АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

МЕДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ СПІЛКУВАННЯ З ВАГІТНИМИ

АКУШЕРСТВО ЯК НАУКА.

ОРГАНІЗАЦІЯ АКУШЕРСЬКОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ.

САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНИЙ РЕЖИМ АКУШЕРСЬКОГО СТАЦІОНАРУ.

План лекції.

1. Основні етапи розвитку акушерства як науки.

2. Розвиток акушерства в Україні.

3. Принципи організації акушерської служби в Україні.

4. Санітарно-гігієнічний та протиепідемічний режим в акушерському стаціонарі.

Акушерство (від франц. ассоисhег — народжувати) — галузь клінічної медицини, що розглядає фізіологічні та патологічні процеси, пов'язані з вагітністю, пологами та післяпологовим пері­одом, а також методи діагностики, лікування та профілактики ускладнень вагітності та пологів.

Акушерство, на відміну від інших медичних дисциплін, характеризується низкою особливостей. До них слід зарахувати високу організацію рододопомоги і передусім диспансеризацію вагітних, їх обстеження, виявлення чинників ризику щодо патології вагітності, своєчасне лікування. Першою особливістю акушерства є профілактична спрямованість його, без якого неможлива акушерська служба.

В акушерстві перехрещуються багато інших медичних дисциплін, зокрема терапія, хірургія, анестезіологія і реанімація та інші.

Акушерство — одна з найдавніших медичних дисциплін. У давні часи жінки народжували без допомоги або з допомогою однієї із старших жінок у родині. На подальших етапах розвитку су­спільства з'явились люди, що почали займатись лікуванням хворих професійно. Акушерська допомога перебувала тоді виключно у руках жінок-акушерок (повитух). Медичні знання у них були при­мітивними, проте деонтологічні принципи — досить високими; варто лише згадати, що, за біблійними свідченнями, баби-сповитухи Шіфра і Пуа відмовилися виконати наказ царя Ірода вбивати усіх новонароджених хлопчиків (Кн. Вихід, І).

В Україні першими лікарями були ворожбити і знахарі-відуни, обавники, потворники і кудесники, у яких лікування йшло поруч із закляттями та замовляннями. Лікарське знання стало «книжним», коли Україна увійшла в тісні зв'язки з Візантією. З'явилися вчені лічителі, або лічці. Перша лікарня була заснована за княгині Ольги при Києво-Печерському монастирі. З Никоновського літопису відомо, що князі, діячі церкви стали фундаторами багатьох закладів, де міг отримувати медичну допомогу простий люд, зокрема Єфрем, єпископ Переяславський (XI ст.). Лічці-монахи, найбільш відомі серед яких Агапіт, Алімпій і Дем'ян Пресвітер, володіли «мудрістю книжною», знали властивості лікувальних рослин і безкоштовно лікували кожного, хто звертався за допомогою до монастиря.

З тих же часів відомі і жінки-лічці: Февронія-цілителька і дочка князя Мстислава Володимировича Євпраксія-Добродея (1108-1172), яка стала візантійською імператрицею під іменем Зоя. Перу Євпраксії (Зої) належить перша на Русі медична книга, написана грецькою мовою «Алімма»(мазь), в якій викладено і систематизовано медичні знання тієї пори, зокрема з акушерства та гінекології.

Перший український доктор медицини та філософії Георгій Дрогобич (1450-1494), «Георгій з Русі», як його називали, був ректором Болонського і професором Краківського університетів, учителем Коперника. Він був відомий усій Європі своєю просвіт­ницькою діяльністю, а також як видатний філософ та лікар.

У ХУІ-ХУІІ ст. в Україні з'являються шпиталі та притулки для хворих і немічних, що створювалися міщанськими братствами. Рани січовиків-запорожців гоїли у «козацькому шпиталі» Трахтемирівського монастиря. Братські притулки, шпиталі та школи утримувала разом з міщанами українська шляхта. Давні грамоти зберегли для нас імена жертводавців — високоосвічених українсь­ких жінок: Анастасії Гольнаської, що покрила видатки на переклад українською мовою та друкування Пересопницького Євангелія; сестер Олени і Софії Чарторийських, що заснували при Пересопницькомумонастирі шпиталь для недужих вбогих та школу для селянських дітей; Гальшки Гулевичівни Лозки, що створила при Київському Богоявленському монастирі братську школу (1615) та шпиталь; Ганни Гойської, яка обдарувала землями Почаївську Лавру; Раїни Могилянки, княгині Вишнівецької, що стала фунда­торкою Прилуцького, Ладинського,Лубенсько-Мчарського монас­тирів, які були на ті часи осередками національної культури, освіти та медицини.

Визвольна війна українського народу, неминучі на війні пора­нення та спустошливі епідемії покликали до життя нові медичні структури: аптеки, карантини, шпиталі. У XVIII ст. у Єлисаветграді (нині Кіровоград) відкрито першу в Україні медичну школу.

Одна з перших вищих шкіл Східної Європи — Києво-Могилянська Академія. Її ректор Феофан Прокопович, більш знаний як філософ та богослов, написав дисертацію з «фізіології» про причину нетлінності тіл печорських святих.

Проте здобути вищу медичну освіту у ті часи можна було лише за кордоном. І тому син полтавського священика Нестор Мак­симович Максимович-Амбодик (1744-1812) їде 1770 року до Страсбурзького університету і навчається там коштом «голіцинської» стипендії. Фундаторка цієї стипендії, княгиня Катерина-Смарагда Голіцина (1720-1761) за життя страждала на «делікатну жіночу неміч» і побажала позбавити інших жінок від таких страждань. Вона залишила великий спадок, на відсотки від якого здобули освіту в Страсбурзі, «славному своїм акушерством», Нестор Максимович, основоположник наукового акушерства і автор першого підручника російською мовою «Мистецтво спо­вивання», Олександр Шумлянський (1748-1795), що захистив у Страсбурзькому університеті дисертацію, присвячену тонкій будові нирки (капсула Шумлянського-Боумена), а далі працював «градським акушером» у Москві і помер у бідності, хоч заслуги його вже визнала вся Європа, а Париж вшанував титулом «члена-кореспондента». Відомі лікарі та науковці І. Руцький, М.Тереховський, С. Леонтович. У Лейдені (1780) захистив дисертацію на аку­шерську тему «Про переваги симфізеотоміїперед кесаревим роз­тином» майбутній славетний епідеміолог, уродженець села Янівка Чернігівської губернії Данило Самойлович.

На початку XIX століття відкриваються державні лікарні у Полтаві, Кременчуці та інших губернських та повітових містах. У них поряд з лікарями працювали фельдшери, до допоміжної роботи залучали жінок, які не мали спеціальної освіти. У 1803 році у Києві відкрито перші пологові ліжка, які обслуговувала освічена аку­шерка.

У 1805 році відкрився університет у Харкові. Акушерська клініка на 4 ліжка була там створена у 1829 році. Лише 1862 року, коли кафедру акушерства та гінекології посів Іван Павлович Лазаревич, клініка була розширена до 25 ліжок. Блискучий хірург І.П. Лазаревич зробив першу в Росії оваріотомію. На Лондонській виставці 1873 р. за створення «Атласу гінекологічних та акушерсь­ких інструментів» і прямих акушерських щипців, які стали відомі в Європі як «російські щипці», професор Лазаревич був нагородже­ний золотою медаллю.

У 1842 році при Кирилівських богадільнях у Києві створено першу фельдшерську школу.

Важливою віхою у розвитку сестринської справи стала Крим­ська війна (1853-1856). Ідея залучення сестер милосердя до до­помоги пораненим належить видатному вченому М.І. Пирогову і ним же була реалізована. Роль жінок у догляді за хворими одержала незаперечне визнання. Після війни почалась професійна підготовка медичних сестер для догляду за хворими в шпиталях і в мирний час. У 1870 році у Києві відкрито військово-фельдшерську школу, а в 1877 році — курси медичних сестер.

Становлення сестринської справи в Західній Україні проходило дещо по-іншому внаслідок особливостей соціально-економічного розвитку Австро-Угорської імперії та впливу Західної Європи.

У 1773 році відкрився Львівський акушерський колегіум, де навчались особи обох статей віком від 21 до 30 років. Навчання тривало 1-3 роки. Крім того, при колегіумі існували курси при­скореної підготовки акушерок. Навчання в колегіумі було безкош­товним, слухачі перебували на повному утриманні землевласників. Відкриття колегіуму вважається датою започаткування середньої медичної освіти в західноукраїнських землях.

Одним із найстаріших закладів освіти в Європі був медичний факультет Львівського університету, відкритий у 1661 році. Кафед­ра акушерства і гінекології почала функціонувати у 1898 році. Пер­шим її завідувачем був професор Адам Марс. Була розгорнута акушерсько-гінекологічна клініка на 118 ліжок. Науковці кафедри займались вивченням проблем злоякісних пухлин та безплідності. Потім кафедру очолювали професори А. Соловій та К. Божинський. На початкових стадіях становлення медичного факультету до Львова приїхали науковці з Кракова, Відня та інших міст. З часом Львів став джерелом кадрів викладачів для новоорганізованих ме­дичних факультетів у Варшаві, Вільнюсі і Познані.

У 1870 році на території Західної України організація медичної допомоги населенню почала здійснюватись крайовою радою здоров'я. У цей період у Львові відкриваються акушерські курси, засновницею яких була поміщиця Яблонська. На курси зарахову­вали неписьменних сільських жінок. Навчання тривало 3 місяці.

У 1895 році при загальній лікарні у Львові була створена школа медичних сестер. Вона фінансувалась Крайовим відділом здоров'я та Товариством Червоного Хреста. До цього в клініках одного з найстаріших університетів Європи — Львівського — медичними сестрами працювали черниці, рівень медичної підготовки яких був недостатнім. Іноді вони не мали елементарних навичок догляду за хворими.

Серед незаслужено забутих імен — доктор Щасний Сельський. Після закінчення Віденського університету в 1882 році він спеціалізувався у кращих гінекологічних клініках Відня, а потім очолив відділ жіночих недуг у Львівській міській лікарні. Працюючи заступником голови математично-природничо-лікарської секції Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка у Львові, яка була створена в 1893 році, і прирівнювалася до статусу Національної академії наук, він започаткував вихід у світ україномовної гінеко­логічної літератури, завдяки чому українська національна наука піднялася до рівня цивілізованих європейських країн. Його робота «До механіки нормальних і патологічних змін положенняматериці» була першою працею, опублікованою українською мовою у спеціалізованому науковому збірнику. Він написав 11 статей, кожна з яких була вагомою і актуальною.

У цей період більша частина України входила до складу Ро­сійської імперії, тому розвиток медицини в Україні був тісно пов'я­заний із розвитком медицини в Росії.

У Києві при університеті св. Володимира, створеному в 1834 році, медичний факультет відкрили в 1841 році. Кафедра акушерства та гінекології була створена в 1843 році. Основоположником ка­федри був професор І.П. Кримаренков, якого змінив знаменитий акушер О.П. Матвєєв (1816-1882). Саме О.П. Матвєєв запропонував метод профілактики гонобленореїшляхом закапування очей но­вонароджених 2 % розчином азотнокислого срібла. При клініці він організував школу для акушерок і написав для них спеціальний посібник, який витримав три видання. З 1847 по 1883 роки було підготовлено 1280 акушерок.

Наступник О.П. Матвєєва, Георгій Єрмолайович Рейн, впро­ваджував у практику асептику та антисептику, був організатором Київського акушерсько-гінекологічного товариства. Академік Г.Є. Рейн, завідувач кафедри акушерства Київського університету, організував 8-місячні курси повивальних бабок для села, а після 1900 року Київська акушерська університетська клініка приступила до підготовки повивальних бабок першого та другого розрядів при акушерському відділенні Олександрівської лікарні (тепер лікарня № 14) та Товаристві надання допомоги бідним роділлям.

Велику роботу щодо організації пологових будинків в Україні провів професор Г.Ф. Писемський (1862-1937). З його ініціативи було відкрито перший колгоспний пологовий будинок, першу жіночу консультацію в Києві, створено перші палати патології ва­гітних.

Значним є внесок українських акушерів-гінекологів у про­блему знеболювання пологів. Основи психопрофілактичної під­готовки вагітних до пологів заклали харківські професори К.І. Платонов і 1.3. Вельвовський. Цей метод дістав визнання у багатьох країнах світу. Професор Київського медичного інституту О.Ю. Лур’є (1897-1958) почав запроваджувати масове знеболювання по­логів фармакологічними засобами.

Завдяки самовідданій праці лікарів-організаторів медичної допомоги у 50-ті роки в Україні стаціонарною родопоміччю було охоплено майже 100 % жінок у містах і 70-80 % у селах. Потреба в сільських пологових будинках зменшилася, вони поступово почали закриватися, профілактичну допомогу перебрали на себе фельд­шерсько-акушерські пункти, а стаціонарне лікування хворі із сіль­ської місцевості отримували у центральних районних та дільничних лікарнях. Позитивну роль відіграло об'єднання жіночих консуль­тацій з пологовими будинками і гінекологічними стаціонарами в єдиний лікувально-профілактичний заклад. Ці заходи сприяли кра­щій організації обслуговування вагітних, роділь іпороділь, підви­щенню кваліфікації лікарів.

Велику роль у розвитку акушерства відіграли провідні нау­ковці України. Кафедру акушерства і гінекології Київського дер­жавного медичного інституту тривалий час очолював всесвітньо відомий учений, член-кореспондент АМН України, професор М.С. Бакшеєв (1911-1974). Головним напрямом його наукової діяльності були фізіологія і патологія скоротливої діяльності матки, гестози, гіпок­сія плода й асфіксія новонароджених, онкогінекологія, маткові кро­вотечі. За книгу «Маткові кровотечі» М.С. Бакшеєв удостоєний Дер­жавної премії ім. В.Ф. Снєгірьова. З 1959 року і до кінця своїх днів він був головним акушером-гінекологом України.

У Київському медичному інституті, а потім в Інституті педі­атрії, акушерства та гінекології АМН України заступником директора з наукової роботи працював член-кореспондент АМН Украї­ни, професор О.Т. Михайленко (1933-1995). Це був надзвичайно обдарований науковець із широким колом інтересів, відомий учений-клініцист, безмежно доброзичлива, чуйна людина, яка щедро дарувала свій талант, знання, величезний досвід молодим науковцям. Він займався вивченням фізіології та патології скоротливої функції матки під час пологів, патогенезу маткових кровотеч у послідовому та ранньому післяпологовому періодах, перинатальної патології пло­да при різній акушерській патології. Написав і видав багато корис­них для акушерів-гінекологів підручників і монографій. Омелян Трохимович створив школу, з якої вийшли видатні науковці, що посі­дають ряд керівних посад у практичній охороні здоров'я, а також працюють на науково-педагогічній ниві.

Вагомий внесок у справу охорони здоров'я матері та дитини робить професор Б.М. Венцковський. Він поєднує роботу завіду­вача кафедри акушерства та гінекології Київського медичного уні­верситету з роботою на посаді головного акушера-гінеколога МОЗ України. Завдяки його організаторським здібностям, невтомній праці вдається в сучасних скрутних економічних умовах утриму­вати на належному рівні організацію акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні.

Талановитий науковець, організатор і педагог, академік Національної Академії Наук України, заслужений діяч науки і тех­ніки України, лауреат ряду державних іменних премій, професор В.І. Грищенко живе і працює в м. Харкові. Він завідувач кафедри акушерства і гінекології Харківського державного медичного уні­верситету й одночасно директор Інституту проблем кріобіології та кріомедицини НАН України.

Багато років життя, праці віддав навчанню студентів та лікарів, наданню висококваліфікованої допомоги вагітним і хворим жінкам відомий науковець, член-кореспондент АМН України, Росії, НАН України, почесний член ряду зарубіжних наукових товариств аку­шерів-гінекологів, професор Л.В. Тимошенко. Він і сьогодні продов­жує працювати.

Вагомий внесок у розвиток акушерсько-гінекологічної науки зробила член-кореспондент АМН України, професор Г.К. Степанківська. Вона видала ряд монографій, підручників, за якими навча­ються студенти і лікарі, опублікувала багато статей у журналах, багато років була головою Республіканського наукового товари­ства акушерів-гінекологів України. І сьогодні професор Галина Костянтинівна Степанківська працює в Українському національ­ному медичному університеті.

В Інституті педіатрії, акушерства та гінекології АМН України працює відомий науковець, академік УАН НП, професор Я.П. Сольський, автор численних підручників і монографій. Тривалий період він був головним акушером-гінекологом України і зробив значний внесок у розвиток охорони здоров'я матері та дитини.

В Одеському медичному університеті кафедру акушерства і гінекології очолює талановитий учений, ректор університету, ака­демік АМН України, лауреат Державної премії, президент Все­української асоціації лікарів-ендоскопістів, доктор медичних наук, професор В.М. Запорожан. Він є почесним доктором кількох за­рубіжних університетів, автором багатьох монографій з актуаль­них питань акушерства та гінекології, підручників.

У зв'язку із запровадженням в Україні неперервної вищої освіти чотирьох рівнів з'явилися навчальні заклади нового типу — коледжі, почали відкриватися факультети сестринської справи в медичних університетах та академіях. Змінилася назва спеціальності «Медична сестра» на «Сестринська справа». Іншим став підхід до суті фаху. Створено нові сестринські стандарти, теорії та моделі. В основу сучасної моделі сестринської справи покладено сестринський процес.

Зараз лікарів в Україні готують у 16-ти вищих навчальних зак­ладах — академіях, університетах. Середніх медичних працівників навчають у коледжах, медичних училищах та вищих навчальних закладах. Практичну родопоміч здійснює близько 12 тисяч акуше­рів-гінекологів та 40 тисяч медичних працівників середньої ланки.

МЕДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ СПІЛКУВАННЯ З ВАГІТНИМИ

Основою діяльності медсестри є спілкування з хворими. Вона повинна виробити навички професійного цілеспрямованого спілку­вання, яке є основою її стосунків з пацієнтками. Акушерство — галузь медицини, в якій вміння спілкуватися з вагітними, роділлями та породіллями надзвичайно важливе. Іноді тема розмови торка­ється дуже особистих, інтимних речей (безпліддя, небажана вагіт­ність, захворювання, що передаються статевим шляхом, аномалії розвитку статевих органів і їх вплив на вагітність, розлади менстру­ального циклу тощо), тому жінка може з неохотою давати інформа­цію людині, яка не викликає у неї довіри. Отож, збирати анамнез, обстежувати, проводити маніпуляції та санітарно-освітню роботу з пацієнтками акушерської клініки буває непросто. Це вимагає від медичної сестри високого професіоналізму, вміння викликати до себе довіру, знання психології хворих. Вона повинна вміти швидко і правильно оцінити особливості психіки пацієнтки і вибрати пра­вильний тон спілкування.

Останніми роками роль середнього медичного персоналу значно зросла. Медичні працівники середньої ланки почали пра­цювати із складною технікою, виконувати відповідальні маніпу­ляції, що вимагає високої кваліфікації та постійного вдосконалення ними своїх знань. Проте надзвичайно важливим залишається спілкування із вагітними. Жоден комп'ютер не може замінити людського слова, щирого співчуття та вчасної допомоги. Особ­ливістю роботи в акушерстві з деонтологічної точки зору є необ­хідність врахування своєрідності жіночої психіки, зокрема, психіки вагітної жінки. Медична сестра своїми діями, поведін­кою та словом повинна створювати у вагітної оптимістичний настрій, впевненість у швидкому одужанні чи сприятливому за­кінченні пологів, якщо йдеться про роділлю.

Не слід інформувати хворих про результати аналізів, висновки лікарських консиліумів, висловлювати свої прогнози щодо термінів лікування, розповідати про об'єм оперативних втручань. Таке право має тільки лікар. Якщо у медсестри виникли сумніви у правильності лікарських призначень щодо дози або способу вве­дення препарату, вона повинна негайно звернутися до лікаря, в жодному разі не обговорюючи це з хворими або іншими особами.

Слід враховувати, що за особливостями свого фаху медичні працівники акушерських стаціонарів часто мають справу з факта­ми, що стосуються інтимного життя пацієнток, тому необхідна ве­лика обережність у спілкуванні з ними та їхніми родичами, бо роз­голошення лікарської таємниці може мати дуже серйозні наслідки.

Високі морально-етичні принципи, чітке дотримання деонтологічних норм лікарями та середнім медичним персоналом мають величезне значення для ефективного лікування жінок.

Дата добавления: 2015-11-02 | Просмотры: 1627 | Нарушение авторских прав