АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Гострий коронарний синдром.

Часто у хворого з ГКС та підвищеним рінвем АТ дуже важко визначити чи є це підвищення первинним (причина ГКС) чи розвинулося у відповідь на гостре порушення коронарного кровобігу. Але підходи до контролю АТ у більшості випадків є однаковими і визначаються рівнем АТ на момент оцінки та до розвитку ГКС, наявністю ускладнень ГКС (гостра серцева недостатність, механічні ускладнення та ін.) та ураження інших органів мішеней.

Специфічну антигіпертензивну терапію слід починати при підвищенні систАТ >160 мм рт ст та/або діастАТ >100 мм рт ст. Метою терапії є зниження середнього АТ на 20-30% протягом години.

Проведення тромболітичної терапії можливо тільки, якщо рівень АТ знаходиться у межах <185/110 мм рт ст.

Препаратами вибору для контролю АТ у хворих з ГКС є нітрогліцерин та β- адреноблокатори.

Втім, перед призначенням нітропрепаратів у хворого слід з’ясувати щодо можливості прийому інгібіторів 5-фосфодіестерази. Призначення нітратів на фоні препаратів цієї групи може спричинити розвиток значної гіпотензії, тому протягом 24 (сілденафіл) - 48 годин (тадалафіл) від останнього прийому інгібіторів 5-фосфодіестерази використання нітропрепаратів протипоказане.

Альтернативою нітрогліцерину можуть виступати β - адреноблокатори. Існують деякі суперечки щодо можливості раннього внутрішньовенного призначення препаратів цієї групи пацієнтам з гострим інфарктом міокарда. Декілька досліджень виявили зниження летальності хворих, зменшення розміру ІМ попередження порушень серцевого ритму та зменшення кількості реінфарктів при ранньому внутрішньовенному призначенні β-адреноблокаторів.

Найбільший ефект спостерігався у пацієнтів без елевації сегменту ST.

Тому на сьогодні у пацієнтів з ГКС тільки значне підвищення АТ та розвиток тахіаритмій є показанням для застосування внутрішньовенних β-адреноблокаторів.

Протипоказннями для призначення β-адреноблокаторів є помірна або виражена серцева недостатність та набряк легенів, брадікардія (<60 за хв..), ознаки порушення периферичного кровообігу, АВ-блокада 2 чи 3-го ступеня або обструктивне захворювання легенів.

Інгібітори АПФ рекомендовані всім хворим з гострим ІМ за відсутності протипоказань вже з першої доби захворювання.

Втім, внутрішньовенне введення еналаприлу цим хворим в дослідженні CONSENSUS II супроводжувалося збільшенням летальності, що найшвидше було пов’язано з розвитком гіпотензії.

Тому призначення внутрішньовенних інгібіторів АПФ у хворих з ГКС в тому числі і для лікування ГК протипоказане.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 507 | Нарушение авторских прав