АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

РИНОВІРУСНА ХВОРОБА

Прочитайте:
  1. АДЕНОВІРУСНА ХВОРОБА
  2. Гемолітична хвороба новонароджених. Етіологія.
  3. Ішемічна хвороба серця.
  4. МЕНІНГОКОКОВА ХВОРОБА
  5. Мієломна хвороба
  6. Основні проблеми пацієнта. Бронхоектатична хвороба (загострення)
  7. Основні проблеми пацієнта. Бронхоектатична хвороба (ремісія)
  8. РЕСПІРАТОРНО-СИНЦИТІАЛЬНА ХВОРОБА
  9. СЕЧОКАМ'ЯНА ХВОРОБА

Риновірусна хвороба (лат.: rhinovirosis) - це гостра вірусна хвороба, що перебігає з переважним запаленням слизової оболонки носоглотки і сильним нежитем.

Етіологія. Збудник – пікорнавірус, що містить РНК. Відомо 113 сероварів, кожний з яких має свої антигени.

Епідеміологія. Джерело інфекції – хворий, який виділяє вірус протягом усього захворювання до припинення нежитю (1-2 тиж.). Не виключено, що і здоровий вірусоносій. Механізм передачі – крапельний. Сприйнятливість дітей і дорослих висока. Оскільки існує багато сироварів вірусів, захворювання в однієї людини може виникати декілька разів протягом року. Захворюваність підвищується в осінньо-зимовий період і ранньою весною, у сиру і холодну погоду. Частіше виникають спорадичні захворювання, рідше – локальні спалахи в сім'ях і колективах.

Патогенез. Вірус розмножується в слизовій оболонці носа. Запальний процес супроводжується розширенням судин і набряком слизової, інфільтрацією її лімфоїдними клітинами, злущенням епітелію і рясними серозними виділеннями. У немовлят такі зміни можуть розповсюджуватись на гортань, трахею і бронхи, у випадку активізації бактерійної флори приєднується пневмонія. Імунітет типоспецифічний і нетривалий (до 2-3 років).

Клінічні прояви. Інкубаційний період 1-6 діб. Захворювання може починатись із відчуття мерзлякуватості. Через 1-2 год з'являються закладення носа, чхання, слизові та водянисті виділення з носа, які потім можуть набувати жовтуватого кольору (гнійні). У багатьох хворих покашлювання і дере в горлі, кон'юнктивіт зі сльозотечею, слабнуть нюх і смак. Загальна інтоксикація незначна або відсутня. Температура тіла нормальна або субфебрильна.

Обличчя бліде. Ніс припухлий, напіввідкритий. На губах нерідко герпес. Слизова оболонка носа гіперемійована, набрякла. Іноді незначно гіперемійовані м'яке піднебіння і задня стінка носоглотки. Триває захворювання до 2 тиж.

У дітей раннього віку хвороба може ускладнюватись трахеобронхітом, пневмонією, синуситом, отитом.

Лабораторна діагностика. Використовують методи:

- вірусологічний. Вірус можна виділити із змивів і мазків з носа, взятих у перші дні хвороби у культурі тканин;

- серологічний: РН і РЗК. Досліджують парні сироватки, забрані на початку хвороби і через 1-2 тиж.

Для швидкої діагностики використовують метод імунофлуоресценції.

Догляд і лікування здійснюють в домашніх умовах. Специфічних засобів немає. Призначають стимулятори інтерфероноутворення, гірчичники на литки й підошви, гарячі ножні ванни, УВЧ, УФО на ділянку носа. У ніс – нафтизин, санорин, лужні інгаляції, лейкоцитарний інтерферон. При бактеріальних ускладненнях – антибіотики.

Профілактичні заходи. Ізоляція хворого в період вираженої ринореї. Контактним особам – оксолінову мазь або лейкоцитарний інтерферон у ніс. Імунізація не застосовується.

 

 


Дата добавления: 2015-02-05 | Просмотры: 1096 | Нарушение авторских прав



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 |



При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.006 сек.)