АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Особливості перебігу емоційно-стресових реакцій у спортсменів в процесі спортивної діяльності

Нейрогуморальні механізми регуляції функцій при емоційно-стресових станах. Формування тих чи інших емоцій викликається дією відповідних подразників на рецептори сенсорних систем, а, значить, на проекційні зони цих систем у корі мозку. Внаслідок аналітико-синтетичної діяльності кори мозку формуються специфічні щодо дії даного подразника рефлекси. В їх формуванні, крім кіркових структур мозку, беруть участь лімбічна система, ретикулярна формація і вегетативні центри. Від вегетативних центрів збудження поширюється по вегетативних нервах до внутрішніх органів і скелетної мускулатури, змінюючи їх функціональний стан. Збудження кіркових структур мозку передається і на залози внутрішньої секреції, активізація яких також направлено впливає на перебіг вегетативних функцій.

Мобілізація резервних можливостей організм; при емоційно-стресових реакціях в значній мірі визначається активністю симпатичної нервової системи Активізуючи перебіг відновних процесів, парасимпатична нервова система сприяє збереженню і накопиченню резервів енергії. Збудження передньої груп ядер гіпоталамуса безпосередньо за перехрестям зорових нервів викликає характерні для емоцій парасимпатичні реакції, подразнення задньої і бокової груп ядер зумовлюють симпатичні ефекти. При цьому одночасно підвищується секреція гормонів мозковим шаром наднирників.

Тонус симпатичної нервової системи підвищується і гуморальним шляхом, через посилену секрецію адаптогенних гормонів мозковим шаром наднирників. Збудження симпатичної нервової систем переважно проявляється при таких емоціях, як гнів, страх, стан лихоманки спортсмена перед стартом збудження парасимпатичних нервів переважає при приємних емоціях. Збільшення сили і витривалості скелетних м’язів при емоціях викликається як за рахунок трофічного впливу симпатичної нервової системи на м’язи, так і шляхом зміни активності вегетативних систем енергозабезпечення (кардіореспіраторної системи, системи крові тощо).

Основні біохімічні та фізіологічні зміни в організмі при стресових ситуаціях обумовлюються переважно дією адреналіну і кортикостероїдів. Адреналін активує гіпофізарно-кортикоадреналову систему стимулюючи секрецію АКТГ (А.Н.Коваленко, 1981 посилює діяльність серця, розширює коронарні судини та судини скелетних м’язів і внутрішніх органів, розширює бронхи, гальмує секреторну і моторну діяльність кишечника, розщеплює глікоген і жири, забезпечуючи працюючі клітини необхідною енергією. В печінці глікоген розщеплюється до глюкози, м’язах – до лактату. Всі вищевказані зміни спрямовані в основному на посилення м’язової діяльності.

Одночасно з дією адреналіну під впливом реї зинг-гормонів гіпоталамуса збільшується секреція АКТГ аденогіпофізом. АКТГ стимулює кору надниркових залоз, підвищуючи секрецію глюкокортикої них гормонів, переважно кортизону. Кортизон, гідрокортизон, – це адаптивні гормони, які сприяю пристосуванню організму до дії стрес-факторів. Свою захисну дію глюкокортикоїди проявляють насампред тим, що підвищують у крові вміст глюкози, збільшуючи тим самим енергетичні ресурси організм У стресових ситуаціях глюкокортикоїди забезпеч ють синтез глюкози з амінокислот та жирних масел (глюконеогенез). Глюконеогенез супроводжується тільки збільшенням глюкози в крові, а й заощадженням глікогену в печінці (на противагу дії адреналіну який також збільшує кількість глюкози в крові, а зменшує запас глікогену в печінці).

Якщо стрес-фактор, що викликає емоційні реакції і порушення гомеостазу, діє повторно, то стресові реакції стають менш виразними, організм пристосовує ся до сильного подразника. Прогресуюче зниження стрес-реакції супроводжується морфологічними і функціональними змінами, які збільшують опірність організму до специфічних подразників – інтенсивних фізичних навантажень, холоду, спеки тощо. В міру підвищення натренованості спортсмена стимулююча роль симпатичної нервової системи, чутливість до адреналіну знижуються, зміни у функціонуванні симпато-адреналової та інших систем, що забезпечують адаптацію, стають більш стабільними (М.М.Яковлев, 1983, Ф.Меєрсон, 1986, В.С.Міщенко, 1990). Істотна роль у виникненні емоцій належить лімбічній системі, яка обумовлює емоційне забарвлення психічних процесів і направлено змінює рухову активність.

Схематично механізм розвитку стресових реакцій з позицій нейрогуморальної регуляції функцій подано на мал.22.

Т Стрес-фактор

Мал. 22. Фізіологічні механізми розвитку загального адаптаційного синдрому (стресової реакції):

К – кора головного мозку, Рф – ретикулярна формація, Гт – гіпоталамус, Гф – гіпофіз, Кс – кровоносні судини, Дм – довгастий мозок, См – спинний мозок, Гл – симпатичний ганглій, СТГ – соматотропний гормон (гормон росту), АКТГ – адренокортико-тропний гормон передньої частки гіпофіза, Нн – наднирник, Тк – тканини, Ан – аферентні нерви.

В основі прояву емоційно-стресових реакцій лежать безумовні і умовні рефлекси. Безумовнорефлекторне виникнення емоцій забезпечується діяльністю ретикулярної формації, таламуса і гіпоталамуса. Механізм умовнорефлекторного формування емоцій полягає в тому, що який-небудь нейтральний подразник набуває емоційного значення внаслідок тривалого зв’язку з емоційною ситуацією.

Особливості перебігу емоційно-стресових реакцій у спортсменів у процесі спортивної діяльності. Виконання напруженої фізичної роботи супроводжується активізацією процесів обміну, посиленням секреторної діяльності залоз внутрішньої секреції, активізацією механізмів нервової регуляції функцій. У спортсменів такі зміни виникають ще перед початком виконання фізичних вправ, тобто в передстартовому періоді. При цьому підвищується тонус симпатичного відділу вегетативної нервової системи, посилюється секреція гормонів мозковим шаром наднирників, підвищується вміст глюкози в крові, збільшується гематокріт і виділення глюкагону підшлунковою залозою. В цілому нейроендокринна регуляція функцій в час виконання напруженої фізичної роботи спрямована на мобілізацію енергоресурсів, забезпечення підвищеного газообміну і живлення клітин організму.

Посилення діяльності наднирників при інтенсивній м’язовій роботі відбувається під впливом гіпоталамуса і гіпофіза. Утворення енергії забезпечується не тільки за рахунок мобілізації вуглеводів, а й за рахунок жирів і білків. Жири витрачаються як енергетичний матеріал переважно при виконанні помірної малоінтенсивної фізичної роботи. Енергозабезпечення високоінтенсивних навантажень здійснюється переважно шляхом використання вуглеводів. Білки в якості енергосубстрату використовуються при вичерпанні запасів вуглеводів і жирів.

Виникнення і перебіг емоційно-стресових реакцій спортсмена має ряд особливостей, які визначаються специфікою спорту, необхідністю мобілізації максимально можливої кількості резервів. В цілому механізм нейрогуморальної регуляції функцій організму спортсменів в умовах емоційно-стресового стану, викликаного спортивною діяльністю, такий.

1. Напруження, пов’язане з спортивною боротьбою і надмірним фізичним навантаженням (зовнішній подразник), сприймається рецепторами сенсорних систем і через ЦНС діє на спеціальні нейроендокринні клітини гіпоталамуса. В активізації гіпоталамуса беруть участь катехоламіни, які утворюються безпосередньо в самій нервовій системі та в мозковому шарі наднирників.

2. Збуджений гіпоталамус виділяє кортикотропний рилізинг-фактор (нейрогормон), який стимулює синтез передньою часткою гіпофіза АКТГ.

3. Від збудженої ЦНС імпульси надходить до наднирників, стимулюючи синтез катехоламінів -адреналіну і норадреналіну. Під дією цих адаптогенних гормонів максимально активізується функція вегетативних систем енергозабезпечення діяльності, ще більш посилюється секреторна функція гіпоталамуса.

Наслідком підвищеного рівня в крові катехоламінів і кортикостероїдів є зростання кров’яного тиску, компенсаторне посилення кровообігу в працюючих органах, активізація глікогенолізу в м’язах і печінці, підвищення активності окислювальних ферментів. Зростання в крові рівня кортикостероїдів сприяє використанню в якості енергосубстратів молочної кислоти, активізує процеси розщеплення жирів і глюконеогенезу.

Напружена секреторна діяльність кори наднирників у першій фазі стресу переключає її клітини на посилене розмноження (проліферацію). Посилюється виділення АКТГ гіпофізом, зменшується маса тіла, можуть виникати крововиливи в шлунково-кишковий тракт, при тривалій дії стресора атрофуються лімфоїдні органи.

Друга фаза стресу характеризується гіпертрофією передньої частки гіпофіза і наднирників, підвищеною секрецією АКТГ і глюкокортикоїдів, відновленням маси тіла. Проте в цей період ще відсутнє повне відновлення функції лімфоїдних органів.

Оскільки резерви гіпоталамо-гіпофіз-наднирникової системи не безмежні, при подальшій дії стресора, зокрема при подальшому збільшенні обсягу і інтенсивності тренувальних навантажень, може розвинутися третя фаза стресу – фаза виснаження. За таких умов прогресивно знижується рівень синтезу адаптогенних гормонів, вичерпуються можливості підтримання енергообміну на необхідному рівні, знижується специфічна і неспецифічна резистентність організму, різко падає працездатність, погіршується самопочуття людини, можливі незворотні патологічні зміни і смерть.

Включення гіпофіза і кори наднирників в стресову реакцію відбувається перш за все шляхом рефлекторного посилення функціональної активності гіпоталамуса (надходження до гіпоталамуса екстеро- і штерорецептивних імпульсів), збудження симпатичної нервової системи, а також внаслідок дії імпульсів, які надходять з кори головного мозку (психічний стрес).

Виражені симптоми стресової реакції виникають у спортсменів, які перед змаганнями знаходяться в стані передстартової лихоманки. В цей період підвищується тонус симпатоадреналової системи, активізується функція кори наднирників, значно збільшується вміст адреналіну в крові. В даному випадку гормон адреналін розглядається як гормон хвилювання. Вміст норадреналіну в крові зростає в умовах, які вимагають витривалості, розумового і фізичного напруження, активного пристосування. Таким чином, норадреналін є гормоном гомеостазу.

В узагальненому вигляді в першу фазу стресу при виконанні учнями напруженої незвичної роботи спостерігається активізація симпатоадреналової і гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової систем, у другій фазі стресу ці системи зберігають максимальну активність, а в третій фазі їх активність помітно знижується. Пригнічення функції адренокортикальної системи в умовах неухильного зростання фізичних навантажень, на думку А.А.Віру (1977), є захисною реакцією, направленою на попередження надмірного виснаження резервів організму за даних умов. При виконанні звичних тренувальних навантажень збільшення катехоламінів завжди менш виражені, ніж в умовах змагань (С.А.Разумов, 1975).

Існують індивідуальні особливості виділення катехоломінів наднирниками у спортсменів. СА.Разумов (1978) виділяє адреналіновий і норадреналіновий типи спортсменів. Спортсмени з більш високим рівнем адреналіну у крові в звичайних умовах (звичні тренування, невідповідальні змагання) працюють краще, а в стресових ситуаціях (відповідальні змагання) їх працездатність зростає менш суттєво, ніж у спортсменів норадреналінового типу. Надмірне виділення адреналіну у початківця-парашутиста частіше завершується невдалим виступом, ніж при більш високих рівнях норадреналіну. Отже, більш високий вміст норадреналіну в організмі в передстартовому стані (як і в процесі змагання) є свідченням високої функціональної реактивності спортсмена, можливості більш повної реалізації наявних резервів.

Таким чином, адаптація організму до різноманітних стресорів зовнішнього середовища (а, значить можливості підтримання гомеостазу внутрішнього середовища) здійснюється з допомогою ЦНС і залоз внутрішньої секреції. При цьому активований гормональний статус є необхідною передумовою для на ступного включення нервовою системою спеціалізованих механізмів адаптації.

Стан стресу створює в організмі позитивний формі для специфічних гомеостатичних реакцій і мобілізаці захисних властивостей організму. Лише в умовах коли фізіологічні механізми захисту поступаються силі стресового подразника, можливий перехід до паталогічного стану.

Стрес – типове явище у спортсменів в час трену вальних та змагальних навантажень (А.А.Віру, 1971 В.Я.Русін, 1967, 1971). Для забезпечення росту спортивного результату тренувальне навантаження (а отже, викликані ними зрушення гомеостазу) повинна виявляти стресовий вплив, тобто бути достатньо великими. Лише за таких умов посилюватиметься синтез білків (М.МЯковлєв, 1976), а отже зростатиме ефективність тренувальних навантажень.

Стресові реакції властиві не лише спортсменам, й учням (студентам). Студент переважно побоюється опитування чи екзамену, результат яких залежить від багатьох обставин. "Середній" студент (учень) знає що повністю виключити можливість невдачі на екзамені неможливо і це формує домінуюче вогнище збудження в корі головного мозку. При цьому студента хвилюється вже від самого передчуття (уяви) можливих небажаних наслідків екзамену.

Надзвичайна напруженість навчальної та позанавчальної роботи, соціальна незрілість студентів, низька фізична підготовленість, невміння організувати свою працю – усе це фактори, що створюють умов для перевтоми студентів, нервових, серцево судинних та інших захворювань.

Основними несприятливими факторами навчання, які негативно впливають на стан здоров’я, є ви сока емоційність заліків та екзаменів, короткотривалість екзаменаційної сесії, необ’єктивність оцінки знань і постійний страх бути відчисленим. Сприяють виникненню стресових реакцій непомірно великі щодо навчального часу обсяг матеріалу, захаращеність його несуттєвими, малоцінними деталями, безладдя в змістовій структурі.

Активна розумова діяльність студентів в поєднанні з високим нервово-емоційним напруження досить часто є першопричиною перевтоми, зниження захисних функцій організму, загострень захворювання які раніше не проявлялись. Емоційні перевантаження особливо шкідливі за умови зменшення рухової активності студентів.

2. Передстартовий стан, його фізіологічна суть і методи регулювання

Ефективність формування і прояву рухових навичок в значній мірі визначається рівнем емоційного збудження учня. Якщо рівень емоційного збудження перевищуватиме порогову межу, то ефективність відтворення рухової навички значно знижуватиметься. При цьому технічно підготовлений футболіст не попадає в порожні ворота з 3-5 метрів, а баскетболіст не реалізує штрафні кидки, студент, взявши екзаменаційний білет, "втрачає мову". Своєрідним емоційним станом людини, що займається фізичною культурою і спортом є, так званий, «передстартовий» стан. Він завжди виникає у людини, яка бере участь у спортивних змаганнях.

Передстартовий стан характеризується зміною фізіологічних функцій організму юного спортсмена перед початком роботи. Його значення полягає в підготовці організму до наступної діяльності. Сама робота ще не настала, але з’явився її передвісник – умовний подразник і в організмі розпочинаються зміни фізіологічних функцій: підвищується збудливість ЦНС, активізується робота окремих залоз внутрішньої секреції, посилюється діяльність серцево-судинної і дихальної систем, підвищується обмін речовин, включаються механізми перерозподілу кровообігу (надходження в кровообіг депонованої крові), підвищується температура тіла, в крові збільшується рівень глюкози і вміст адаптогенних гормонів. Як наслідок, формується рухова домінанта властива даному виду діяльності.

Згадані зміни функцій в передстартовому стані за своєю природою умовно-рефлекторні. Умовними подразниками цих передстартових рефлексів є все те, що пов’язане з майбутньою м’язовою роботою (обстановка змагань, реакція глядачів, вигляд суперників тощо), а також сигнали другої сигнальної системи (словесні подразники). Безумовно-рефлекторним підкріпленням умовних подразників даних рефлексів є м’язова робота і пов’язана з нею пропріорецептивна імпульсація, яка завжди активізується з початку старту.

Особливе місце у формуванні стартових умовнорефлекторних реакцій належать сигналам мовного підкріплення і емоціям. Адже емоційні реакції в історичному минулому еволюційного становлення людини завжди були тісно пов’язані з м’язовою діяльністю (К.М.Смірнов,1953,1969).

В залежності від того, які подразники є пусковими у виникненні передстартових реакцій, розрізняють передстартовий і власне стартовий стан. Виникнення першого з них пов’язане з переважаючою дією подразників другої сигнальної системи, другого -першої. Передстартовий стан виникає за декілька годин і навіть місяців перед відповідальними змаганнями; власне стартовий – безпосередньо перед стартом. Інколи, при вирішенні спеціальних задач, пов’язаних з психологічною підготовкою юного спортсмена до відповідальних змагань, виділяють ще передзмагальний стан. Його початок – оголошення календарного строку виступів учнів на змаганнях.

Прояв передстартових реакцій визначається значимістю майбутніх змагань для юного спортсмена (неспецифічний прояв передстартових реакцій), рівнем його фізичної підготовленості і типом вищої нервової діяльності. У натренованих осіб вегетативні зрушення частіше бувають більш виразними, ніж у ненатренованих, проте ці зрушення у них поєднуються з кращою врівноваженістю нервових процесів, що і визначає більш високу працездатність.

Мал.23. ЧСС перед, в час і після бігу на 200 і 400 м. (за Я.М.Коцом, 1986)

Передстартові реакції більш виражені у учнів-холериків і менш виражені у флегматиків. В умовах оптимального співставлення обставин, що виникають перед стартом, передстартові реакції сприяють мобілізації фізіологічних резервів учня, підвищенню його працездатності; при несприятливому співвідношенні факторів, що впливають на стартові реакції, можливе зниження працездатності.

Різновидності передстартових реакцій. В спортивній психології виділяють три форми передстартового стану (А.Пуні,1949): бойова готовность, лихоманка і апатія.

Бойова готовність – це найбільш сприятлива форма стартових реакцій. Вона характеризується найбільш оптимальними змінами вегетативних і соматичних реакцій, зростанням збудливості рухового апарату. Фізіологічні зрушення повністю відповідають інтенсивності наступної роботи, учень впевнено чекає старту, настроєний на перемогу.

Стартова лихоманка характеризується перевагою процесів збудження в ЦНС над процесами гальмування. При цьому часто спостерігається тремтіння рук, інколи всього тіла, що нагадує хворого пропасницею. Передстартова лихоманка часто є основною причиною поганої координованості рухів, невдалого початку змагань. Інколи, при сприятливому співставленні обставин, стартова лихоманка може сприяти зростанню працездатності.

Стан лихоманки перед і в час змагань досить часто виникає у тренерів. За даними А.А. Сеймука (1994) ЧСС у тренерів в критичні моменти змагань сягає 120-130 ск/хв. Звичайно, такі стресові перевантаження не можуть не впливати на стан здоров’я таких осіб. Не дивно, що під час і після змагань багато тренерів скаржаться на підвищене нервове напруження, головну біль різної локалізації, безсоння, біль в ділянці серця тощо (А.А.Сеймук, К.Я. Моісеєнко, 1986). У окремих осіб розвиваються важкі форми первинного некоронарного кардіосклерозу, хронічної серцевої недостатності (Ф.З. Меєрсан, 1986).

Стартова апатія зумовлена перевагою процесів гальмування, що прийшли на зміну надмірному збудженню в ЦНС. Зміни вегетативних і соматичних функцій в умовах апатії виражені несуттєво. Причиною виникнення апатії може бути перенесення часу старту, страх зустрічі з сильним суперником тощо. Спортсмен не впевнений в своїх силах, у нього з’являється бажання відмовитись від змагань. Пригнічення спортсмена перед стартом майже завжди веде до зниження спортивного результату. Стан апатії частіше виникає у осіб з низьким рівнем натренованості.

Якщо стан бойової готовності є бажаною фізіологічною нормою передстартових і стартових реакцій, то стани типу «лихоманки» і «апатії» в найбільш виражених крайніх формах, імовірно, можна віднести до невротичних реакцій. Ці реакції на сьогоднішній день вивчені ще недостатньо. Потреба ж в таких до слідженнях, внаслідок зростання емоційних навантажень на спортсмена, безсумнівна.

Спостереження за спортсменами високої кваліфікації в різні періоди тренувально-змагального циклу дозволила вченим виділити чотири основних типи передстартових невротичних реакцій (М.Гуменюк) Б.Шерцис,1978): реакції тривожного чекання, перенасичення, протесту і іпохондричні реакції. Тривалість хворобливих проявів в кожному із цих типів реакції коливається від декількох секунд до шести місяців (невротичні порушення тривалістю від шести місяців до п’яти років класифікуються як невроз, більше п’яти років – як невротичний розвиток особи).

Реакції тривожного чекання складають більше 35-55% від усіх невротичних реакцій. їх виникнень найчастіше пов’язане з випадковою невдачею, після якої спортсмен починає сумніватись щодо успішності виконання наступної рухової задачі. Причиною реакції тривожного чекання у спортсменів, які спеціалізуються з ігрових видів спорту, може бути гра з «важким» (незручним) суперником, відсутність змагального досвіду тощо.

З виникненням «неврозів чекання» у спортсменів помітно змінюється поведінка: вони стають над мірно пожвавленими, у них часто змінюється колір обличчя, інколи з’являється заїкання, погіршується сон і апетит, виникає бажання залишитись на самоті. При виясненні причин виникнення згаданих симптомів такі спортсмени скаржились на м’язову напруженість, заявляли, що мають сумніви щодо успішності виступу, переоцінюючи сили суперника, вважали свою підготовку недостатньою (М.Гуменк, Б.Шерцис,1987). Спортсмени з симптомами реакції тривожного чекання невпевнено починали змагання, їм не вдавались тактичні задуми і технічні прийоми, які успішно виконувались на тренуваннях.

Причиною невротичних реакцій перенасичення можуть бути високі тренувальні і змагальні навантаження, захворювання внутрішніх органів, зловживання алкоголем, курінням. Симптомами перенасичення є загальна слабкість і швидка втомлюваність, наявність головного болю (особливо вранці), погіршення сну, зниження апетиту, дратівливість, небажання тренуватися і брати участь у змаганнях.

Такий же характер розладів та симптомів характерний і для іпохондричних реакцій, проте зміни стану організму спортсмена за умов даного стану більш виражені. Вони проявляються досить виразними больовими відчуттями. Найчастіше ці реакції спостерігаються у баскетболістів, волейболістів, воротарів футбольних, гандбольних і ватерпольних команд. Наслідком іпохондричних реакцій є припинення спортивного росту. Такий спортсмен взагалі змушений залишити великий спорт.

Різновидністю невротичних реакцій є реакції протесту. Це різноманітні порушення поведінки, починаючи з непокірності, недисциплінованості та грубості і закінчуючи агресивними діями щодо суперника, судді, тренера та інших осіб. Стан спортивного азарту і агресивності виникає в тих випадках, коли спортсмени в запалі боротьби забувають про умовність поєдинку, про правила змагання. Разом з тим досвід показує, що при чіткому і суворому судійстві невротичні реакції протесту виникають значно рідше.

Способи регулювання передстартових станів. Виражені передстартові реакції, що виникли задовго до старту, можуть виснажити нервову систему юного спортсмена, дезорганізувати його діяльність. У зв’язку з цим доцільно завчасно продумати заходи спрямовані на оптимізацію психічної напруженості школярів, які братимуть участь у змаганнях. Для цього використовують такі методи.

Розминка. її позитивний ефект щодо нормалізації передстартових реакцій обумовлений тісним двобічним взаємозв’язком рухових центрів кори мозку, з одного боку, і пропріорецептивною сенсорною системою, – з іншого. Зменшуючи надмірне збудження при стартовій лихоманці і знімаючи гальмівний стан при стартовій апатії, розминка забезпечує оптимізацію цих основних процесів діяльності ЦНС.

Ефект розминки в значній мірі визначається відповідністю розминочних вправ характеру змагальної діяльності: чим більш схожа розминка на вправи майбутнього змагання, тим більше вона посилює передстартове збудження, і, навпаки, розминальні вправи, які істотно відрізняються від наступної основної роботи, зменшують збудження юного спортсмена.

Психічна саморегуляція. Для нормалізації відчуття тривожного чекання і страху пропонується «прогресивна релаксація» Е.Джекобсона. Вчений встановив, що при емоціях у людини напружуються скелетні м’язи. Отже, для зняття емоційної напруженості доцільно повніше розслабити м’язи. З цією метою можна використати психорегулююче тренування (ПРТ) А.В.Олексієва (1978). Для підлітків ПРТ малоефективне. Самонаказ «розслабитись» часто викликає у них зворотний ефект (невелике напруження м’язів). Для «напружених» учнів звичайно належить підбирати інші способи нормалізації психічного стану перед стартом.

Масаж. Інтенсивні масажні прийоми, підвищуючи збудливість ЦНС, діють мобілізуюче; спокійні (погладжування, легке розтирання та розминання), знижуючи тонус нервових центрів, діють заспокійливо. Заспокійлива дія масажу ефективна за умови, якщо учень звик до цього на тренуваннях. В противному випадку масаж буде діяти збуджуюче. Масаж слід виконувати незадовго перед стартом. Ефективність масажних прийомів можна перевірити міотонометром, вимірявши тонус м’язів перед і після масажу.

Зміна направленості свідомості. Нормалізація передстартового стану може бути досягнута шляхом зміни направленості мислення, відключенням (вміння думати про що завгодно, окрім обставин, що викликають психічне напруження), відвертанням (обмеження сенсорного потоку імпульсів). Ефективність цих способів залежить від сили створеної в даній ситуації домінанти і від індивідуальних особливостей учнів.

Мова і сльози. Розрядка через мову нерідко проявляється у тренерів, які спостерігають за грою своєї команди. При емоційному напруженні кількість стресових гормонів (катехоламінів наднирників) в крові збільшується, а при плачі – знижується. Імовірно саме цим і зумовлена «розрядка» через сльози. Даним методом зняття психічного напруження частіше користуються юні спортсменки.

Дихальні вправи. Довільно змінюючи режим дихання, учень може змінити і свій психічний стан. Повільне, глибоке дихання із зосередженням уваги на окремих елементах дихального циклу дозволяє спортсмену відвернутись від думок про старт, що наближається, оптимізувати діяльність ЦНС і внутрішніх органів. Для практичного використання пропонується повне черевне дихання (зосередження уваги на окремих фазах вдиху і видиху) і різні види ритмічного дихання. їх сутність полягає в повному диханні, яке здійснюється в певному ритмі (в темпі ходьби чи бігу) з затримкою дихання після видиху, з поворотом тулуба вправо-вліво тощо.

Зниження збудливості нервових центрів можна досягти, використовуючи статичні дихальні вправи: чергування дихання з напруженням і розслабленням м’язів (методика психічної саморегуляції Л.Персиваля). Надмірне хвилювання знімається довільною затримкою дихання з поверненням голови вправо – вліво (вправо – вдих, у вихідне положення – видих, вліво – вдих і т.д.).

Для зменшення психічної напруженості юних спортсменів з невротичними реакціями використовують педагогічні і психотерапевтичні бесіди. Встановивши причину психотравмуючого подразника, тренер або лікар-психоневролог пояснюють учням, які братимуть участь у змаганнях, нейрофізіологічну суть невротичних реакцій, їх умовно-рефлекторне походження і тимчасовий характер. З метою профілактики виникнення реакцій протесту важливо проводити бесіди про культуру емоцій і етику спортсмена. В деяких випадках, при сильно виражених невротичних порушеннях, доцільним є прийняття гіпнотичних сеансів.

Фізіологічні зрушення в передстартовому стані в значній мірі залежать від віку спортсмена. У дітей, як правило, внаслідок специфічності діяльності ЦНС

передстартові реакції виражені слабо або і зовсім не проявляються. У підлітків, однією з вікових особливостей яких є швидке посилення впливу симпатичної нервової системи на функції організму, передстартове посилення вегетативних функцій більш виразне, ніж у дорослих. Тривалий вплив симпатичної імпульсації на серцево-судинну систему може призвести до пата-логічних змін в організмі. Тому школярам небажані часті змагальні навантаження з високим емоційним напруженням.

Передстартові реакції школярів, як і дорослих, слід регулювати. Для цього використовують комплекс підготовчих заходів до майбутніх змагань. Необхідно вже з перших днів проведення тренувань навчати учнів навичкам регулювання емоційного стану. Відпочинок юних спортсменів перед змаганням повинен бути не пасивним, а активним. В період відповідальних змагань необхідно створювати такі умови, щоб юний спортсмен якнайменше часу знаходився в умовах стартової обстановки. Не слід також залишати підлітків, особливо вразливих, самих, наодинці з думками про майбутнє змагання. Необхідно пам’ятати і про негативний ефект сумісних змагань школярів з дорослими.

3. Розминка, її фізіологічна суть і значення

Будь-які передстартові зрушення у організмі не спроможні забезпечити повну підготовку юного спортсмена до високопродуктивної м’язової діяльності. Кінцева функціональна готовність учня до роботи досягається розминкою. Розминка – це комплекс фізичних вправ, після яких проходить тренувальне заняття або змагальна діяльність (старт). Мета розминки – підведення організму юного спортсмена в стан якнайбільшої працездатності перед стартом. На уроках фізкультури з цією метою виконується вступна частина, на виробництві – ввідна гімнастика.

Розминка поліпшує забезпечення працюючих м’язів киснем. Це досягається посиленням активності киснезабезпечуючих систем (зростанням легеневої вентиляції та швидкості дифузії кисню з альвеол в кров, збільшенням ЧСС і хвилинного обсягу крові, направлений перерозподіл кровообігу, вихід в кровообіг депонованої крові) до рівня, необхідного перед початком основної діяльності. Розминка є важливим фактором оптимізації процесів терморегуляції, прискорення впрацьовування вегетативних систем, попередження настання «мертвої точки». Посилюючи кровообіг в капілярах шкіри, розминка знижує поріг початку потовиділення, поліпшує тепловіддачу, попереджуючи тим самим перегрівання організму.

Суттєва роль розминки як фактора підвищення температури працюючих м’язів і організму в цілому. Розігрівання м’язів знижує їх в’язкість, підвищує збудливість і скоротливість (викликане розминкою підвищення температури тіла на два градуси збільшує швидкість скорочення м’язів на 10-25%). Слід пам’ятати, що пасивне розігрівання м’язів і навіть загальне підвищення температури тіла не дає такого ж підвищення працездатності, як активна розминка (Я.М.Коц,1986). Це ще раз підкреслює важливу роль розминки як специфічного фактора підвищення працездатності.

Під впливом розминки посилюється активність окислювальних ферментів і розпад оксигемоглобіну в м’язах, знижується в’язкість крові. Викликане розминкою зниження в’язкості м’язів і підвищення їх еластичності є основними факторами, що попереджують мікророзриви в м’язах.

Розминці властива специфічність. Вона визначається характером майбутньої роботи. Так, розминка спринтера направлена на мобілізацію процесів анаеробного енергообміну, а розминка марафонця – на розгортання переважно аеробних процесів енергозабезпечення.

В залежності від завдань, які передбачається вирішити з допомогою розминки, розрізняють її загальну і спеціальну частини. Загальна розминка спричиняє неспецифічні зміни функцій організму (зміни, які не залежать від специфіки наступної роботи). Ці зміни забезпечують підготовку організму в цілому до майбутньої роботи. Метою загальної розминки є посилення функцій усіх фізіологічних систем. При використанні системи різноманітних вправ (ходьба, біг, загальнорозвиваючі вправи для рук, ніг, тулуба тощо) ця частина розминки може бути однаковою в усіх видах спорту.

Спеціальна розминка забезпечує вибіркове підвищення збудливості окремих нервових центрів, окремих груп скелетних м’язів. Метою спеціальної розминки є посилення головним чином тих функцій, які найбільш важливі в майбутній м’язовій діяльності. Для цього використовують фізичні вправи, що за своєю структурою найбільш близькі до основної діяльності. Використання цих вправ в розминці направлене головним чином на активізацію нервових центрів, які забезпечуватимуть узгоджену діяльність окремих ланок рухового апарата.

Тривалість розминки, величина інтервалу часу між її закінченням і початком основної роботи залежить від характеру діяльності (виду спорту), метеорологічних умов, ступеня натренованості учня, його емоційного стану. Середня тривалість розминки -30 хв. Для попередження порушень умовнорефлекторних зв’язків, що створились раніше між розминкою і тренуванням, тривалість розминки перед змаганням повинна бути такою ж, якою вона була перед тренуванням.

Фізіологічні зрушення, викликані розминкою, не зникають зразу ж після її припинення. Вони залишають у активованих розминкою рухових нервових центрах сліди, які забезпечують поліпшення їхньої працездатності при наступній діяльності. Оптимальним періодом відпочинку між розминкою і початком основної роботи вважається період тривалістю не більше 10-15 хв. Протягом цього часу в нервовій системі ще зберігаються слідові процеси від розминки. Якщо ж розминка тривала і втомлива, то відпочинок необхідно дещо змінити. Безпосередньо перед стар-: том слід виконати декілька короткочасних розминальних вправ, близьких за інтенсивністю до змагальних (О.М.Крестовніков). Такі вправи сприятимуть створенню оптимальної збудливості саме тих нервових центрів, які визначають адекватну активізацію

центральних, периферичних і вегетативних компонентів рухової навички, а отже максимальний прояв рухових здібностей школярами.

Інтенсивність розминки повинна бути такою, щоб забезпечити рясне потовиділення. Разом з тим, вона повинна бути індивідуалізованою і невтомливою. Крім того, враховуючи закономірність зниження хронаксії м’язів, які не беруть участі в даній роботі, при розминці доцільно навантажувати не лише ті м’язи, які братимуть безпосередню участь в виконанні даної роботи, але й інші, неактивні.

Значення розминки в підвищенні ефективності виконання вправ різного характеру і інтенсивності неоднакове. Позитивний вплив розминки на результативність швидкісно-силових вправ (перед бігом на середні і короткі дистанції) більш суттєвий, ніж на прояв рухових здібностей при виконанні силових і витривалісних вправ. В ряді випадків (при високій температурі і вологості повітря) можливий негативний вплив розминки на результативність марафонського бігу. Це пояснюється додатковим напруженням механізмів терморегуляції, спричинене розминкою, особливо інтенсивною.

Поряд з фізичними вправами засобом розминки може служити розминальний масаж, ідеомоторне тренування (уявлення вправ, які потрібно буде виконати). Уява активізує нервові центри, що регулюють виконання даної вправи. Збудженні центри посилають рідкі імпульси до тих м’язів, які забезпечують необхідний рух, як наслідок – зростає тонус і збудливість тих м’язів, роботу яких уявляє юний спортсмен.

4. Фізіологічна характеристика стану впрацьовування

На початку будь-якої роботи відбувається підвищення працездатності. Цей процес адаптації організму до більш високого рівня активності називається впрацьовуванням. Впрацьовування істотно впливає на ефективність діяльності людини – це біологічна закономірність, один з основних принципів фізіологічного життя (1.П. Павлов).

Впрацьовування проявляється в різних формах: 1) впрацьовування людини після пасивного відпочинку (сну); 2) впрацьовування робітника в процесі виконання напруженої м’язової роботи; 3) впрацьовування спортсмена на початку тренування або після старту. Впрацьовування характерне і для сфери інтелектуальної діяльності.

Спортивне впрацьовування – це період переходу від рівня стартового стану до стійкого стану працездатності, період пошуку найбільш оптимального рівня функціонування органів і систем організму для забезпечення узгодженого переходу активності усіх функцій на робочий рівень. Таким чином, в період впрацьовування формується новий рівень функціонування вегетативних і анімальних функцій, відбувається формування характерної для даного виду м’язової діяльності рухової домінанти. В забезпеченні координації рухових і вегетативних функцій важлива роль належить моторно-вісцеріальним реакціям (вплив пропріорецептивної імульсації на вегетативні функції; М.Р. Могендович, 1957, 1965) і вродженим рефлекторним зв язкам між руховими центрами кори і вегетативними центрами підкірки (Н.Н. Беллер, 1971).

Формування необхідного стереотипу рухів, який обумовлює поліпшення координації рухів, сили і витривалості, вимагає відповідних витрат енергії і проходить поступово. Адже на початку будь-якої роботи рухи людини погано координовані, енерговитрати на одиницю роботи більші, ніж після впрацьовування. Більш збудливий і лабільніший руховий апарат впра-цьовується швидше, ніж вегетативні органи. Проте і для підвищення працездатності скелетних м’язів потрібний деякий час. Так, впрацьовування рухового апарата юного спортсмена на 100-метровій дистанції завершується на 3-5 секунді після старту. Таке відносно повільне зростання швидкості бігу обумовлене не лише поступовим впрацьовуванням опорно-рухового апарата (B.C. Фарфель, 1960), але й біомеханічними особливостями рухів на старті (М.О. Бернштейн,1947). Впрацьовування рухового апарата бігунів на середні і довгі дистанції триває біля 2 хв. (М.Я. Горкін, 1956), впрацьовування швидкості рухів велосипедистів, як і спортсменів, які працюють на велоергометрі, за даними А.В. Седова (1967), В.В. Михайлова (1971) завершується на 7-15 секунді роботи.

Таким чином, при виконанні швидкісної роботи впрацьовування триває всього декілька секунд, а при тривалій роботі – декілька хвилин. Це пояснюється тим, що досягнення максимальної анаеробної продуктивності, за рахунок якої здійснюється енергозабезпечення короткотривалої м’язової роботи, відбувається значно швидше, ніж розгортання аеробних реакцій дихального фосфорилювання. Невідповідність між кисневими потребами організму і його реальним забезпеченням в період впрацьовування призводить до утворення кисневого дефіциту. При виконанні вправ невеликої інтенсивності кисневий дефіцит покривається ще до закінчення роботи за рахунок надмірного споживання кисню на початку періоду стійкого стану. При виконанні вправ з рівнем споживання кисню 80-90% від максимально можливого, кисневий дефіцит в основному покривається після роботи. На 100% покривається кисневий дефіцит після роботи з споживанням кисню більше 90% від максимального (Я.М. Коц, 1986). Кисневий дефіцит складає значну частину кисневого боргу.

У фізично натренованих школярів період впрацьовування менш тривалий, ніж у ненатренованих осіб. Цим і пояснюється велика різниця щодо величин кисневого дефіциту у натренованих і ненатренованих осіб при виконанні ними стандартного аеробного навантаження. За таких умов величина кисневого дефіциту у натренованих учнів завжди менша, ніж у ненатренованих. Для прискорення впрацьовування використовують розминку, масаж, аутотренінг та інші засоби.

У дітей і підлітків тривалість періоду впрацьовування менша, ніж у дорослих. Цьому сприяє висока збудливість і функціональна рухливість (лабільність) їх нервової системи. При велоергометричному педалюванні підлітки 12-14 – річного віку досягають стабільності в показниках легеневої вентиляції і споживанні кисню на другій – третій хвилині роботи. У дорослих ця стабільність настає значно пізніше. У школярів, які не займаються спортом, період впрацьовування характеризується якісними змінами електрокардіограми, що, мабуть, свідчить про надмірне напруження міокарда в цей період роботи.

Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 2496 | Нарушение авторских прав