АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Адаптація спортсмена до умов високих температур

У процесі тренувань в умовах жари формується функціональна система, відповідальна за адаптацію спортсмена до високої температури. Система, вся діяльність якої спрямована на підтримку температурної рівноваги, включає таки ланки, як: 1) аферентна (терморецептори шкіри і верхніх дихальних шляхів, аферентні шляхи); 2) центральна – гіпоталамус (центр терморегуляції); 3) еферентна – органи кровообігу і апарат випарного охолоджування. Адаптація цієї системи в перші дні перебування в умовах жари залежить від того, наскільки органи і механізми, включені в систему, були функціонально завантажені в попередній період.

Треновані органи і механізми будуть значно менш сприйнятливі до умов високих температур, а слабко підготовлені стануть тією лімітуючою ланкою, яка обмежуватиме можливості всієї системи. Це продовжуватиметься аж до досягнення адаптаційних перебудов, відповідних новому рівню функціонального навантаження.

Пристосувальні зміни в умовах високих температур реалізуються в чотирьох напрямах:

• розвиток механізмів тепловіддачі;

• економізація теплоутворення;

• підвищення стійкості до гіпертермії;

• поведінкова адаптація.

У розвитку адаптації до високої температури вирішальне значення має збалансоване вдосконалення теплоутворення і тепловіддачі. Що краще функціонує система тепловіддачі, то інтенсивніше може бути рухова активність, вище допустимий рівень теплопродукції.

Випарна тепловіддача забезпечується взаємозв'язаною діяльністю потових залоз і органів кровообігу. Збільшений шкірний кровотік забезпечує транспортування тепла і таким чином визначає активність потових залоз. Паралельно зростає ЧСС, збільшується об'єм циркулюючої крові, зменшується кровотік у внутрішніх органах. У міру розвитку адаптації як у стані спокою, так і при дозованих навантаженнях ЧСС і шкірний кровотік істотно зменшуються. Одночасно поліпшується кровопостачання внутрішніх органів. Зумовлено це підвищенням ефективності тепловіддачі випаровуванням, унаслідок якого виділення необхідної кількості тепла забезпечується меншим обсягом шкірного кровотоку.

Спеціальне тренування приводить до значного підвищення кількості поту, що виділяється, яка за 3–4 тижні у людей, не адаптованих до тренування в жарких умовах, може зростати в 1,5–2 рази. Збільшення потовиділення є наслідком посилення діяльності активних потових залоз без збільшення їх кількості. Паралельно зі збільшенням потовиділення спостерігається постійне зниження в поті концентрації електролітів.

Адаптація до умов високих температур проходить досить швидко. Залежно від температурних умов, рівня підготовленості спортсмена, специфіки виду спорту й інших чинників період, достатній для ефективної теплової адаптації, може обмежитися 10–15, а іноді і 5–7 днями. Для обґрунтування цих строків можна навести результати різноманітних досліджень.

У неадаптованих до жари випробовуваних перебування при температурі 45°С протягом 4 год призводить до значного зменшення глікогену в клітках потових залоз. Щоденне перебування випробовуваних у цих умовах сприяє нормалізації витрати глікогену і на 10-й день теплової адаптації його зміст не відрізняється від початкового рівня. В ході регулярних теплових дій у потових залозах удосконалюється процес ресинтезу глікогену. Одночасно вдосконалюються функції залоз, що затримують натрій.

У людини, що вперше потрапила в умови високої температури, суттєво знижується працездатність, при виконанні стандартної фізичної роботи підвищується ЧСС, ректальна температура. На 7 – 9-й день розвивається індивідуальна адаптація до високої температури: працездатність відновлюється, ЧСС і температура наближаються до величин, що реєструються в нормальних умовах.

Одночасно значно збільшується випарна тепловіддача. Зниження ЧСС супроводжується збільшенням об'єму систоли, стабілізацією серцевого викиду і споживання кисню, зменшенням температури шкіри.

У міру акліматизації знижується екскреція норадреналіну із сечею, що свідчить про зниження активності симпатичної частини вегетативної нервової системи, що супроводжується зменшенням температури тіла. Після акліматизації завдяки посиленому потовиділенню збільшується різниця між ректальною і шкірною температурою, що зумовлене зменшенням шкірного кровотоку.

Підвищення рівня адаптації спортсменів до тренувальної і змагальної діяльності в умовах високих температур призводить до значного зниження концентрації натрію в поті, що виділяється, тому добре адаптовані спортсмени часто можуть обмежитися дієтою зі звичайним змістом натрію хлориду, не вживаючи підвищених доз.

Стійка тривала адаптація до умов жари характеризується підвищенням порогу чутливості теплових терморецепторів, скороченням періоду включення випарної тепловіддачі, значним розширенням можливостей потовиділення.

Адаптація до жари відбувається значно легше у людей з чорними або карими очима. У людей зі світлими очима цей процес проходить складніше, у них часто спостерігається безсоння, підвищена дратівливість, різке підвищення артеріального тиску. Складність акліматизації світлооких багато в чому посилюється поганою переносимістю ними яскравого світла в результаті різкого підвищення активності головного мозку, що супроводжується нервозністю і дратівливістю. Люди з темними очима легше переносять жару і сліпуче сонце, проте в умовах похмурої, дощової погоди вони стають млявими, сонливими, у них з'являється відчуття апатії. Все це позначається на спортивних результатах, проте рідко враховується при побудові підготовки і діяльності змагання спортсменів.

Слід зазначити, що найбільш ефективним способом формування адаптації до умов жари є комплексна дія високих температур і тривалих фізичних навантажень, що вимагають повної і тривалої мобілізації систем теплопродукції і тепловіддачі. Високі і тривалі теплові навантаження в поєднанні з раціональним режимом заповнення рідини є ефективним засобом стимуляції довготривалих адаптаційних реакцій до високої температури.

Слід враховувати, що ефекти теплової адаптації дуже специфічні. Пристосування організму спортсмена до умов сухої жари не гарантує досить ефективної адаптації до жарких і вологих умов. Більше того, адаптація до роботи невисокої інтенсивності в жарких умовах не гарантує адаптації до виконання роботи вищої інтенсивності в цих самих умовах. Водночас адаптаційні перебудови, які є результатом перебування і тренування в умовах жари, досить стійкі й зберігаються протягом трьох- чотирьох тижнів.

Разом зі значним збільшенням випарної тепловіддачі важливим елементом адаптації є швидкість транспортування тепла внаслідок збільшення швидкості кровообігу. Один з елементів оптимального режиму поповнення рідини – її попередній прийом, часто в досить великих об'ємах (до 1 – 2 л). Це приводить до інтенсивнішого потовиділення під час роботи, економнішої реакції системи кровообігу на дію високих температур.

Специфіка виду спорту справляє вирішальний вплив на рівень адаптації спортсменів до умов високої температури. Марафонці, бігуни на довгі дистанції, велосипедисти-шосейники при виконанні стандартних навантажень в умовах високих температур дають реакцію, близьку до тієї, що спостерігається у спортсменів, адаптованих до жари. Водночас добре підготовлені плавці високого класу реагують на перебування і виконання навантажень в умовах високої температури на рівні реакцій осіб, не адаптованих до умов жари. Таким чином, ефективність випарної тепловіддачі залежить від умов тренування, що сприяють або перешкоджають виділенню і випаровуванню поту: при тренуванні з бігу або у велосипедному спорті пов'язані з випарною тепловіддачею, а при тренуванні в плаванні – з тепловіддачею без активації діяльності потових залоз.

Здатність терморегуляторної системи протистояти гіпертермії значно вища у спортсменів високої кваліфікації порівняно з особами, які не займаються спортом, або малокваліфікованими спортсменами. Ці відмінності зумовлені здібністю кваліфікованих спортсменів до регуляції навантаження при ризику перегріву; стійкості системи терморегуляції до інтенсивної дії тепла. Це ще не означає, що гіпертермічні травми рідше зустрічаються у кваліфікованих спортсменів порівняно з малокваліфікованими. Проте, навпаки, граничні тренувальні навантаження змагань, що часто плануються в складних кліматичних умовах, а також здатність виконувати інтенсивну роботу в умовах сильного стомлення і глибоких змін у внутрішньому середовищі організму призводять до того, що у спортсменів високого класу в процесі відповідальних змагань, а іноді й підготовки до них зустрічаються випадки колапсу внаслідок теплових травм. Це зазвичай відбувається на фініші або післяфінішу в бігу на довгі дистанції, велосипедних гонках на шосе. Причини колапсу можуть бути різні: втрата великого об'єму рідини; виснаження м'язового глікогену і глікогену печінки; зменшення надходження кисню до мозку в результаті розширення периферичних кровоносних судин після фінішу і зниження відтоку венозної крові до серця; зниження концентрації натрію в плазмі за допустимі межі.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 516 | Нарушение авторских прав