АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ЕПІКРИЗ ПОСМЕРТНИЙ

Прочитайте:
  1. XIV. Епікриз
  2. XIІ. Епікриз
  3. XIІІ. ЕПІКРИЗ
  4. Епікриз
  5. ЕПІКРИЗ
  6. ЕПІКРИЗ ВИПИСНИЙ
  7. Епікриз.
  8. Епікриз.
  9. Епікриз.

(оформляють у разі смерті хворого)

Обґрунтовують основний діагноз і його ускладнення, вказують безпосередню причину смерті хворого, потім (за наявності) супутні захворювання. Наводять патологоанатомічний діагноз.

Основним вважається те захворювання, яке безпосередньо або через ускладнення, зумовлене ним безпосередньо, стало причиною смерті хворого. В клінічному і патологоанатомічному діагнозі основним захворюванням вважається тільки визначена нозологічна одиниця, яка в клінічному діагнозі не повинна підмінюватися перерахуванням симптомів і синдромів, а в патологоанатомічному діагнозі – ознак захворювання.

Вказана нозологічна форма є причиною госпіталізації (або) смерті хворого. Якщо за час госпіталізації у хворого виникло нове гостре захворювання, що патогенетично не пов’язане з попереднім і стало причиною смерті, то основним вважається воно (наприклад, гостра пневмонія, інфаркт міокарда та ін.).

Ускладненнями називають клінічні синдроми, патогенетично пов’язані з основним захворюванням (як правило, вони є безпосередньою причиною погіршення стану хворого або смерті).

Інколи під час оформлення посмертного епікризу виникає потреба у виділенні так званих фонових, поєднаних і конкуруючих захворювань.

Фоновим називають таке захворювання, яке відіграло важливу роль у виникненні і несприятливому перебігу основного захворювання і (або) зумовило особливу його тяжкість та сприяло розвитку смертельних ускладнень.

Фонові захворювання не є основними, але мають з ними прямий патогене­тичний зв’язок і відіграють роль у танатогенезі. Вони істотно відрізняються від супутніх захворювань, які патогенетично не пов’язані з основним захворюванням, розвиваються паралельно з ним (клінічно мають легший перебіг), не впливаючи на нього, або тільки впливають на загальну реактивність і резистентність організму.

Поєднаними називаються такі захворювання, кожне з яких, зокрема в даний момент і на даному етапі розвитку, не є смертельним, але розвиваючись одночасно, призводять до смерті хворого внаслідок поглиблення структурно-функціональних ушкоджень, неможливості застосування ефективних методів лікування, які протипоказані при одному з цих захворювань, або через несприятливий вплив лікування однієї з хвороб на перебіг іншої. Наприклад, інфаркт міокарда (основне захворювання) і цироз печінки, коли застосування антикоагулянтів зумовлює кровотечу (шлункову або із розширених вен стравоходу).

Конкуруючими називають два одночасно виявлені захворювання, кожне з яких окремо могло стати причиною смерті. Ці дві нозологічні одиниці, незалежно одна від одної етіологічно й патогенетично, однаковою мірою відповідають крите­ріям основного захворювання, наприклад, рак легенів, ускладнений кровотечею, і гострий інфаркт міокарда; поєднання крупозної пневмонії і гострого дифузного гломерулонефриту.

Для поліпшення клінічної діагностики велике значення має порівняння прижиттєвого і посмертного діагнозів. Порівняння проводять за основним захворюванням, його ускладненнями, супутніми хворобами.

Розходженням за основним захворюванням вважають такі випадки:

- неправильної прижиттєвої оцінки нозологічної приналежності захворювання (наприклад, крупозна пневмонія замість туберкульозу легенів);

- неправильного трактування етіології (наприклад,діагноз пневмококової крупоз­ної пневмонії замість стафілококової пневмонії з деструкцією паренхіми легені),

- неправильного встановлення локалізації процесу (наприклад, діагноз раку печінки замість діагнозу раку шлунка).

Якщо основне захворювання комбіноване, то розходженням вважають всі ті випадки, коли за життя не було розпізнано одне із захворювань або воно було діагностовано неправильно.

За неправильного формулювання діагнозу, коли супутнє захворювання зайняло місце основного, випадок теж трактується як розходження діагнозів, оскільки лікувальні заходи були спрямовані не на основне захворювання, яке розцінювалось як супутнє, а на супутнє.

Якщо хворий помер у спеціалізованому стаціонарі, діагноз вважається прави­ль­ним лише у разі точного встановлення локалізації і назви патологічного процесу. Наприклад, у разі перебування хворого в кардіологічному відділенні треба форму­лювати повний діагноз пороку серця відповідно до сучасної класифікації хвороб.

У разі смерті від ішемічної хвороби серця, якщо розпізнано лише атеросклероз коронарних артерій, атеросклеротичний кардіосклероз, але не діагностовано інфаркт міокарда, випадок розцінюється як розходження діагнозів.

Неправильна лікувальна тактика може вважатися причиною смерті.

Всі випадки незбігу клінічного і патологоанатомічного діагнозів поділяють на три групи:

1) провідна причина незбігу діагнозів - тяжкість стану хворого, що не дозволила провести повне обстеження. В цю групу входять випадки смерті хворих, госпіталізованих з причини раку ІУ клінічної групи, термінальної уремії та ін.;

2) захворювання не розпізнане, хоч можливості для цього були, оскільки стан хворого дозволяв використати певні методи для встановлення правильного діагнозу. Разом із тим лікування проводили адекватне, і неправильно встановлений діагноз істотно не вплинув на долю хворого;

3) наслідком неправильно встановленого діагнозу була помилкова терапія, що дуже вплинуло на перебіг захворювання і призвело до смерті хворого.

Результати патологоанатомічного розтину повинні бути проаналізовані і зіставлені з клінічними даними.

У разі незбігу клінічного діагнозу з патологоанатомічним треба з’ясувати причини помилкового прижиттєвого діагнозу, які можуть бути зумовлені: недостатнім обстеженням хворого, недооцінкою або переоцінкою результатів додаткових методів дослідження, помилкою під час проведення диференційної діагностики, відсутністю переосмислення встановленого діагнозу на підставі подальшого клінічного аналізу стану хворого або надзвичайними складнощами чи винятковою рідкістю захворювання.

 


Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 2350 | Нарушение авторских прав



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 |



При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.004 сек.)