АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

І Поняття про патогенетичні механізми гарячки

Гарячка (febris) — патологічний процес, що характери­зується порушенням процесів терморегуляції та підвищенням тем­ператури тіла. Вона є наслідком дії на центр терморегуляції різних

СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ПАЦІЄНТАМИ І ДОГЛЯД ЗА НИМИ 211

агентів: мікроорганізмів, вірусів, найпростіших; продуктів їх роз­кладання; чужорідних білків (при введенні крові, сироваток та ін). Гарячка спричинює низку патологічних явищ в організмі.

• 3 боку серцево-судинної системи спостерігають прискорення пульсу, підвищення артеріального тиску на початку гарячки та його падіння на її останній стадії (аж до розвитку колапсу).

• У системі органів дихання спостерігають прискорення та повер­хневе дихання, погіршання легеневої вентиляції.

• 3 боку системи травлення зменшується секреція слини (тому язик сухий, обкладений), знижується апетит, кислотність шлунко­вого соку, секреція різних травних залоз. Це призводить до розвитку ендогенного отруєння організму (у кишках виникають різні бродиль­ні процеси та процеси гниття).

• 3 боку ендокринної системи спостерігають активізацію системи гіпофіз — надниркова залоза, викидаються глюкокортикоїдні гор­мони, що гальмують процеси запалення, стимулюється секреція щи­топодібної залози, що призводить до підвищення основного обміну.

• У центральній нервовій системі виникають гальмування кори головного мозку, безсоння, відчуття розбитості, втоми, головний біль, можуть спостерігатись знепритомнення, марення, галюцинації.

• Основний обмін при гарячці підвищується за рахунок збільшен­ня окиснення вуглеводів, а у подальшому — жирів, особливо коли резерви вуглеводів уже вичерпані. Це може призвести до їхнього не-доокиснення та накопичення у крові кетонових тіл.

• Порушується білковий обмін внаслідок збільшеного розпаду білків, нагромаджуються отруйні продукти розпаду білків, напри­клад сечовина.

• Гарячці також притаманні зміни водно-електролітного балансу. У І стадії гарячки (підвищення температури) спостерігаються

збільшення діурезу внаслідок підвищення артеріального тиску та припливу крові до внутрішніх органів, зокрема нирок. УII стадії га­рячки (збереження температури) внаслідок подразнення наднирко­вих залоз та підвищення продукції мінералокортикоїдного гормону альдостерону у тканинах затримується натрій, виникають набряки, діурез зменшується. У III стадії гарячки (зниження температури) збільшується виділення хлоридів, вода зникає з тканин, збільшуєть­ся виділення сечі та поту.

" Види гарячки

Залежно від ступеня підвищення температури тіла розріз­нять такі види гарячки: субфебрильна — від 37 до 38 °С; помірно підвищена — від 38 до 39 °С; висока — від 39 до 40 °С; надвисока —

212 ____________________________«____________________________

від 40 до 41 °С; гіперпіретична —понад 41 °С. За тривалістю розрізня­ють такі види гарячки: гарячка, яка швидко минає (ефемерна) три­ває декілька годин, трапляється при грипі, респіраторних вірусних інфекціях; гостра (febris acuta) триває до 2 тиж, характерна для гострого бронхіту, пневмонії; підгостра (і abris subacuta) триває 15— 45 днів, характерна для ревматизму в стадії загострення, хронічного бронхіту; хронічна (febris chronica) триває понад 45 днів, характерна для туберкульозу, сепсису.

За характером температурної кривої розрізняють такі типи га­рячки:

1) гарячка постійного або сталого типу: рівень температури зазвичай високий (40—41 °С), різниця між ранковою та вечірньою температурою тіла коливається в межах 0,5—1 °С. Характерна для крупозної пневмонії, черевного та висипного тифу, ревматизму;

2) гарячка послаблювального, реміту вального типу: різниця між ранковою та вечірньою температурою коливається в межах 1—

2 °С, а іноді й більше; вранці температура тіла падає нижче 38 °С, але не знижується до нормального рівня. Характерна для гноячкових за­хворювань, вогнищевого запалення легень;

3) гарячка переміжного, інтермітуючого типу: спостерігаєть­ся періодичне, приблизно через рівні проміжки часу (від 1 до 3 діб), у більшості випадків різке підвищення температури (частіше у другій половині дня, іноді вночі) на декілька годин з наступним її знижен­ням до нормального рівня. Характерна для малярії;

4) гарячка виснажу вального, гектичного типу: це тривала га­рячка з добовим коливаннями температури, що доходить до 4—5 °С,

3 підвищенням температури тіла до 40—41 °С увечері і вночі та ран­ковим її падінням до субфебрильних або нормальних величин. Ці коливання температури спричинюють надто тяжкий стан хворого. Спостерігається при сепсисі, гноячкових захворюваннях, активному туберкульозі з розпадом легеневої тканини;

5) гарячка зворотного або інвертованого типу: подібна до га­рячки гектичного типу, але максимальна температура спостерігаєть­ся вранці, а увечері вона падає до нормальних або субфебрильних ве­личин. Характерна для сепсису, тяжких форм туберкульозу;

6) гарячка поворотного типу: спостерігаються чергування кіль­каденних гарячкових періодів з безгарячковими (періоди апірексії), характерна для поворотного тифу;

7) гарячка хвилеподібного типу: спостерігається поступове підвищення температури тіла протягом певного терміну з наступним її літичним падінням та більш-менш тривалим безгарячковим періо­дом; характерна для лімфогранулематозу, бруцельозу;

СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ПАЦІЄНТАМИ 1 ДОГЛЯД ЗА НИМИ

8) гарячка нерегулярного типу (атипова): спостерігається не­певна тривалість з неправильними та різноманітними коливаннями температури у вигляді постійної, послаблювальної, переміжної та інших гарячок та їх різних поєднань; характерна для багатьох захво­рювань, наприклад, хронічного бронхіту, холециститу, ревматизму.

~ Стадії гарячки. Догляд за хворими

Розрізняють 3 стадії гарячки:

J стадія — підвищення температури тіла триває декілька го­дин, днів, тижнів.

Патогенез характеризується тим, що температура перевищує тепловіддачу. Тепловіддача зменшується внаслідок звуження пери­феричних судин, зменшення припливу крові до шкіри, гальмування потовиділення, зменшення віддачі тепла шкірою. Виникає скоро­чення непосмугованих м'язових волокон волосяних цибулин, утво­рюється так звана гусяча шкіра. Теплопродукція збільшується за ра­хунок активізації обміну речовин у скелетних м'язах (скорочуваль­ний термогенез) на тлі підвищення м'язового тонусу та виникнення м'язового тремтіння.

Унаслідок зменшення припливу крові до шкіри її температура знижується іноді на декілька градусів. Це призводить до збудження терморецепторів шкіри і виникає озноб. У відповідь на це до центру терморегуляції надходять еферентні імпульси до рухових нейронів і виникає тремтіння скелетних м'язів.

Клінічнакартина: хворий скаржиться на озноб, головний біль, слаб­кість, розбитість, біль у м'язах, посилене серцебиття, задишку, спрагу.

Пульс прискорений, артеріальний тиск нормальний або підвище­ний. Язик обкладений. Іноді виникають закрепи, затримка сечовиді­лення.

Догляд за хворими. У цей період стежать за пульсом, артеріаль­ним тиском, диханням, фізіологічними відправленнями, шкірою. Такі хворі зазвичай знаходяться на ліжковому режимі. їх потрібно постійно зігрівати: тепло вкривати, обкласти теплими грілками, да­вати у великій кількості гарячі напої (відвар шипшини, чай з мали­ни, калини, липи, соки, молоко з медом або натрію гідрокарбонатом, узвар, мінеральні лужні води). Багато уваги потрібно приділяти хар­чуванню таких хворих. їм треба давати рідку або напіврідку високо­калорійну їжу (дієта № 13). Годувати хворих потрібно невеликими порціями 5—6 разів на день. Іноді застосовують парентеральне жив­лення. Здійснюють догляд за ротовою порожниною, шкірою.

За призначенням лікаря вводять серцеві засоби, застосовують ок­сигенотерапію.

214 _____________________________^JX

Заходи, що зменшують гарячку і головний біль: холодні вод­но-оцтові примочки на голову і обтирання тіла, міхур з льодом підві­сити на відстані 5—7 см над головою, вологе обкутування оголеного хворого та включення вентилятора.

При гіпертермії тяжкого перебігу рекомендують обкладання хво­рого міхурами з льодом, внутрішньовенне краплинне уведення 5 % розчину глюкози, ізотонічного розчину натрію хлориду, ставлять клізми з водою температури 18—20 °С.

II стадія — збереження сталої температури тіла на високо­му рівні — триває від декількох годин до декількох тижнів, залежно від виду хвороби та реактивності організму.

Патогенез: на початку стадії процеси тепловіддачі і теплопро­дукції посилені і врівноважені. У подальшому тепловіддача збіль­шується, переважаючи теплопродукцію. Включення тепловіддачі відбувається за рахунок розширення периферичних судин, тому блідість шкіри поступається місцем її почервонінню. У хворого ви­никає відчуття жару. У цей період порушуються обмін речовин за рахунок розпаду вуглеводів, жирів, білків, через відсутність апети­ту та порушення секреції травних залоз, зменшується всмоктування поживних речовин, посилюється процес автоінтоксикації організму. Чим сильніша й триваліша гарячка, тим більше виснаження організ­му. Підвищення температури тіла на 1 °С призводить до збільшення обміну речовин приблизно на 11 %. У цей період шкіра хворого гаря­ча, червона. Хворі скаржаться на відчуття жару, загальну слабкість, сухість у роті, відсутність апетиту. Пульс і дихання прискорені, ар­теріальний тиск нормальний або знижений. При значному підви­щенні температури у хворого можуть спостерігатися непритомність, збудження, марення, галюцинації.

Догляд за хворим такий, як і при І стадії гарячки з певними особ­ливостями. Уживання рідини повинно бути ще інтенсивнішим. До того ж, якщо хворий вживає сульфаніламідні препарати, які можуть осідати у сечовивідних шляхах у вигляді піску або камінців, потріб­но давати йому основне пиття (мінеральну воду боржомі, молоко з натрієм гідрокарбонатом). Обмежити вживання солі. Потреба у віта­мінах у цей час підвищується, тому необхідно збільшити кількість фруктових соків, відвару шипшини. Годувати хворого 6—7 разів на добу (навіть у нічний час) висококалорійною, вітамінізованою, рід­кою та напіврідкою їжею, яка легко засвоюється (бульйон, картоп­ляне пюре, молоко, вершки, сметана, кефір, фрукти, ягоди, соки, компоти). Через брак слиновиділення у гарячкових хворих часто спостерігається сухість слизових оболонок ротової порожнини аж до утворення кірок та тріщин на губах та язиці. Тому потрібно допомог­ти хворому кілька разів на добу здійснити туалет ротової порожнини,

__________________ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ПАЦІЄНТАМИ І ДОГЛЯД ЗА НИМИ __________________ 215

тріщини на губах та язику треба змазати обліпиховою або звіробійною олією. Можна використати також 10 % розчин бури в гліцерині.

Потрібно здійснювати часткове оброблення шкіри, своєчасно змі­нювати білизну, особливо в разі посиленого потовиділення, проводи­ти профілактику пролежнів, запалення легень. Часто провітрювати приміщення, але не робити протягів.

Догляд за хворими, які перебувають у стані марення, галю­цинації. При появі перших ознак марення, галюцинації необхідно сповістити про це лікаря і пильно стежити за хворим.

Хворого необхідно ізолювати, забезпечити для нього повну тишу, за можливості, встановити індивідуальний пост. Необхідно зафіксу­вати хворого до ліжка, але стежити, щоб його руки не лежали оголе­ними на металевих частинах ліжка з метою профілактики запалення серединного нерва. У такому разі під руки підкладають ковдру з під-ковдрою. За призначенням лікаря уводять внутрішньом'язово 50 % розчин анальгіну 2 мл; 1 % розчин димедролу 1—2 мл; 2,5 % розчин аміназину 2 мл. Потрібно пам'ятати, що в умовах підвищення тем­ператури тіла понад 38—38,5 °С фізичні методи охолодження можна застосовувати лише після уведення хіміотерапевтичних засобів, які усувають спазм судин шкіри та впливають на центри терморегуля­ції, інакше охолодження буде посилювати теплопродукцію та збіль­шувати гіпертермію. У випадку, коли не вдається вивести хворого із стану марення, галюцинацій, потрібно у відділення стаціонару тер­міново викликати психіатричну бригаду станції швидкої допомоги, лікар якої вирішує індивідуально питання про проведення більш ін­тенсивної терапії або тимчасове переведення пацієнта в психоневро­логічний диспансер.

III стадія — зниження температури тіла. У цій стадії утво­рення тепла в організмі зменшується, а тепловіддача зростає. Зни­ження температури тіла може бути літичним та критичним.

Літичне зниження температури тіла з високих до нормаль­них цифр відбувається протягом 2—3 діб. Стан хворого поступово поліпшується. У цей час він потребує великої кількості рідини, висо­кокалорійної вітамінізованої їжі, догляду за ротовою порожниною, шкірою, частої переміни постільної та натільної білизни, провітрю­вання приміщення.

Критичне зниження температури тіла. Температура тіла може швидко протягом декілька годин знизитися з 41—40 °С до 37— 36 °С. У цей час унаслідок різкої перебудови механізмів регуляції серцево-судинної системи може виникнути гостра судинна недостат­ність (колапс), що може призвести до смерті хворого. Хворі скаржать­ся на різку слабкість, відчуття холоду, озноб, похолодання кінцівок, спрагу, головний біль, безсоння, серцебиття, задишку.

216 ____________________________«____________________________

При об'єктивному дослідженні виявляють блідість шкіри, яка зго­дом стає ціанотичною. Шкіра вкрита холодним липким потом. Пульс прискорений, слабкого наповнення (ниткоподібний), артеріальний тиск падає іноді до загрозливих цифр, дихання стає прискореним та поверхневим. Хворий непритомніє, зіниці розширюються, можуть виникнути судоми.

У разі виникнення колапсу необхідно надати хворому невідклад­ну допомогу.

• З-під голови хворого забрати подушку та опустити підголівник ліжка.

• Підняти ножний кінець ліжка на ЗО—40 см (для цього під нож­ний кінець ліжка підставити табурет або стілець).

• Якщо пацієнт притомний, дати випити йому міцного чаю або кави.

• Обложити пацієнта грілками.

• Критичне падіння температури тіла і розвиток колапсу ви­магають від медичних працівників прийняття негайних заходів: внутрішньом'язового уведення препаратів, які збуджують дихальний ісудинноруховийцентр: кордіамін 2 мл, 10 % розчинкофеїн-бензоату натрію 1 мл, 10 % розчин сульфокамфокаїну 2 мл; уведення препа­ратів, які сприяють покращенню серцевих скорочень і підвищенню артеріального тиску (0,2 % розчин норадреналіну 2 мл або 1 % роз­чин мезатону 1 мл розчинити у 200 мл 5 % розчину глюкози і уводити внутрішньовенно краплинно під контролем артеріального тиску).

У разі поліпшення стану здійснити часткове оброблення шкіри, змінити натільну і, у разі потреби, постільну білизну.

Надалі здійснювати ретельне спостереження за загальним станом хворого, визначати властивості пульсу, артеріальний тиск та здійс­нювати відповідний догляд.

ZZZZZZ Дослідження пульсу

Пульс — це ниткоподібне коливання стінки артерії внаслідок руху крові і зміни тиску в судинах при кожному скоро­ченні серця. Характер пульсу залежить від діяльності серця і стану артерій. Він змінюється також при психічному збудженні, фізичній роботі, коливаннях навколишньої температури, при дії уведених лі­карських препаратів, алкоголю.

Найпростішим методом дослідження пульсу є його пальпація, яку проводять там, де артерії розміщені поверхнево. Найчастіше пульс визначають на променевій артерії (на долонній поверхні пере­дпліччя біля основи великого пальця). Визначення пульсу проводять одночасно на обох руках. Руки пацієнта повинні знаходитися на рів-

СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ПАЦІЄНТАМИ І ДОГЛЯД ЗА НИМИ 217

ні серця в положенні, середньому між супінацією і пронацією. Пульс на правій руці досліджують лівою рукою, на лівій — правою. Захоп­люють руку досліджуваного в ділянці променево-зап'ясткового суг­лоба великим пальцем ззовні та знизу, а пучками IV, середнього та вказівного пальців — зверху і, відчувши артерію у зазначеному міс­ці, з помірною силою притискають її до внутрішньої поверхні про­меневої кістки. При однакових властивостях пульсу на обох руках дослідження продовжують на одній руці. Відчувши пульсову хвилю, насамперед звертають увагу на частоту пульсу, його ритм, наповнен­ня і напруження.

Частота пульсу — це кількість пульсових коливань (хвиль) за 1 хв. У здорової людини кількість пульсових хвиль відповідає кіль­кості серцевих скорочень і дорівнює 60—80 за 1 хв. Частоту серцевих скорочень понад 80 за 1 хв називають тахікардією, а частоту серце­вих скорочень менше ніж 60 за 1 хв — брадикардією. Щоб визначити частоту пульсу за 1 хв, підрахунок проводять протягом ЗО с і одержа­не число множать на 2. Якщо пульс аритмічний або частота більша чи менша звичайної, то щоб не помилитися, повторно рахують пульс протягом 1 хв. Частоту, ритм, наповнення і напруження пульсу за­писують щоденно у медичній картці стаціонарного хворого, а на тем­пературному листку частоту пульсу позначають червоним кольором з наступним зображенням у вигляді кривої лінії, аналогічно зобра­женню температури тіла. Необхідно пам'ятати, що на шкалі "П" (пульс) є поділки частоти пульсу від 50 до 160 за 1 хв. При значен­нях частоти пульсу від 50 до 100 "ціна" однієї поділки дорівнює 2. А при значеннях частоти пульсу понад 100 за 1 хв "ціна" однієї поділки дорівнює 4.

У фізіологічних умовах частота пульсу залежить від багатьох чин­ників: віку — найбільша частота пульсу в перші роки життя; фізичної роботи, під час якої пульс прискорюється; фізіологічного стану — під час сну пульс сповільнюється; статі — у жінок пульс на 5—10 часті­ший, ніж у чоловіків; від психічного стану — при страху, гніву, болю пульс прискорюється. Причиною тривалої тахікардії може бути підвищення температури тіла. Підвищення температури тіла на 1 °С прискорює пульс на 8—10 за 1 хв. Особливо тривожним симптомом є падіння температури з тахікардією, яка наростає. Сповільнення пульсу, при якому кількість пульсових хвиль зменшується до 40 за 1 хв та нижче, також повинно насторожити медичного працівника. Брадикардія спостерігається у пацієнтів, які одужують після тяж­ких інфекційних захворювань, захворювань мозку, а також при пошкоджені провідникової системи серця.

Наповненням пульсу називають ступінь наповнення кров'ю ар­терії під час систоли серця. Воно залежить від величини серцевого

К____________________________

викиду, тобто від кількості крові, яку викидає серце в судини під час свого скорочення. При доброму наповненні відчуваються під пальця­ми високі пульсові хвилі, при поганому — малі пульсові хвилі. Час­тий, ледве відчутний пульс називається ниткоподібним.

Напруженням пульсу називають ступінь опору артерії натиску пальця. Його визначає сила, з якою потрібно притиснути стінку ар­терії, щоб припинити пульсацію. Напруження пульсу залежить від тиску крові в артерії, що зумовлено діяльністю і тонусом судинної стінки. При захворюваннях, що супроводжуються підвищенням то­нусу артерії, наприклад при гіпертонічній хворобі, судину здавити важко. Такий пульс називають напруженим, або твердим. Навпаки, при різкому падінні артеріального тонусу, наприклад при колапсі, достатньо легко натиснути на артерію, як пульс зникає. Такий пульс називають м'яким.

У здорової людини серце скорочується ритмічно з однакови­ми інтервалами між пульсовими хвилями. При захворюваннях серцево-судинної системи часто виникають порушення ритму серце­вих скорочень, які називають аритміями. У здорових людей може спостерігатись так звана дихальна аритмія — збільшення частоти пульсу під час вдиху і сповільнення під час видиху, яка зникає при затримці дихання. Аритмії зустрічаються переважно при захворю­ваннях серцевого м'яза або провідникової системи серця, рідше — внаслідок розладу діяльності блукаючого або симпатичного нервів.

Найважливішими для оцінювання стану здоров'я людини є такі види аритмій: екстрасистолічна та миготлива.

Екстрасистолічна — між двома черговими скороченнями сер­ця виникає додаткова систола (екстрасистола). Пауза, що виникає за екстрасистолою, називається компенсаторною паузою і є значно довшою від звичайної. Екстрасистоли можуть бути поодинокими і груповими. При деяких захворюваннях виникають напади екстра­систолічної тахікардії, які можуть тривати від декількох секунд до кількох днів. Такі напади називають пароксизмальною тахікар­дією.

Миготлива аритмія характеризується відсутністю якоїсь зако­номірності ритму і наповнення пульсу. У таких випадках малі й ве­ликі пульсові хвилі виникають хаотично.

Миготлива аритмія є наслідком тяжкого пошкодження міокарда (вада серця, атеросклероз, гіпертиреоз). Дуже часто при миготливій аритмії розвивається так званий дефіцит пульсу, при якому не всі серцеві скорочення виштовхують в артерії достатню кількість крові. Деякі скорочення серця є настільки слабкими, що пульсова хвиля не досягає периферичних артерій і не визначається при пальпації.

____________ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ПАЦІЄНТАМИ 1 ДОГЛЯД ЗА НИМИ ________________ 219

Тому при миготливій аритмії недостатньо порахувати пульс на променевій артерії, а обов'язково треба порахувати кількість сер­цевих скорочень. Різниця цих двох показників і визначає дефіцит пульсу.

Ознакою тяжкого пошкодження серцево-судинної системи є так званий переміжний пульс, при якому чергуються слабкі та сильні пульсові хвилі.

Крім променевої артерії, пульс можна пальпувати на скроневій, сонній, стегновій, ліктьовій, підколінній та інших артеріях.

" Артеріальний тиск

Артеріальний тиск — це тиск крові на стінки судин. Вимірювання артеріального тиску є важливим діагностичним мето­дом. Цей показник відображає силу скорочення серця, прилив крові в артеріальну систему, опір і еластичність периферичних судин.

Вимірювання артеріального тиску служить незамінним діагнос­тичним методом під час обстеження хворих. Керуючись показника­ми артеріального тиску, можна скласти уявлення про ступінь тяж­кості шоку або колапсу, про величину крововтрати. Під контролем артеріального тиску проводиться уведення крові, деяких ліків. По­казники артеріального тиску можуть відображати стан і ступінь за­хворювань різних органів (нирок, ендокринних залоз).

Розрізняють максимальний (систолічний) тиск, який виникає в момент систоли серця, коли пульсова хвиля досягає найвищого рів­ня, мінімальний (діастолічний) тиск, який виникає в кінці діастоли серця під час спадання пульсової хвилі, і пульсовий (різниця між ве­личинами систолічного і діастолічного тиску). У нормі систолічний артеріальний тиск коливається від 100 до 140 мм рт. ст., діастоліч­ний від 60 до 90 мм рт. ст. залежно від фізичного і психічного стану людини. Добові коливання знаходяться в межах 10—20 мм рт. ст. Уранці тиск дещо нижчий, ніж увечері. Залежно від різних фізіо­логічних процесів (втома, збудження, споживання їжі) рівень ар­теріального тиску може змінюватись. З віком артеріальний тиск дещо підвищується.

Підвищення артеріального тиску понад норму називають ар­теріальною гіпертензією, а зниження — артеріальною гіпотен­зією.

Для вимірювання артеріального тиску використовують мембран­ні або електронні сфігмоманометри.

Мембранний сфігмоманометр складається з манжетки завширш­ки 14 см, яка під час накачування повітрям стискає артерію, мемб­ранного манометра, гумової груші, за допомогою якої відбувається

220 _________________________«_________________________

накачування повітря у манжетку. Для визначення тонів застосову­ють фонендоскоп. Для вимірювання артеріального тиску вибирають тихе приміщення. Хворий знаходиться у положенні лежачи або си­дячи. Рука, на яку накладають манжетку, повинна по можливості знаходитись на рівні серця досліджуваного. Потрібно стежити за тим, щоб хворий перебував у зручному розслабленому положенні, тому що напруження м'язів кінцівок, черевного преса веде до підви­щення артеріального тиску. На середню третину плеча накладають манжетку так, щоб між нею і шкірою проходив палець. Не потрібно накладати манжетку зверху одягу, здавлювати плече щільно при­лягаючим рукавом верхнього одягу, тому що це може вплинути на точність вимірювання. Руку хворого розміщують долонею доверху, медіальніше ліктьової ямки пальпують місце найбільш вираженої пульсації плечової артерії. У вуха медпрацівник вставляє навушни­ки фонендоскопа, його діафрагму без особливого натискування при­кладає до місця пульсації плечової артерії. Перекриває повітряний вентиль і за допомогою груші збільшує тиск повітря у манжетці. Під час підвищення тиску в манжетці прислуховується до артеріаль­них тонів. Тиск необхідно підвищувати до тих пір, доки чути пуль­сацію. Коли пульсація припиняється, тиск підвищують ще на 20— ЗО мм рт. ст.

Шляхом незначного послаблення ґвинта повітряного вентиля повільно випускають повітря так, щоб стрілка опускалась повіль­но. При цьому потрібно уважно прислухатися до звуків у навушни­ках. У той час, коли з'являється пульсація, фіксують систолічний артеріальний тиск, зникнення пульсації відповідає діастолічному тиску. Відкривають повністю вентиль груші, випускають повітря з манжетки, роз'єднують апарат із манжеткою, знімають її з плеча. Якщо пацієнту вимірюють артеріальний тиск уперше і він виявився підвищеним, то вимірювання повторюють ще 2 рази з проміжками часу у 2—3 хв. Із трьох вимірювань ураховують найменші цифри. Записують результати вимірювань артеріального тиску цифровим методом (наприклад, 125/80 мм рт. ст.) або графічним у вигляді стовпчика на температурному листку. Необхідно бути особливо уважним під час вимірювання артеріального тиску хворим, в яких спостерігають брадикардію або аритмію. У разі ожиріння, коли для плеча не вистачає манжетки, можна накласти її на передпліччя і визначити артеріальний тиск, вислуховуючи тони на променевій артерії.

Артеріальний тиск можна визначити також осциляторним мето­дом, коли відсутній фонендоскоп. Для цього повітря нагнітають до повного стискання плечової артерії (пульс не пальпується). Потім, відкривши вентиль, поступово починають випускати повітря. Перші

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 943 | Нарушение авторских прав