АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология
|
Енергетика м’язового скорочення
Робота м’язових міофібрил здійснюється за принципом хемодинамічної машини, в якій хімічна енергія прямо переходить в механічну, обминувши теплову. Звідси і високі величини коефіцієнта корисної дії роботи окремих м’язів (30-40 %).
Безпосереднім джерелом енергії для м’язовог: скорочення є аденозинтрифосфат (АТФ). Його розчеплення зв’язане з дією міозину як ферменту. При цьому утворюються аденозиндифосфат АТФ), відщеплюється фосфатна група і виділяється біля 10 ккал енергії. Відновлення АТФ йде за рахунок креатинфо-сфату (КФ), вуглеводів, жирів і рідше білків. Енергія розпаду цих речовин забезпечує зв’язок АДФ і фосфату з утворенням АТФ (мал.9). Робота при якій ре-синтез АТФ здійснюється переважно аеробним шляхом, називається аеробною, якщо ж енергозабезпечення діяльності в основному йде без участі кисню, то така робота називається анаеробною.
Відновлення АТФ в працюючому м’язі здійснюється за допомогою трьох енергосистем: фосфатної лактацидної, кисневої. Перші дві енергосистеми – фосфатна і лактацидна – анаеробні, третя – аеробна. Відмінність однієї енергосистеми від іншої полягає у використанні для енергопродукції різних речовин (енерго-субстратів) в їх енергоємності і енергопотужності.
Енергоємність системи – це максимальна кількість енергії, яка може бути утворена за рахунок даної системи. Енергопотужність – це найбільша кількість енергії, яка може бути утворена за рахунок даної енергосистеми в одиницю часу. Ємність енергосистеми визначає тривалість роботи, її загальний обсяг; потужність енергосистеми зумовлює граничну інтенсивність діяльності. Отже, участь кожної з енергосистем в енергозабеспеченні м’язової діяльності визначається її потужністю і тривалістю. Потужність фосфатної енергосистеми – 36 ккал/хв, лактацидної – 12 ккал/хв, кисневої (при окисленні глікогену і глюкози) – 8 ккал/хв і 4 ккал/хв – при окисленні жирів: ємність указаних енергосистем відповідно рівна – 5. 12, 800 і 60 000 ккал енергії. Роль окремих енергосистем в енергозабезпеченні циклічної роботи подана на мал.10.
У стандартної людини, вагою 70 кг м’язова маса складає біля 40% маси тіла, тобто приблизно 30 кг. У найбільш типових видах глобальної м’язової діяльності бере участь біля 2/3 всієї м’язової маси. Загальна маса м’язів, що скорочуються (активна м’язова маса), – 20 кг. Цю величину м’язової маси і беруть за основу при розрахунках ємностей і потужностей енергетичних систем. Найбільшою енергетичною ємністю з усіх м’язових джерел енергії володіють жири. Один моль жирів при окисленні дає 2400 ккал, 1 моль глюкози при анаеробному розщепленні -50 ккал, при аеробному – біля 700 ккал, 1 моль АТФ забезпечує 10 ккал, 1 моль КФ – 10, 5 ккал.
Мал.9 Енергетичний обмін в м’язах (за А.Леві і Ф.Сікевицем, 1971): 1-ресинтез АТФ за рахунок енергії КрФ; Н-міокіназна реакція ресинтезу А ТФ з двох молекул АДФ; Ш-ресинтез А ТФ за рахунок безкисневого розпаду вуглеводів.
Мал.10. Доля аеробних і анаеробних енергоджерел (в %) нарізних дистанціях легкоатлетичного бігу (Я.М.Коц, 1986).
Фосфатна енергосистема. При дії цієї енергосистеми ресинтез АТФ здійснюється за рахунок креатинфосфату (АТФ і КФ відносяться до групи фосфагенів). При розпаді КФ утворюється креатин, незв’язаний фосфат і біля 10.5 ккал енергії (в розрахунку на 1 моль КФ), яка негайно використовується для ресинтезу АТФ. Таким чином, КФ – це перший енергетичний резерв м’яза, безпосереднє джерело енергії для відновлення АТФ.
Фосфатна енергосистема найбільш потужна – 36 ккал/хв, її енергія завжди використовується на початку м’язових скорочень і особливо при використанні короткочасних напружених навантажень – (спринтерський біг, підняття штанги, метання, стрибки тощо). Ємність фосфатної системи невелика, приблизно 5 ккал. Саме цим і пояснюється невелика тривалість граничних навантажень. Так, енергозабезпечення спринтерського бігу з енергозапитом 1 ккал/с за рахунок даної енергосистеми може тривати не більше 5 с. Таким чином, запаси КФ для ресинтезу АТФ обмежені, тому при більш тривалій роботі вслід за фосфатною енергосистемою включаються в дію інші енергосистеми – гліколітична і аеробна.
Лактацидна енергосистема. Вона забезпечує ресинтез АТФ і КФ шляхом анаеробного розщеплення глікогену (анаеробний глікогеноліз) і глюкози (гліколіз). Внаслідок цих реакцій утворюється значна кількість молочної кислоти – лактациду.
Глікогеноліз, що проходить в м’язах, має перевагу над гліколізом. При розщепленні однієї глюкозної одиниці, одержаної з м’язового глікогену, в процесі гліколізу утворюється 30 ккал енергії, а з молекули глюкози – 20 ккал. Лактацидна енергосистема має першочергове значення в енергозабезпеченні фізичних навантажень тривалістю від 20-30 с, до 1-3 хв. В цей період в крові виявляється і найбільший вміст молочної кислоти. При менш тривалій роботі енергетична роль лактацидної енергосистеми зменшується.
Потужність лактацидної енергосистеми – 12 ккал/хв, енергоємність – 12 ккал. Важливим фактором, який лімітує ємність лактацидної енергосистеми, є лактацид. Нагромаджуючись у м’язах, молочна кислота пригнічує активність гліколітичних ферментів (фосфорилаз, фосфофруктокінази), що в свою чергу призводить до зниження швидкості гліколізу, а, значить, енергоутворення.
Лактацидна енергосистема завжди активна в тих випадках, коли працюючі м’язи не забезпечуються необхідною кількістю кисню. Такі умови виникають при виконанні роботи великої потужності, а також на самому початку і на фініші будь-якої роботи, коли постачання м’язів киснем відстає від потреби в ньому (кисневий дефіцит), а також при статичному скороченні м’язів, коли через високий внутрішньом’язовий тиск різко обмежується кровопостачання і забезпечення м’язів киснем.
Киснева енергосистема. Однією з причин зниження працездатності спортсмена, який виконує напружену фізичну роботу, є дефіцит кисню. Він завжди виникає за умови, коли кисневий запит більший максимального споживання кисню (МСК). Для повного окислення продуктів розпаду, що утворилися при виконанні напруженої роботи, необхідно більше 20 л кисню за 1 хв., в той час як МСК не перевищує 5-6 л/хв. Основними енергосубстратами кисневої енергосистеми є вуглеводи і жири. Співвідношення їх використання визначається потужністю аеробної роботи (рівнем МСК): чим вона вища, тим більший енергетичний вклад вуглеводів, що окислюються, і відповідно менший вклад жирів в загальну енергопродукцію працюючих м’язів.
Енергозабезпечення тривалих фізичних навантажень (споживання кисню до 50 % від МСК) проходить переважно за рахунок окислення жирів; при навантаженнях, близьких до МСК, основна частина аеробної енергопродукції утворюється за рахунок окислення вуглеводів. Киснева енергосистема, в основі якої лежать процеси окислення вуглеводів (глікогену і глюкози) і жирів до Н2О і СО2, має найбільшу енергетичну ємність і найменшу потужність.
При аеробному розщепленні однієї молекули глюкози до молочної кислоти утворюється 2 молекули АТФ, а при повному аеробному розщепленні однієї молекули глюкози утворюється 38 молекул АТФ (з глюкоодиниці глікогену відповідно – 3 молекули АТФ і 39 молекул АТФ). На синтез 1 моля АТФ при аеробному розщепленні глюкози необхідно 3,54 л кисню, а при розпаді глікогену – 3,45 л кисню. Тому м’язовому глікогену, як енергосубстрату надається перевага при виконанні інтенсивної м’язової роботи: чим більша потужність роботи, тим більша швидкість розщеплення м’язового глікогену. Аеробний глікогеноліз переважає при потужності роботи до 70% від МСК. При більш високих навантаженнях збільшується швидкість аеробного глікогенолізу, проте при цьому утворюється в 13 разів менше АТФ, ніж при аеробному розпаді глікогену. Отже, вуглеводи, як енергетичний субстрат використовуються організмом як в мовах анаеробної, так і в умовах аеробної роботи.
Мал.11. Відносний внесок (в %) різних енергосистем в енергозабезпеченні вправ різної максимальної тривалості (Я.М.Коц, 1986),
Потужність кисневої енергосистеми при окисленні глюкози і глікогену – 8 ккал/хв., енергоємність – 500 ккал. В час роботи використовується біля 50-60 г глікогену печінки і 200-250 г глікогену м’язів (середній запас глікогену в печінці приблизно 70-80 г, у м’язах-300 г). Сюди ж слід додати біля 30% глюкози, яка утворюється в печінці за рахунок окислення лактациду.
Важливим субстратом кисневої енергосистеми є -яри. В нормі вони становлять 20% маси тіла. Біля 5% усіх жирових запасів знаходиться в м’язах у вигляді тригліцеридів, які складаються з однієї молекули гліцерину і трьох молекул жирних кислот. В час хоботи м’язів окислюються як вільні жирні кислоти в крові, так і тригліцириди. Процес окислення проходить в мітохондріях і називається бета-окисленням.
Питома енергоємність (кількість енергії, що міститься у ваговій одиниці енергосубстрату) жирів найбільша, це найлегше «пальне» (при розпаді 1 г жиру виділяється 9,3 ккал, а 1 М жиру дає 2400 ккал). Найбільша у жирів і загальна енергоємність – біля 60 000 ккал (цієї енергії вистачило б для легкого бігу протягом 5-7 діб). Проте жири поступаються перед вуглеводами при порівнянні кількості енергії, що утворюється з одиниці використаного кисню (калоричний еквівалент кисню при окисленні вуглеводів – 5,05, жирів – 4,7). Саме тому у жирів, в порівнянні з вуглеводами, вдвічі менша максимальна енергопотужність, і їхнє використання в енергозабезпеченні зменшується в міру зростання потужності виконуваної роботи. Загальна схема ролі окремих енергосистем в енергозабезпеченні вправ різної максимальної тривалості подана на мал. 11.
Великі резерви енергетичних потужностей, яких досягають фізкультурники і спортсмени виконанням інтенсивних і тривалих фізичних навантажень, є необхідною передумовою міцного здоров’я. Такі навантаження тренують майже всі робочі системи забезпечення – серце, кровоносні судини, печінку, нирки і одночасно – регулюючі системи.
Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 2390 | Нарушение авторских прав
|