильного ватного тампона знімають голку шприца, кров із шприца виливають одразу в пробірку по її стінці, щоб не зруйнувались еритроцити та інші формені елементи.

• Закривають пробірку гумовим корком.

• Пробірки з кров'ю до лабораторії відправляють не пізніше 2 год. Узяття крові з вени за допомогою голки.

• Психологічну підготовку хворого, оброблення рук, накладання джгута, підготовку вени, оброблення ділянки шкіри здійснюють так само, як це роблять при виконанні внутрішньовенної ін'єкції.

• Муфту голки фіксують І—II пальцями правої руки за допомо­гою стерильної серветки і виконують венопункцію.

• Знімають з муфти серветку і підставляють пробірку так, щоб краплі крові стікали стінкою пробірки. Хворому в цей момент пропо­нують легенько стискати й розтискати кулак.

• Після одержання достатньої кількості крові знімають джгут, до місця пункції прикладають стерильний ватний тампон і видаляють голку з вени.

• Закривають пробірку гумовим корком і відправляють матеріал до лабораторії.

Взяття крові з вени для бактеріологічного дослідження.

• Забір крові для бактеріологічного дослідження під час гарячки необхідно здійснювати до початку хіміотерапевтичного лікування або через 12—24 год після останнього уведення антибактеріального препарату.

• Флакони з поживним середовищем надають бактеріологічні ла­бораторії і їх можна зберігати у відділенні до потрібного моменту в холодильнику за температури +4—6 °С. Перед узяттям крові флакон з поживним середовищем зігрівають до кімнатної температури.

• Під час узяття крові з вени дотримуються більш суворих правил асептики.

• Готують спиртівку або зволожений 96 % етиловим спиртом там­пон, який кладуть у металевий лоток, і сірники.

• Психологічну підготовку хворого, накладання джгута, підго­товку вени, знезараження ділянки шкіри, венопункцію здійснюють так, як при внутрішньовенній ін'єкції. Але ні в якому разі не переві­ряють прохідність голки, щоб уникнути попадання в шприц мікро­організмів із повітря.

• Набирають у шприц 5 мл крові. Підпалюють спиртівку або про­спиртований тампон, виймають обережно корок з флакона з рідким

ВИПИСУВАННЯ, ЗБЕРІГАННЯ, ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ ________ jqq

стерильним поживним середовищем, обпалюють горловину флакона на полум'ї і, не торкаючись його стінок, вливають у нього кров.

• Ще раз обпалюють горловину флакона, потім стерильну части­ну корка і закривають ним флакон. Ці дії проводять якомога швидше й обережніше, щоб з навколишнього середовища у флакон не потра­пили мікроби.

• Якщо хворому введено підключичний катетер, можна його використати для отримання крові, але спочатку одним шприцом від­бирають декілька мілілітрів крові, а потім другим набирають кров для дослідження. Потім катетер промивають 1 % розчином гепарину і закривають заглушкою.

• Кров на білірубін, трансаміназу беруть у суху чисту пробірку в кількості 3—5 мл. Перед узяттям крові рекомендується одноденне голодування, не варто вживати аскорбінову кислоту.

• Кров naRW беруть у кількості 3—5 мл у суху чисту пробірку. Особливості взяття крові з вени на коагулограму.

• У конусоподібну пробірку наливають 1 млЗ,8 % розчину цитра­ту натрію (антикоагулянт).

• 3 вени беруть 10 мл крові. По стінці пробірки зі шприца випус­кають 9 мл узятої з вени крові.

• Кров обережно перемішують з антикоагулянтом легким поко­лихуванням або струшуванням пробірки без утворення піни.

Особливості взяття крові з вени на наявність алкоголю.

• Ділянку шкіри обробляють 3 % розчином пероксиду водню або розчином фурациліну 1:5000. Для знезараження шкіри не викорис­товують спирт і спиртові розчини.

• Узяту з вени кров (5 мл) у присутності лікаря виливають у чистий сухий стерильний флакон з-під антибіотиків, закривають корком.

• Горловину флакона з корком навхрест заклеюють двома смуж­ками лейкопластиру і його краями фіксують до флакона етикетку-направлення.

• Лікар засвідчує особисті дані хворого в направленні своїм під­писом, на коркові — особистою печаткою.

Узяття крові на ВІЛ-інфекцію.

• Потрібно працювати обережно, щоб виключити поранення гол­кою, пробіркою. Категорично забороняється використовувати пробір­ки з відбитими краями. Необхідно використовувати засоби особисто­го захисту: маску, гумові рукавички, захисний екран, клейончастий фартух. Усі пошкодження шкіри на руках закривають лейкопласти­рем або напальником.

• У кожному пацієнтові треба вбачати можливого носія тієї чи іншої інфекції, тому такі застережливі заходи повинні використову­вати медичні працівники щодо крові пацієнтів та її препаратів. Ці

200 _____________________________™!_____________________________

заходи також є дієвими щодо: сперми, піхвових виділень, спинно­мозкової рідини, плевральної, перикардіальної та перитонеальної рідин, синовіальної рідини, амніотичної рідини та слини.

• Кров у холодильнику може зберігатися не більше доби. Не під­лягає доправленню в лабораторію гемолізована кров.

• Узяту кров доправляють у контейнері з ущільнювачем (вата, поролон) або промаркованому біксі.

• Окремо доправляють направлення, де зазначені дані про осіб, в яких взято кров.

Таким чином, відповідна підготовка пацієнта, дотримування пра­вильної техніки взяття крові на аналіз, оформлення медичної доку­ментації є основними передумовами достовірно правильного лабора­торного дослідження біоматеріалу (крові).

Можливі ускладнення при ін'єкціях, _________надання допомоги

До можливих ускладнень при ін'єкціях належать інфіль­трат, медикаментозна емболія, непритомність, алергійна реакція потрапляння відламаної голки в тканини, некроз тканини, пошко­дження нервового стовбура, повітряна емболія, тромбофлебіт, піро-генна реакція, віддалені ускладнення (гепатити В, С, СНІД, сифіліс, малярія), гематома, помилкове уведення лікарських засобів.

1. Інфільтрат — це найчастіше ускладнення підшкірних і внутрішньом'язових ін'єкцій. Характеризується утворенням ущіль­нення в місці ін'єкції, яке легко визначають під час пальпації.

Причини виникнення: постійне уведення ліків у одну і ту саму ділянку; уведення не підігрітих олійних розчинів; грубе порушення правил асептики на етапі підготовки та під час виконання ін'єкцій.

Ознаки: місцева гіперемія, гіпертермія, набряк, відчуття болю. При своєчасному лікуванні інфільтрат може розсмоктатись, у гіршо­му випадку — ускладнитись розвитком абсцесу.

Лікування: на ранній стадії розвитку інфільтрату накладають двошаровий зігрівальний компрес із розчином фурациліну 1:5000 і маззю Вишневського. Можна застосовувати водно-спиртовий, олійно-спиртовий компреси. Призначають також фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, УФ-опромінення). Якщо інфільтрат виник після уведення антибіотика, то на шкіру наносять йодну сітку. У випадку розвитку абсцесу проводять хірургічне розкриття його з наступним дренуванням.

Профілактика: треба постійно змінювати ділянку тіла для ін'єкцій, не уводити одночасно великий об'єм ліків, підігрівати олій­ні розчини, суворо дотримуватись виконання правил асептики.

________ ВИПИСУВАННЯ, ЗБЕРІГАННЯ, ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ ________ 201

2. Медикаментозна емболія можлива у випадках, коли здійс­нюють ін'єкцію олійного розчину в інфільтрат, який виник на місці попередньої ін'єкції. Проявляється вона раптовим болем у ділянці серця, ядухою, кашлем, ціанозом верхньої половини грудної клітки. Це небезпечне ускладнення, яке може призвести до загибелі хворого. Тому олійні розчини необхідно уводити лише тоді, коли переконали­ся, що не попали в кровоносну судину.

3. Непритомність — раптове короткочасне потьмарення свідо­мості, яке зумовлене гострою ішемією головного мозку.

Тактика медичного працівника в разі виникнення непритом­ності: пацієнтові надати положення лежачи з піднятими ногами і трохи опущеною головою (щоб збільшити прилив крові до головного мозку), побризкати обличчя холодною водою, дати понюхати на ват­ному тампоні розчин аміаку (нашатирного спирту), звільнити від тіс­ного одягу грудну клітку (розстебнути комірець, пояс). У більш тяж­ких випадках внутрішньом'язово ввести кордіамін 2 мл або 1—2 мл 10 % розчину кофеїн-бензоату натрію.

Профілактика: не виконувати ін'єкції пацієнтам у положенні стоячи.

4. Алергійна реакція — це підвищена чутливість організму до уведення того чи іншого препарату. Прояв ля єть ся висипанням, на­бряками, свербежем, підвищенням температури тіла. Може виник­нути нежить, кон'юнктивіт, дертя в горлі. Найбільш грізним про­явом алергійної реакції є анафілактичний шок, який найчастіше розвивається в перші 20 хв після ін'єкції (вливання), а іноді й одра­зу — ще "на голці". При цьому пацієнт раптово відчуває різку слаб­кість, може знепритомніти, порушується серцева діяльність, можуть виникнути на шкірі різні висипки, набряки, а також диспепсичні розлади (блювання, пронос). У тяжких випадках виникають судоми, параліч дихального та серцево-судинного центрів. Це загрозливий для життя хворого стан, який потребу є невідкладної допомоги!

У такому випадку потрібно негайно: за можливості вище місця ін'єкції накласти джгут так, щоб перекрити і вени, і артерії.

• Внутрішньом'язово ввести 0,5 мл 0,1 % розчину адреналіну.

• При можливості обколоти місце ін'єкції 0,5 мл 0,1 % розчи­ну адреналіну, розчинивши його у 10—20 мл'ізотонічного розчи­ну натрію хлориду, після чого слід зняти джгут. У разі потреби внутрішньом'язово можна повторити уведення адреналіну через 15—20 хв, але в загальній кількості не більше 2 мл.

• При зниженні артеріального тиску внутрішньовенно ввести 1 % розчин мезатону, розчинивши його в 200 мл ізотонічного розчи­ну натрію хлориду (уводити під контролем артеріального тиску). При

неможливості стабілізувати артеріальний тиск — увести внутріш­ньовенно протишоковий плазмозамінник — поліглюкін (400 мл).

• При нормалізації показників артеріального тиску ввести внутрішньом'язово 1 мл 1 % розчину димедролу.

• У разі виникнення та збільшення вираженості ядухи внутріш­ньом'язово ввести 1 jvui 24 % розчину еуфіліну або внутрішньовенно повільно протягом 5—10 хв увести 10 мл 2,4 % розчину еуфіліну з 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду.

• Потрібно, щоб у кожному маніпуляційному кабінеті були набо­ри медикаментів для надання негайної допомоги при загрозливих для життя станах, у тому числі і при виникненні анафілактичного шоку.

• При виникненні алергійних реакцій унаслідок внутрішньовен­ного уведення лікарських засобів не завжди на шкірі можуть вини­кати свербіж, висипання, набряки, а може розвинутись набряк Квін-ке та набряк внутрішніх органів.

• Найчастіше до розвитку анафілактичного шоку призводять: пе­ніциліни, стрептоміцини, сульфаніламідні препарати, вітаміни гру­пи В (особливо Bj), вакцини, сироватки, йодумісні препарати, аналь­гетики, препарати ацетилсаліцилової кислоти та ін.

Профілактика: перед першою ін'єкцією будь-якого препарату треба зібрати алергологічний анамнез, виконати пробу на індивіду­альну чутливість організму до призначеного препарату (за вказівкою лікаря). Зробити першу ін'єкцію в кінцівку в кількості 1/3 призна­ченої дози і спостерігати за пацієнтом протягом 20 хв. За відсутності будь-яких симптомів алергії (сенсибілізації) наступну ін'єкцію мож­на робити в об'ємі всієї дози.

5. Потрапляння відламаної голки в тканини. Унаслідок дефек­ту виготовлення ін'єкційна голка під час її уведення у м'які тканини може раптово відділитися від муфти.

Тактика: уламок голки швидко видалити із тканин пальцями руки. Якщо сталося так, що голка повністю знаходиться в тканинах, то потрібно з двох сторін затиснути рукою місцезнаходження голки, щоб вона не перемістилась глибше внаслідок скорочення м'язів, і не­гайно викликати лікаря, бажано хірурга, тому що при такому усклад­ненні потрібне термінове хірургічне втручання.

Профілактика: при виконанні внутрішньом'язових ін'єкцій гол­ку потрібно уводити в тканини на 2/3 її довжини. При більш глибо­кому введенні голки треба негайно її видалити на потрібну довжину.

6. Некроз тканини може виникнути в результаті помилкового уведення в тканини гіпертонічних розчинів (10 % розчину кальцію чи натрію хлориду). Змертвіння тканин також може настати при па-равенозному потраплянні в тканини цих розчинів при виході голки із вени, а також попаданні концентрованих йодумісних рентгенокон-

ВИПИСУВАННЯ, ЗБЕРІГАННЯ, ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ

трастних препаратів (білігност, урографін та ін.). При цьому виникає пекучий біль у ділянці ін'єкції.

У таких випадках треба терміново обколоти місце ін'єкції 20 мл 0,25 % або 0,5 % розчину новокаїну (перед уведенням зібрати алергологічний анамнез) або ізотонічного розчину натрію хлориду і накласти зігрівальний компрес.

Профілактика: перед уведенням лікарського препарату необхід­но уважно читати етикетку і бути впевненим у тому, що гіпертоніч­ний розчин того чи іншого препарату ви вводите в вену.

7. Пошкодження нервового стовбура може бути при неправиль­ному визначенні верхньозовнішнього квадранта сідниці. Це небез­печне ускладнення може призвести до парезів та паралічів.

Профілактика: правильно вибрати анатомічну ділянку для ін'єкції. При введенні ліків в окістя визначається стійкий біль у міс­ці ін'єкції. У такому випадку необхідно голку відтягнути назад.

8. Повітряна емболія може виникнути при попаданні пухирців повітря в судину із шприца або системи. Клінічно повітряна емболія проявляється раптовою непритомністю, судомами, падінням ар­теріального тиску. У такому разі потрібно опустити головний кінець, а ножний підняти, негайно викликати лікаря.

Профілактика: своєчасно видалити із шприца або із нижньої частини системи пухирці повітря.

9. Тромббфлебіт — запалення стінок вен з утворенням у них тромбів унаслідок хімічного подразнення стінки вени лікарською речовиною. За ходом вени виникає гіперемія, гіпертермія, набряк, відчуття болю.

Необхідно припинити венопункцію цієї ділянки, накласти зігрі­вальний компрес із маззю Вишневського, повідомити лікаря.

Профілактика: постійно змінювати місце ін'єкції, розчини ви­соких концентрацій уводити повільно.

10. Пірогенна реакція може виникнути при внутрішньовенному використанні препаратів із закінченим терміном придатності. Прояв­ляється головним болем, ознобом, підвищенням температури тіла.

Потрібно негайно відключити уведення лікарського препарату, пацієнта обкласти грілками, викликати лікаря.

Профілактика: не вводити препарати із закінченим терміном придатності.

11. Віддалені ускладнення (гепатити В, С, СПІД, сифіліс, ма­лярія) можуть виникнути внаслідок грубого порушення правил асеп­тики та санітарно-протиепідемічного режиму. Для кожного пацієнта необхідно використовувати індивідуальні шприци, голки, системи. Особливо треба бути уважним при набиранні будь-якого препарату із одного флакона різним пацієнтам.

204 _________________________™_________________________

12. Гематома — кров'яна пухлина, яка утворюється при виході голки із вени або при проколюванні обох стінок вени.

Необхідно припинити уведення розчину, накласти на місце ін'єкції стерильний ватний тампон, видалити голку із вени, місце ін'єкції притиснути на 5 хв. Призначену пацієнтові внутрішньовен­ну ін'єкцію в такому випадку зробити в іншу вену. На ділянку гема­томи накласти напівспиртовий зігрівальний компрес.

13. Помилкове уведення лікарських засобів може бути внаслідок недосвіченості або неуважності медичної сестри. У такому разі потрібно негайно повідомити лікаря і ввести пацієнтові антагоніст або антидот.

Щоб звести до мінімуму ризик допущення помилки при застосу­ванні лікарських препаратів, необхідно:

1) уточнити прізвище, ім'я та по батькові пацієнта, якому при­значено лікарський препарат;

2) порівняти етикетку препарату із листком лікарських призна­чень, перевірити термін придатності препарату та правильність об­численої дози;

3) застосувати препарат у призначений час та акуратно зробити за­пис. Усі препарати потрібно вводити в межах ЗО хв від зазначеного часу;

4) правильно підібрати шлях уведення препарату;

5) застосувати відповідну методику уведення препарату;

6) не змішувати несумісні препарати;

7) при виконанні ін'єкцій дотримуватись правил асептики та сані­тарно-протиепідемічного режиму;

8) використовувати правильний підхід до пацієнта. Міжособове спілкування знижує рівень емоційного стресу пацієнта.

І Контрольні запитання

1. Який лікувальний вплив фармакотерапевтичних препаратів відбу­вається за механізмом терапевтичної дії?

2. За якими групами старша медична сестра виписує ліки із аптеки для відділення?

3. Як оформлюється вимога—замовлення на отримання ліків із аптеки?

4. Які правила зберігання лікарських засобів у відділеннях стаціонару?

5. Які лікарські засоби підлягають предметно кількісному обігу у відді­леннях (кабінетах) лікувально-профілактичних закладів?

6. Хто відповідає в закладах охорони здоров'я за призначення, вико­нання, облік наркотичних (психотропних) речовин?

7. В якій медичній документації записують призначення наркотичних' (психотропних) лікарських засобів?

8. Які шляхи ентерального уведення лікарських препаратів?

9. Яке правило роздачі ліків для перорального застосування?

10. Яка взаємодія між лікарськими препаратами та їжею?

ВИПИСУВАННЯ, ЗБЕРІГАННЯ, ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ

11. Які способи використовують при зовнішньому застосуванні лі­карських речовин?

12. Які правила відпуску інгаляцій?

13. Назвіть шляхи уведення ін'єкційних препаратів.

14. Яких правил потрібно дотримуватись при набиранні ліків у шприц і виконанні ін'єкцій?

15. Для чого у маніпуляційному кабінеті потрібна аптечка "Анти-СНІД"?

16. Які проби здійснюють для визначення індивідуальної чутливості ор­ганізму до антибіотиків?

17. Як розводять антибіотики для внутрішньом'язових уведень?

18. Які анатомічні ділянки найчастіше використовують для ін'єкцій: а) внутрішньошкірних; б) підшкірних; в) внутрішньом'язових;

г) внутрішньовенних?

19. Яку кількість лікарської речовини можна ввести одномоментно внутрішньошкірно, підшкірно, внутрішньом'язово, внутрішньовен­но (струминно і крапельно)?

20. Які особливості уведення інсуліну?

21. Які особливості уведення гепарину?

22. Які особливості уведення олійних розчинів?

23. Які особливості уведення біциліну?

24. Що таке автогемотерапія? Назвіть показання.

25. Що таке кровопускання? Назвіть показання.

26. Що таке інфузія?

27. Як підготувати флакон з інфузійним розчином?

28. Як заповнити систему одноразового використання інфузійним роз­чином?

29. Які особливості приєднання системи до підключичного катетера, відключення системи?

30. Як замінити флакон під час інфузії?

31. Як додатково ввести лікарські засоби під час інфузії?

32. Як заповнити передчасно звільнену від рідини крапельницю?

33. Як звільнити переповнену крапельницю?

34. Яку кількість крові потрібно взяти із вени на одне лабораторне до­слідження?

35. Які особливості взяття крові для бактеріологічного дослідження?

36. Які правила взяття крові на аналіз через підключичний катетер?

37. Які особливості взяття із вени крові на коагулограму?

38. Які особливості взяття із вени крові на наявність алкоголю?

39. Яка екіпіровка повинна бути у медичного працівника під час вико­нання ін'єкцій, взяття крові на аналіз?

40. Як запобігти можливим ускладненням при ін'єкціях: інфільтрату; ме­дикаментозній емболії; непритомності; алергійній реакції; потраплян­ню відламаної голки в тканини; некрозу тканин; пошкодженню нерво­вого стовбура; повітряній емболії; тромбофлебіту; помилковому уве­денню ліків; віддаленому ускладненню (гепатит В, С, СНІД, сифіліс)?

IX

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1521 | Нарушение авторских прав