АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Стелярна теорія.

Згідно з сучасною концепцією основними вегетативними органами рос­лини слід вважати корінь і пагін (комплексний орган, що складається із сте­бла і листків). У вітчизняній літературі цю концепцію повніше висвітлено у працях І.Г.Серебрякова, Н.В.Первухіної, та Т.І.Серебрякової.

Уявлення про єдність листків і стебла сформувалися ще в XIX ст. завдяки анатомічним дослідженням будови вегетативних органів. Було доведено, що і листковий зачаток, і його вузол, тобто майбутній членистий елемент стебла, утворюються одночасно з єдиного масиву меристеми.

Вперше думку про загальний принцип будови стебла і кореня висло­вив французький ботанік Ван Тігем (1839-1912). Він розробив теорію, згідно з якою корінь і стебло з чітко відмежованим центральним циліндром, або стелою, та навколишнім шаром кори є універсальним типом будови осьо­вих органів. Базуючись на своїх дослідженнях, Ван Тігем встановив зако­номірності поступового ускладнення будови осьового циліндра у процесі еволюції. Однак, щоб охопити повністю всю теорію і довести єдність усіх сте- лярних форм, як видозмін єдиного типу осьового циліндра, у Ван Тігема не вистачило доказів.

Важливі докази на користь стелярної теорії навів у 1897р. Джефрі. Ви­вчаючи групи судинних рослин, і особливо розвиток стел у молодих ділян­ках, він дійшов висновку, що є лише два типи центрального циліндра: про- тостела та сифоностела, а всі інші є їхніми варіаціями (рис. 70). Стелярна теорія висвітлює еволюцію від найпростішої до найскладнішої структури осьових органів рослин.

Найдавнішим і найпримітивнішим типом стели вважають протостелу, з_діаметром 0,3-3 мм, у якої суцільний тяж ксилеми оточений флоемою. Немає серцевини і серцевинних променів. Протостела властива викопним рослинам і деяким папоротеподібним.

Протостела дала початок розвитку актиностелі, ксилемна зона якої на поперечному зрізі має вигляд зірки в оточенні флоеми з численними бічни­ми відгалуженнями у вигляді пучків концентричного типу. Завдяки цьому в актиностелі ксилема має зна­чно більшу поверхню дотику з живими тканинами, що її оточу­ють. Все це сприяє прискорен­ню транспортних можливостей. Зустрічається у плауноподіб- них і вимерлих хвощів.

Ботанік Ван Гітем (1839-1912) розробив теорію, згідно з якою корінь і стебло з чітко відмежованим центральним циліндром, або стелою, та навколишнім шаром кори є універсальним типом буд. осьових органів. Важливі докази на користь стелярної теорії навів у 1897 р. Джефрі, дійшовши висновку, що є лише два типи центрального циліндра: протостела і сифоностела, все інше – лише їх варіації

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 729 | Нарушение авторских прав