АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ ПІД ЧАС БЛЮВАННЯ 1 ПОРУШЕНЬ ФІЗІОЛОГІЧНИХ ВІДПРАВЛЕНЬ 239

цями лівої руки охоплюють статевий член нижче його головки, а І і II пальцями розводять зовнішній отвір сечівника. Правою рукою го­ловку статевого члена обробляють марлевою кулькою, змоченою роз­чином фурациліну 1:5000. Оброблення проводять одно-двократним притисканням марлевого тампона. Потім правою рукою за допомо­гою стерильного пінцета беруть катетер на відстані 5—6 см від його отвору. Зовнішній кінець катетера утримують між IV—V пальцями тієї самої руки. Кінчик катетера вводять у зовнішній отвір сечівни­ка і, потроху перехоплюючи його, просовують у сечівник, а статевий член лівою рукою злегка підтягують уверх, неначе натягуючи його на катетер. Поступальні рухи катетера слід виконувати повільно, проштовхуючи катетер за один рух на відстань 1—1,5 см. Коли кате­тер досягне зовнішнього сфінктера, можна відчути незначну перепо­ну, яка взагалі легко долається. Іноді буває стійкий спазм сфінктера. Для його усунення хворому пропонують заспокоїтися, розслабити­ся глибоко подихати. Коли катетер досягне сечового міхура, з нього починає виділятись сеча. Після припинення витікання сечі злегка натискують над лобком, щоб видалити із сечового міхура залиш­ки сечі. Катетер витягують повільно, щоб залишками сечі промити сечівник.

Після катетеризації можливі такі ускладнення: кровотеча, яка виникає внаслідок пошкодження слизової оболонки сечівника; інфі­кування сечівника внаслідок недотримання правил асептики; урет­ральна гарячка, яка пояснюється всмоктуванням у кров'яне русло сечі, особливо інфікованої через пошкоджені ділянки сечівника.

Щоб уникнути цих ускладнень, необхідно чітко дотримуватись правил асептики і ні в якому разі не форсувати введення катетера. У разі неможливості ввести катетер викликають лікаря.

" Уведення постійного катетера у сечовий міхур

У тяжкохворих може виникнути потреба введення пос­тійного катетера. У такому випадку доцільно використати катетер з надувним балончиком — катетер Померанцева—Фолея. Дистальний кінець уведеного гумового катетера приєднують за допомогою пере-хідника до трубки, яку опускають у градуйований флакон для зби­рання сечі. Для запобігання висхідній інфекції сечовий міхур двічі на день промивають теплим розчином фурациліну 1:5000.

Якщо за постійний катетер використовують гумовий катетер Не-латона, то:

а) у жінки фіксують його марлевою смужкою спочатку навколо катетера біля зовнішнього вічка сечівника, а потім цією самою дов­гою смужкою — навколо стегна;

x

б) у чоловіка статевий член обгортають марлевою серветкою, мар­леву смужку фіксують на катетері біля вічка сечівника двічі вузлом, а потім, зробивши такий же вузол на відстані 3—4 см, помірно фіксу­ють поверх серветки навколо статевого члена.

---------------- Промивання (інстиляція) сечового міхура

Промивання проводять для механічного видалення із се­чового міхура піску, дрібних конкрементів, гною, продуктів розпаду тканин та введення ліків при запальних процесах. Промивають се­човий міхур щодня або через день, у середньому на курс лікування призначають 12—14 процедур. Попередньо визначають ємність сечо­вого міхура, вимірявши кількість сечі, яку виділяє пацієнт за одне сечовипускання (приблизно за 3 год).

Кладуть хворого на спину із зігнутими в колінах ногами, розведе­ними стегнами та трохи піднятим тазом (використовують урологічне крісло).

Здійснюють туалет зовнішніх статевих органів і обробляють зов­нішнє вічко сечівника. Виконують катетеризацію сечового міхура в асептичних умовах. Через катетер за допомогою шприца Жане вводять у сечовий міхур теплий антисептичний розчин (розчин фу-рациліну 1:5000) відповідно до об'єму сечового міхура. Від'єднують шприц і через катетер випускають розчин. Повторюють промивання до появи прозорої рідини. Закінчують промивання введенням у сечо­вий міхур розчину антисептика в кількості, що відповідає половині об'єму сечового міхура, після чого видаляють катетер. Після закін­чення інстиляції сечового міхура можна ввести 15—20 мл теплого З % розчину коларголу.

Пацієнтові після інстиляції рекомендують полежати 40—60 хв, щоб якнайдовше затримати акт сечовипускання і щоб ліки тривалий час знаходились у сечовому міхурі.

Примітка. Усе використане оснащення обов'язково підлягає дезінфекції.

Після проведеної процедури медичний працівник миє ретельно руки і вису­шує їх. Здійснює позначку у відповідному медичному документі.

'. Контрольні запитання

1. Назвіть можливі причини блювання.

2. Яку допомогу слід надати при блюванні притомному пацієнтові?

3. Яку допомогу слід надати при блюванні непритомному пацієнтові?

4. Назвіть показання для промивання шлунка.

5. На яку відстань уводять шлунковий зонд?

6. Яке положення слід надати тяжкохворому під час промивання шлунка?

Д ОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ ПІД ЧАС БЛЮВАННЯ 1 ПОРУШЕНЬ ФІЗІОЛОГІЧНИХ ВІДПРАВЛЕНЬ 241

7. На яку глибину і на який час уводять газовивідну трубку?

8. Назвіть показання і протипоказання для застосування очисної клізми.

9. Яке положення надають пацієнтові під час проведення клізм?

10. Яку кількість води і якої температури вводять при очисній клізмі?

11. На який час пропонують пацієнтові затримати акт дефекації після очисної клізми?

12. Які особливості застосування клізм дітям?

13. Який механізм дії олійної клізми?

14. Назвіть показання до проведення олійної клізми.

15. Який механізм дії гіпертонічної клізми?

16. Назвіть показання і протипоказання до застосування гіпертонічної клізми.

17. Як приготувати склад суміші для емульсійної клізми?

18. Поясніть значення механізму дії медикаментозних клізм: місцевої і загальної дії.

19. Що ви запропонуєте пацієнтові після застосування йому медикамен­тозної клізми?

20. Назвіть механізм дії і показання до застосування сифонної клізми.

21. Які умови слід забезпечити пацієнтові під час проведення сифонної клізми?

22. Як продезінфікувати використане оснащення після проведення клізм?

23. Як здійснювати догляд за жінкою при нетриманні сечі?

24. Як здійснювати догляд за чоловіком при нетриманні сечі?

25. Назвіть можливі причини затримки сечовиділення.

26. Як можна рефлекторно при ішурії викликати акт сечовиділення?

27. В яких умовах і чому належить здійснювати катетеризацію сечового міхура?

28. На яку відстань уводять катетер при ішурії жінці і чоловікові?

29. Що вводять у сечовий міхур після кожної повторної катетеризації?

30. Як зафіксувати постійний катетер жінці і чоловікові?

31. Який розчин і скільки необхідно підготувати для інстиляції сечового міхура?

32. Як продезінфікувати використане оснащення після проведення кате­теризації се

XI

ЛАБОРАТОРНІ ТА ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ. УЧАСТЬ ФЕЛЬДШЕРА, АКУШЕРКИ В НИХ

Зміни в організмі, які зумовлені захворюванням, за­звичай спричиняють певні зрушення в крові, сечі, калі, а також у виділеннях із різних органів та залоз людини. Вони мають винятково важливе діагностичне значення, і контроль за ними здійснюється за допомогою спеціальних лабораторних та інструментальних методів дослідження.

Збираючи матеріал для лабораторних досліджень, не­обхідно дотримуватися таких вимог щодо збирання до­сліджуваного матеріалу:

1) для забезпечення дослідження збирають достатню кількість матеріалу;

2) матеріал повинен відповідати вірогідності (напри­клад, мокротиння, а не слина);

3) при заборі матеріалу використовують стерильні інс­трументи та чистий посуд, а в разі потреби стерильний посуд і суворо дотримуються правил асептики та санітар­но-протиепідемічного режиму;

4) зібраний біоматеріал доправляють у лабораторію і досліджують за максимально короткий термін;

5) біоматеріал для дослідження беруть до початку лі­кування хворого лікарськими (протимікробними) препа­ратами.

Узяття біоматеріалу для дослідження визначається клінічними особливостями захворювання.

При симптомах захворювання певного органа матеріал необхідно брати з даного патологічного вогнища. За від­сутності вогнищевих симптомів спочатку беруть кров, а пізніше збирають біоматеріал з різних доступних ділянок з урахуванням клініки захворювання.

ЛАБОРАТОРНІ ТА ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ _____________ 243

7 Узяття мазка з зіва і порожнини носа

Для взяття мазка із зіва та порожнини носа використову­ють спеціальні стерильні ватні тампони, які закріпленні на конусі дерев'яної, металевої палички або дротяної петлі та вставлені у сте­рильну пробірку. Такі тампони виготовляють і стерилізують у бак­теріологічній лабораторії, і вони завжди мають бути у відділеннях стаціонару та кабінетах поліклініки в достатній кількості.

Узяття мазка із зіва. Хворий сідає обличчям до джерела світла і широко відкриває рот. Медичний працівник (медсестра, акушер) тримає шпатель і пробірку в лівій руці. Лівою рукою придавлює шпателем корінь язика донизу, а правою виймає з пробірки тампон і обережно, не торкаючись слизової оболонки щік і язика, підводить його до мигдалика. У ділянці розміщення нальоту робить мазок по поверхні мигдалика, обережно виймає тампон з порожнини рота і вставляє його в пробірку, не торкаючись її зовнішньої поверхні. Пе­ред тим горловину пробірки треба провести над вогнем.

Узяття мазка із носа. Хворий сідає на стілець, трохи відхилив­ши голову назад. Лівою рукою злегка піднімають кінчик носа, а пра­вою обережно вводять тампон обертальними рухами спочатку в один, а потім у другий носовий хід. Уставляють тампон у пробірку, не тор­каючись зовнішньої її поверхні, попередньо горловину пробірки проводять над вогнем. На заготовленому направленні в лабораторію і на пробірці проставляють склографом відповідний номер. У на­правленні відзначають назву лабораторії, назву біоматеріалу та вид дослідження, прізвище, ім'я, по батькові пацієнта, його вік, діагноз, прізвище лікаря, підпис медичного працівника, який здійснив забір біоматеріалу, назву відділення, дату.

Штатив із пробірками ставлять у промаркований бікс або контей­нер і в найближчі 2 год відправляють у лабораторію. У лабораторії передають біоматеріал лаборантові, а також доправлені в поліетиле­новому пакеті направлення або спеціально заведений журнал. Після передачі біоматеріалу контейнер дезінфікують шляхом дворазового протирання внутрішньої і зовнішньої поверхонь відповідним дезін­фекційним розчином і загружають чистими або стерильними пробір­ками чи флаконами.

" Збирання мокротиння для лабораторних досліджень

Мокротиння (харкотиння) — патологічні виділення з ор­ганів дихання, що виділяються під час кашлю. До складу мокротин­ня входить слиз, серозна рідина, клітини крові із дихальних шляхів, патогенні мікроорганізми.

244 _____________________________м_____________________________

Досліджують мокротиння при підозрі на туберкульоз, рак легень тощо. Збирають мокротиння для загального клінічного аналізу зран­ку, натще. Попередньо пропонують хворому почистити зуби, про­полоскати рот водою, блідо-рожевим розчином калію перманганату або розчином фурациліну 1:5000. Для аналізу треба зібрати 3—5 мл свіжого мокротиння, яке виділяється при ранковому відкашлюван­ні, а не відхаркуванні. Збирають його у скляний або поліетиленовий посуд з щільною кришкою чи притертим корком. На посуді з мокро­тинням і на направленні проставляють відповідний номер і відправ­ляють біоматеріал у лабораторію.

Мокротиння для бактеріологічного дослідження збирають у стерильну чашку Петрі, яку беруть у бактеріологічній лабораторії. Хворому потрібно пояснити про підготовку ротової порожнини, щоб під час спльовування мокротиння у чашку Петрі він не повинен тор­катись країв посуду руками і ротом, а після спльовування відкашля­ного мокротиння треба відразу закрити чашку кришкою.

Визначення чутливості мокротиння до антибіотиків проводять, збираючи його в стерильну чашку Петрі, до початку курсу лікування антибіотиками.

Для виявлення мікобактерій туберкульозу мокротиння збирають протягом доби, а при виділенні малої кількості мокротиння — протя­гом 3 днів. Зберігають його в спеціально відведеному промарковано­му холодильнику в тубдиспансерах або в прохолодному місці.

Для визначення добової кількості мокротиння хворому виділя­ють чистий сухий градуйований флакон, на дно якого наливають від­повідно точну кількість дезінфекційного розчину. Флакон повинен закриватись корком, а також його необхідно обмотати папером і за­фіксувати, щоб вигляд флакона з мокротинням не справляв непри­ємного враження на інших.

'. Збирання сечі для лабораторних досліджень

У нормі добова кількість сечі у здорової людини становить приблизно 1500 мл. Вона прозора, має жовтий або світло-жовтий колір, дає кислу реакцію на лакмус, відносна густина коливається в широких діапазонах (1003—1030). У сечі не повинно бути білка, глюкози, пігментів, кетонових тіл. Осад нормальної сечі незначний з поодинокими клітинами епітелію сечових шляхів, лейкоцитами та малою кількістю солей.

Підготовка хворих і посуду. Перед збиранням сечі на аналіз жінка повинна здійснити туалет зовнішніх статевих органів теплим блідо-рожевим розчином калію перманганату або теплою переваре-

^ЛА^0РАТ0РНІ ТА ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

ною водою, а. чоловік — промити головку статевого члена цими сами­ми розчиналц_и

Щоб запо_бігти

потраплянню в посудину сторонніх домішок (з піх­ви, сечівник^ збирають середню порцію сечі, тобто починають зби­рати сечу із середини сечовипускання.

Іноді у н^і_{нок С}ечу на аналіз беруть катетером, щоб виключити потраплянню патологічних домішок з піхви.

Збирати Сіечу на аналіз треба в чистий сухий скляний флакон.

Відправл^_{ють сеЧ}у _в лабораторію не пізніше як через 60 хв піс­ля збирання_{s ТОМ}у що інфікування її в навколишньому середовищі може призв§_{сти до} основного бродіння.

З^агальЧий аналіз сечі. У чистий сухий скляний посуд (флакон, банка) збира._{їоть усю сечу} вранці після сну і відливають у кількості 100 200 мл _для аналізу. Якщо попередньо тяжкохвора жінка або чоловік моч^_{ться в} судно чи сечоприймач, то вони повинні бути чис­тими і сухиіу{_Иі

• Аналіз _сечі _на наявність глюкози. Сечу для дослідження на наявність гл^_окози пропонують пацієнтові збирати протягом доби в спеціально в^ді_лєний посуд (нічний сечоприймач). Тримати сечу не­обхідно в пр_{0холодному}

місці. Перед відправленням до лабораторії

визначають і записують добовий діурез, перемішують добову сечу, щоб рівномі{і_но розподілився осад, що містить кристали солей і фор­мені елемент^ j _лише після цього відливають у чистий сухий флакон 200 мл сечі ^_ля дослідження.

Для дослідження глюкозуричного характеру сечу збирають у визначений ^_ас.!_а порція — з 9.00 до 14.00; 2-а — з 14.00 до 19.00; 3-я — з 19.0₀ д₀ 23.00; 4-а — з 23.00 до 6.00; 5-а — з 6.00 до 9.00.

• Для ДОс;_лід_ЖЄННЯ

на визначення кількості діастази збирають

50 мл сечі, а^е обов'язково свіжо випущеної і теплої, яку доправля­ють до лабор_{аторії#}

Д^{ля визн}^чення кількості формених елементів в осаді сечі (лейко­цитів, ^еР^итРоцитів, циліндрів) застосовують методи Амбурже, Адді-са—Каковсь^_ого? Нечипоренка.

• Для ДОС_лід_ЖЄНня сечі за методом Амбурже до лабораторії від­правляють П(}рці_{ю С}ечі, зібрану за 3 год. Пропонують хворому вранці звільнити се^_{овии м}і_Хур у туалет, а сечу, виділену протягом наступ­них 3 год, зб*,_рають

у чисту посудину і відправляють до лабораторії.

цим метод;_0м визначають хвилинну лейкоцитурію, тобто кількість

формених ел_ементі

що виділяється з сечею протягом 1 хв. У нор­мі за 1 хв з Сечею виділяється до 2000 лейкоцитів і до 1000 еритро­цитів.

Для Д°с_лідження за методом Нечипоренка сечу хворий може зібрати в бу^._{якии час} доби в кількості 10 мл із "середньої" порції.

246 ____________________________»____________________________

Визначають кількість формених елементів в 1 мл осаду сечі. У здо­рової людини в 1 мл осаду сечі міститься до 2000 лейкоцитів і 1000 еритроцитів.

• Для збирання сечі за методом Аддіса — Каховського пропону­ють хворому о 22.00 звільнити сечовий міхур і протягом ночі, якщо це можливо, не мочитись. Усю сечу, виділену о 8.00 хворим, збира­ють у чисту посудину і відправляють до лабораторії на дослідження. Якщо хворий протягом ночі виділяє сечу, її потрібно збирати у виз­начену посудину, додавши до неї 4—5 крапель формальдегіду, щоб запобігти розпаду формених елементів. При дослідженні сечі мето­дом Аддіса—Каковського підраховують виділену кількість форме­них елементів у добовій сечі. У здорової людини виділяється за добу еритроцитів до 1-Ю⁶, лейкоцитів — 2-Ю⁶, циліндрів — до 2-Ю⁴.

• Для бактеріологічного дослідження достатньо 10 мл сечі, зібраної в стерильний посуд з корком. Пояснюють хворому, щоб він ретельно виконав туалет зовнішнього статевого органа, обережно відкрив посуд (пробірку) і, не торкаючись до країв посуду зсередини руками, част­ково заповнив середньою порцією сечі, а потім одразу закрив корком. До внутрішньої (стерильної) частини корка також не можна торка­тись руками. Процедуру потрібно провести швидко і акуратно, щоб стерильний посуд залишався відкритим якомога менше часу.

" Проведення проби за Зимницьким

Проба за Зимницьким дає більш точні відомості про стан сечовиділення і про ниркову функцію, а також про порушення кон­центраційної здатності нирок.

Перед проведенням обстеження хворому треба відмінити сечогін­ні препарати, обмежити вживання рідини до 1,5 л на добу з тим, щоб не збільшився діурез, а також не знизилась відносна густина сечі.

• Готують 8 чистих сухих флаконів ємністю 250—400 мл.

• До кожного з них приклеюють етикетку із зазначенням прізви­ща та ініціалів хворого, відділення, палати, номера порції та години, в інтервалі між якими хворий збирає сечу в певний флакон (6.00—9.00, 9.00—12.00, 12.00—15.00 і т.д.). Сечу хворий збирає протягом доби.

• О 6.00 хворий звільняє сечовий міхур (цю порцію сечі не збирають).

• Протягом кожних трьох годин хворий мочиться у відповідний флакон один або декілька разів.

• Стежать за тим, щоб хворий по можливості заповнив усі флако­ни. 0 24.00, 3.00 та 6.00 його розбуджують для випорожнення сечо­вого міхура.

• Якщо в разі поліурії не вистачає об'єму 1 флакона, видають до­датковий із зазначенням на ньому прізвища хворого та номера порції.

ЛА БОРАТОРНІ ТА ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ _____________ 247

• Уранці наступного дня відправляють усі флакони до лабора­торії.

• Ті флакони, що не були заповнені, також відправляють до ла­бораторії.

Визначення результатів проби. Результат проби за Зимниць­ким вважають добрим, якщо:

• добовий діурез достатній (близько 1,5 л) і становить 65—75 % від кількості випитої хворим рідини;

• денний діурез, тобто сеча, виділена з 6.00 до 18.00, має станови­ти 2/3—3/4 від добової, нічний — 1/3—1/4 від добового діурезу;

• у разі здорових нирок відносна густина різних порцій сечі коли­вається в значних межах (1003—1030). Що нижча, монотонніша і рів­номірніша відносна густина сечі, тим тяжче уражена паренхіма нирок.

ZZZZ^ Збирання калу для лабораторних досліджень

Діагностичне лабораторне дослідження калу дозволяє не лише дати характеристику функціональної здатності органів, але також є об'єктивним тестом для визначення захворювань органів травлення.

Макроскопічно визначають колір, щільність, форму, запах і до­мішки (слиз, гній, кров, кишкові паразити, випадкові сторонні тіла). При макроскопічному дослідженні виявляють м'язові волокна, рослинну клітковину, нейтральний жир, жирні кислоти, мила, лей­коцити, еритроцити, кишковий епітелій, яйця гельмінтів та ін.

Бактеріологічне дослідження калу відіграє важливу роль у виз­наченні збудників кишкових інфекційних захворювань. Досліджу­ваний матеріал за можливості збирають в асептичних умовах у сте­рильний посуд і швидко доправляють до лабораторії, тому що три­вале зберігання матеріалу призводить до загибелі бактерій і знижує вірогідність їхнього виявлення.

У разі підозри на кровотечу в органах травлення проводять хіміч­не дослідження на приховану кров. На мазок калу, нанесений на предметне скло, крапають хімічний реактив. Якщо реакція позитив­на, мазок синіє. Залежно від часу реакцію оцінюють: ++++ — різко позитивна, +++ — позитивна, ++ або + — слабопозитивна реакція.

Збирання калу для копро логічного дослідження.

• Усі процедури виконують у гумових рукавичках.

. За 4—5 днів до проведення дослідження хворий не повинен вживати препарати заліза, вісмуту, таніну, барію, пілокарпіну, ри­цинової та вазелінової олії, атропіну, беладони, карболену.

• Не вводять хворому ректальних свічок, не ставлять клізм, не виконують теплових процедур на ділянку живота.

248 ________________________________*!________________________________

• Наклеюють відповідну етикетку на скляну або пластмасову чис­ту посудину з широкою горловиною.

• Пропонують хворому за допомогою шпателя, чистої палички зібрати 5—10 г ранкового щойно виділеного калу з кількох місць.

• Якщо хворому призначений ліжковий режим, кал спочатку збирають у підставлене під нього сухе судно і попереджають, щоб хво­рий у те судно не мочився. Потім відбирають потрібну кількість калу в посудину для лабораторного аналізу.

Збирання калу для дослідження на яйця гельмінтів.

• Наклеюють відповідну етикетку на чисту суху скляну посудину з широкою горловиною.

• Пропонують хворому шпателем зібрати зразу після випорож­нення ЗО—50 г з різних місць виділеного екскременту.

• У разі застосування хворим протигельмінтних препаратів на­правляють на дослідження всю порцію калу.

Збирання калу для бактеріологічного дослідження.

• Пишуть відповідне направлення і закріплюють його на зовніш­ньому боці стерильної пробірки.

• Хворого кладуть на лівий бік із зігнутими в колінах ногами.

• Лівою рукою розводять сідниці хворого, а правою обережно обертальними рухами вводять у відхідник на 8—10 см ректальну трубку або ватний тампон на металевому стержні, намагаючись при цьому зняти зі стінки кишки шматочок калу.

• Не торкаючись зовнішніх стінок, петлю стержня опускають у пробірку й одразу відправляють у лабораторію.

Підготовка хворого до збирання калу на приховану кров.

• Протягом трьох днів хворий дотримується безгемоглобінової дієти. З раціону вилучають м'ясо, рибу, печінку, ікру, гречану кру­пу, яєчні страви, всі зелені овочі, помідори, яблука, гранати.

• 3 лікарських засобів не вживає препарати заліза, брому, йоду.

• Виключають потрапляння крові з інших джерел кровотечі (кро­вотеча з носа, ясен, після видаленого зуба).

• У разі кровоточивості ясен хворий у період підготовки до прове­дення дослідження не повинен чистити зуби щіткою.

• За допомогою шпателя відбирають для дослідження 5—10 г калу з різних місць випорожнень.

" Дослідження секреторної функції шлунка

Дослідження шлункового соку здійснюють для визна­чення секреторної (кислотоутворювальної) і моторної (евакуаторної) функцій шлунка.

Показанням до такого дослідження є захворювання слизової обо­лонки шлунка.

____________ ЛАБОРАТОРНІ ТА ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ _____________ 249

Протипоказанням є:

• нещодавно перенесена шлунково-кишкова кровотеча;

• стенокардія;

• гіпертонічна хвороба III стадії;

• розширення вен стравоходу;

• загострення гастриту, виразкової хвороби шлунка та дванадця­типалої кишки.

Для шлункового зондування використовують ентеральні та па­рентеральні подразники.

Як ентеральні подразники використовують:

• м'ясний бульйон (1 кг нежирної яловичини відварюють у 2 л води). Для дослідження потрібно 300 мл;

• 4 % відвар сухого листя капусти — 300 мл;

• 5 % розчин етилового спирту — 300 мл. Як парентеральні подразники застосовують:

• ОД % розчин гістаміну в ампулах з розрахунку 0,08 мг на 10 кг маси тіла хворого, але максимальна кількість препарату не повинна перевищувати 0,5 мл. Після введення гістаміну у хворих може виник­нути запаморочення, тахікардія, відчуття жару, почервоніння шкіри. Щоб зменшити вираженість подібної реакції, за ЗО хв до введення пре­парату вводять протигістамінний препарат (димедрол, супрастин);

• 0,025 % розчин пентагастрину в ампулах з розрахунку 0,1 мл на 10 кг маси тіла хворого;

• інсулін з розрахунку 2 ОД на 10 кг маси тіла хворого. Нормальні показники дослідження шлункового соку. У нормі

натще у шлунку міститься до 50 мл секрету. Загальна кислотність 10 ОД. Вільна хлоридна кислота у багатьох осіб відсутня.

Після введення ентерального подразника загальна кислотність може бути від 40 до 60 ОД, вільна кислотність — від 20 до 40 ОД.

Показники кислотності шлункового вмісту після введення парен­теральних подразників у здорових людей вищі, ніж при використан­ні ентеральних. Кількість ферменту (пепсину) 40—60 ОД.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1414 | Нарушение авторских прав