Черевна порожнина являє собою простір між діафрагмою і тазом. Стінка її утворена зверху останніми грудними й поперековими хребцями та прилеглими до них м’язами, збоку та знизу – черевними м’язами та мечовидним хрящем грудної кістки. Черевну порожнину умовно поділяють на відділи і ділянки. Двома умовними сегментальними площинами (передня – за останньою парою ребер, а задня – по передньому краю маклака) черевну порожнину поділяють на передній, середній і задній відділи.
П е р е д н і й ч е р е в н и й в і д д і л простягається від діафрагми до передньої сегментальної площини. Площиною, проведеною відносно реберної дуги, цей відділ, у свою чергу, поділяється ще на два відділи – верхній і нижній. Нижній підвідділ лежить між згаданою площиною та черевною стінкою і називається ділянкою мечовидного хряща. Верхній відділ поділяється сагітальною площиною на дві рівні ділянки – праве і ліве підребер’я.
С е р е д н і й ч е р е в н и й в і д д і л поділяється двома паралельними сагітальними площинами, які дотикаються до вільних кінців поперечнореберних відростків поперекових хребців, на три підвідділи: середній і два бокових. Бокові підвідділи називаються правою і лівою здухвинними ділянками. Середній підвідділ, поділяється умовною фронтальною площиною, проведеною на рівні середини плечового суглоба, на верхню – поперекову, або ниркову, і нижню – пупкову ділянки.
З а д н і й ч е р е в н и й в і д д і л також поділяється на три ділянки: середню – лобкову і праву та ліву пахові. Пахові ділянки є продовженням здухвинних ділянок, а лобкова – пупкової ділянки.
Шлунок – мішкоподібне розширення травної трубки, в який з одного боку входить стравохід, а з другого – виходить 12-пала кишка. Є одно- (свині, коні) і багатокамерні шлунки (ВРХ, ДРХ)
О д н о к а м е р н и й ш л у н о к являє собою зігнутий мішок, який розміщений у передньому черевному відділі, прилягаючи до діафрагми і мечевидного хряща. У ньому є дві поверхні: одна з них прилягає до діафрагми – діафрагмальна поверхня, друга до кишок – кишкова, або вісцеральна. Місце впадання стравоходу в шлунок називається кардіа, а переходу шлунка в кишечник – пілорусом. Між кардіальною і пілоричною частинами шлунка розміщена донна, (є велика і мала кривизна), або фундальна частина шлунка. Стінка шлунка складається з 3-х оболонок: внутрішньої – слизової з підслизовим шаром, середньої – м’язової, м’язи розташовані в трьох напрямках і зовнішньої – серозної, яка є продовженням брюшини і утворює зв’язки – великий і малий сальники. У товщі слизової оболонки розміщені шлункові залози, які виробляють шлунковий сік. За місцем розміщення залози поділяються на – карідальні, фундальні, пілоричні. В шлунку частково всмоктуються вода і прості цукри.
Шлунок коня має залозисту і беззалозисту частину. М’язова оболонка має петлеподібний сфінктер, тому блювання неможливе.
Шлунок свиней у лівій дорсальній частині має сліпе вип’ячування – дивертикул.
Травлення в однокамерному шлунку. Пережований і зволожений слиною корм внаслідок акту ковтання надходить у шлунок, де він під дією ферментів шлункового соку зазнає істотних хімічних змін.
Шлунковий сік – продукт діяльності шлункових залоз і покривного епітелію слизової оболонки шлунка, це безбарвна, мутнувата рідина без запаху, з кислою реакцією. До його складу, крім хлористоводневої кислоти, входять ферменти, мінеральні речовини, вода, слиз і особливі фізіологічно-активні речовини.
Основні ферменти шлункового соку – пепсин, ренін, катепсин – розщеплюють білки корму до поліпептидів; амілаза розщеплює крохмаль, а ліпаза – жири; хімозин – сприяє коагуляції білка молока казеїногену в казеїн. В шлунку є речовини, які сприяють всмоктуванню віт. В12.
Утворення і виділення шлункового соку регулюється складними нейрогуморальними механізмами. Перша фаза його секреції зумовлена видом, запахом і смаковими якостями корму, а друга механічними й хімічними подразниками слизової оболонки шлунка. За добу виділяється шлункового соку: у коня – до 30 літрів, у свині – 5-6, у собак – до 3 літрів.