АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Оптимальна висота для підготовки в гірських умовах

Питання про оптимальну висоту, на якій доцільне тренування, не є однозначним. Більшість досліджень, практичних рекомендацій, а також досвід підготовки спортсменів пов'язані з висотою, що знаходиться в діапазоні 1550 – 2200 м, проте безперечний інтерес становить підготовка у високогір'ї на висоті 2500 – 3000 м і навіть 3500 – 4000 м. На нашу думку, великі резерви для підвищення ефективності підготовки спортсменів високої кваліфікації наявні в широкому використанні тренування в низкогір’ї на висоті 1000 – 1500 м.

Більшість фахівців уважають, що оптимальні для підготовки спортсменів високої кваліфікації висоти лежать у діапазоні 1800 – 2400 м над рівнем моря. Не дивлячись на те, що існує думка про недоцільність підготовки на висотах, що перевищують 3000 м, не можна не враховувати того позитивного досвіду, який був нагромаджений фахівцями Німеччини і низки інших країн при використанні в підготовці бігунів на довгі дистанції висот, що досягають 3500 – 4000 м. Разом з тим, аналізуючи цей позитивний досвід, слід брати до уваги і той факт, що більшість досліджень фахівців Німеччини, проведених у високогірних умовах (3500 – 4000 м), здійснювалися в барокамері при короткочасному перебуванні спортсменів на таких висотах і їх результати не можуть бути перенесені на тренування в природних умовах високогір'я. Коли ж тренування здійснювалося в природних умовах високогірних баз, розташованих на висоті 3000 – 4000 м, вона супроводжувалася проживанням в умовах середньогір’я.

Ефективність такої організації гірської підготовки, при якій спортсмени проживають у середньогір’ї і низькогір’ї, а тренуються у високогір'ї, відзначають і фахівці інших країн.

На висотах 3500 – 4000 м навіть у висококваліфікованих спортсменів, добре адаптованих до високогірних умов, відбуваються різкі порушення динамічної і просторово-часової структури рухів, і робота в цих умовах здатна призвести до серйозних порушень спортивної техніки, координаційної структури рухів, змін раціонального взаємозв'язку рухової і вегетативних функцій. У зв'язку з цим слід звернути увагу на рекомендації Міжнародній федерації спортивної медицини, що висловилася за заборону проведення змагань у видах спорту, що вимагають прояву витривалості, на висоті, що перевищує 3050 м, що зумовлене ризиком для здоров'я спортсменів.

На великій висоті різко знижуються можливості організму до ефективної регуляції діяльності серцево-судинної і дихальної систем, що досить яскраво виявляється в реакції ЧСС при виконанні навантажень з потужністю роботи, що ступінчасто підвищується. При цьому спортсмени невисокої кваліфікації значно поступаються кваліфікованим спортсменам у здібності до ефективної регуляції серцевої діяльності, що яскраво виявляється вже при роботі на висоті 2500 м над рівнем моря. На висоті 4000 м ЧСС різко зменшується у спортсменів як високої, так і низької кваліфікації. Збільшення висоти неминуче приводить до збільшення частки анаеробного шляху енергозабезпечення при виконанні стандартної роботи, що обов'язково повинне враховуватися при підборі раціональної інтенсивності виконання тренувальних вправ.

Підтримка рівня швидкісно-силового потенціалу, збереження швидкісної техніки в умовах гірського тренування вимагає періодичного планування програм занять з підвищеною інтенсивністю роботи навіть при підготовці бігунів на довгі дистанції і марафонців. Цьому значною мірою сприяє можливість зміни висоти в умовах гірського тренування, коли підвищення аеробних можливостей здійснюється на висоті понад 3000 м, а розвиток або підтримка раніше досягнутого рівня інших якостей – на нижчих висотах. Чергування висот дасть змогу успішно поєднувати бігові програми, що виконуються з досить високою швидкістю, з роботою на помірних і низьких швидкостях.

Коли мова йде про висоту, на якій слід проводити підготовку, необхідно пам'ятати про суперечність, що існує між умовами гір відносно дії тренування на системи дихання, кровообігу і в цілому можливістю організму до енергозабезпечення роботи аеробного й аеробно-анаеробного характеру, та умовами для ефективного вдосконалення техніко-тактичних, швидкісно-силових і спеціальних психічних компонентів підготовленості.

Якщо для вдосконалення можливостей різних ланок системи енергозабезпечення тренування в умовах високогір'я (2500 – 3000 м над рівнем моря і вище) може виявитися високоефективним, то відносно найважливіших складових технічної і тактичної майстерності, ряду важливих компонентів фізичної і психічної підготовленості істотне зниження інтенсивності швидкісної роботи і її загального обсягу, що неминуче в умовах високогір'я, є негативним чинником.

Тому вибір оптимальної висоти для підготовки в гірських умовах значною мірою повинен визначатися специфікою виду спорту. Наприклад, бігуни на довгі дистанції, спортивний результат яких в основному визначається потужністю, ємкістю, економічністю і стійкістю аеробної системи енергозабезпечення, можуть тренуватися на значно більшій висоті, ніж веслярі або плавці, результат яких великою мірою пов'язаний з швидкісно-силовими компонентами спортивної майстерності. Ще з більшою обережністю повинні ставитися до вибору висоти спортсмени, які спеціалізуються в складнокоординаційних і ігрових видах, спортивному єдиноборстві.

Підбір висоти з урахуванням специфіки видів спорту дають змогу з достатньою ефективністю використовувати переваги природного тренування гіпоксії і водночас забезпечити необхідні умови для підтримки і вдосконалення тих сторін спортивної майстерності, для яких зайвий рівень гіпоксії може виявитися негативним чинником. Проте, як вже наголошувалося, в спортивній практиці все популярнішою стає схема, згідно з якою тривале перебування в умовах середньогір’я і високогір'я (2000–3000 м), супроводжуване тренувальними заняттями, що проводяться на рівнині, може виявитися ефективнішою порівняно із загальноприйнятими схемами використання високогірної і середньогірної підготовки. Основою для цих рекомендацій слугують результати наукових досліджень, які свідчать про те, що стабільна й ефективна адаптація до гіпоксії наявна у випадках тривалого перебування спортсменів у гіпоксичних умовах. В зв'язку з цим багато спортсменів прагнуть проводити в умовах гіпоксії час, відведений для відпочинку і сну, а тренуються в умовах низькогір’я або рівнин.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 391 | Нарушение авторских прав