АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Ушкодження та захворювання кінцівок, хребта й таза. Синдром тривалого роздавлювання

План

I. Ушкодження та захворювання кінцівок.

1.Обстеження хворих із травмами і захворюваннями опор- норухового апарату.

2.Вади розвитку кінцівок.

3.Вивихи і переломи верхніх і нижніх кінцівок.

4.Панарицій, його клініка, діагностика і лікування.

II. Ушкодження та захворювання хребта.

1.Обстеження хворих з ушкодженнями та захворюваннями хребта.

2.Сколіоз. Причини його розвитку, клініка і лікування.

3.Остеохондроз хребта.

4.Травми хребта: забій, розтягнення, переломи хребтового стовпа, ушкодження спинного мозку, компресійні пере­ломи.

5.Догляд за хворими з травмою хребта.

III. Ушкодження тазових кісток.

1.Обстеження таза.

2.Переломи тазових кісток. їх класифікація, клініка і ліку­вання.

IV. Догляд за хворими в травматологічному стаціонарі.

Обстеження хворих із травмами і захворюваннями опорно- рухового апарату складається з опитування, огляду, пальпації, визначення об'єму рухів у суглобах, вимірювання довжини кін­цівок, дослідження їх функцій. Крім того, проводять рентгено­логічні і лабораторні дослідження.

Під час опитування хворого слід з'ясувати час, місце і меха­нізм травми, обставини і причину нещасного випадку. Потрібно також встановити силу і напрямок удару або тиску, уточнити по­ложення тулуба і кінцівок. Обов'язково уточнюють вид травма-

тизму (побутовий, виробничий). Оглядають не лише ушкоджену, а й здорову кінцівку (для порівняння).

При деформації хребта потрібно оглянути весь тулуб, порівня­ти праву і ліву його половини. Необхідно визначити положення хворого (активне, пасивне, вимушене), характер ходи, рух кін­цівок і тулуба, їх патологічні установки (анкілоз, контрактури).

Оглядаючи шкіру, визначають її колір (блідість, гіперемія, ціаноз), вологість (сухість, пітливість). Звертають увагу на на­явність крововиливів, ран, саден, патологічних складок.

Оцінюють пропорційність будови тіла, оглядають суглоби і м'язи. Вісь кінцівки визначають за допомогою натягнутої санти­метрової стрічки. Вісь верхньої кінцівки — це пряма лінія, яка проходить від центра головки плечової кістки спереду, через ви­росток плечової кістки до головки ліктьової кістки. Вісь нижньої кінцівки проходить від передньоверхньої ості через медіальний край надколінка до першого міжпальцевого проміжку.

Відхилення від поздовжньої осі кінцівки назовні називається вальгусним, досередини — вару сним. Потрібно також визначити характер ходи і виключити кульгавість.

Під час пальпації потрібно встановити точну локалізацію бо­лючості, місцеве підвищення або зниження температури, консис­тенцію тканин, форму суглобів, наявність кісткових виступів і ущільнень у м'яких тканинах, крепітацію відламків.

Досліджуючи об'єм рухів кінцівок і хребта, визначають актив­ні рухи в сагітальному і фронтальному напрямках, ротаційні ру­хи навколо осі. Амплітуду рухів у суглобі вимірюють кутоміром. Важливо виявити додаткові, надмірні і патологічні рухи.

Вади розвитку кінцівок численні та різноманітні — від не­значних до важких каліцтв. Нерідко зустрічаються зрощення пальців (синдактилія) збільшення кількості пальців (полідакти­лія) або її зменшення (олігодактилія), додаткова кінцева (нігтьо­ва) фаланга, а також недорозвинення та деформації кистей і стоп.

Вивих стегна зустрічається переважно в дівчаток. Дитина починає ходити набагато пізніше і ходить, як качка. Спостеріга­ється симптом Тренделенбурга (сіднична складка на боці вивиху розташована вище, ніж на здоровій половині). Відведення і ро­тація в латеральний бік обмежені.

У дошкільному віці проводять ортопедичне лікування, пізні­ше — оперативне.

Клишоногість — природжена вада розвитку стопи, яка зустрічається переважно в хлопчиків. Вона зумовлена порушен­ням розвитку нервової системи чи м'язів, а також аномаліями розвитку оболонок плода. Стопа вивернута всередину, підошов­ною поверхнею вгору (супінована), зігнута в бік підошви. Зв'я­зок кісток стопи з кістками гомілки порушений. М'язи гомілки атрофічні, стегна конічні, хода незграбна. Лікування ортопедич­не і хурургічне.

Переломи і вивихи кінцівок. Перелом ключиці виникає внаслідок падіння на витягнуту руку чи плечовий суглоб, різко­го удару тупим предметом.

При переломах, які розміщуються ближче до плечового кінця ключиці, відбувається типове зміщення відламків під кутом, від­критим донизу і назад. При повному переломі відламки зміщу­ються по ширині і довжині. Грудний кінець, на який діє груднинно-ключично-соскоподібний м'яз, зміщується догори, а пле­човий — донизу. Ці відламки можуть також заходити один за одного, ключиця при цьому вкорочується. Хворі скаржаться на біль, у ділянці перелому спостерігається набряк, мала надклю­чична ямка згладжена. Ушкоджена ключиця вкорочена, прокси­мальний відламок іноді виступає під шкірою. Ущкоджена кін­цівка зігнута в ліктьовому суглобі, хворий підтримує її іншою кінцівкою. Рухи ушкодженої кінцівки обмежені.

Фельдшер повинен надати пацієнту невідкладну допомогу (знеболювання, іммобілізація кінцівки пов'язкою Дезо чи кіль­цями Дельбе —Пертеса) і транспортувати його до травматологіч­ного відділення.

Лікування при переломах ключиці полягає в іммобілізації верхньої кінцівки за допомогою шини Крамера, м'якої пов'язки Дезо, 8-подібної пов'язки, шини Кузьмінського та ін.

Перелом лопатки виникає внаслідок падіння на ділянку плеча чи ліктьовий суглоб у положенні відведення плеча, рід­ше — унаслідок прямого удару. Ушкодження лопатки спостері­гаються в ділянці суглобової площадки, анатомічної і хірургіч­ної шийок. Переломи відростків і тіла лопатки виникають, як правило, при прямій дії сили. Зміщення відламків при перело­мах лопатки звичайно незначне. При переломі плечового відрост­ка лопатки в місці перелому виявляють деформацію і болючість при рухах. Під час пальпації може бути крепітація. Передом

плечового відростка може комбінуватися з вивихом зовнішнього кінця ключиці.

Лікування переломів лопатки залежить від характеру перело­му. Застосовують відвідні фіксувальні пов'язки, зокрема стандарт­ні шини, торакобрахіальну гіпсову пов'язку. При переломах ший­ки лопатки зі зміщенням проводять скелетне витягнення за лік­тьовий відросток. Кінцівку фіксують на шині ЦІТО до 4 тиж. Медична сестра з перших днів навчає пацієнта лікувальній гім­настиці для променево-зап'ясткового і ліктьового суглобів. Рухи в плечовому суглобі дозволяються через 1,5 — 2 міс.

Переломи плечової кістки. Розрізняють переломи про­ксимального кінця, діафіза і дистального кінця плечової кістки.

Переломи в проксимальній третині плечової кістки зустріча­ються найчастіше в осіб літнього віку, а в дистальній — у дітей і підлітків. Переломи головки й анатомічної шийки плечової кіст­ки виникають унаслідок прямого удару або падіння на бік чи лі­коть. З'являються локалізований біль, крововилив, набряк, бо­лючість під час бімануальної пальпації плеча. Можна відчути крепітацію відламків.

Перша допомога полягає в іммобілізації кінцівки шиною Крамера або м'якою пов'язкою Дезо, знеболюванні. Хворого транспортують у травматологічне відділення.

У разі зміщення відламків кістки проводять або одномоментну репозицію, або скелетне витягнення за ліктьовий відросток. Фіксацію здійснюють протягом 2 — 3 тиж. Призначають лікуваль­ну фізкультуру і фізіотерапевтичні процедури.

Переломи хірургічної шийки плечової кістки виникають уна­слідок непрямої травми. Якщо в момент падіння рука була відве­дена, то відбувається абдукційний перелом. При цьому централь­ний відламок приведений і ротований досередини, а периферій­ний відламок підтягнутий вперед і вгору. Між центральним і периферійним відламками утворюється кут, відкритий назовні і назад. Якщо в момент падіння рука була приведена, виникає аддукційний перелом, при якому центральний відламок відво­диться і ротується назовні. Проксимальний кінець дистально­го відламка зміщений назовні і вперед і ротований досередини. Між відламками утворюється кут, відкритий досередини і назад. Якщо рука перебувала в середньому положенні, то найчастіше дистальний відламок вклинюється в проксимальний і виникає

вбитий перелом хірургічної шийки плеча. При переломі хірургіч­ної шийки плечової кістки хворі скаржаться на біль у плечовому суглобі, який посилюється під час рухів, набряк і порушення функцій кінцівки. При вбитих переломах ці симптоми виражені слабко, виключаючи біль під час пальпації та осьового наванта­ження.

Перша допомога полягає в іммобілізації всієї верхньої кінців­ки шиною Крамера. Переломи без зміщення лікують амбулатор­но накладанням гіпсової торакобрахіальної шини або пов'язки. Через 2 тиж шину знімають, кінцівку залишають тільки на кли­ноподібній подушці і призначають лікувальну гімнастику до по­вної консолідації відламків. У хворих літнього віку можна об­межитися накладанням пов'язки, оскільки в них найчастіше виникають вбиті переломи. У дітей можливе лікування на кли­ноподібній подушці.

Перелом діафіза плечової кістки виникає внаслідок падіння на лікоть, різкого викручування плеча, прямого удару по плечу. Локалізація болю дає можливість встановити рівень перелому. Можуть спостерігатися кісткова деформація, крепітація, патоло­гічна рухливість укороченого плеча. Потерпілий не може са­мостійно "відірвати" долоню від горизонтальної площини. Для виключення можливого ушкодження нервових стовбурів і магіс­тральних артерій під час обстеження хворих, в яких підозрюють перелом діафізу плечової кістки, необхідно перевірити пульса­цію на променевій артерії та функції кисті.

Фельдшер повинен знеболити місце перелому та виконати ім­мобілізацію кінцівки транспортними шинами ЦІТО чи Крамера. Перед шинуванням руку згинають під кутом у ліктьовому сугло­бі. Хворого необхідно транспортувати в положенні сидячи в тра­вматологічне відділення.

Переломи дистального кінця плечової кістки спостерігають­ся, як правило, у дитячому віці. Вони виникають унаслідок па­діння на ліктьовий суглоб. При ушкодженні кісток ліктьового суглоба спостерігаються гематома і набряк, крепітація відлам­ків, біль під час рухів та пальпації. Значно обмежені функції кінцівки. Фельдшер повинен знеболити місце перелому, викона­ти транспортну іммобілізацію шиною Крамера або косинковою пов'язкою, покласти холод на ділянку перелому і транспортува­ти хворого в травматологічне відділення.

Перелом кісток передпліччя найчастіше виникає вна­слідок прямого удару по передпліччю під час автомобільних ава­рій або падіння на кисть. За наявності переломів обох кісток пе­редпліччя спостерігаються деформація передпліччя, патологічна рухливість, біль, крепітація відламків. При переломі однієї кіст­ки деформація виражена менше, пальпаторно можна визначити місце найбільшої болючості. Можливе зміщення відламків. Біль у місці перелому посилюється під час осьового навантаження кістки.

Фельдшер повинен знеболити місце перелому, провести ім­мобілізацію кінцівки шиною Крамера, косинковою пов'язкою від нижньої третини плечової кістки до основи кисті, зігнувши руку в ліктьовому суглобі під прямим кутом, та транспортувати хворого в травматологічне відділення.

Лікування діафізарних переломів обох кісток передпліччя без зміщення відламків полягає в іммобілізації верхньої кінцівки від головок п'ясткових кісток до верхньої третини плеча за допомо­гою задньої гіпсової шини. Тривалість іммобілізації — від 4 до 6 тиж. Лікування хворих з переломом діафізів обох кісток пе­редпліччя зі зміщенням становить певні труднощі. Можна про­вести одномоментно ручну репозицію при повному знеболюван­ні. Якщо ручна репозиція була безуспішною, показане оператив­не лікування.

Перелом променевої кістки в типовому місці виникає найчас­тіше при падінні на кисть. З'являються набряк тканин дисталь­ного кінця передпліччя і його штокоподібна деформація, зумов­лена зміщенням відламків. Активні і пасивні рухи різко обме­жені. Фельдшер повинен накласти фанерну шину на ділянку передпліччя по долонній його поверхні від головок п'ясткових кісток до ліктьового суглоба. При переломах без зміщення без попередньоГанестезії накладають тильну гіпсову шину від голо­вок п'ясткових кісток до ліктьового суглоба. При цьому кисть дещо згинають і відводять. З 2-го дня призначають вправи для пальців кисті ліктьового і променево-зап'ясткового суглобів, а через 2 тиж призначають лікувальну гімнастику.

При переломах променевої кістки в типовому місці зі зміщен­ням відламків проводять одномоментну репозицію зі знеболю­ванням місця перелому 1—2 % розчином новокаїну.

При переломі кісток зап'ястка хворі скаржаться на неможливість стиснення кисті в кулак, обмеження і болючість

розгинання і відведення великого пальця. Активні рухи в проме­нево-зап'ястковому суглобі обмежені і болючі.

Фельдшер повинен іммобілізувати кисть фанерною шиною і транспортувати хворого в травматологічний пункт, де йому на­кладають тильну гіпсову шину.

Перелом кісток п'ястка виникає внаслідок прямого удару. У ділянці п'ястка найчастіше ушкоджується перша п'яст­кова кістка, перелом і вивих якої виникає при падінні на ве­ликий палець. При цьому спостерігаються набряк і деформація п'ястка. При переломах п'ястка без зміщення відламків наклада­ють долонно- або тильно-гіпсову шину на 15—18 днів.

Переломи фаланг пальців можуть бути без зміщення і зі зміщенням відламків. Спостерігаються біль, набряк, обмежен­ня рухів. При переломах фаланг пальців без зміщення відламків накладають тильну гіпсову шину від ліктьового суглоба до дис­тальних фаланг пальців. Пальцям надають напівзігнутого поло­ження. При переломах фаланг зі зміщенням відламків, коли одно- моментна репозиція не вдається, показано оперативне лікування.

Вивих плеча спостерігається при падінні на відведену і витягнуту вперед руку або під час різкого насильного відведення руки назад чи вбік. При цьому рука перебуває в положенні від­ведення вбік, а спроба приведення руки до грудей спричинює різкий біль. Під час спроби вправлення кінцівки з'являється "пру­жинне" відчуття. Ушкоджене плече довше, ніж неушкоджене. На місці головки плеча виявляють западину, головка може паль­пуватися в пахвовій ямці під дзьобоподібним відростком. Необ­хідно перевірити пульсацію на променевій артерії та функції ти­лового розгинача кисті, оскільки можливі ушкодження пахвової артерії і плечового нервового сплетення.

Фельдшер повинен надати невідкладну медичну допомогу (знеболювання, накладання косинкової пов'язки) та транспор­тувати хворого до травматологічного відділення. Вправлення ви­виху виконує травматолог.

Вивихи в ліктьовому суглобі виникають цри падінні на витягнуту руку в разі перерозгинання її в ліктьовому суглобі.

Розрізняють такі види вивихів — вивихи обох кісток перед­пліччя: назад, наперед, назовні, досередини; вивих однієї про­меневої кістки: наперед, назад, назовні; вивих однієї ліктьової кістки.

Найчастіше зустрічається задній вивих передпліччя. Спосте­рігається деформація суглоба. У ділянці суглоба виявляють бо­лючість, кінцівка у вимушеному напіврозігнутому положенні. Активні рухи неможливі. При спробі зробити пасивні рухи від­чувається "пружинний" опір. Передпліччя вкорочене. Ліктьовий відросток виступає назад більше, ніж звичайно. Він розміщений вище і позаду від лінії надвиростків.

Фельдшер повинен знеболити місце вивиху та накласти косин- кову пов'язку. Хворого госпіталізують. Вправлення вивиху про­водять під наркозом.

Перелом стегнової кістки виникає внаслідок прямого удару чи при падінні з висоти. Розрізняють переломи верхнього (проксимального) кінця, діафіза і нижнього (дистального) кін­ця стегнової кістки.

До переломів проксимального кінця стегнової кістки відно­сять переломи головки, шийки і вертелів, а також ізольовані їх переломи.

Переломи головки стегнової кістки зустрічаються рідко. Спо­стерігаються набряк у ділянці пахвової складки, незначне вкоро­чення і зовнішній поворот кінцівки. Активні рухи неможливі, пасивні — різко болючі.

Перша допомога полягає в іммобілізації кінцівки шиною Ді- теріхса або Крамера. Лікування проводять у стаціонарі.

Переломи шийкц стегнової кістки найчастіше зустрічаються в осіб літнього та старечого віку. Вони виникають при падінні на бік. Під час огляду виявляють деформацію в ділянці кульшо­вого суглоба. Спостерігається вимушене положення (вона повер­нута назовні) та вкорочення кінцівки. При внутрішньосуглобових переломах шийки стегнової кістки визначається посилена пуль­сація стегнової артерії під пахвинною зв'язкою.

Фельдшер повинен знеболити місце перелому, виконати транс­портну іммобілізацію кінцівки шиною Дітеріхса або трьома ши­нами Крамера та транспортувати хворого в травматологічний ста­ціонар. У стаціонарі переломи шийки стегна лікують витягнен­ням протягом 2 — 3 міс. Потім накладають коротку кокситну гіп­сову пов'язку, і хворий починає ходити на милицях.

Перелом діафіза стегнової кістки спостерігається у верхній, середній і нижній його третині. Він виникає при згинанні і скру­чуванні кінцівки.

Розрізняють такі переломи: поперечні, косі, гвинтоподібні, осколкові, без зміщення відламків і з їх зміщенням.

Під час огляду виявляють деформацію кінцівки. Вона повер­нута назовні та збільшена в об’ємі. Активні рухи неможливі. Під час пасивних рухів спостерігається патологічна рухливість у ді­лянці перелому.

Фельдшер повинен знеболити місце перелому і провести транс­портну іммобілізацію шиною Дітеріхса або трьома шинами Кра- мера та госпіталізувати хворого. При переломах без зміщення відламків накладають велику кокситну гіпсову пов'язку (і на сто­пу). При переломах діафіза зі зміщенням відламків застосовують скелетне витягнення або оперативне лікування.

Закриті ушкодження колінного суглоба виникають при падінні на колінні суглоби, під час транспортних аварій та при падінні з висоти. З'являється біль і набряк, рухи обмежені. Визначається симптом балотування надколінка. При розриві схрещених зв'язок виявляють патологічну рухливість суглоба в передньозадньому напрямку. Для ушкодження меніска характер­не блокування рухів, що виникає раптово. При вивиху в колін­ному суглобі нерідко ушкоджуються меніск та суглобова капсу­ла. При переломі надколінка спостерігається розрив бічних зв'я­зок, завдяки чому верхній відламок зміщується догори. Колінний суглоб збільшений в об'ємі. У передньому відділі суглоба вини­кає біль, тут же нерідко виявляють садно та гематому.

Фельдшер повинен знеболити місце перелому. У положен­ні лежачи (під колінний суглоб підкладають валик) потерпілого транспортують у травматологічне відділення.

Травматогенез перелому кісток гомілки такий самий, як і закритих ушкоджень колінного суглоба. Хворих непокоять біль та припухлість, що локалізується нижче від колінного суглоба. У разі перелому відростків великої гомілкової кістки виникають вальгусна деформація колінного суглоба, гемартроз, обмеження функцій суглоба. Для переломів без зміщення відламків харак­терний біль у ділянці колінного суглоба, особливо під час наван­таження по осі кінцівки, надмірна бічна рухливість гомілки.

Фельдшер, знеболивши місце перелому, повинен провести транспортну іммобілізацію шиною Крамера, яку накладають по задній поверхні гомілки від верхньої третини стегна до пальців стопи.

Серед переломів кісток стопи розрізняють переломи кісток передплесна, плесна і переломи фаланги пальців. Ці переломи бувають зі зміщенням відламків або без їх зміщення.

Невідкладна допомога полягає в іммобілізації стопи та гоміл­ки задньою шиною Крамера та госпіталізації хворого.

Вивих стегна виникає під час автомобільних аварій, коли сила діє по осі зігнутої в кульшовому суглобі нижньої кінцівки, приведеної до тулуба, а також при падінні з висоти. Розрізняють задні, надлобкові та замикальні вивихи. У разі заднього вивиху кінцівка зігнута в кульшовому та колінному суглобах, приведена і ротована досередини. У разі надлобкового вивиху кінцівка ви­прямлена, дещо відведена та повернута назовні, а головка стег­нової кістки промацується під пупартовою зв'язкою. Якщо вивих замикальний, то нога зігнута в кульшовому суглобі, відведена і ротована назовні. Знеболивши місце вивиху, фельдшер повинен транспортувати хворого в травматологічне відділення на носил­ках, підклавши валики під колінні суглоби. При цьому не слід змінювати положення ноги, в якому вона зафіксована.

Панарицій — гостре запалення тканин пальців. Найчастіше його спричинює стафілокок, що проникає в тканини при ушко­дженні шкіри (поранення, садна, опіки, тріщини).

Розрізняють шкірний, підшкірний, сухожилковий, суглобо­вий і кістковий панарицій, а також пароніхію, піднігтьовий па­нарицій і пандактиліт.

У перебігу запального процесу виділяють початкову (сероз­но-інфільтративну) і гнійну (гнійно-некротичну) стадії.

Хворі скаржаться на біль у місці локалізації запального про­цесу, який посилюється під час рухів пальця. У разі нагноєння біль стає нестерпним, хворий не може спати.

Палець набряклий, шкіра гіперемійована.

При шкірному панариції гній накопичується між сосочко­вим шаром і епідермісом. Епідерміс відшаровується, утворю­ється гнійний міхур.

При підшкірному панариції найчастіше уражується долон­на поверхня дистальних фаланг І —III пальців. Хворі скаржать­ся на нестерпний біль у ділянці запального вогнища, підвищення температури тіла. Під час огляду привертає до себе увагу різко виражене напруження і незначний набряк тканин.

Сухожилковий панарицій (гнійний тендовагініт) може бути первинним і вторинним. Первинний розвивається внаслідок інфікування піхви сухожилка м'яза після поранення кисті. Вто­ринний є ускладненням кісткового або суглобового панарицію.

Накопичення гнійного ексудату в закритій порожнині при­зводить до порушення кровообігу в сухожилку м'яза, некрозу і секвестрації. Хворі скаржаться на різкий біль, підвищення тем­ператури тіла, значний набряк, котрий часто поширюється на тильну поверхню пальця і кисті.

При серозно-гнійному ураженні міжфалангових і п'ястково- фалангових суглобів кисті розвивається суглобовий панари­цій. Через деякий час після поранення в суглобі утворюється серозний випіт, який може перетворюватися на гнійний. З рани виділяються гній і дрібні секвестри, спостерігаються крепітація і патологічна рухливість.

Кістковий панарицій розвивається внаслідок нераціональ­ного лікування поверхневих його форм (недостатній розріз і не­повноцінне дренування). Кількість гнійних виділень зменшуєть­ся. З'являються пульсівний біль, гіперемія і помірно виражений набряк тканин навколо рани, а також ознаки інтоксикації.

Пароніхія виникає внаслідок інфікування колотих ран чи тріщин шкіри в ділянці нігтьових валиків. Гнійне вогнище лока­лізується в товщі нігтьового валика. З'являються гіперемія, на­бряк і флуктуація.

Піднігтьовий панарицій розвивається в разі проникнення інфекції під нігтьову пластинку. На тильній поверхні дистальної фаланги з'являються гіперемія і набряк тканин, сильний біль, який посилюється під час натискування на нігтьову пластинку.

Пандактиліт — гнійне запалення всіх тканин пальця.

Лікування панарицію залежить від стадії запального процесу. У стадії інфільтрації проводять консервативне лікування (анти­бактеріальні засоби, ензимотерапія, антисептики, УВЧ, діадина- мічні струми, ультразвук, рентгенотерапія).

При появі ознак нагноєння фельдшер повинен направити хво­рого в хірургічний стаціонар для оперативного лікування.

Сколіоз — бічне викривлення хребта у фронтальній площині.

Розрізняють природжений і набутий сколіоз (ревматичний, рахітичний, паралітичний та статичний).

Під час обстеження хребта спочатку визначають фізіологічні вигини (шийний і поперековий лордози і грудний кіфоз).

Потім визначають лінію остистих відростків. Звертають ува­гу на правильність постави, симетричність лопаток.

Визначаючи рухливість хребтового стовпа, потрібно пам'ята­ти, що амплітуда рухів у ньому становить 70 — 100°.

Виділяють 4 ступені сколіозу: І — кут викривлення стано­вить 180—175°; II - 175-155°; III - 155-100°; IV - менший від 100°.

Ступінь сколіозу визначають за рентгенограмою.

Лікування консервативне: індивідуальна лікувальна гімнас­тика, корекція деформації за допомогою гіпсових ліжечок, кор­сетів, витягнення, фізіо- і бальнеотерапія, масаж.

За неефективності консервативної терапії хворим з важкими формами сколіозу рекомендують оперативне втручання.

Остеохондроз хребта — це дегенеративно-дистрофічне ура­ження хребтових сегментів, що характеризується різноманіт­ними структурно-функціональними порушеннями та клінічними проявами.

Понад 80 % дорослого населення відчувають біль у спині.

Більшість хворих на остеохондроз хребта — люди молодого та середнього віку. Хвороба не дає їм плідно працювати, знижує якість життя.

Спрощений механічний підхід до розуміння сутності хвороби залишився в минулому. Нейрофізіологічні дослідження свідчать, що поява больових відчуттів зумовлена продукцією енкефалінів та серотоніну.

Діагностика остеохондрозу хребта досить складна. Дуже ва­жливе значення мають анамнез та клініка, детальне з'ясування скарг, наявність ортопедичних та неврологічних порушень. Клі­нічні ознаки остеохондрозу хребта різноманітні і залежать від того, в якому відділі локалізується ураження (шийному, грудно­му чи поперековому). Біль у хребті, вимушене положення тулуба або голови, напруження паравертебральних м'язів, неврологічні порушення, корінцевий або снинальний компресійний синдром, парези кінцівок і навіть порушення функцій тазових органів усі ці ознаки характерні для остеохондрозу хребта.

Для встановлення діагнозу застосовують додаткові методи до­слідження: рентгенографію, комп'ютерну та магнітно-резонансну

томографію, функціональну рентгенографію, контрастні методи І рентгенологічного дослідження.

Методи лікування остеохондрозу хребта різноманітні. Прово­дять мануальну терапію, витягнення хребта, фіксацію корсета­ми, рефлексотерапію, лікувальну гімнастику, фізіотерапевтичні і бальнеологічні процедури та ін. Нині застосовують нові проти­запальні препарати — мелоксикам (моваліс) та німесулід (месулід), що спричинюють значно менше побічних реакцій, ніж їх попередники (індометацин, диклофенак, піроксикам та ін.).

Травма хребта (схема 7). Ушкодження хребта може бути закритим чи відкритим. Забій хребта супроводжується струсом спинного мозку і крововиливом у міжоболонний простір або ре­човину спинного мозку.

При розтягненні розриваються елементи зв'язкового апарату хребта. Можливі струс спинного мозку і гематомієлія.

Переломи хребта за локалізацією поділяють на переломи ший­ного, грудного і поперекового відділу. Вони можуть бути без по­рушення провідності спинного мозку, з частковим його порушен­ням та з повним порушенням провідності спинного мозку.

Розрізняють такі переломи хребтового стовпа: 1) ізольовані переломи тіл хребців; 2) переломи дужок і відростків (попереч­них, остистих, суглобових).

При переломі хребта без ушкодження спинного мозку спосте­рігаються згладжування контурів спинної борозни, порушення

природної кривини хребтового стовпа. З'являється біль по лінії остистих або поперечних відростків.

При ушкодженні спинного мозку виникають рухові порушен­ня і розлади чутливості. Рефлекси знижені або відсутні, функції тазових органів порушені.

При ушкодженні шийного відділу хребта спостерігаються по­рушення свідомості, розлади дихання, утруднене ковтання, від­харкування мокротиння. Температура тіла висока.

При ураженні грудного відділу спинного мозку температура тіла знижується, розвиваються двобічні рухові порушення, па­ралічі, парези. Знижується тонус м'язів у кінцівках. Сухожил­кові, періостальні і шкірні рефлекси відсутні.

Порушення чутливості спостерігаються на 1 — 2 сегменти ви­ще від рівня ушкодження спинного мозку.

Якщо спинний мозок ушкоджений вище від 2-го попереково­го сегмента, протягом деякого часу спостерігається затримка се­човипускання. При ушкодженні 2—4-го поперекового сегмента затримка сечовипускання переходить у стійке нетримання сечі, а при ушкодженні 3 —4-го крижового сегмента спостерігається парадоксальне нетримання сечі.

Компресійні переломи тіл хребців супроводжуються клино­подібним сплющенням спонгіозної речовини, переважно в перед­ньому відділі хребця. Найчастіше вони локалізуються в нижньо­му і верхньопоперековому відділах хребта.

Неускладнений компресійний перелом характеризується бо­лючістю в місці перелому, яка посилюється під час зміни поло­ження тіла хворого, особливо при поворотах тулуба. Остистий відросток виступає над місцем ушкодження.

Хворого з травмою хребта необхідно обережно перекласти на тверді носилки. Транспортувати хворого потрібно дуже обереж­но, у положенні лежачи.

При забої і розтягненні хребта призначають фізіотерапевтич­ні процедури і масаж.

При переломах хребта проводять його реклинацію (у поло­женні лежачи на животі на твердому ліжку, підклавши подушки під груди, стегна і гомілки, або на реклінаційному ліжку). У ра­зі зміщення відламків використовують спосіб одномоментної ре­позиції або поступового витягнення.

Медична сестра, яка здійснює догляд за хворим із травмою хребта, проводить заходи, спрямовані на запобігання розвитку пролежнів. Крім того, вона здійснює догляд за ротовою порож­ниною хворого, слідкує за своєчасним спорожненням сечового міхура і регулярністю випорожнень.

Ушкодження тазових кісток. Під час обстеження таза звер­тають увагу на його симетричність. При ушкодженні таза під час натискування на лобок і в поперечному напрямку болючість у місці перелому посилюється.

Переломи тазових кісток виникають при дії прямої сили в сагітальному або фронтальному напрямках.

Розрізняють такі переломи кісток таза:

1.Крайові переломи.

2.Переломи без порушення цілості тазового кільця: одно- або двобічні переломи сідничної кістки та однієї гілки лобкової кістки; гілки лобкової кістки з одного боку і сідничної кістки з другого.

3.Переломи з порушенням цілості тазового кільця: одно- і двобічні переломи обох гілок лобкової і сідничної кісток; розри­ви лобкового зрощення, поздовжні переломи кульшової кістки.

4.Переломи кульшової западини, краю западини, дна запа­дини; переломи дна западини з центральним вивихом стегна.

5.Комбіновані ушкодження (з ушкодженням органів таза).

Переломи кісток таза можуть бути зі зміщенням відламків

або без їх зміщення.

При деяких переломах тазових кісток хворі займають виму­шене положення. Так, для переломів обох лобкових і сідничних кісток характерне "положення жаби", для переломів верхньої гі­лки лобкової кістки — симптом "п'яти, що прилипла".

Відрив передньої верхньої і передньої нижньої остей клубо­вої кістки характеризується локальним болем і набряком, пере­лом крила клубової кістки — болем під час пальпації крила цієї кістки і обмеженістю активних рухів у кульшовому суглобі на боці ушкодження, вертикальні переломи крижів — асиметрією сідничних складок. При переломі кульшової западини стегно на боці ушкодження приведене, а кінцівка зігнута в колінному су­глобі і її неможливо відвести.

Перша медична допомога при переломі кісток таза полягає в знеболюванні. Хворого транспортують на твердих носилках із

зігнутими і злегка розведеними в кульшових суглобах ногами, підклавши в підколінну ямку щільний валик.

У такій самій позі проводять лікування хворих із крайови­ми переломами або переломами без порушення цілості тазового кільця.

При переломі лобкового зрощення хворий повинен лежати в гамачку з приведеними в кульшовому суглобі ногами.

Перелом кісток таза зі зміщенням відламків лікують, наклав­ши скелетне витягнення.

Хворим призначають ЛФК, УВЧ, електрофорез.

Догляд за хворим у травматологічному стаціонарі. Догляд за хворим, якому накладено гіпсову пов'язку, має певні особли­вості. При використанні гіпсової пов'язки у хворого може вини­кати відчуття стиснення кінцівки. Медична сестра зобов'язана ліквідувати фактори, які можуть сприяти набряку і стисненню тканин. Потрібно надати кінцівці підвищеного положення. Якщо було накладено лонгетну пов'язку, слід розбинтувати м'який бинт і дещо розвести краї лонгети. Глуху гіпсову пов'язку потрібно розсікти на всьому протязі.

Щоб запобігти стисненню окремих ділянок м'яких тканин у ділянці виступаючих кісткових утворень (п'яткової кістки, над­колінка, кісточки, виростків у ділянці колінного і ліктьового суглобів, великого вертела стегнової кістки), їх потрібно при­крити ватно-марлевими прокладками.

Якщо під гіпсовою пов'язкою утворюються пухирі, їх слід обробити настойкою йоду або 3 —5 % розчином калію перманга­нату. Стінку пухиря біля основи треба підсікти стерильними но­жицями, вміст евакуювати. Епідерміс обробляють антисептиком і прикривають стерильною серветкою.

Певні особливості має і догляд за хворими, яким проводять витягнення. Використання клеолу і пластиру може спричинити утворення пухирів або дерматит. У таких випадках лікар по­винен зняти приклеєну матерію, обробити ушкоджену ділянку шкіри 5 % розчином калію перманганату і накласти асептичну пов'язку.

Медична сестра проводить туалет хворого, якому проводять витягнення за кістку. Вона виконує всі маніпуляції по догляду, постійно контролює положення хворого в ліжку, напрям тяги та ін. Медична сестра проводить профілактику ускладнень, які мо-

жуть виникнути за наявності в тканинах спиці, кінці якої висту­пають назовні.

Напрям тяги при витягненні має бути продовженням уявної поздовжньої осі ушкодженого сегмента кінцівки. Якщо лінія тя­ги ніби зламана, медична сестра повинна зняти вантаж і переміс­тити шнур на той блок, який відповідає напряму тяги, і знову підвісити вантаж.

Помітивши деформацію ушкодженого сегмента кінцівки, мед­сестра повинна сильніше затягнути зав'язки гамачка або підклас­ти під місце провисання мішечок із піском.

Якщо зав'язки гамачка зав'язані надто сильно, на передній поверхні сегмента утворюється вибухання. Медична сестра по­винна ослабити зав'язки в його верхньому відділі.

Якщо стопа ротована досередини або назовні, дистальний се­гмент кінцівки потрібно закріпити в правильному положенні за допомогою мішка з піском. При зміщенні всієї дуги зі спицею вбік та за наявності запального процесу в ділянці спиці медсест­ра повинна повідомити про це лікаря. Для профілактики інфі­кування місць проведення спиць медична сестра повинна оброб­ляти ці місця 3 % розчином йоду, замінювати стерильні марлеві кульки, змочувати їх за допомогою піпетки 5—8 разів на день спиртовими розчинами антисептиків.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 2502 | Нарушение авторских прав