АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Перебіг багатоплідної вагітності

Багатоплідна вагітність — це вагітність з розвитком двох або кількох плодів.

Великі тварини, як правило, одноплідні, можуть усе ж таки відтворювати близнюків. Природне народження близнюків-двійнят складає біля і % у корів і 1 % у кобил. Двійнева вагітність частіше буває у дорослих корів, ніж у телиць. Народження трьох і більше плодів реєструється рідко: трійні — 1 на 37 000 родів, четвірні — 1 на 310 000 родів.

Оскільки подвійна овуляція спостерігається у 10-20 % кобил і корів, і зваживши на кількість народжуваних близнюків, можна зробити вис­івок, що ембріональна загибель у цьому випадку є відносно високою. Близнюкова вагітність гірше переноситься кобилою, ніж коровою: один з плодів абортує або, що зустрічається частіше, один плід гине у матці і піддається муміфікації, тоді як другий розвивається до родів. Кількість фізіологічних родів близнюків у кобил не перевищує 5-6 %. До 20 % рів, вагітних двійнею, можуть абортувати. За даними М. І. Гавриченка, після гормональної стимуляції багаоплідності у корів чорно-рябої породи тільність переривалась у 83,3 % тварин з четвірнятами, у 66,7 % — з трійнятами і у 41,2 % — з двійнятами. Аборт реєстрували головним чином на 70-110-й дні вагітності.

Оптимальні схеми стимуляції багатоплідності, апробовані автором для телиць, складаються з 4 ін'єкцій фолікотропіну на 10-й (по 80 МО з інтервалом у 12 год.) і 11-й (по 40 МО) дні статевого циклу у загальній дозі 240 МО, а для корів — з 6 ін'єкцій ФСГ-П (3-4-й дні — по 2,5 мг; 1-й день — двічі по 6 мг з інтервалом у 12 год; 11-й день — двічі по 4 мгз інтервалом у 12 год. у загальній дозі 25 мг). Ці схеми забезпечують високу заплідненість і стимулюють багатоплідність у 67 % тварин. Існує два типи близнюків:

— однояйцеві, або монозиготні (ідентичні);

— різнояйцеві, або гетерозиготні (неідентичні).

Однояйцеві близнюки походять від однієї заплідненої яйцеклітини. При цьому зигота на стадії 2 або 8 бластомірів розходиться на 2 частини, |ї відособлюються і розвиваються самостійно. У випадку, коли розходження двох частинок зиготи неповне, народжуються зрощені у різній мірі «сіамські» близнята.

Теоретично розвиток однояйцевих близнюків можливий у всіх видів, і. найвідомішими вони є для людини й великої рогатої худоби. У корів їх частість складає 1 на 1000 родів. Вони мають ідентичну спадковість, одностатеві, мають однакові фізіологічну і патологічну конституцію, значення однояйцевості близнят базується на врахуванні їх абсолютноїідентичності, включаючи масть, тілобудову, одностатевість, належність до однієї групи крові. Ці близнюки звичайно, але не обов'язково мають загальні хоріон і плаценту (моноамніотичні, біамніотичні).

Різнояйцеві близнюки (двійня або більша кількість) зароджуються від різних яйцеклітин, що овулювали в один статевий цикл з одного або двох яєчників. Вони не похожі, мають власні оболонки і плаценту, одну або різні групи крові. Щоправда, вони можуть об'єднуватися судинними анастомозами, що створює можливості для клітинних і гу­моральних змін. У корів наявність таких анастомозів між різноста­тевими близнюками призводить у 9 з 10 випадків до порушення фор­мування статевого апарату у самки, викликаючи її стерильність (фримартинізм).

В овець і свиней фримартини — рідке явище і його не можна плутати з інтерсексуалізмом або псевдогермафродитизмом, які досить часто зу­стрічаються у цих тварин.

У кіз одночасно може розвиватися від 1 до 6 плодів, причому більше 25 % з них приводять одинців, 60 % — двійнят, у решті випадків — трійнят і більше плодів. Першовагітні кози частіше приводять одинців. В ангорських кіз двійневість не перевищує 10 %.

В овець плодючість така ж, як і в кіз. Але каракульські і курдючні вівці частіше народжують одинців (у 85-90 % випадків). Романівські вівці частіше приводять 2-3 ягнят, інколи 8-9.

Дорослі свиноматки при сприятливих умовах приносять 10-12 по­росят за одне поросіння.

У сук великих порід кількість цуценят у пометі частіше буває 7-10, інколи 13-23; у собак порід середньої величини — 6-8, у карликових — 2-4.

Кішки народжують 2-5 малят.

Оцінка стану ембріона (моніторинг розвитку) під час вагітності у корів. Для оцінки стану ембріона та визначення потенціалу його розвитку на сьогодні залишається єдина та об’єктивна методика – ультразвукове дослідження. Цей метод дає можливість здійснювати візуальний контроль розвитку ембріона.

Методика передбачає визначення морфологічних та функціональних змін у матці корів, ембріоні та провізорних органах. При цьому враховують комплекс показників: розміри ембріона, повне оточення ембріона рідиною, візуалізацію оболонок, плацент, пуповини, ступінь органогенезу, рух, скорочення серця. Проводять чотиривимірні дослідження. Особливо вагомою є інформація про рух ембріона.

Сучасні конструкції ультразвукових приладів (SE 101-PC) дозволяють програмно визначити розміри, масу ембріона чи плода, тих чи інших органів, частоту скорочень серця, величину плацент (карункулів-котиледонів), товщу пупкового канатика та плодових оболонок.

Для швидкого об’єктивного визначення стану 60-ти добового ембріона, потенціалу його розвитку розроблена комп’ютерна програма. У ній, крім визначення згаданих параметрів, передбачається внесення даних про клінічний стан корови, стан статевих органів та молочної залози, показники гомеостазу.

За загальноприйнятими даними, причинами недоотримання приплоду можуть бути не тільки відсутність зустрічі, контакту та взаємодії статевих клітин (сперміїв та яйцеклітин), а й загибель зародку у доімплантаційний, імплантаційний та постімплантаційний періоди розвитку. Цей процес може відбуватися приховано (резорбція ембріона) або мати виражені клінічні ознаки.

Патологічні процеси найчастіше спостерігаються у критичні періоди розвитку індивідуума, тому їх діагностика та профілактика повинні проводитись, перш за все, з урахуванням цих особливостей.

Як було зазначено, найбільш поширеною причиною порушень розвитку ембріона є аліментарно–дефіцитні фактори. Дефіцит каротину чи вітаміну А в організмі корів і нетелів у період зимового утримання є характерним явищем. Тому до цієї проблеми більша увага, інші ж дефіцити легше попередити.

Патогенетичною особливістю ембріопатій, викликаних А-вітамінною недостатністю, є їх повільний розвиток від початку неповноцінної на каротин годівлі корів і нетелів. Це пояснюється тим, що тварини влітку можуть накопичувати великі запаси вітаміну А (понад 15 мкг/г) у печінці. Тому дефіцит вітаміну А в організмі необхідно визначити задовго до вияву клінічної картини захворювання.

Ураховуються умови заготівлі і зберігання кормів, регулярно проводиться хімічний аналіз, у тому числі визначається вміст каротину у силосі, сінажі, сіні.

Забезпеченість корів і нетелів поживними речовинами, каротином необхідно визначати не за розрахунковим, а за фактичним вмістом цих речовин у кормах, установленим на основі результатів аналізу досліджень, проведених агрохімічними чи ветеринарними лабораторіями.

Різниця між фактичною забезпеченістю та теоретичними даними щодо каротину може складати від 2 до 87%.

Більш повне уявлення про забезпеченість організму тварин каротином (вітаміном А) дає визначення біохімічних констант сироватки крові, печінки.

Вміст у сироватці крові корів і нетелів каротину нижче 7,50 мкмоль/л, вітаміну А – 4,20 мкмоль/л, у печінці вітаміну А нижче 15 мкг/г свідчить про дефіцит цих речовин в організмі.

Необхідно регулярно проводити біохімічне дослідження сироватки крові корів і нетелів (вибірково беруть кров від 10 до 15% тварин) з метою визначення показників гомеостазу. При цьому, крім вмісту каротину у сироватці крові, визначають рівень загального білку, кальцію, фосфору, цукру, кислотної ємності. Бажано визначати вміст вітаміну А у сироватці крові і печінці – найбільш об’єктивним показником є вміст вітаміну А у печінці.

Діагностика ембріопатій. Діагностичні дослідження складні, потребують певних розробок і доопрацювань.

Найпершим діагностичним тестом може бути визначення тривалості періоду між осіменіннями. Збільшення тривалості цього періоду може бути непрямим підтвердженням того, що відбулося запліднення, розвивався ембріон, але на певному етапі його розвитку настала смерть і резорбція, що й призвело до збільшення тривалості проміжку часу між осіменіннями.

Проте всі випадки прихованого аборту за цією ознакою врахувати неможливо, бо у разі доімплатаційної загибелі та резорбції ембріона віком до 15 діб наступний статевий цикл почнеться вчасно, оскільки не буде затримки лютеолізу.

Якщо вік ембріона перевищував 16 діб, то збільшиться і термін функціонування жовтого тіла, а це, відповідно, викличе подовження тривалості статевого циклу до 26 діб і більше.

Під час вагінального дослідження звертають увагу на стан слизової оболонки присінка вагіни, вагіни та каудальної частини шийки матки. Простим, об’єктивним та таким, що задовольняє практику ветеринарної медицини, є спосіб дослідження з використанням цервіксскопу.

У процесі ректального дослідження враховують ступінь розвитку жовтого тіла в яєчниках, розміри матки, консистенцію її рогів.

У паралельному режимі: а) для визначення наявності та особливостей стану ембріона, а у випадках його відсутності – змін у слизовій оболонці матки та яєчниках, характерних для імплантації та розвитку зародка, що вказували б на ефективність осіменіння; б) для діагностики ранньої вагітності у корів, починаючи з 27 доби після запліднення; пропонується застосовувати ультразвукове дослідження.

У комп’ютерній програмі визначення стану пізнього ембріона пріоритетним також є використання ультразвукових сканерів.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 638 | Нарушение авторских прав