АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Рак сечового міхура.

Характерні симптоми — дизурія і гііурія.

Діагноз підтверджується під час екскреторної урографії, урет- роцистоскопії, ендоскопічної біопсії.

Лікування оперативне. Крім того, проводять променеву терапію.

Орхіт -- запалення яєчка. Найчастіше розвивається як усклад­нення інфекційних захворювань (грипу, туберкульозу, епідеміч­ного паротиту). Інфекція поширюється гематогенним шляхом. Початок захворювання гострий. Температура тіла підвищується до 39 — 40 °С, з'являються озноб і гострий біль в яєчку, який ір­радіює за ходом сім'яного канатика. Під час огляду і пальпації виявляють набряк і гіперемію шкіри мошонки, яєчко збільшене І розмірах.

Через 1—2 тиж хворий одужує.

Іноді спостерігається абсцедування яєчка.

Лікування включає постільний режим, призначення антибіо­тиків і анальгетиків, проведення новокаїнової блокади сім'яного канатика.

Епідидиміт — запалення придатка яєчка. Може бути усклад­ненням уретриту і грипу. Захворювання проявляється болем в яєчку, який іррадіює в пахвинну ділянку, підвищенням темпе­ратури тіла і збільшенням придатка. Хворі потребують госпіта­лізації.

Рекомендують носіння суспензорія. Призначають анальгетики, антибіотики, новокаїнову блокаду сім'яного канатика.

Водянка яєчка — накопичення серозної рідини між листка­ми власної оболонки яєчка. Розрізняють природжену і набуту во­дянку яєчка.

Природжена водянка яєчка зустрічається в дітей. Вона вини­кає внаслідок недорозвинення лімфатичної системи, яєчка та сі­м'яного канатика.

Набута водянка яєчка розвивається після травми, а також у разі стиснення сім'яного канатика рубцями після грижосічення.

Водянка яєчка може бути одно- і багатокамерною, в окремих випадках вона сполучається з черевною порожниною.

При великих розмірах водянки у хворого виникають незруч­ності під час ходьби. При гострій водянці травматичного генезу хворі скаржаться на біль у мошонці, який посилюється під час фізичного навантаження чи ходьби. Мошонка збільшена в роз­мірах, шкіра гіперемійована. Пальпаторно визначається еласти­чна припухлість із ділянками флуктуації. Вона не вправляється в черевну порожнину.

При хронічній водянці яєчка спостерігаються асиметрія мо­шонки, позитивні симптоми балотування і просвічування.

Для лікування гострої посттравматичної водянки в перші дні після травми призначають холод. Рекомендують носити суспен­зорій.

Лікування хронічної водянки яєчка оперативне.

Парафімоз — защемлення головки статевого члена в ділянці вінцевої борозни звуженої перехідної складки крайньої плоті. Защемлення супроводжується різким набряком головки статево­го члена і крайньої плоті, їх ціанозом.

При довготривалому ціанозі кровообіг у головці статевого чле­на різко порушується, можлива гангрена ЇЇ тканин.

Невідкладна допомога при парафімозі полягає у вправленні головки статевого члена. За наявності трофічних порушень хво­рого госпіталізують в урологічне відділення.

Баланопостит — запалення шкіри головки статевого члена (баланіт) і внутрішнього листка крайньої плоті (постиг). Розрізняють первинний і вторинний баланопостит. Первинний баланопостит роз­вивається внаслідок накопичення в препуціальному мішку смегми і сечі при природженому фімозі. Вторинний баланопостит може роз­виватися внаслідок поширення інфекційного процесу із сечівника в препуціальний мішок при уретритах різної етіології, м'якому і твер­дому шанкрі, пухлинах головки статевого члена і крайньої плоті.

Хворі скаржаться на свербіж у ділянці головки статевого чле­на. З отвору препуціального мішка виділяється гнійна рідина. Може підвищуватися температура тіла.

Крайня плоть набрякає, при відтягуванні її за головку стате­вого члена виявляють різко виражені запальні зміни на шкірі го­ловки статевого члена, внутрішнього листка крайньої плоті і в ділянці вуздечки. Шкіра в цих ділянках гіперемійована, вкрита гнійним нальотом. У разі прогресування запалення поверхневий шар шкіри головки статевого члена відторгається і утворюються поверхневі ерозії і виразки.

Збільшуються регіонарні (пахвинні) лімфатичні вузли. На шкірі головки статевого члена і крайньої плоті утворюються трі­щини і грануляції, розвивається фімоз.

Лікування полягає в промиванні препуціального мішка 3 % розчином перекису водню, розчином риванолу (1:2000), калію перманганату (1:7000). Рекомендуються теплі ванночки з розчи­нами антисептиків, відваром ромашки. У разі важкого перебігу захворювання призначають антибіотики.

Догляд за урологічними хворими. У передопераційний пе­ріод хворим призначають дієту № 7. При інфікуванні сечі засто­совують антибактеріальні засоби.

У післяопераційний період медсестра повинна слідкувати за пов'язками і дренажами, щоб своєчасно розпізнати кровотечу, закупорку або зміщення дренажу. Вона асистує лікарю під час заміни катетерів і дренажів, промиває сечовий міхур розчином антисептика, виконує катетеризацію м'яким катетером.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 591 | Нарушение авторских прав