АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ПАТРОНАЖНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ВАГІТНИМИ

Відвідування вагітних удома (активний патронаж) здійснює дільнична акушерка або медсестра за вказівкою лікаря жіночої консультації. Упродовж вагітності такі відвідування проводять 3-4 рази та 2 рази протягом першого місяця після пологів.

Мета патронажних відвідувань:

1. ознайомлення з побутовими умовами, в яких проживає вагітна;

2. проведення під час патронажу санітарно-освітньої роботи, навчання правил особистої гігієни;

3. рекомендації щодо режиму праці та відпочинку, харчування вагітної;

4. виконання під час патронажу призначень лікаря (вислухову­вання серцебиття плода, вимірювання артеріального тиску);

5. перевірка стану вагітної, якщо вона пропустила день призна­ченого прийому, з'ясування причин;

6. контроль госпіталізації у випадку, якщо вагітна була направ­лена на лікування у стаціонар;

7. при патронажі породіль — контроль стану молочних залоз, рекомендації щодо профілактики лактостазу, гіпогалактії; у перші дні після виписки із пологового стаціонару — перевірка стану загоєння епізіотомної рани або розривів промежини, кількості лохій.

8. Результати відвідування медсестра повинна занотувати у пат­ронажному листі, який вклеюють в індивідуальну карту вагітної та в журнал патронажних відвідувань (пасивний патронаж).

9. Якщо виникає необхідність у позачерговому відвідуванні вагітною лікаря жіночої консультації, дільнична мед­сестра повинна запросити її на прийом листом або по телефону.

Анатомія і фізіологія жіночих статевих органів. Жіночий таз, м’язи таза. Плід – об’єкт пологів.

План лекції.

1. Класифікація жіночих статевих органів.

2. Анатомія зовнішніх та внутрішніх статевих органів.

3. Зв’язковий аппарат матки та придатків.

4. Кровоносна та лімфатична система статевих органів.

5. Інервація статевих органів.

6. Нормальний менструальний цикл.

7. Відмінність жіночого тазу від чоловічого.

8. Кісткова будова тазу.

9. Відділи, площини малого тазу та їх розміри таза.

10. Поняття провідної осі і нахилу таза.

11. Основні та додаткові розміри таза.

12. Визначення діагональної та справжньої кон’югат.

13. Тазове дно, його значення.

14. Будова голівки зрілого плода.

15. Розміри голівки та тулуба зрілого плода.

16. Відношення голівки плода до площин малого тазу.

17. Вплив пологів на форму голівки.

18. Поняття пологової пухлини і кефалогематоми.

Жіночі статеві органи прийнято ділити на зовнішні і внутрішні.

Зовнішні статеві органи (genitalia externa, vulva). До зовнішніх статевих органів належать лобок, великі й малі статеві губи, клітор, пристінок піхви, бартолінієві залози (великі залози пристінку), сечівник. в ділянці зовнішніх статевих органів відкривається зовнішнє вічко сечівника.

Зовнішні статеві органи є головним органом статевого відчуття. Межею між зовнішніми і внутрішніми статевими органами є дівоча перетинка.

Лобок - трикутне підвищення над лобковим симфізом з добре розвиненою підшкірною основою. Шкіра його вкрита волоссям. У жінок верхня межа волосяного покриву має вигляд горизонтальної лінії, а у чоловіків вона загострюється в напрямі вгору, досягаючи по середній лінії іноді пупка. У дитячому віці волосся у цій ділянці немає, а на старість воно рідшає. Особливості росту волосся пов’язані із діяльністю яєчників і кори надниркових залоз. На нього впливають пухлини яєчників та інфантилізм.

Верхньою межею лобкового симфізу є поперечна шкірна борозна - надлобкова складка. З боків від нього розташовні пахвинні складки, ззаду від зливається з великими статевими губами.

Великі статеві губи (labia majora pudendi) мають вигляд поздовжніх складок шкіри, багатих на підшкірну основу. В них проходять судини, нерви, фіброзні та еластичні волокна. Шкіра на зовнішній поверхні великих статевих губ вкрита волоссям. Вона містить потові і сальні залози. Внутрішня поверхня великих статевих губ вкрита ніжною рожевою шкірою, яка нагадує за виглядом слизову оболонку.

Спереду великі статеві губи переходять у шкіру лобкового симфізу, утворюючи передню злуку (спайку). У напрямку назад вони поступово звужуються і, з’єднуючись по середній лінії, утворюють задню спайку. Відтягнувши задню спайку, можна виявити простір між нею і дівочою плівою - човноподібну ямку.

Простір між великими статевими губами називають статевою щілиною

(rima pudendi.).

У товщі великих статевих губ закладено великі залози присінку (бартолінієві) і цибулини присінку.

Малі статеві губи (labia minora pudendi) - поздовжні шкірні складки, прикриті великими статевими губами. Спереду малі статеві губи роздвоюються і утворюють дві пари ніжок. Передня пара ніжок з’єднується по середній лінії над клітором, утворюючи крайню плоть клітора. Друга пара ніжок, з’єднуючись із клітором, утворює його вуздечку.

Ззаду малі статеві губи зливаються з великими. Вони вкриті багатошаровим плоским епітелієм, мають сальні залози. У малих статевих губах міститься багато судин і нервових закінчень, що дає підставу вважати їх органом статевого відчуття.

Клітор (clitoris) - складаєтья із двох сполучених між собою печеристих тіл. Він виступає у вигляді невеликого горбка у передньому куті статевої щілини. У ньому розрізняють головку, тіло, що складається з печеристих тіл, і ніжки, які прикріплюються до окістя лобкових і сідничних кісток. Клітор містить велику кількість судин і нервів, а в його шкірі дуже багато нервових закінчень. Сальні залози, на які багатий клітор, виділяють смегму. Функціонально клітор є органом статевого відчуття. При статевому збудженні клітор збільшується і ущільнюється внаслідок посиленого припливу артеріальної крові.

Присінок піхви (vestibulum vaginae) - простір, обмежений спереду клітором, ззаду - задньою спайкою статевих губ, з боків - внутрішньою поверхнею малих статевих губ. Зі сторони піхви, він межує із дівочою перетинкою.

У присінку піхви відкриваються зовнішній отвір сечівника і вивідні протоки великих присінкових залоз. Він містить багато маленьких гроноподібних залозок і заглибин(крипти, або лакуни), що сліпо закінчуються і вистелені багатошаровим плоским епітелієм. Слизова оболонка вкрита багатошаровим плоским епітелієм, у підслизовому шарі міститься багато венозних сплетінь та нервових закінчень.

Великі присінкові залози (glandulae vestibularis majoris) - округлі залозки, які ще називають бартолінієвими залозами. Довжина їх становить 10-15 мм, ширина - 6-8 мм. Вивідна протока має довжину 15-20 мм. Альвеоли залоз вистелені епітелієм, який виробляє секрет, що надходить у вивідну протоку. Залози містяться у товщі задніх відділів великих статевих губ. Їх вивідні протоки відкриваються в борозенці, утвореній малими статевими губами (у нижній третині їх) і дівочою перетинкою. Залози можна промацати в основі великих статевих гіб, неподалік від задньої спайки.

Секрет залоз білуватий, має лужну реакцію і характерний запах. Він виділяється при статевому збудженні, зволожуючи присінок і вхід у піхву, та розріджує сім’яну рідину, сприяючи пересуванні сперматозоонів. У разі порушення відтоку можуть утворюватись кісти залози, а при інфікуванні розвивається бартолініт.

Дівоча перетинка (hymen)- сполучнотканинна перетинка, яка закриває вхід у піхву. Вкрита вона багатошаровим плоским епітелієм. У основі дівочої перетинки містяться м’язові елементи, еластичні волокна, кровоносні судини і нерви. У ній є отвір. Залежно від його форми і розташування дівоча перетинка може мати вигляд кільця, півмісяця, зубця, лопати, труби тощо. Іноді дівоча перетинка має два або кілька отворів; зрідка буває суцільною (без отворів). Під час перших статевих зносин дівоча перетинка розривається, що супроводжується кровотечею. Після розривання її залишаються гіменальні сосочки, а після пологів - клаптики, так звані мітровидні сосочки.

У деяких випадках дівоча перетинка на стільки добре розтягується, що не порушується під час статевих зносин, а у виняткових випадках - навіть під час пологів.

Промежина (perineum) - це комплекс м’яких тканин, які закривають вихід з порожнини малого тазу. У вузькому розумінні - це простір між задньою спайкою і задньопрохідним отвором. Вона становить собою м’язово-фасціальний утвір, вкритий зовні шкірою. На шкірі промежини помітна лінія, що йде від задньої спайки до заднього проходу. Це шов промежини. Висота промежини зовні досягає 3-4 см.

Промежина найчастіше травмується під час пологів. Якщо не правильно її реконструювати, то порушиться функція м’язів тазового дна, що призведе до опускання та випадання внутрішніх статевих органів.

Сечівник (uretra). Зовнішній отвір сечівника лежить на 2-3 см ззаду від клітора. У жінки його довжина становить 3-4 см. Сечівник іде майже прямо, незначно вигинаючись угору. По всій довжині з’єднаний із передньою стінкою піхви. Ця ділянка стінки піхви трохи випинається у вигляді валика.

Внутрішня поверхня сеівника вистелена слизовою оболонкою, яка утворює повздовжні складки.

У слизовій оболонці є заглибини (крипти) і залозки. Покривний епітелій слизової оболонки сечівника циліндричний, у нижньому його відділі - багатошаровий, плоский. М’язовий шар складається із поздовжнього і циркулярного шарів гладеньком’язевих волокон.

Циркулярні волокна біля внутрішньої поверхні сечівника поблизу сечового міхура утворюють внутрішній сфінктер, який розслаблюється під час сечовипускання. Навколо зовнішнього отвору сечівника лежить зовнішній сфінктер, який утворюється волокнами поперечнопокреслених м’язів, що входять до складу сечостатевої діафрагми.

З боків від сечівника (паралельно з ним) розташовані трубчасті розгалужені утвори - білясечівникові ходи, або скінієві залози, завдовжки 1-2 см. Зовнішні їх отвори відкриваються в слизовій оболонці сечівника, неподалік від зовнішнього отвору. Секрет цих ходів зволожує зовнішній отвір сечівника.

Внутрішні статеві органи (genitalia interna). До внутрішніх статевих органів належать піхва, матка, маткові труби і яєчники.

Піхва (vagina,colpos) - еластичний, м’язовий орган, що має вигляд трубки; розташована у малому тазу. Починаючись від дівочої перетинки, вона закінчується біля місця прикріплення до шийки матки. Довжина її - до 10 см, ширина - 2-3 см. Причому в нижньому відділі піхва вужча, ніж у верхньому. Передня і задня стінки піхви звичайно дотикаються; просвіт її у поперечному перерізі має форму літери “Н”.

Вгорі у просвіт піхви виступає піхвова частина шийки матки. Навколо піхвової частини шийки матки стінки піхви утворюють склепіння. Розрізняють переднє (спереду шийки), заднє (ззаду шийки), праве й ліве склепіння. Заднє склепіння значно глибше від переднього. Через нього, як правило, проводять діагностичні та лікувальні пункції. В цьому склепінні скубчується сім’я під час статевих зносин, а звідси сім’яна рідина потрапляє в матку.

Передня стінка піхви у верхньому відділі дотикається до дна сечового міхура, а в нижньому - до сечівника. До верхньої частини піхви спереду й збоку підходять сечоводи (біля місця їх впадання у сечовий міхур)).

Задня стінка піхви прилягає до прямої кишки. У нижній частині між ними розташовані тканини промежини, у верхній - задня стінка піхви дотикається до прямокишково-маткового заглиблення (дугласова кишеня). З боків піхва відокремлена від таза м’язовими пучками і клітковиною.

Стінка піхви складається із трьох шарів: слизової оболонки, м’язового шару і клітковини (сполучнотканинна оболонка, адвентиція).

У навколопіхвовій клітковині проходять кровоносні, лімфатичні судини та нерви.

Під клітковиною лежить м’язовий шар піхви, який складається з двох частин - зовнішньої поздовжньої і внутрішньої циркулярої, в якій міститься велика кількість еластичних волокон.

До м’язового шару прилягає слизова оболонка піхви, яка має блідо-рожевий колір і складаєтья з поперечних та поздовжніх складок. Завдяки цим складкам стінки піхви добре розтягуються, що дуже важливо для пологів. Після пологів складки поступово згладжуються.

Слизова оболонка піхви вкрита багатошаровим плоским епітелієм, у якому відкладається глікоген. Процес його утворення пов’язаний з дією гормонів яєчників.

У слизовій оболонці піхви залоз немає. Рідка частина вмісту піхви утворюється внаслідок пропотівання рідини з кровоносних і лімфатичних судин. До ней домішуються клітини піхвового епітелію, мікроорганізми, лейкоцити і секрет залоз слизової оболонки тіла й шийки матки.

Ф л о р а й с т у п е н і ч и с т о т и п і х в и. У період статевої зрілості вміст піхви білуватий, має характерний запах і кислу реакцію. Кількість його незначна, але його досить для зволоження слизової оболонки. Кислу реакцію вміст піхви має внаслідок домішування до нього молочної кислоти, яка утворюється з глікогену, що міститься в клітинах епітелію піхви, під впливом продуктів життєдіяльності піхвових бацил (палички Додерлейна).

Молочна кислота не справляє негативного впливу на піхвові бацили і слизову оболонку. Разом з тим вона вбиває патогенні мікроорганізми, які потрапляють у піхву з навколишнього середовища. Таким чином, у дорослої жінки відбувається процес самоочищення піхви.

У старечому віці, а також при тяжких загальних і гінекологічних хворобах функція яєчників слабшає, кількість глікогену в слизовій оболонці зменшується. Молочної кисолоти виробляється мало, а тому реакція піхвового вмісту може стати лужною. За цих умов у піхві починають розвиватися патогенні бактерії, які потрапляють ззовні, а нормальна мікрофлора (палички Додерлейна) витісняється.

Залежно від характеру мікрофлори, кислотного титру, кількості лейкоцитів виділяють чотири ступені чистоти піхви: І - у вмісті піхи виявляють тільки піхвові бацили та епітеліальні клітини, реакція кисла; ІІ - піхвових бацил менше, з’являються поодинокі лейкоцити, грампозитивні диплококи, багато епітеліальних клітин, реакція кисла; ІІІ - піхвових бацил мало, переважають інші види бактерій (головним чином стафіло - і стрептококи та comma variabile), багато лейкоцитів, реакція слабколужна; ІV - піхвових бацил немає, дуже багато різних мікробів (стафіло -, стрептококи, кишкові палички, трихомонади та ін.) і лейкоцитів, реакція лужна.

Перший і другий ступені чистоти вважаються фізіологічними, а третій і четвертий звичайно проводять патологічні процеси.

Протягом менструального циклу в епітеліальному покриві слизової оболонки піхви відбуваються зміни, які загалом зводяться до чергування процесів проліферації епітелію і десквамації поверхневих шарів.

У першу половину циклу відбуваються проліферація клітин епітелію, а також зміни в їхніх протоплазмі і ядрі. На час овуляції поверхневі клітини відпадають, а в лютеїнову фазу циклу проліферативні процеси в епітелії піхви відновлюються.

Клітини, що відпадають, домішуються до вмісту піхви. За допомогою спеціальних методів фарбуваня і мікроскопічного дослідження клітин епітелію піхви можна визначити функціональний стан яєчників, одержати уявлення про фазу менструального циклу.

Піхва виконує такі функції:

1) бере участь у процесі запліднення (сім’яна рідина, що виділяється під час статевих зносин, потрапляє в піхву, а звідти сперматозоони потрапляють у матку і маткові труби);

2) бере участь у акті пологів (піхва разом із шийкою матки утворює родовий канал);

3) процес самоочищення піхви перешкоджає проникненню патогенної мікрофлори в матку, маткові труби і черевну порожнину;

4) через піхву виводяться назовні менструальна кров і секрет залоз шийки та тіла матки.

Матка - гладеньком’язевий порожнистий орган, який має форму груші, дещо сплющеної в передньо-задньому напрямі.

Довжина матки загалом становить 7-8 см (2/3 її довжини припадає на тіло, а 1/3 - на шийку), ширина в ділянці дна - 4-4,5 см, товщина стінок - 1-2 см. Маса матки дорослої жінки не перевищує 50-100 г

Розрізняють тіло, перешийок і шийку матки.

Т і л о м а т к и називають верхню, наймасивнішу, її частину. Куполоподібна частина тіла, що міститься над лінією прикріплення маткових труб, називається дном матки.

П е р е ш и й о к становить собою канал завдовжки близько 1 см, який вгорі переходить у порожнину матки, а внизу - в канал шийки. За структурою слизової оболонки перешийок наближається до тіла матки, за будовою стінки - до її шийки. Верхньою межею перешийка є внутрішній матковий зів, нижня межа розташована приблизно на 1 см ниже від внутрішнього зіву.

Перешийок разом із частиною нижнього відділу тіла матки під час вагітності і пологів становить нижній сегмент матки. Верхньою межею нижнього сегменту матки є місце прикріплення очеревини до передньої стінки матки, нижня межа - місце переходу перешийка в шийку матки.

Ш и й к а м а т к и частково виступає в просвіт піхви, має циліндричну форму або трохи звужуєтья в напрямі до зовнішнього зіву (циліндро-конічна форма). У дитячому віці і в дорослих жінок з недорозвиненими статевими органами шийка матки має конічну форму. У шийці матки розрізняють піхвову частину, що виступає в просвіт піхви, і надпіхвову, яка лежить вище від міця прикріплення до шийки стінок піхви. Деякі автори ділять шийку матки на три частини - pars vaginalis (нижче від місця прикріплення до неї переднього склепіння піхви), pars intermedia (між першою частиною і місцем прикріплення заднього склепіння) та pars supravaginalis cervitis.

Шийка матки має вузький веретеноподібний канал, вистелений слизовою оболонкою. Він звужений вгорі і внизу і розширений посередині. Верхній кінець шийкового каналу утворює внутрішній зів, а зовнішній зів відкривається в центрі піхвової частини шийки матки. У жінок, які народжували, зовнішній зів має форму поперечної щілини, у жінок, які не народжували, зовнішній зів має форму крапки. Форма зовнішнього зіву змінюється внаслідок бокових надривів шийкиматки під час пологів.

Порожнина матки має форму трикутника, вершина якого обернена до шийкового каналу, а основа - до її дна. Нижній ріг відповідає внутрішньому отворові каналу шийки матки, верхній - матковим кінцям труб.

Стінки матки складаються з трьох шарів: слизової та м’язової оболонок і серозного (очеревинного) покриву.

С л и з о в а о б о л о н к а м а т к и (endometrium) вкрита одношаровим циліндричним миготливим епітелієм, війки якого при коливанні спрямовують потік рідини вниз, до зовнішнього отвору каналу шийки матки. Під покривним епітелієм лежить строма (сполучнотканинна основа) слизової оболонки, що містить судини, нерви і багато залоз.

Сполучнотканинна основа побудована за типом лімфаденоїдної тканини і складається з сполучнотканинної сітки із закладеними в її петлях круглими та веретеноподібними клітинами.

Залози тіла матки вистелені циліндричним епітелієм Вони виробляють водянистий секрет, який зволожує поверхню слизової оболонки. Залози мають форму труби, кінці їх іноді вилоподібно роздвоюються.

Залози шийки матки вистелені циліндричним епітелієм, розгалужуються, нагадуючи за формою оленячі роги. Секрет має вигляд прозорого слизу, який закриває, як пробка, канал шийки матки.

Слизова оболонка тіла матки гладенька. В шийковому каналі вона утворює складки, що нагадують пальмовий лист.

Слизова оболонка тіла матки складається із двох шарів. Поверхневий шар, обернений у порожнину матки, зазнає змін, пов’язаних із ментруальним циклом. Він називається функціональним шаром слизової оболонки. Шар, яикй прилягає до м’язевої оболонки, циклічних змін не зазнає. Він називаєтья базальним.

М ‘ я з е в а о б о л о н к а (myometrium) - найтовщий м’язовий шар, що становить собою густе сплетіння пучків гладень-м’язевих волокон, між якими містять тканини та еластичні волокна. Він добре оснащений кровоносими судинами.

У м’язовій оболонці є три шари м’язових пластів: а) зовнішній (підочеревинний) - поздовжній; б) середній - циркулярний (коловий); в) внутрішній (підслизовий) - поздовжній.

У тілі матки найрозвиненіший циркулярний шар, у її шийці - поздовжній. У шийці матки та ділянці перешийка м’язовий шар тонший, а сполучної тканини тут більше, ніж у тілі матки. У шийці матки міститься багато еластичних волокон. У творенні м’язів матки, які відзнааються великою силою, беруть участь гладень-м’язеві плати, що вплітаються в неї з круглих крижовоматкових зв’язок і власних зв’язок яєчника.

М’язовий шар матки складається з двох товстих стрічкоподібних пластів, що йдуть з боку пахвинних каналів до матки. Підійшовши до матки, вони вкривають передню поверхню її у вигляді широких пластів. Від цих пластів також відходять м’язові пучки до задньої і бокових поверхонь матки, а також пучки, які проникають у середній шар м’язів матки.

Матка складається із двох поздовжніх шарів (зовнішнього і внутрішнього) та основного середнього шару, що становить собою переплетення м’язових пучків, які утворюють спіралі, що циркулярно і косо йдуть у напрямку до осі матки. Цей шар відіграє основну роль у скороченнях матки.

Матка має с е р о з н и й (о ч е р е в и н н и й) п о к р и в (perimetrium). Очеревина з внутрішньої поверхні передньої черевної стінки переходить на сечовий міхур, а потім на передню поверхню матки і труби.

Між сечовим міхуром і маткою утворюється вистелена очеревиною міхурово-маткова заглибина. Передня поверхня матки вкрита очеревиною не вся, а починаючи від перешийка (внизу між шийкою і міхуром залягає пухка клітковина). Вкривши дно матки і маткові труби, очеревина спускається по задній поверхні матки, вистилаючи тут надпіхвову частину шийки матки і верхній відділ піхви, а потім переходить на передню поверхню прямої кишки. Між задньою поверхнею матки і прямою кишкою утворюється глибока кишеня - прямокишковий простір.

Матка міститься в центрі малого таза. Тіло її розташоване в широкій частині порожнини таза, піхвова частина шийки матки і зовнішній зів - на рівні сідничних остей. Матка нахилена наперед, дно її обернене до лобкового симфізу, шийка матки - назад, зовнішній зів каналу шийкиматки прилягає до стінки заднього склепіння піхви. Між тілом і шийкою матки утворюється тупий кут (70-90 ⁰), відкритий наперед.

Матка має здатність рухатися. При наповненні сечового міхура вона зміщується назад, при переповненні прямої кишки - наперед. Вагітна матка піднімається вгору.. Після усунення причини зміщення матка знову повертається у вихідне положення.

Матка виконує менструальну і дітородну функції.

Протягом усього періоду статевої зрілості у слизовій оболонці матки відбуваються складні циклічні зміни, які забезпечують сприятливі умови для перебігу вагітності.

У період вагітності матка стає плодовмістилищем: у ній прикліпляється запліднена яйцеклітина і розвивається плід.

Коли плід розвивається, стає здатним до позаутробного існування, макта зганяє його назовні, сприяючи народженню.

Маткові труби. Маткові труби, або яйцепроводи, починаються від рогів матки (біля дна), йдуть між листками широких зв’язок у бік стінок таза і закінчуються лійкоподібно.

Довжина труб 10-12 см, товщина неоднакова. Вузькі біля рога матки, вони розширюються в напрямі до вілного кінця.

Просвіт труби сполучається з порожниною матки. Діаметр отвору труби в цьому місці становить 0,5 -1 мм. Далі просвіт труби стає ширшим, і в ділянці лійок він досягає 6-8 мм. Лійка труби відкривається в черевну порожнину. Вільний край її має вигляд бахромок (фімбрій). Ці бахромки сприяють просуванню яйцеклітини, що вийшла з яєчника, в порожнину маткової труби.

У матковій трубі розрізняють інтерстиціальну частину, яка проходить у товщі м’язової оболонки, перешийкову, або істмічну, та ампулярну, що закінчується лійкою.

Стінки матки складаються з трьох шарів: слизової та м’язової оболонок і серозного (очеревинного) покриву.

Cлизова оболонка маткової труби утворює поздовжні складки. Величина їх і кількість збільшується в напрямі до ампулярного кінця труби. Між клітинами миготливого епітелію розташовані секреторні клітини. Вони виділяють секрет у порожнину труби в другу фазу менструального циклу (в цей період клітина просувається по матковій трубі).

М’язовий шар матки складається з двох товстих стрічкоподібних пластів, що йдуть з боку пахвинних каналів до матки.Матка складається із двох поздовжніх шарів (зовнішнього і внутрішнього) та основного середнього шару, що становить собою переплетення м’язових пучків.

Cерозний покрив маткової труби становить собою верхній відділ широкої зв’язки: очеревина вкриває маткову трубу вгорі і збоків. До нижнього відділу її прилягає параметральна клітковина, через яку до маткової труби проходять судини і нерви.

У ранньому дитячому віці труби вузькі і звивисті. З віком вони виправляються, і просвіт їх стає ширшим. Іноді маткові труби залишаються вузькими і звивистими до початку статевої зрілості (інфантильні). Через таку будову затримується пересування заплідненої яйцеклітини в матку, що може спричинити позаматкову (трубну) вагітність.

В ампулярній частині маткової труби відбувається заплідення (злиття яйцеклітини із сперматозооном). По матковій трубі також переміщується яйцеклітина в порожнину матки. Це відбувається головним чином завдяки скороченню м’язів маткових труб. При скороченні поздовжніх м’язів маткова труба скорочується, при скороченні циркулярних - звужується. За рахунок послідовного скорочення повздовжніх і колових м’язів утворюються перистальтичні рухи, і яйцеклітина пересувається в бік матки. Допомогає цьому миготливий епітелій маткововї труби.

Пересуванню яйця прияють також поздовжні складки слизової оболонки, по яких яйце рухається у бік матки (як по рейках).

У період дозрівання фолікула в яєчнку збудливість і тонус маткових труб підвищені. Під час розвитку жовтого тіла вони знижуються, рухи (перистальтика) їх стають ритмічними, що сприяє пересуванню яйця.

Яєчники (ovaria) визначають статеві особливості жінки і виконують функції продовженн роду, тобто дітородіння.

Яєчик має мигдалевидну форму.Довжина його становить 3,5-4 см, ширина - 2-2,5 см, товщина - 1-1,5 см, маса - 6-8 г. У старечому віці яєчники ущільнюються, зменшуються, в них розвивається рубцева тканина.

Яєчник одним краєм прикріплений до заднього листка широкої маткової зв’язки. Решта його поверхні очеревиною не вкрита і вільно виступає в черевну порожнину малого таза. Яєчник утримується у вільно підвішеному стані широкою матковою зв’язкою, власною зв’язкою яєчника і лійково-тазовою зв’язкою. Судини і нерви підходять до яєчника у тому місці, де він прикріплений до заднього листка широкої зв’язки.

У яєчнику розрізняють епітелій, що вкриває вільну поверхню, білкову оболонку, кірковий і мозковий шари.

Покривний епітелій яєчника (“зародковий”) у період внутрішньоутробного розвитку і раннього дитинства берре участь у формуванні первинних фолікулів.

Білкова оболонка лежить під епітелієм. Вона складається із сполучної тканини, волокна якої розташовані паралельно до поверхні яєчника.

Кірковий шар яєчника прилягає до білкової оболонки. У сполучнотканинній основі кіркового шару містяться численні первинні фолікули, а також фолікули в різній стадії розвитку, жовті тіла та та їх залишки.

Мозковий шар яєчника складається із сполучнотканинної строми з домішкою м’язевих волокон. У стромі проходять численні судини і нерви.

Яєчники виконують генеративну і гормональну функції. Протягом періоду статевої зрілості в них відбувається ритмічно повторювальний процес дозрівання яйцеклітин.

У яєчнику виробляються статеві гормони, які впливають на весь організм жінки, зокрема на статеві орагни.

Зв’язковий апарап матки і яєчників. Положення матки, маткових труб і яєчників у малому тазі залежить головним чинов від стану м’язів і фасцій тазового дна, а також зв’язкового апарата.

У нормі матку з матковими трубами і яєчники утримує підвішувальний (зв’язки), закріпний (зв’язки, які фіксують підвішену матку) і опорний, або підтримувальний (тазове дно) апарати.

П і д в і ш у в а л ь н и й а п а р а т в н у т р і ш н і х с т а т е в и х о р г а н і в включає кріглі, широкі, крижовоматкові, лійково-тазові та власні зв’язки.

Круглі зв’язки складаються із гліденьких м’язів і сполучної тканини, мають вигляд шнурів завдовжки 10-12 см. Вони відходять від рогів матки (трохи вперед і нижче від місця відходження маткових труб), проходять під переднім листком широкої зв’язки до внутрішніх органів пахвинних каналів. Пройшовши пахвинний канал, руглі зв’язки віялоподібно розгалужуються в тканинах лобкового симфізу і великих статевих губ. Круглі зв’язки притягають дно матки наперед (нахиляють вперед). Під час вагітності вони стають товщими і довшими.

Широкі зв’язки - подвійні листки очеревини, що йдуть від ребер матки до бічних стінок тазу. У верхніх відділах широких зв’язок проходять маткові труби, у задніх їх листках вставлені яєчники. Між листками містяться клітковина, судини і нерви.

Крижово-маткові зв’язки відходять від задньої поверхні матки в ділянці переходу тіла в шийку, ідуть назад, охоплюють з двох боків пряму кишку і прикріплюються на передній поверхні крижів. Ці зв’язки притягають шийку матки назад. Під час пологів круглі і крижово-маткові зв’язки сприяють утриманню матки на місці.

Власні зв’язки яєчників починаються від дна матки нижче від місця відходження маткових труб йдуть до яєчників.

Лійково-тазові зв’язки є продовженням широких зв’язок. Ідуть вони від маткової труби до стінки таза.

З а к р і п н и й а п а р а т м а т к и становить собою сполучнотканинні тяжі із гладеньм’язовими волокнами, які йдуть від нижнього відділу матки: а) наперед до сечового міхуар і далі до лобкового симфізу; б) до бокових стінок тазу - основні зв’язки; в) назад, складаючи сполучнотканинну основу крижово-маткових зв’язок.

О п о р н и й, а б о п і д т р и м у л а л ь н и й а п а р а т становлять м’язи і фасції тазового дна.

Тазове дно має величезне значення для утримування внутрішніх статевих органів у фізіологічному положенні. При підвищенні внутрішньочеревного тиску (натужування, піднімання важких речей, кашель та ін.) шийка матки спирається на тазове дно як на підставку. М’язи тазового дна перешкоджають пропусканню статевих та внутрішніх органів. Під час пологів м’язи тазового дна розтягуються, просуваються і беруть участь (разом із кістками таза і піхвою) в утворенні каналу по якому просувається плід.

Кровоносна, лімфатична і нервова системи статевих органів.

Кровоносна система. Кровопостачання зовнішніх статевих органів загалом здійснюється статевою артерією і тільки частково - гілочками стегнової.

Внутрішня статева артерія - парна судина, що бере початок від підчеревної артерії, віддає гілки, що йдуть до зовнішніх статевих органів, промежини, піхви, прямої кишки.

Гілочка - у товщі круглої зв’язки виходить із пахвинного каналу, бере участь у кровопостачанні круглих маткових зв’язок і великих статевих губ.

Маткова артерія - парна судина, від підчеревної артерії живить шийку матки і верхній відділ піхви, віддає на своєму шляху численні гілочки, що живлять стінки матки, і доходить до дна матки, де віддає гілочку, яка йде до маткової труби.

Яєчникова артерія - парна судина, відходить від черевної аорти, віддає гілку для яєчника і маткової труби.

У кровопостачанні піхви, крім маткової і статевої артерій, беруть участь також гілки нижньої міхурової і середньої гемороїдальної артерії.

Лімфатична система статевих органів складається з густої мережі звивистих лімфатичних вузлів, сплетіль і лімфатичних вузлів. Лімфатичні шляхи і вузли розташовуються переважно за ходом кровоносних судин.

Лімфатичні судини, які відводять лімфу від зовнішніх статевих органів і нижньої третини піхви, йдуть до пахвинних лімфатичних вузлів.

Лімфатичні шляхи, що відходять від середньої і верхньої третин, йдуть до лімфатчних вузлів, розміщених за ходом підчеревних і клубових кровоносних судин.

Із тіла матки, маткових труб і яєчників лімфа відводиться судинами, розташованими вздовж яєчникової артерії, і йде до лімфатичних вузлів, які лежать на аорті і нижній порожнистій вені.

Нервова система. В інервації статевих органів жінки беруть участь симпатична і парасимпатична система, а також снинномозкові нерви.

Волокна симпатичної нервової системи, які інервують статеві органи, беруть початок від аортального і сонячного сплетінь.

Матково-піхвове сплетіння розташовується в навколоматковій клітковині, збоку і ззаду від матки, на рівні внутрішнього зіва і каналу шийки матки. До нього підходять гілки тазового нерва, що належать до парасимпатичної нервової системи.

Тіло матки інервується головним чином симпатичними волокнами, а шийка матки і піхва - переважно парасимпатичними.

Яєчники інервуються симпатичними і парасимпатичними нервами з яєчникового сплетіння.

Зовнішні статеві органи і тазове дно інервуються статевим нервом.

МЕНСТРУАЛЬНИЙ ЦИКЛ

Основною ознакою нормального функціонування репродуктивної системи жінки є нормальний менструальний цикл. Під менструальним циклом розуміють період часу від першої доби попередньої до першої доби наступної менструації.

Тривалість нормального менструального циклу становить в середньому 28 днів. Межі допустимих відхилень — від 21 до 35 днів.

Менструація (період кров’яних виділень) триває 3-4 дні (від 2-х до 7-ми днів). Крововтрата допускається від 50 до 150 мл. Менструальна кров не згортається, тому що вній немає ферментів, і має темніший колір, ніж кров у судинах.

Менструації повинні бути регулярними. Під час її жінка не повинна відчувати болю (можуть бути незначні болі, які не знижують працнздатності жінки). Цикл повинен бути двофазним.

Протягом менструального циклу циклічні зміни відбуваються в усьому організмі жінки, проте найбільш виражені вони в яєчниках (яєчниковий цикл), матці (матковий цикл). Всі ці зміни підпорядковані менструальній функції, яка органічно пов'язана з діто­родною. Менструальна функція спрямована на підготовку яйцеклітини до заплід­нення, а також створення умов для розвитку заплідненої яйцеклітини в матці про­тягом усього періоду вагітності (аж до пологів). Тому без менструальної функції неможлива дітородна функція.

Яєчниковий (оваріальний) цикл. У новонародженої дівчинки в кірковій речовині яєчників міститься до 400 000 первинних (примордіальних) фолікулів. У кожному фолікулі є незріла яйцеклітина, оточена одним шаром зародкового (фолікулярного) епітелію. Зовні фолікул оточений сполучнотканинною оболонкою. Протягом усього дітородного періоду жінки дозрівають лише 360—400 фолікулів (за один менструаль­ний цикл — один фолікул). Решта фолікулів зупиняється у своєму розвитку і гине внаслідок фізіологічної атрезії.

Яєчниковий цикл складається із двох фаз: - фолікулінової та лютеїнової.

Тривалість фолікулінової фази становить 14 діб. За цей період під впли­вом фолікуліностимулюючого гормона (ФСГ) передньої частки гіпофіза дозріває примордіальний фолікул.

При цьому навколо яйцеклітини створюються дві оболонки: одна — із сполучної тканини яєчника, друга— зерниста із фолікулярного епітелію, що оточує яйцеклітину.

Внутрішня поверхня сполучнотканинної оболонки і зерниста оболонка продукують фолікулярну рідину, яка містить жіночий статевий гормон фолікулін (естрогени). У зернистій оболонці утворюється щілина, яка заповнюється фолікулярною рідиною, що відсуває епітелій і яйцеклітину до периферії фолікула.

На яйцеклітині, оточеній фолікулярним епітелієм, утворюється яйценосний горбиік. Фолікулярний епітелій стає циліндричним, оточує яйцеклітину правильними радіальними рядами, утворюючи променистий вінець (согоnа гadіаtа). На периферії фолікула клітини епітелію розташовуються в один-два ряди. Фолікул, заповнений фолікулярною рідиною, називається граафовим міхурцем. У процесі росту фолікул переходить від середини до поверхні яєчника і поступово випинає її.

Разом із тим змінюється й власне яйцеклітина. Вона збільшується в об'ємі, протоплазма її стає зернистою, навколо неї утворюється склоподібна оболонка. Остаточно дозріває яйцеклітина перед овуляцією. Дозрілі статеві клітини мають половинний (гаплоїдний) набір хромосом. При заплідненні яйцеклітини число хромосом знову стає диплоїдним, тобто сягає 46.

Тепер яйцеклітина готова до запліднення. На 14—16-ту добу менструального циклу під впливом гонадотропних гормонів гіпофіза граафів міхурець розривається, тобто відбувається овуляція з виходом у порожнину малого таза зрілої яйцеклітини. Завдяки перистальтичним рухам маткової труби і її фімбріям яйцеклітина заноситься в ампулярну частину, де може бути запліднена сперматозооном.

Протягом фолікулінової фази виділяється фолікуліновий (естро­генний) гормон, який зумовлює проліферацію (розмноження) клі­тин слизової оболонки матки, під­вищує тонус і збудливість матки, посилює її чутливість до речовин, що сприяють її скороченню. Під впливом фолікуліну (естрогенів) починають розвиватись і функціо­нувати молочні залози, посилю­ється статеве почуття.

Лютеїнова фаза. Під час цієї фази розвивається жовте тіло, яке продукує гормон прогестерон. Під його впливом матка збільшується відповідно до росту плода. Тому прогестерон називають протектором вагітності. Тривалість фази становить 12 — 14діб (при 28-добовому циклі).

Жовте тіло розвивається в 4 фази: проліферації, васкуляризації, розквіту і зворотного розвитку.

У фазу проліферації порожнина фолікула, що лопнув, спадається, заповню­ється згустками крові.

Фолікулярний епітелій, який залишився навколо внутрішньої оболонки граафового міхурця, починає розмножуватись. На клітинах відкладається значна кількість пігменту жовтого кольору — лютеїну. Тому утворення назвали жовтим тілом (согриs luteum). Це ендокринна залоза, яка виробляє гормон прогестерон, котрий має велике значення для розвитку вагітності. Під його впливом відбувається фаза секре­ції в слизовій оболонці матки, знижується збудливість і скоротливість м'язів матки, а також здійснюється підготовка молочних залоз до секреції молока. Якщо яйце­клітина запліднилась, то жовте тіло розвивається (фаза розквіту) до чотиримісяч­ного терміну вагітності і називається жовтим тілом вагітності (соrриs luteum graviditas). Якщо запліднення не сталося, то жовте тіло (соrриs luteummenstruationis) після розквіту розвивається в зворотному напрямку і перетворюється в біле тіло (соrриs а1bісаns) — рубцеву тка­нину (фаза зворотного розвитку). У фазі зворотного розвитку жовтого тіла починає дозрівати наступний примордіальний фолікул, і циклічні зміни в яєчнику повто­рюються.

Таким чином, під час яєчникового циклу відбуваються дозрівання фолікула, ову­ляція, утворення, ріст і зворотний розвиток жовтого тіла.

Матковий цикл характеризується циклічними змінами в слизовій оболонці, які відбуваються під впливом гормонів яєчника — естрогенів і прогестерон.

Розрізняють відповідно до яєчникового циклу такі фази:

- десквамації,

- регенерації,

- проліферації та

- секреції.

Фаза десквамації (відшарування) слизової оболонки настає тоді, коли яйцеклітина не запліднилась і жовте тіло регресує. Функціональний шар слизової оболонки відшаровується, дрібні судини розриваються, що супрово­джується крововиділенням із матки через піхву назовні. Цей процес називається менструацією, або місячними.

Фаза регенерації, або відновлення слизової оболонки матки, розпочи­нається в період десквамації і закінчується на 5—б-ту добу від початку менструації. За цей час розростається епітелій. За рахунок залишків залоз базального шару і проліферації строми відновлюється функціональний шар слизової оболонки матки. Товщина ендометрію досягає 2-5 мм.

Фаза проліферації починається з 6—7-ої доби менструації і триває до 14—15-ї доби після неї. Вона відповідає за часом фолікуліновій фазі яєчникового циклу, тобто дозріванню фолікула. Завдяки гормону фолікуліну відбувається пролі­ферація (розростання) слизової оболонки матки. Вона товщає в 4—5 разів, штопо­роподібне ростуть залози, які секрету ще не мають. Товщина ендометрію досягає 20 мм.

Фаза секреції настає з моменту овуляції (14—16-та доба) і триває до кінця циклу (28 діб). Під впливом прогестерону залози слизової оболонки матки посилено виробляють секрет. Слизова оболонка товщає, стає соковитою, пухкою. У клітинах строми накопичуються глікоген, фосфор, кальцій, які конче потрібні для розвитку зародка. У секреторну фазу в слизовій оболонці матки виробляються простагландини. Ці гормони підвищують скоротливість матки.

Якщо вагітність не настає, жовте тіло гине, функціональний шар ендометрію зазнає десквамації — розпочинається менструація і новий цикл фізіологічних змін в яєчниках, матці, нейроендокринній системі та в усьому організмі жінки.

Оваріально-менструальний цикл регулюється центральними вегетативно-нерво­вими механізмами, які здійснюються за рахунок гіпоталамо-гіпофізарної системи. У його перебігу виділяють два цикли — гіпоталамічний і гіпофізарний.

Гіпофізарний цикл. У передній частці гіпофіза продукуються гонадо­тропні гормони: 1) фолікуліностимулюючий, який стимулює фолікулінову фазу яєчникового циклу; 2) лютеостимулюючий гормон (ЛСГ), який стимулює лютеїнову фазу яєчникового циклу, і 3) лютеотропний гормон (ЛТГ), що стимулює продукцію прогестерону жовтим тілом. У післяпологовий період ЛТГ стимулює секрецію молока молочними залозами, тому він називається лактогенним гормоном (пролактин). Таким чи­ном, перша (фолікулінова) фаза в яєчнику обумовлюєтьсяФСГ, а друга (лютеїнова) — відповідно ЛСГ і ЛТГ.

Гіпоталамічний цикл. У гіпоталамусі містяться ядра, які регулюють усі вегетативні процеси в організмі, в тому числі й оваріально-менструальну та дітородну функції. Регуляція здійснюється за допомогою нейрогормонів (рилізинг-гормонів), який регулює виділення гормонів передньою долею гіпофіза. Гіпоталамус перебуває в прямому і зворотному зв'язку з гіпофізом.

В цілому регуляція менструальної функції досить складна. Немає такого органа або системи, які б не брали участі у змінах, що відбуваються протягом оваріально-менструального циклу. Цей цикл регулюється гіпоталамо-гіпофізарною системою й корою великого мозку. В свою чергу циклічні зміни в яєчнику і матці нервово-рефлекторним шляхом і безпосеред­ньо за допомогою гормонів яєчника впливають на функціональний стан центральної нервової системи.

У основі регуляції менструальної функції організму лежить принцип зворотного зв'язку.

ФСГ гіпофіза стимулює продукцію естрогенів (фолікуліну в яєчнику). Естрогени в надмірній кількості гальмують екскрецію ФСГ і стимулюють продукцію ЛТГ у гіпофізі. ЛТГ гіпофіза стимулює секрецію прогестерону в яєчнику. Як тільки ство­рюється надлишок прогестерону, за законом зворотного зв'язку гальмується секреція ЛТГ і стимулюється секреція ФСГ у гіпофізі. Таким чином, процес саморегу­ляції повторюється протягом усього репродуктивного періоду. Тому протягом мен­струального циклу спостерігаються відповідні періодичні коливання в функціональ­ній діяльності всіх органів і систем організму, зокрема нервової.

Ці періодичні зміни не завжди бувають фізіологічними. Іноді перед менструа­цією спостерігаються деяка втома, сонливість, дратливість, підвищуються темпера­тура тіла, кров'яний тиск, сухожильні рефлекси, прискорюється пульс, знижується проникність судин, змінюється склад крові, набрякають молочні залози, дещо збіль­шується щитовидна залоза. Змінюється функція вегетативної нервової системи. Підвищується вміст адреналіну в крові, спостерігається дермографізм, з'являються головний біль, відчуття неспокою, переповнення шлунка, нудота, запор або пронос.

Місцеві розлади перед менструацією проявляються болем внизу живота і в кри­жах, частими позивами до сечовипускання. Ці розлади зумовлюються припливом крові до органів таза.

Таз — це кістковий канал, скріплений зв’язками. Всередині нього розміщені внутрішні органи жінки та навколишні органи і тканини. В акушерстві таз вивчається не тільки як частина скелету з певними функціями, але ще як провідний шлях, по якому під час пологів просувається плід.

Таз новонародженої дівчинки дуже відрізняється від тазу дорослої жінки не тільки за величиною, але й за формою. Розвиток його, як і всього організму, визначається умовами середовища, спадковими чинниками, перенесеними захворюваннями в період дитинства та статевого дозрівання.

Розглядаючи два поряд розміщених скелетованих тази, з яких один чоловічий, а інший — жіночий, можна легко зауважити різницю між ними. Дані відмінності починають проявлятись у період статевого дозрівання і стають виразними у зрілому віці.

Сумуючи сказане про відмінності жіночого тазу від чоловічого, слід відмітити, що жіночий таз ширший, більший, але не такий глибокий, як чоловічий таз. Для жінок таз, окрім функцій, спільних із чоловічий тазом, виконує надзвичайно важливу функцію в утворенні родового каналу при народженні плода. Тому форма і величина як таза в цілому, так і окремих його частин мають дуже велике значення. Зменшення ємності тазу або зміна його форми створюють труднощі в пологах, а нерідко навіть роблять неможливим розродження через природні родові шляхи.

Таз жінки складається з чотирьох кісток:

- двох тазових, або безіменних,

- крижів і

- куприка

Він являє собою замкнуте кісткове кільце. З акушерської точки зору має велике значення ємність малого тазу, яка може незначно змінюватися завдяки обмеженій рухомості лобкового, крижово-клубових і крижово-куприкового зчленувань.

Тазова (безіменна) кістка (os coxae) — до 16-18 років складається із трьох кісток, з’єднаних між собою хрящами — клубової, лобкової і сідничної. У дорослої жінки три цих кістки нерухомо з’єднані в ділянці вертлюжної западини — acetabulum.

Клубова кістка (os ilium) — складає більшу частину тазової кістки. В ній розділяють дві частини: нижню, коротку і товсту — так зване тіло клубової кістки, і верхню, розширену, тонку частину, що по формі нагадує крило, яку так і називають крилом клубової кістки. Межа між тілом і крилом особливо різко виражена з внутрішньої сторони. Вона являє собою гребнеподібний виступ, що дугоподібно простягається впоперек всієї клубової кістки, утворюючи дугоподібну лінію (linea arcuata). Ці лінії з двох боків разом з виступаючою частиною крижової кістки ззаду і верхнім краєм лобкових кісток та лобкового симфізу спереду утворюють так звану межову, або безіменну лінію (linea terminalis). Таким чином утворюється кісткове кільце входу в малий таз. Безіменна лінія розділяє порожнину тазу на дві: порожнину малого та порожнину великого тазу.

Увігнута внутрішня поверхня крила утворює клубову впадину. Верхній потовщений край крила клубової кістки утворює клубовий гребінь (crista iliaca). В передній частині гребеня є виступ — передня верхня клубова ость (spina iliaca anterior superior); ззаду гребінь закінчується таким же виступом (spina iliaca posterior superior), нижче якого розташований другий виступ — spina iliaca posterior inferior. Безросередньо під ним розміщена велика сіднична вирізка Спереду нижче передньої ості розташована передньонижня ость — spina iliaca anterior inferior.

Під передньонижньою остю (на місці сполучення із лобковою кісткою) є трете підвищення — клубово-лобковий горбик.

Сіднична кістка (os ischii ) має тіло, яке бере участь в утворенні вертлюжної западини, і дві гілки — верхню та нижню. Верхня гілка йде від таза вниз і закінчується сідничним горбом (tuber ischiadicum). На задній поверхні її є виступ — сіднична ость (spina ischiadica). Нижня гілка йде вперед і вгору та сполучається з нижньою гілкою лобкової кістки. Таким чином лобкова і сіднична кістки цими своїми гілками утворюють так званий затульний отвір (fotamen obturatorium).

Лобкова кістка (os pubis) — утворює передню стінку тазу. В лобковій кістці розрізняють три частини: тіло та дві гілки — верхня, або горизонтальна, і нижня, або нисхідна. Тіло лобкової кістки, коротке та потовщене, приймає участь в утворенні вертлюжної западини. Нижня гілка йде донизу, назовні і зливається із висхідною гілкою сідничної кістки. Верхній край горизотнальної гілки обмежений порівняно гострим гребенем, на якому помітний виступаючий лобковий горбик.

Права і ліка лобкові кістки своїми горизонтальними та нисхідними гілками з’єднуються одна з одною лобковим симфізом з допомогою хряща, в якому нерідко міститься маленька щілиноподібна порожнина, заповнена рідиною. Під час вагітності ця щілина збільшується.

Нижні гілки лобкових кісток утворюють під лобковим симфізом кут, який називається лобковою дугою.

Крижі (os sacrum) — непарна кістка, що входить одночасно і до складу тазу, і до складу хребта, складається із п’яти зрослих між собою хребців. Ці хребці мають різну величину — чим далі донизу, тим вони менші та вужчі, що і надає крижам форму клину, звуженого донизу.

Поверхня першого крижового хребця — основа крижів — зчленовується з попереднім (V поперековими) хребцем. На середині передньої поверхні основи крижів утворюється виступ — крижовий мис (promontorium).

Вузька частина крижів — верхівка — обернена донизу. Ця частина крижів разом із куприком утворюють крижово-куприкове з’єднання.

Передня поверхня крижів увігнута, утворюючи крижову западину. На передній поверхні крижів виділяються чотири поперечні жорсткі лінії, що відповідають місцям зрощення тіл крижових хребців. Задня поверхня крижів опукла, на ній виділяються поздовжні жорсткі лінії — гребні.

Між добре розвинутим відростком V поперекового хребця і початком середнього крижового гребеня утворюється западина (надкрижова ямка), яка досить легко промацується. Цією западиною користуються для визначення параметрів тазу.

Куприк (os coccygis ) — є продовженням крижів. У дорослої жінки він складається із 4-5 зрослих між собою хребців. Це невелика кістка, яка звужується донизу.

Дата добавления: 2015-11-02 | Просмотры: 1206 | Нарушение авторских прав