АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ПАЦІЄНТАМИ І ДОГЛЯД ЗА НИМИ

Медичні працівники повинні вміти правильно здій­снювати споете еження за пацієнтами з порушенням функцій органів і систем, дати правильну оцінку стану пацієнта, у разі потреби негайно самостійно надати йому невідкладну допомогу.

'. Температура тіла а її вимірювання

Поняття про механізми терморегуляції. Людині притаманна відносно постійна температура тіла, що не залежить від температури навколишнього середовища. Підтримання постійної температури тіла забезпечується складними процесами терморегуляції — функціональною системою, що включає в себе периферичні (шкіра, крово­носні судини) і центральні (гіпоталамус) терморецептори, спеціальні центри терморегуляції, які розміщені в голо­вному мозку, і еферентні шляхи, що регулюють рівень теплопродукції і тепловіддачі.

Так, при підвищенні температури навколишнього се­редовища відбуваються розширення кровоносних судин шкіри, збільшення її теплопровідності і тепловіддачі, збільшення потовиділення, що призводить до підвищен-І ня тепловіддачі і зменшення теплопродукції. Це оберігає І організм людини від перегрівання. Навпаки, при знижен­ні температури навколишнього середовища зменшується! тепловіддача за рахунок зменшення теплопровідності шкіри і звуження її кровоносних судин, підвищується теплопродукція внаслідок збільшення скоротливої ак­тивності скелетних м'язів, що запобігає зниженню темпе­ратури тіла.

_______________ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ПАЦІЄНТАМИ 1 ДОГЛЯД ЗА НИМИ ________________ 207

Температура тіла здорової людини та її фізіологічні коливан­ня. Температура здорової людини становить у пахвовій ямці 36,4— 36,9 °С, у порожнині рота — 37,1—37,3 °С, у прямій кишці та вагіні — 37,3—37,5 °С.

Летальний (смертельний) максимальний рівень становить понад 42,5 °С, мінімальний нижче 33°С. При таких рівнях температури ви­никають незворотні порушення обміну речовин та будови клітин, що не сумісно з життям.

Протягом доби температура тіла здорової людини може коливати­ся до ±1 °С. Найвищою вона є о 16.00—18.00, найнижчою — о 3.00— 6.00 год. Коливання можуть зумовлюватися характером харчування, інтенсивністю праці м'язів, частково — температурою навколишньо­го середовища (особливо при неправильному вдяганні). Рівень тем­ператури залежить від віку людини: так, у дітей внаслідок більшої інтенсивності процесів обміну речовин та окисних процесів, що є необхідним для росту організму, температура тіла дещо підвищена, ніж у дорослих (36,9—37,2 °С). У людини похилого та старечого віку внаслідок фізіологічного зниження інтенсивності процесів темпера­тура тіла є нижчою, ніж у людини середнього віку (36,0—36,5 °С). У період менструації температура тіла підвищується і може становити 36,9—37,1 °С.

Улітку температура тіла може бути на 0,1—0,3 °С вищою, ніж узимку. Температура тіла також залежить від емоційного стану лю­дини. У період емоційного напруження (у студентів перед іспитами, в акторів, спортсменів) температура тіла може підвищуватись порів­няно зі спокійним станом на 0,2—0,6 °С.

ПРИЛАДИ ДЛЯ ВИМІРЮВАННЯ ТЕМПЕРАТУРИ ТІЛА

Медичний термометр — це тонка скляна запаяна з обох боків капілярна трубка, з якої видалено повітря. На нижньому кін­ці ця трубка переходить у резервуар, заповнений ртуттю. Шкала ме­дичного термометра виготовлена із матового скла та алюмінію і має поділки від 34 до 42 °С. Кожна поділка відповідає цілому градусу за Цельсієм. Кожен градус поділяється на 10 менших поділок (по 0,1 °С). На рівні 0,5 °С поперечна лінія є довшою за інші. Зовнішню трубку термометра виготовляють із тугоплавкого скла; вона дещо сплюще­на, щоб термометр не скочувався з поверхні, де його поклали. Ртут­ний стовпчик повинен бути нерозривним; розірваність стовпчика ртуті можна з'єднати за допомогою струшування. Якщо це не вдаєть­ся, термометр потрібно вважати непридатним для користування.

Термометр на основі рідких кристалів. Принцип його роботи полягає у зміні забарвлення рідких кристалів при зміні температу­ри. Найчастіше застосовується термометр "Термотест". Це полімерна

пластинка, вкрита емульсією з рідких кристалів. Для вимірювання температури тіла пластинку накладають на будь-яку частину тіла. При температурі тіла 36—37 °С на пластинці зеленим кольором ви­світлюється літера "N" (norma — норма), а при температурі більше 37 °С — "F" (febris — гарячка). Більш досконалі термометри можуть подавати інформацію у цифровому позначенні. У палатах інтенсив­ного спостереження термометрію можна проводити стаціонарним медичним термометром для дистанційного вимірювання, а також використовують індивідуальні термометричні блоки тривалого моні-торного спостереження, які при виході температури тіла за встанов­лені межі подають сигнал тривоги.

Правила і техніка вимірювання температури тіла за допо­могою медичного термометра. Вимірювати температуру хворого бажано одним і тим самим термометром. Перед вимірюванням тем­ператури тіла потрібно впевнитися, що ртутний стовпчик термомет­ра стоїть не вище 35 °С. Якщо він вище, то термометр струшують. Струшувати термометр треба тоді, коли він охолоне після поперед­нього вимірювання, оскільки при струшуванні теплого термометра стовпчик ртуті може розірватися. Якщо це трапилося, треба де­кілька разів повторити струшування. Захоплюють верхню частину в кулак таким чином, щоб його головка упиралася в долоню, а се­редина була між великим та вказівним пальцями. Декількома від-ривчастими рухами у ліктьовому суглобі з силою опускають руку донизу, роблячи при цьому раптову зупинку.

Зазвичай температуру тіла вимірюють двічі на добу: між 7.00— 9.00, а також між 17.00—19.00 год. Інколи для виявлення прихова­ного туберкульозу, ревматизму тощо температуру тіла вимірюють кожні 2—4 год.

Найчастіше температуру вимірюють у пахвовій ямці. Це на прак­тиці є найзручнішим місцем, але дає менш точні результати, ніж при вимірюванні температури в порожнинах.

Перед уведенням термометра у пахвову ямку, особливо при пото­виділенні, треба протерти шкіру змоченим теплою водою рушником, потім витерти насухо.

Це запобігає забрудненню термометра та охолодженню його внаслідок випаровування поту. Також треба впевнитися у відсут­ності в пахвовій ямці запальних процесів чи штучної гіперемії шкі­ри (коли пацієнт намагається симулювати підвищення температури тіла). Іноді пацієнти з метою симуляції використовують передчасно заготовлені грілки з гарячою водою, батареї центрального опалення, настільні лампи.

Установити термометр треба так, щоб весь ртутний резервуар з усіх боків щільно прилягав до тіла у глибині пахвової ямки протягом

________________ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ПАЦІЄНТАМИ І ДОГЛЯД ЗА НИМИ ________________ 209

усього часу вимірювання. Щоб термометр не зсувався, треба щільно притиснути плече до грудної клітки, а передпліччя розмістити таким чином, щоб долоня знаходилась у протилежній пахвовій ямці. Бажа­но стежити, щоб між термометром та тілом не потрапила білизна.

Якщо хворий непритомний або збуджений, треба підтримувати його руку.

Вимірювання температури у ротовій порожнині дає більш точні результати незалежно від температури навколишнього середовища, вологості шкіри тощо. Ртутний резервуар термометра повинен знахо­дитись під язиком. Але такий спосіб неможливо застосувати непри­томному чи збудженому пацієнту, пацієнту із психічним захворюван­ням, при хворобах ротової порожнини та розладах носового дихання.

Вимірювання температури тіла у прямій кишці також дає точний результат. Воно показане у маленьких дітей, надто виснажених та знесилених: у них термометр у пахвовій ямці нещільно охоплюється м'якими тканинами, тому результати такого вимірювання є неточ­ними. Воно протипоказане при затримці випорожнень (закреп), про­носі, запаленні прямої кишки (проктит), геморої, що кровоточить, психічних захворюваннях та психічному збудженні хворого.

У випадку закрепу перед вимірюванням температури тіла за 2—З год потрібно провести очисну клізму. Термометр змазують вазеліно­вою олією, вкладають хворого на бік, розсувають сідниці і вставля­ють термометр у пряму кишку до середини його довжини. Сідниці притискають одна до одної.

Вимірювання температури тіла у вагіні широко застосовується у гінекологічній практиці для виявлення порушень менструального циклу. Цей метод дає дуже точні результати. У кожної хворої пови­нен бути індивідуальний градусник.

Термін вимірювання температури тіла у пахвовій ямці становить 7—10 хв, у ротовій порожнині, прямій кишці, вагіні 5—7 хв.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1393 | Нарушение авторских прав