АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Гостра анаеробна інфекція. Профілактика газової гангрени і правця

План

1.Поняття про клостридіальну і неклостридіальну анаеробну ін­фекцію.

2.Газова гангрена: збудники, клінічні форми, загальні і місцеві прояви. Профілактика, протиепідемічні заходи і принципи лі­кування. Догляд за хворими.

3.Правець: шляхи проникнення збудника в організм, клінічні прояви та профілактика. Лікування і догляд за хворими.

4.Гнильна неклостридіальна анаеробна інфекція: причини виник­нення, особливості клініки і лікування. Організація догляду за хворими.

Анаеробна інфекція — це важка ранова інфекція, яка спри­чинюється анаеробними мікроорганізмами і характеризується ура­женням переважно сполучної і м'язової тканин. Існують 2 види анаеробної інфекції:

класична клостридіальна інфекція (газова гангрена);

анаеробна неспоротворна інфекція.

Газову гангрену спричинюють:

паличка газової гангрени (CI. perfringens);

паличка злоякісного набряку (CI. oedematis);

паличка, яка розчиняє тканини (CI. hystolyticum)

септичний вібріон (CI. vibrio septicum).

Ці анаеробні бактерії здатні виділяти гемотоксини (невроток- сичний і некротичний), які у свою чергу можуть спричинити ге­моліз, тромбоз судин, ураження міокарда, печінки і нирок.

Розвитку анаеробної інфекції в рані сприяють такі місцеві фактори:

некроз і погана оксигенація тканин; наявність глибокого ранового каналу;

ішемія тканин унаслідок ушкодження магістральних судин чи накладання джгута на тривалий термін.

У 50 % випадків захворювання розвивається гостро.

М. Weinberg і Seguin (1918) виділили 5 форм газової гангрени:

1)емфізематозну (класичну);

2)набрякову (токсичну);

3)змішану;

4)гнильну;

5)флегмонозну.

М.І. Пирогов розрізняв глибоку, субфасціальну, поверхневу та епіфасціальну форми газової гангрени.

За клінічним перебігом нині розрізняють блискавичну та гост­ру анаеробну інфекцію.

Першими місцевими ознаками захворювання є відчуття ту­пого розпирального болю в рані. Температура тіла спочатку субфебрильна, а потім вона підвищується до 39 °С. Тахікардія (ЧСС до 140—180 за 1 хв) не відповідає температурі тіла.

Під час огляду кінцівки і рани привертають до себе увагу їх набряк, блідість шкіри. На шкірі помітні синьо-багрові плями і смуги. Спостерігається підшкірна емфізема, яку виявляють під час пальпації або вислуховування стетоскопом. Рана стає тем­ною, некротичною, смердючою. На її дні можуть бути незначні виділення. Під час натискування на краї рани виділяються пухир­ці газу.

Профілактика анаеробної інфекції полягає у своєчасній хірур­гічній обробці рани (з широким її розкриттям) і видаленні ушкод­жених тканин. Призначають антибіотики групи пеніциліну.

При газовій гангрені виконують три види операцій: так звані лампасні розрізи, широку некректомію, ампутацію або екзартикуляцію кінцівки.

При ламгіасних розрізах або некректомії рану нещільно запов­нюють тампонами з гіпертонічними розчинами, 3 % розчином пе­рекису водню чи 0,05 % розчином хлорамфеніколу. Рани постійно зрошують розчинами антибіотиків і антисептиків. Ампутацію ви­конують шляхом перерізування тканин на одному рівні. Рани не зашивають. У рану вводять дренаж і зрошують її окисниками.

Застосовують гіпербаричну оксигенацію.

Уводять бензилпеніцилін (до ЗО 000 000 ОД за добу), тієнамі- цини, протиправцеву сироватку (150 000 МО, 100 мл сироватки розводять у 400 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, уводять після внутрішньошкірної проби).

Хворим рекомендується харчування високої енергетичної цін­ності (як ентеральне, у тому числі зондове, так і парентеральне).

Хворі з анаеробною інфекцією повинні бути ізольовані, а ме­дичний персонал має дотримуватися протиепідемічного режиму і правил асептики. Перев'язку треба проводити в змінному халаті і гумових рукавичках, які дезінфікують після кожної перев'яз­ки. Використаний перев'язувальний матеріал знезаражують та спалюють. Інструменти, гумові рукавички і халати дезінфікують шляхом замочування в 6 % розчині перекису водню протягом 90 хв. При анаеробній інфекції нині застосовують такі дезінфек­танти, як йодобак і карзолін іД.

Правець — важке токсико-інфекційне захворювання, що вини­кає при інфікуванні рани анаеробним мікроороганізмом Сl. tetani. Екзотоксин, який він виділяє, містить тетаноспазмін і тетаноге- молізин. Тетаноспазмін діє на нервову систему і спричинює тоні­чні і клонічні судоми поперечносмугастих м'язів, а тетаногемолі­зин руйнує еритроцити. Тетаногемо лізин у патогенезі правця практичного значення не має. Людина хворіє в разі проникнення Сl. tetani у внутрішнє середовище організму (через ушкодження його покривів) і виділення екзотоксину. Летальність від правця сягає 60-80 %.

Інкубаційний період триває від 4 до 14 днів. Іноді хвороба може розвиватися і в більш пізні терміни.

За місцем проникнення збудника в організм розрізняють рановий, післяін'єкційний, післяопіковий і післяопераційний правець, а також правець після відморожень та електротравм. Окремо виділяють правець новонароджених і післяпологовий правець.

Виділяють дві форми захворювання: 1) висхідну — частіше буває у тварин; 2) низхідну — частіше спостерігається в людини.

При низхідній формі правця спочатку з'являються напружен­ня м'язів голови і шиї, загальна скутість. Згодом у процес втягу­ються м'язи всього тулуба і кінцівок, виникають загальні клоніч­ні судоми.

Змішана форма характеризується проявами як висхідного, так і низхідного правця.

Крім того, виділяють місцевий (обмежений) правець, який характеризується обмеженим ураженням м'язів у ділянціпора­нення.

Місцевий правець, як правило, передує загальному, але своє­часно не розпізнається.

У людини, як правило, зустрічається загальний (генералізований) правець. Місцеві форми хвороби спостерігаються досить рідко.

За клінічним перебігом розрізняють 4 форми правця: блиска­вичну, гостру, підгостру і хронічну.

Перші симптоми захворювання неспецифічні: хворі скаржать­ся на підвищену збудливість, неспокій, безсоння. Може спосте­рігатися посилене потовиділення. Буває субфебрильна темпера­тура. Одночасно з'являється незначний "тягнучий" біль у ділянці спини, поперековій ділянці, потилиці. Часто буває біль у горлі, особливо під час ковтання, а також зубний біль. Коли з'явля­ються тризм, дисфагія, розлади артикуляції, прогресуюче закля­кання мімічних м'язів (сардонічна посмішка або скорботний ви­раз обличчя, підняті брови, зморщене чоло), ригідність м'язів потилиці та інших м'язових груп, діагноз правця не становить труднощів.

Унаслідок тонічного скорочення м'язів у поперековій ділянці та в ділянці спини утворюється вигин — опістотонус. Нижні кін­цівки зазвичай витягнуті, об'єм рухів у них обмежений. У верх­ніх кінцівках рухи менш обмежені. Дрібні м'язи стоп, пальців рук та ніг не напружені. Різко виражена ригідність м'язів груд­ної клітки значно обмежує її екскурсію, а напруження м'язів живота — екскурсію діафрагми. Спонтанно й у відповідь на різ­ні подразники (шум, світло, розмова) виникають клоніко-тоніч- ні судоми. Поширеність та ступінь тонічного напруження м'язів можуть бути різними, у зв'язку з чим вимушена поза хворого може відрізнятися від класичного опістотонусу. Спостерігається також вигин убік (поза ембріона). Частота, сила, характер та по­ширеність судом також дуже варіабельні, і тому в практиці мож­на зустрітися з різноманітними клінічними ситуаціями.

Під час судом нерідко спостерігається іммобілізація грудної клітки (унаслідок сильного напруження відповідних м'язів), а ларингоспазм спричинює обтурацію дихальних шляхів та припи­нення вентиляції. Збільшується рефлекторна збудливість, з'яв­ляються патологічні рефлекси з боку блукаючого нерва (ларин­госпазм, припинення серцевої діяльності), виникають соматовіс- церальні рефлекси.

Правець є полісистемним захворюванням. Крім ЦНС та м'я­зів, у патологічний процес залучаються інші органи та системи. Порушується діяльність серцево-судинної системи, спостерігають­ся глибокі зміни зовнішнього та тканинного дихання. Різко, іноді у 2—3 рази і більше, зростає споживання кисню (енерговитрати на підтримання ригідності м'язів), значно підвищується генера­ція тепла, що призводить до профузної пітливості, втрати знач­ної кількості води й електролітів. Спостерігаються вегетативні розлади, порушення трофіки тканин.

У багатьох хворих на правець розвиваються гнійно-запаль­ні ускладнення, особливо в легенях, що нерідко є причиною смерті.

Виділяють дуже важку, важку, середньоважку та легку форми генералізованого правця. Чим коротший інкубаційний та прод­ромальний період хвороби, тим важчий її перебіг. Однак клініч­на практика свідчить про те, що ці прогностичні критерії не є аб­солютними. Мають значення також терміни госпіталізації, вік хворого, вираженість порушень життєво важливих функцій ор­ганізму.

При легкій формі захворювання інкубаційний період, як пра­вило, триває не менше ніж 3 тиж, а продромальний — 5 — 6 діб. Хворих госпіталізують звичайно через 1 тиж після появи пер­ших симптомів, іноді пізніше. Під час огляду виявляють обме­жене тонічне напруження м'язів, найчастіше в ділянці обличчя, голови та шиї. Можуть спостерігатися тризм, значна дисфагія. Порушень з боку дихання, кровообігу та інших систем не спосте­рігається. Температура тіла нормальна або субфебрильна. Загаль­ний стан хворих задовільний.

При правці середньої важкості інкубаційний період триває не менше ніж 2 тиж, а продромальний — 3 доби та більше. Судом немає, хоча загальний стан хворих може бути важким. М'язи ригідні, тому хворий не може рухатися. Спостерігаються тризм та дисфагія, хворий не може приймати їжу. Частина хворих здат­на лише ковтати рідину невеликими порціями. З боку серцево- судинної системи виявляють значні зміни (тахікардія, системна гіпертензія). Зростає хвилинний об'єм дихання (тахіпное). Хво­рий відчуває біль у напружених м'язах.

Можуть виникнути такі ускладнення: поступово наростаюча обструктивна дихальна недостатність, ателектази в легенях, пнев-

монія, серцева недостатність, вторинна наднирковозалозова не­достатність. Іноді розвивається гіпертермія, яка може призвести до набряку головного мозку.

При важкій формі правця інкубаційний період триває 1—2 тиж. Продромальний період короткий (2 — 3) дні. На фоні описаних віще проявів спостерігаються клонічні, клоніко-тонічні або тоніч­ні судоми (від поодиноких до частих, що повторюються через кожні кілька хвилин). Часті судоми виснажують хворого. Основ­на небезпека, пов'язана із судомами, — асфіктичний криз. При­пинення вентиляції внаслідок обтурації (фарингоспазму) протя­гом 5 —10 с може призвести до важкої гіпоксії (її ознаки — швид­ко наростаючий ціаноз, розширення зіниць, непритомність) і зупинки серця.

При дуже важкій формі правця інкубаційний період три­ває 3 — 7 днів. Основні прояви правця розвиваються протягом 24—48 год після появи перших симптомів хвороби. Судоми мо­жуть стати безперервними. Спостерігається резистентність до протисудомних засобів і навіть курареподібних препаратів. Час­то виникають небезпечні для життя ускладнення (серцево-судин- на недостатність, гостра асфіксія, патологічна гіпертермія).

Хворих на правець лікують у відділенні інтенсивної терапії.

Важливим компонентом терапії є хірургічна обробка рани (вхідні ворота інфекції). На шкірі хворого можна виявити не­значні ушкодження (подряпини, садна, невеликі порізи, колоті рани тощо), які до початку захворювання повністю або майже повністю загоїлись.

Хірургічна обробка рани має бути ретельною. Вона включає вирізування нежиттєздатних тканин, широке розкриття абсцесів (під шкірою стоп можуть бути так звані холодні абсцеси), вида­лення струпів і сторонніх тіл, промивання рани розчином пере­кису водню. За необхідності проводять дренування. Значні за розміром і нагноєні подряпини залишають відкритими і проми­вають повторно.

Протиправцева сироватка нейтралізує тільки циркулюючим токсин. її вводять у дозі 500 МО/кг одномоментно внутрішньо­венно (розводять ізотонічним розчином натрію хлориду або 5% розчином глюкози в співвідношенні 1:10, підігрівають до темпе­ратури тіла).

Більш ефективним антитоксичним засобом, який забезпечує тривалу циркуляцію анатоксину в крові при мінімальній алер- гізації організму, є протиправцевий людський імуноглобулін (ППЛІ). Доза ППЛІ, котру застосовують з лікувальною метою, становить 1000—10 000 МО. Її вводять одномоментно внутрішньом'язово. Правцевий анатоксин одночасно вводити недоціль­но, оскільки це призведе до зв'язування введених антитіл.

Обов'язково призначають пеніцилін та стрептоміцин, оскіль­ки збудник правця чутливий до цих антибіотиків.

Для зняття судомного синдрому застосовують барбітурати, нейроплегічні засоби, нейролептики, наркотичні та ненаркотичні анальгетики, атарактики, а також різноманітні комбінації цих препаратів. У разі дуже важкого перебігу правця ефективні тіль­ки м'язові релаксанти, одночасно проводять ШВЛ. Найбільший протисудомний ефект дає комбінація препаратів різних груп (фенотіазинові препарати + барбітурати, барбітурати + бензодіа- зепіни тощо). Обов'язково застосовують анальгетики та антигіс- тамінні засоби.

При внутрішньовенному введенні 0,5 % розчину гексеналу або тіопентал-натрію вдається отримати добре керований протисудом­ний ефект. Уведення 0,5 % розчину барбітуратів продовжують до того часу, поки при подразненні (дотик, перекладання кінці­вок) виникає незначне тонічне напруження м'язів.

Протисудомна терапія правця не вкладається в стандартну схему. Кожному хворому призначають індивідуальну терапію з урахуванням частоти і тривалості судом, вираженості порушень дихання, кровообігу та метаболізму.

Під час лікування важкої та дуже важкої форми правця про­водять трахеостомію (відразу після госпіталізації хворого). На­кладання трахеостоми поліпшує альвеолярну вентиляцію. Трахеостомія дозволяє запобігти гострій асфіксії, яка спричинюєть­ся фаринго- і ларингоспазмом на висоті судом, а також полегшує евакуацію секрету з трахеобронхіального дерева.

Для профілактики та лікування вторинної пневмонії, яка ви­никає внаслідок мікроциркуляторних порушень у легеневій тка­нині і зниження імунологічної реактивності організму, а також для профілактики тромбоемболічних ускладнень застосовують антибіотики та гепарин. Призначають антибіотики широкого спектра дії з урахуванням чутливості до них мікрофлори.

Гепарин уводять внутрішньовенно або підшкірно в дозах як' забезпечують сповільнення згортання крові до 8—10 хв за Лі -Уайтом.

Обов'язково проводять вібромасаж грудної клітки, ставлять медичні банки, перевертають хворого.

Правильно організоване харчування є одним з важливих ком­понентів лікування хворих. Якщо хворий може ковтати, їжу при­значають з урахуванням його побажань. За наявності дисфагії годування здійснюють через носостравохідний зонд.

Важливе значення має нормалізація гемодинаміки. Необхідно усунути дефіцит рідини в організмі та гіперосмолярність. Регідратаційну терапію проводять під постійним клініко-біохімічним контролем. Про її ефективність свідчать такі ознаки, як зник­нення сухості язика, відновлення шкірного тургору, нормаліза­ція гематокриту, електролітного та білкового складу крові.

Регідратаційну терапію проводять з перших днів лікування хворих, що дозволяє запобігти необоротним змінам на клітинно­му рівні (важкій клітинній дегідратації). Встановлено, що об'єм рідини, який необхідно вводити при важкій формі правця, ста­новить 70 — 75 мл/кг маси тіла (до цієї кількості входить об'єм рідини, яка вводиться через зонд у вигляді харчових сумішей). Об'єм інфузій повинен забезпечити компенсацію всіх втрат ріди­ни з урахуванням гіпергідрозу, гіпервентиляції і гіпертермії. Ін- фузійна терапія дозволяє коригувати електролітний баланс і за­безпечити помірну гемодилюцію (Ht — 35 — 40).

Доцільне раннє застосування методів екстракорпоральної дез­інтоксикації з метою зменшення рівня циркулюючого правцевого токсину.

При гіпертермії рекомендується обгорнути хворого змочени­ми в холодній воді або розведеному оцті простирадлами, поклас­ти йому на голову міхур з льодом. Показана краніоцеребральна гіпотермія за допомогою апарата "Холод". Уводять анальгін (по 2 мл 50 % розчину 4 рази на добу).

При важкій інтоксикації призначають також гемодилюцію та форсований діурез. Для гемодилюції можна використовувати реополіглюкін, альбумін, 5—10 % розчин глюкози, розчини елект­ролітів. Загальна кількість рідини в середньому становить 4,5—5л Після навантаження рідиною (2,5 — 3 л) уводять 5 % розчин маніту в дозі 1 г/кг маси тіла. За необхідності застосовують еуфілін

(10 мл 2,4 % розчину). Якщо діуретичний ефект недостатній, до­датково вводять лазикс (по 1 — 2 мл). Обов'язково контролюють вміст електролітів у плазмі крові. Гемодилюцію та форсований ді­урез проводять протягом судомного періоду через кожні 2 —З дні.

Призначають також симптоматичну терапію.

Догляд за хворим має певні особливості. Передусім його слід помістити в ізольовану, затемнену і тиху кімнату, аби уникнути будь-яких подразників.

У разі затримки сечовиділення показана катетеризація м'я­ким катетером, у разі запору — очисні клізми. Судно повинно бути гумовим.

Хворі на правець не заразні і небезпеки для інших людей не становлять.

Правцеві легше запобігти, ніж лікувати.

Найефективнішим методом профілактики правця є активна імунізація адсорбованим правцевим анатоксином (АПа).

Після закінчення курсу імунізації організм людини протягом тривалого часу (10 років) зберігає здатність до швидкого (про­тягом 2 — 3 днів) вироблення антитоксинів у відповідь на повтор­не введення (ревакцинація) АПа.

При травмах проводять екстрену профілактику правця.

Екстрена профілактика правця передбачає первинну хірур­гічну обробку рани та створення імунологічного захисту.

Для планової активної імунізації проти правця застосовують такі препарати:

адсорбовану коклюшно-дифтерійно-правцеву вакцину (АКДПв), в 1 мл якої міститься 20 млрд інактивованих коклюшних мік­робних клітин, ЗО одиниць флокуляції (Zf) дифтерійного та 10 одиниць зв’язування (ОЗ) правцевого анатоксину;

адсорбований дифтерійно-правцевий анатоксин (АДПа), в 1 мл якого міститься 60 Zf дифтерійного та 20 ОЗ правцевого анаток­синів;

адсорбований дифтерійно-правцевий анатоксин зі зменшеним вмістом антигенів (АДПма), в 1 мл якого міститься 10 Zf дифте­рійного та 10 ОЗ правцевого анатоксинів;

адсорбований правцевий анатоксин (АПа), в 1 мл якого міс­титься 20 О3 правцевого анатоксину.

Дітям проводять імунізацію АКДПв та АДПа, дорослим — АПа або АДПма.

Для екстреної імунопрофілактики правця застосовують препарати: АПа;

АДПа та АДПма;

ППЛІ, який виготовляють із крові імунних людей. Одна пп філактична доза ППЛІ складає 250 МО;

протиправцеву сироватку, яку отримують із крові гіперімунь зованих коней. Одна профілактична доза протиправцевої сиро­ватки складає 3000 МО.

Показання до екстреної профілактики правця такі: травми з порушенням цілості шкірних покривів та слизових оболонок;

відмороження та опіки (термічні, хімічні, радіаційні) II-IV сту­пеня;

проникні ушкодження травного каналу;

позагоспітальні аборти;

пологи поза медичним закладом;

гангрена або некроз тканин, абсцеси;

укус тварин.

Екстрена профілактика правця включає первинну хірургічну обробку рани та проведення специфічної імунопрофілактики.

Екстрену імунопрофілактику правця проводять до 20-го дня від моменту отримання травми (ураховуючи тривалість інкуба­ційного періоду).

При важких відкритих травмах АПа слід уводити не раніше ніж на 3-й та не пізніше ніж на 12-й день після травми.

З метою профілактики алергічних ускладнень протиправцеву сироватку вводять за методом Безредки.

Протипоказання до екстреної профілактики правця такі:

1.Підвищена чутливість до відповідного препарату.

2.Вагітність. У першій її половині протипоказане введення АПа та протиправцевої сироватки, у другій лише протиправце­вої сироватки.

За наявності протипоказань до введення АПа та протиправ­цевої сироватки питання про доцільність екстреної профілакти­ки за допомогою ППЛІ вирішує лікар.

Стан алкогольного сп'яніння не є протипоказанням допроя дення екстреної профілактики.

Під час проведення екстреної профілактики правця слід до­тримуватися таких правил:

перед використанням ампулу препарату уважно оглядають; препарат не можна використовувати за відсутності на ампулі етикетки; за наявності на ній тріщин; за наявності в ампулі сто­ронніх включень чи осаду; у разі закінчення терміну придатнос­ті чи неправильного зберігання препарату;

безпосередньо перед введенням Alla ампулу струшують до отримання гомогенної суміші;

ампулу протирають ватою, змоченою етиловим спиртом, до і після надрізу напильником. Відкриту ампулу з АПа або проти­правцевою сироваткою можна зберігати, накривши стерильною серветкою, протягом ЗО хв;

препарат набирають у шприц із довгою голкою та широким просвітом. Для ін'єкції обов'язково використовують нову голку;

шкіру в місті уколу протирають ватою, змоченою 70 % етило­вим спиртом. Після введення препарату місце уколу змазують спиртовим розчином йоду або етиловим спиртом.

Екстрена профілактика шляхом ревакцинації АПа.

Уводять 0,5 мл АПа.

Якщо це можливо, АПа краще вводити навколо рани.

Активно-пасивна профілактика правця.

Уводять 1 мл АПа. Одночасно в іншу частину тіла внутрішньом'язово вводять ППЛІ (250 МО). За відсутності ППЛІ вво­дять протиправцеву сироватку (3000 МО).

Перед її введенням обов'язково проводять внутрішньошкірну пробу з кінською сироваткою "Діаферм".

Для проведення проби використовують індивідуальну ампу­лу, шприци з поділками на 0,1 мл і гонку голку. Розведену сиро­ватку (0,1 мл) уводять внутрішньошкірно в згинальну поверхню передпліччя. Результати реакції оцінюють через 20 хв.

Проба вважається негативною, якщо діаметр набряку або по­червоніння в місці введення препарату менший ніж 1 см.

Якщо шкірна проба негативна, підшкірно вводять 0,1 мл про­типравцевої сироватки. За відсутності реакції через ЗО хв сте­рильним шприцом уводять решту дози сироватки. Протягом цьо­го часу відкрита ампула з протиправцевою сироваткою повинна бути прикрита стерильною салфеткою.

За наявності алергічних захворювань перед уведенням основ­ної дози протиправцевої сироватки рекомендується ввести антигістамінні препарати. Якщо спостерігається позитивна реакція на внутрішньошкірне введення 0,1 мл розведеної в 100 разів кінської сироватки або реакція на підшкірне введення 0,1 мл протиправ­цевої сироватки, подальше введення препарату протипоказане.

Вибір препарату для проведення екстреної профілактики правця залежить від наявності документального підтвердження попередніх щеплень і терміну, що пройшов після останнього щеп­лення, а також від вікової групи (табл. 6).

При введенні протиправцевої сироватки або препаратів, що містять правцевий анатоксин, ускладнення (анафілактичний шок, сироваткова хвороба) бувають дуже рідко. Після перев'язки ра­ни у хворих на правець інструменти замочують у 6 % розчині пе­рекису водню на 90 хв, а перев'язувальний матеріал спалюють.

Анаеробна неспоротворна (неклостридіальна) інфекція спричинюється анаеробними сапрофітними мікроорганізмами ро­дини Вагіегоісіасеае, що вегетують в організмі.

До групи неспоротворних анаеробів належить близько 20 ви­дів мікроорганізмів, серед яких найбільшу роль відіграють бак­тероїди В. fragilis та В. melaninogenicus, меншу — фузобактерії. Ці грамнегативні мікроорганізми вегетують на слизовій оболонці ротової частини глотки, товстій кишці, жіночих статевих орга­нах, жовчних та сечових шляхах тощо.

Інфекція, що спричинюється цими неспоротворними мікроор­ганізмами, має ендогенне походження. Вона потрапляє в ткани­ни в разі ушкодження слизової оболонки або всієї товщі стінки зазначених вище органів (місць вегетації). Це буває при травмі, у тому числі операційній, при некротичних, запальних чи пухлин­них процесах. Найчастіше ця інфекція виникає на фоні знижен­ня як резистентності слизової оболонки, так і опірності організму в цілому внаслідок загальних порушень (серцева недостатність, цукровий діабет, захворювання крові, імунодефіцитні стани, он­кологічні захворювання, хронічні інфекції тощо). Анаеробна не­клостридіальна інфекція часто ускладнює захворювання товстої кишки, жовчнокам'яну хворобу. Вона може розвиватися після операцій на товстій кишці та жовчовивідних шляхах.

Як правило, ці мікроорганізми (бактероїди, фузобактерії та ін.) виявляють в асоціаціях з іншими збудниками гнійної та гнильної

Таблиця 6. Проведення специфічної профілактики

Продовження табл.6

інфекції — аеробами та факультативними анаеробами - як па­тогенними, так і умовно-патогенними (стафілококи, пептостреп- тококи, Escherichia coli, Proteus vulgaris та ін.).

Анаеробну неклостридіальну інфекцію можна запідозрити за наявності таких клінічних ознак:

1.Смердючий запах виділень з рани чи інших вогнищ інфекції.

2.Темний (бурий чи навіть чорний) серозний (нерідко з крап­линами жиру) чи гнійно-гнильний ексудат.

3.Переважно некротичний (гангренозний) характер морфо­логічних змін тканин у вогнищі інфекції (некротичний целюліт, фасцит), значне поширення процесу (змін на шкірі майже не­має, особливо в початковій стадії — до порушення кровопоста­чання шкіри внаслідок некрозу прилеглих тканин та фасцій, а та­кож тромбозу судин).

4.Септичний шок із жовтяницею.

5.Септичний тромбофлебіт.

Окрім місцевих проявів, анаеробна неклостридіальна інфек­ція супроводжується загальною інтоксикацією. У хворого спо­стерігаються тахікардія, артеріальна гіпотензія, гарячка, диспе- птичні порушення, анемія, пітливість, гіпертермія, ціаноз губ та шкіри з рум'янцем на обличчі (у гіпердинамічній стадії сепсису).

При анаеробній неспоротворній інфекції виділення з рани міс­тять газ, на відміну від анаеробної клостридіальної інфекції, при якій він міститься як у виділеннях з рани, так і в тканинах. М'я­зи при анаеробній неклостридіальній інфекції майже не зміню­ються, хоч і стають рожево-сіруватими (у вогнищі інфекції).

При гнійній інфекції найчастіше використовують аміногліко- зиди, зокрема гентаміцин, цефалоспорини та препарати групи пеніциліну, зокрема напівсинтетичні (ампіцилін, ампіокс). За­стосовують також тієнам та хлорквінолони (ципрофлоксацин). При анаеробній неклостридіальній інфекції ефективні кліндомі- цин, левоміцетин, лінкоміцин (діє на В. fragilis), метронідазол та деякі цефалоспорини, наприклад цефокситин (активний щодо В. fragilis), а також цефотаксим і цефоруксин (стійкі до бета-лак- тамаз, які синтезуються багатьма анаеробними мікроорганізмами). Канаміцин активний щодо синьогнійної палички (Pseudomonas aeruginosa).

Лікування анаеробної неклостридіальної інфекції має бути комплексним. Показане хірургічне втручання, що полягає в ши-

рокому розкритті вогнища інфекції та дренуванні його, видад ні ексудату та вирізуванні некротичних тканин. Рани залишав відкритими, забезпечуючи широку їх аерацію. Рани промиваю 1 % розчином перекису водню чи розчином калію пермангана (1:1000). Проводять гіпербаричну оксигенацію (після операцг 1 раз на добу протягом 45 — 60 хв при тиску 0,2 — 0,6 атм) тад' кування в ароматерапевтичних камерах.

Ретельний догляд за хворими, боротьба з пролежнями (зміна положення тіла хворого в ліжку, протирання шкіри крижів кам­форним спиртом, підкладання під них гумових кружків тощо) вітамінізоване харчування, своєчасне проведення перев'язок ран та своєчасне повторне хірургічне втручання в разі прогресуван­ня інфекції — усі ці заходи є важливими складовими частинами терапії та запорукою одужання хворого.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 2373 | Нарушение авторских прав