АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Адаптація спортсмена до умов холоду

При адаптації до холоду поступово збільшується теплопродукція, знижується тепловіддача, що сприяє прискоренню кровообігу в периферичних тканинах і зниженню ймовірність пошкодження поверхневих ділянок тіла. Підвищуються можливості спортсменів до прояву в умовах холоду координаційних здібностей, швидкісно-силових якостей, рухливості в суглобах.

Стійка адаптація до холоду пов'язана зі стабільною активізацією процесів теплоутворення у внутрішніх органах, бурій жировій тканині, мітохондріях м'язів, поліпшенням транспортування кисню і використання субстратів окислення. Це забезпечує збереження температурного гомеостазу і різко скорочує роль скоротливого термогенезу й обмеження тепловіддачі.

Інтенсифікація катехоламінового ефекту в умовах холоду може привести до відокремлення дихання і фосфорилювання, швидкого збільшення утворення тепла. У гострому періоді адаптації це призводить до дефіциту АТФ, а надалі стимулює формування холодової адаптації. Таким чином, виникає реакція адаптації, близька до тієї, яка характерна для адаптації до фізичних навантажень, коли за періодом відносного дефіциту АТФ йде зростання загальної потужності мітохондрій.

Важливим чинником, який стимулює холодову адаптацію, є підвищення секреції тіреоїдних гормонів. Під дією холоду центральна нервова система посилює функцію щитоподібної залози. Збільшене споживання тироксина тканинами, адаптованими до дії холоду, сприяє збільшенню потужності мітохондриального окислення, що компенсує порушення фосфорилювання. Таким чином, відносний дефіцит макроергів, що обмежує потужність окислювальних реакцій у мітохондріях, компенсується стимулювальною дією тіреоїдних гормонів не тільки на зростання і ділення, а й на формування нових мітохондрій. У результаті довготривала адаптація до холоду, що приводить до збільшення здатності організму зберігати й утворювати тепло, виявляється можливою завдяки збільшенню кількості мітохондрій на одиницю маси тіла.

Підвищення функціонального потенціалу органів і механізмів, що забезпечують адаптацію до холоду (гіпертрофія симпато-адреналової системи, щитоподібної залози, системи мітохондрій у м'язах, бурої жирової тканини, ланок транспортування кисню), може супроводжуватися зниженням дезінтоксикаційної функції печінки і зниженням функціонального потенціалу інших систем, не пов'язаних з адаптацією до холоду.

Процес адаптації до холоду розвивається особливо ефективно при поєднанні дії холоду з напруженою фізичною роботою. Тренування збільшує ККД як активності терморегуляції, так і довільної діяльності м'язів.

Одночасно підвищується значущість терморегуляції самої м'язової роботи – істотно зростає рівень заміщення терморегуляторного метаболізму теплопродукцією роботи, що зумовлюється перш за все раціоналізацією координації діяльності рухової і тонічної мускулатури. Проте відносно енергетичної ефективності м'язового теплоутворення адаптація до холоду і тренування антагоністичні. Коли адаптація до холоду і м'язове тренування здійснюються окремо, роздільна адаптація до холоду і м'язових навантажень збільшується, посилюючи цю суперечність. Тривала адаптація до холоду, не пов'язана з інтенсивною м'язовою діяльністю, знижує ККД м'язової роботи. Ефективна, така, що відповідає реальним умовам, адаптація відбувається лише при одночасній дії на організм холоду і м'язової роботи. В цьому випадку перед організмом постає необхідність вибору найбільш ефективного варіанта адаптації, в якому провідну роль відіграє функціональна диференціація мускулатури і можливість компенсаторних відносин між формами м'язового термогенезу.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 409 | Нарушение авторских прав