АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Дослідження шерстного (волосяного) покриву

Проводять оглядом і пальпацією. У здорових тварин при повноцінній годівлі і добрих умовах утримання шерстний (волосяний) покрив густий, гладкий, щільно прилягає до шкіри. В літньо-осінній період волосся у них коротке, блискуче, міцно утримується в шкірі, взимку — більш довге. У березні у тварин змінюється (линяє) волосся. У коней і корів при неповноцінній годівлі і незадовільному утриманні порушується ріст шерсті (волосся). Волосся стає довгим, грубим, скуйовдженим,, втрачає блиск і еластичність, слабко утримується в шкірі.

Щоб визначити, чи міцно утримується волосся, захоплюють великим і вказівним пальцями пучок його на будь-якій ділянці шкіри і легеньким зусиллям намагаються висмикнути. У здорових тварин волосся майже не висмикується, тоді як у хворих тварин, а також під час линяння воно висмикується легко і у великій кількості.

Шкіру і підшкірну клітковину досліджують оглядом і пальпацією. Спочатку визначають фізичні властивості — колір, запах, вологість, еластичність і температуру, а потім порушення цілості, збільшення об'єму, висипи, виразки тощо.

Колір шкіри визначають на непігментованих ділянках (на голові, кінцівках, навколо природних отворів, на вим'ї і дійках). У не пігментованих тварин шкіра блідо-рожевого кольору. В усіх інших тварин вона в основному пігментована і має темно-грифельний колір.

При захворюваннях помічають такі зміни кольору шкіри: блідість (анемічність, посиніння (ціаноз), жовтяничність. Блідість шкіри у тварин проявляється білим, сіро – білим або жовтувато - білим забарвленням, а у птахів – блідо – рожевим кольором гребня і борідок.

Почервоніння шкіри за своїм походженням буває геморагічним і гіперемічним. Гіперемійоване внаслідок збірання великої кількості крові в капілярах і часто буває розлитим. Забарвлення вражених ділянок може бути інтенсивно рожевим, червоним, яскраво червоним, темно червоним. Геморагічне супроводжується геморагічним діатезом, тобто внаслідок крововиливів у шкіри і підшкірну клітковину. Воні обмежені, м ають вигляд цяток, плям або смужок.

Ціаноз шкіри є ознакою тяжких порушень серцевої діяльності, запальних і застійних процесах в легенях. Інтенсивність синюшного забарвлення буває від слабо – синьоватого відтінку до червоно – синього, найбільш помітна на носовому дзеркальці у великої рогатої худоби, вухах, п’ятачку і губах і нижньої частині черева у свиней, на сережках і гребені - у птиці.

Жовтяничність (іктеричність) шкіри трапляється при захворюваннях печінки і порушенні її пігментоутворюючої функції, а також при гемолітичних процесах в організмі. Найбільш помітна жовтянічність на місцях, де шкіра тонка і менше пігментована – внутрішня поверхня вушних раковин, стегна, дійки і вим’я.

Запах шкіри специфічний для кожного виду тва­рин, слабої інтенсивності. Різке посилення запаху спо­стерігають при поганому догляді за шкірою внаслідок: розкладання жиропоту, забруднення шкіри фекаліями: і сечею. Специфічний неприємний запах з'являється при екзематозних ураженнях шкіри; трупний — при гангрені шкіри, запах ацетону — при кетозі, солодкуватий, приторний — при диспепсії, колібактеріозі і сальмонельозі телят, запах сечі — при уремічних явищах.

Вологість шкіри залежить від інтенсивності потовиділення і випаровування. У здорових тварин, при: нормальних умовах випаровування поту, поверхня шкі­ри помітно волога. Підвищена вологість шкіри спостерігається у них при збудженні, м'язовому напруженні, підвищенні температури навколишнього середовища.

Сухість шкіри (ангідроз) спостерігається при зневодненні організму (проносах, блювоті, діабеті, інтерстиціальному нефриті), при виснаженні і пропасниці. Волосся нещільно прилягає до поверхні, скуйовджене і шкіра має зніжену еластичність.

Загальне потіння (гіпергідроз) буває при септич­них гарячках, серцевій недостатності з порушенням, кровообігу, при тяжкій задишці, коліках, уремії. Ме­ханічне пошкодження периферичних нервів, запальні процеси і травми спинного мозку зумовлюють місцеве потіння.

При визначенні вологості шкіри звертають увагу на носове дзеркальце у великої рогатої худоби, п'ятачок — у свиней і кінчик носа — у собак і кішок. У здорових тварин ці місця холодні на дотик і завжди вкриті краплинами роси (секрету). При гарячці і захворюваннях травного каналу вони стають сухими і теплими, інколи на них з'являються тріщини і кірки.

Еластичність (тургор) шкіри визначають збиранням її в складку на ділянках тіла у великої рогатої худоби в середній третині шиї, шкіру збирають вздовж шиї, у коней - у тому ж місці але шкіру збирають впоперек шиї, на спині — у дрібних тварин, у свиней – на шкірі і грудній клітці. Шкіра здорових тварин еластична, легко збирається в вкладку і швидко розправляється за 1-2 с і набуває попереднього вигляду.

Температура шкіри неоднакова на різних ділянках тіла. Визначають її, прикладаючи руки до симетричних ділянок тіла: у великої рогатої худоби — до основи рогів, вух, кінцівок, носового дзеркальця; у коней — до вух, бічних поверхонь грудної клітки, кінцівок; у свиней — до вух, кінцівок, п'ятачка; у собак кішок — до кінчика носа і хвоста. У здорових тварин в спокійному стані шкіра помірно тепла і температура її однакова на симетричних ділянках тіла.

Спостерігають різні патологічні зміни шкіри: порушення цілості шкіри у вигляді саден, тріщин, ран, пролежнів і гангрени шкіри; збільшення об'єму шкіри, (що спостерігається при емфіземі підшкірної клітковини і набряках шкірні висипи, або екзантеми (первинні — плями, вузлики, горбики, пухирці, вторинні — кірки, лусочки й ерозії); різні виразки шкіри.

2.1.3 Видимі слизові оболонки досліджують в основному оглядом. Досліджують кон'юнктиву, слизову оболонку носа, губ, рота і піхви. Перед дослідженням слизових оболонок слід коротко обстригти нігті і вимити руки.

При дослідженні кон'юнктиви у коней з правого боку правою рукою утримують голову тварини за вуздечку, а три пальці лівої руки (середній, безіменний і мізинець) накладають на верхню частину орбіти ока, фіксуючи таким чином руку. Потім злегка зігнутим вказівним пальцем руки доторкуються посередині до краю верхньої повіки і, легенько натискуючи через повіку на очне яблуко, переміщують палець під орбіту, одночасно відтягуючи великим пальцем нижню повіку донизу. З лівого боку очну щілину зручніше розкривати правою рукою.

Дослідження слизової оболонки носа у коней з правого боку зручніше проводити правою рукою), з лівого — лівою. Великим і середнім пальцями захоплюють крило носа, а вказівним розширюють носовий отвір і оглядають нижню частину нижнього носового ходу і носової перетинки. Фіксують голову лівою (правою) рукою, утримуючи тварину за вуздечку.

Слизові оболонки губ у коней досліджують оглядом обох або кожної губи окремо. Двома руками вивертають внутрішню частину губи назовні (або обох губ) і відтягують однією рукою верхню губу догори, а другою — нижню губу донизу.

При дослідженні слизової оболонки ротової порожнини у коней одну руку вводять по беззубому краю в ротову порожнину, захоплюють язик, великим пальцем впираються у тверде піднебіння, а другою рукою відтягують щоку вбік.

При огляді слизової оболонки піхви пальцями обох пук розкривають статеві губи.

Склери у великої рогатої худоби досліджують, повертаючи її голову вбік. ЇЇ добре видно при опусканні очного яблука вниз. Для дослідження кон юнктиви накладають великий палець однієї.руки на нижню повіку, а великий палець другої руки — на верхню. Натискуючи на верхню повіку, відтягують нижню донизу, при цьому слизова оболонка нижньої повіки стає доступною для огляду. Для того щоб оглянути слизову оболонку верхньої повіки, необхідно натиснути на нижню повіку, а верхню відтягнути вгору.

Для дослідження слизової оболонки носа у великої рогатої худоби треба голову тварини підняти вгору.

При дослідженні слизової оболонки ротової порожнини великим і вказівним пальцями однієї руки здавлюють носову перетинку, а другу руку вводять по беззубому краю в рот, захоплюють язик і відтягують його вбік і назовні.

У свиней, собак і котів кон'юнктиву і слизову оболонки носової порожнини досліджують так само, як і у великої рогатої худоби. При дослідженні слизової оболонки ротової порожнини у цих тварин рот відкривають за допомогою двох тасьм, накладених позаду ікол на верхню і нижню щелепи. У собак відкривають ротову порожнину, підвернувши руками губи тварини на кутні зуби.

При дослідженні слизових оболонок звертають увагу на колір, вологість, цілість, припухання і нашарування.

2.1.4 Лімфатичні вузли досліджують оглядом, пальпацією, а в разі потреби роблять пробний прокол екстирпацію їх.

У коней звичайно досліджують підщелепні лімфатичні вузли і вузли колінної складки; у великої рогатої худоби — підщелепні, передлопаткові, колінної складки і надвим'яні; у свиней —заглоткові; у собак ї котів — пахвинні.

При пальпації підщелепних лімфатичних вузлів у коней стають збоку від голови тварини, однією рукою її фіксують за вуздечку або за спинку носа, а другою пальпують вузол. Правою рукою зручніше обмацувати лівий лімфовузол, знаходячись зліва від голови тварини, а лівою рукою — правий. При дослідженні правого лімфатичного вузла колінної складки лівою рукою спираються на маклак, а правою — пальпують; при дослідженні лівого лімфовузла — навпаки.

При пальпації підщелепних лімфатичних вузлів у великої рогатої худоби однією рукою фіксують тварину за ріг або носову перетинку, а другою пальпують вузол. Для пальпації передлопаткових лімфатичних вузлів однією рукою утримують тварину за ріг, а другою досліджують їх спочатку з одного боку, а потім з другого. При дослідженні вузла колінної складки однією рукою спираються на маклак, а другою пальпують вузол. Надвим'яні лімфатичні вузли пальпують обома руками. Для цього стають ззаду тварини і кінцями витягнутих пальців досліджують ці вузли в ділянці основи вим'я з обох його боків.

При дослідженні лімфатичних вузлів звертають увагу на їхні розміри, форму, рухливість, характер поверхні, температуру шкіри над вузлом, болючість.

Розміри лімфовузлів залежать від виду і віку тварини. Так, підщелепні лімфатичні вузли у коней мають розміри 0,2—3,5, колінної складки — 6— 10 см. У великої рогатої худоби розміри підщелепних; лімфатичних вузлів становлять 3—5 см, передлопаткових— 7—10, колінної складки — 6—11, надвим'яних — 1—1,2 см.

Збільшення лімфатичних вузлів, яке супроводжується значною інфільтрацією, болючістю, ущільненням, обмеженням рухливості і підвищенням темпера­тури.

2.1.5 Термометрія - цевимірювання температури тілапроводять максимальним ртутним термометром в прямій кишці, у птахів— в клоаці.

Перед введенням термометра його кілька разів, струшують і змазують вазеліном. Підходять до тварини з лівого боку, відводять лівою рукою хвіст вправо і легкими обертальними рухами правої руки вводять термометр в пряму кишку. Введений термометр фіксують за допомогою тримача протягом 10 хв, після чого його витягують, протирають ватою, записують показники, струшують і ставлять в банку з дезінфікуючим розчином (1 % розчин фенолу або лізолу), на дно якої кладуть вату, щоб запобігти пошкодженню термометра.

В амбулаторно хворих тварин температуру тіла вимірюють один раз, а у тварин, які знаходяться на стаціонарному лікуванні вимірюють систематично, 2 рази на день, в один і той же час: вранці між 7 і 9, а ввечері – між 17 і 19 годинами.

Провести загальне дослідження дрібних тварин (собака, кіт, кролі) за схемою, що подана вище.

Після виконання завдання студенти повинні знати:

Схему клінічного дослідження тварин;

Вміти проводити клінічне дослідження тварин.

Завдання додому: Л – 1, с. 67 - 108;

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 902 | Нарушение авторских прав